Справа № 371/433/16-ц

Головуючий у І інстанції Поліщук А. С.

Провадження № 22-ц/780/4166/16

Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.

Категорія 53

17.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

17 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України» на рішення Миронівського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу , -

встановила:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на таке.

25 травня 2015 року позивача було звільнено з посади дояра МТФ Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України», під час перебування його на строковій військовій службі, що суперечить вимогам ст. 119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 56-к від в частині його звільнення з посади дояра МТФ у зв'язку із призовом на строкову військову службу; поновити на займаній посаді та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 45 190 гривень 96 копійок.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» № 56-к від 25 травня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_4 з посади дояра МТФ у зв'язку із призовом на строкову військову службу.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді дояра МТФ Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» з 26 травня 2015 року.

Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» на користь ОСОБА_4, компенсацію його середнього заробітку на цьому підприємстві за період часу з 26 травня 2015 року по 23 грудня 2015 року, виплату якої вирішено здійснити за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105.

Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» на користь ОСОБА_4, компенсацію його середнього заробітку на цьому підприємстві за період часу з 24 грудня 2015 року по 21 квітня 2016 року, виплату якої вирішено здійснити за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішення суду, відповідач Державне підприємство «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав його незаконності та необґрунтованості, неповного з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначали, що позивач був призваний на строкову військову службу.

Станом на час звільнення позивача - 25 травня 2015 року, осіб, які перебували на військовій службі саме цього виду (строкова військова служба) не було заборонено звільняти на підставі п.3 ч.1 ст. 36 та ч.3 ст. 119 КЗПП України, оскільки відповідні зміни були внесені у вказані законодавчі акти лише після 11 червня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає з наступних підстав.

Встановлено, що 25 травня 2015 року позивача було звільнено з посади дояра МТФ Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» на підставі п.3 ст.36 КЗпПП України у зв»язку з призовом на строкову військову службу, на підставі заяви ОСОБА_4 та повістки Миронівсько-Богуславського ОРВК (а.с.9).

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто 25 травня 2015 року, підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову службу), крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Статтею 119 КЗпП України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто 25 травня 2015 року, передбачено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов»язків. Частиною 3 цієї статті передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Із зазначеного вбачається, що законодавець чітко розмежовує строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Як видно із матеріалів справи, відповідно до повістки, військового квитка серії НОМЕР_1, витягу з наказу командира військової часини В0259 від 30 червня 2015 року, ОСОБА_4 призвано на строкову військову службу і як військовослужбовця строкової служби призначено на посаду ( а.с.10, 56, 60).

Відповідно до довідок за формою 5 військових частин В0259,

В 0213 Міністерства Оборони України від 30 листопада 2015 року, 11 квітня 2016 року та 20 вересня 2016 року, солдат ОСОБА_4 перебуває на строковій військовій службі у вказаних військових частинах ( а.с.14,59,183).

Вказані матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4 призваний на строкову військову службу, а не на військова службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Отже, станом на 25 травня 2015 року, тобто на дату звільнення позивача, пунктом 3 ч. 1 ст. 36 та ч. 3 ст. 119 КЗпП України заборонено звільняти лише працівників. призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Однак ця заборона не розповсюджувалась на ОСОБА_4, який був призваний на інший вид військової служби - на строкову військову службу.

Суд першої інстанції не зазначене уваги не звернув, і задовольняючи позов, дійшов помилкового висновку про те, що станом на 25 травня 2015 року п. 3 ч. 1 ст. 36 та ч. 3 ст. 119 КЗпП України було заборонено звільняти осіб, які перебувають на військовій службі будь-якого виду, в тому числі і строковій військовій службі.

Оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. п. 3 ч. 1 ст. 36 та ч. 3 ст. 119 КЗпП України, ст.ст. 2,10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Встановлено, що станом на дату звільнення позивача, 25 травня 2015 року, пунктом 3 ч. 1 ст. 36 та ч. 3 ст. 119 КЗпП України заборонено звільняти лише працівників призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, однак ОСОБА_4 був призваний на інший вид військової служби - строкову військову службу. Отже, при звільненні відповідача із займаної посади у зв»язку з призовом на строкову військову службу порушень трудового законодавства не відбулось, відповідно, підстав для задоволення позову не встановлено.

Колегія суддів враховує, що Законом України № 433-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», що набрав чинності 11 червня 2015 року, були внесені зміни до п.3 ст. 36 та ч.3 ст. 119 КЗпП України, ч.2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов»язок та військову службу» які стосувались саме поширення гарантій для працівників, звільнених у зв»язку з призовом на різні види військової служби, в тому числі і на строкову військову службу.

Однак, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, Закон України № 433-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду»,Це означає, поширює свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цим законом чинності, тобто після 11 червня 2015 року і тому не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, які виникли 25 травня 2015 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України» задовольнити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий

Судді :