ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2016 року м. Київ справа № 800/486/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

Нечитайла О.М.

Суддів

Бухтіярової І.О.

Маринчак Н.Є.

Олендера І.Я.

Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _6 (далі - позивач, ОСОБА_6) звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо встановлення у рішенні від 21 липня 2016 року № 1518/дп-16 істотних порушень суддею ОСОБА_6 норм процесуального права при здійснені правосуддя, а саме з абзацу п'ятого сторінки 6 по абзац другий сторінки 7:

«Водночас слід зазначити, що доводи судді ОСОБА_6 не відповідають вимогам законодавства, яке регламентує дії суду у подібних процесуальних обставинах. Дана ухвала суперечить вимогам закону, а тому не може вважатися законною та обґрунтованою. Під час постановлення даної ухвали, обґрунтованої посиланням на пункт 4 частини першої статті 22 КАС України, суддею ОСОБА_6 не було враховано, що з системного аналізу норм статей 27, 28 КАС України вбачається, що повноваженнями заявити самовідвід від розгляду конкретної судової справи наділений лише головуючий у справі або колегія суддів, що розглядає справу. Правом заявити самовідвід інші судді суду, в якому розглядається справа, але у провадженні яких вона не перебуває, не наділені. Таким чином, підписання суддями колективної заяви про самовідвід від розгляду справи № 826/9751/14 не мало процесуального значення, а відтак не повинно було враховуватись суддею ОСОБА_6 під час вирішення питання про подальшу долю справи після задоволення самовідводу.

Постановивши ухвалу про самовідвід, суддя мав керуватися положеннями частини першої статті 32 КАС України, а саме - передати адміністративну справу на розгляд іншого судді того самого адміністративного суду, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15¹ КАС України.

Таким чином, встановлені під час перевірки обставини свідчать про те, що доводи звернень Мін'юсту та ВО «Свобода» частково підтвердились. Суддею ОСОБА_6 після задоволення самовідводу було постановлено ухвалу від 18 лютого 2015 року про передачу адміністративної справи № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України, Державної реєстраційної служби України, за участю Генеральної прокуратури України, до Комуністичної партії України про заборону політичної партії до Київського окружного адміністративного суду, з огляду на заяву про самовідвід від розгляду даної адміністративної справи усього складу ОАС м. Києва, чим порушено приписи частини першої статті 32 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення самовідводу судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15¹ цього Кодексу. І лише якщо після задоволення відводів (самовідводів) суддів неможливо утворити новий склад суду, суд вирішує питання про передачу справи до іншого адміністративного суду в порядку, встановленому статтею 22 цього Кодексу.

Судді ОАС м. Києва, які підписали колективну заяву про самовідвід, не мали у даній справі жодного процесуального статусу, а тому, за відсутності процесуальних повноважень, не вправі були задовольнити дану заяву про самовідвід. Суддя ОСОБА_6, який мав у справі статус головуючого, так само не мав права задовольнити заяву про самовідвід інших суддів, оскільки закон його такими повноваженнями не наділив. Отже, застосувати до даних правовідносин положення частини третьої статті 32 КАС України про передачу справи до іншого суду суддя ОСОБА_6 не мав права, оскільки диспозиція даної статті не відповідала обставинам, що склалися у справі - не було задоволено відводів чи самовідводів інших суддів, а відтак, можливо було утворити новий склад суду для розгляду даної справи.

Таким чином, суддя ОСОБА_6 істотно порушив норми процесуального права при здійсненні правосуддя, що може свідчити про наявність у його діях ознак дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом першим статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження за істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя».

Адміністративний позов обґрунтовано безпідставним встановленням відповідачем у рішенні про відмову у відкритті дисциплінарної справи істотного порушення суддею норм процесуального права при постановленні ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - ОАС м. Києва) про передачу адміністративної справи № 826/9751/14 на розгляд іншому адміністративному суду.

У судове засідання позивач не прибув, попередньо подавши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, при цьому не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи клопотання позивача та думку відповідача, колегія суддів вирішила здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Разом із тим, представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки, на його думку, рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи не підлягає оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Водночас варто зазначити, що порядок та підстави застосування до судді дисциплінарної відповідальності врегульовано статтями 92-99 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених у цій нормі Закону.

Водночас спеціальний порядок дисциплінарного провадження щодо суддів має забезпечувати їхню незалежність від незаконного стороннього впливу.

За змістом частини сьомої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів. Рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

При цьому варто звернути увагу, що у справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняття «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), яке розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення повинно бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Тлумачення в системному зв'язку наведених норм дає підстави для висновку, що відповідач, прийнявши рішення від 21 липня 2016 року № 1518/дп-16, відмовив у відкритті дисциплінарного провадження відносно позивача з підстав закінчення встановленого законом строку для застосування дисциплінарного стягнення, водночас з посиланням на наявність істотного порушення останнім норм процесуального права при здійсненні правосуддя, що прямо впливає на права, свободи та інтереси позивача, а тому він, як суб'єкт дисциплінарного провадження в розумінні зазначених законодавчих норм, має право на оскарження вказаного рішення до суду.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Заперечення відповідачем можливості оскарження рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження, передбачене частиною сьомою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не можна тлумачити як позбавлення особи права на судовий захист.

Тому, за змістом цієї норми, рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження не може бути оскаржене іншими особами, ніж тією, відносно якої це рішення прийнято.

Інше тлумачення вказаної норми призведе до безпідставного позбавлення особи конституційного права на захист, зокрема судовий.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Вищого адміністративного суду України у адміністративній справі № 800/512/15.

З огляду на викладене клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у позовній заяві, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням відповідача від 21 липня 2016 року № 1518/дп-16, за результатами розгляду питання про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді ОАС м. Києва ОСОБА_6 за зверненнями Міністерства юстиції України та Всеукраїнського об'єднання «Свобода», відмовлено у відкритті дисциплінарної справи у зв'язку із закінченням встановленого законом строку для застосування дисциплінарного стягнення.

Разом із тим, відмовляючи у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_6, у рішенні від 21 липня 2016 року № 1518/дп-16 відповідач зазначив про істотні порушення норм процесуального права при здійснені правосуддя, що може свідчити про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом 1 статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача відносно встановлення у рішенні від 21 липня 2016 року № 1518-дп-16 істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вказує на безпідставність та необґрунтованість таких висновків і просить визнати вказані дії протиправними. Крім того, вказує на безпідставне застосування відповідачем строку як підстави для відмови у відкритті дисциплінарного провадження, оскільки, на його думку, застосування строку можливе лише за встановлення факту порушення.

Варто зазначити, що Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 9 розділу І Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015 року, внесено зміни до Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» шляхом викладення Закону в новій редакції.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент передачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Відповідно до частин першої та другої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення. За зверненням, яке відповідає встановленим цим Законом вимогам та не підлягає поверненню, членом органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, проводиться перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарного провадження. Така перевірка проводиться у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 85 Закону дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: 1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів; 2) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Частина перша статті 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

За змістом частин другої та сьомої вказаної статті перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, встановленому цим Законом. Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмови в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Отже, відповідач наділений повноваженнями приймати рішення про відкриття чи відмову у відкритті провадження у дисциплінарній справі.

Підставою для застосування можливого дисциплінарного стягнення, за вказаними відповідачем мотивами, у рішенні відповідача від 21 липня 2016 року № 1518/дп-16 визначено пункт 1 статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент вчинення проступку позивачем, що, на думку відповідача, має ознаки дисциплінарного.

Так, цим пунктом визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язаних, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийняте, зокрема, за результатами розгляду звернень Всеукраїнського об'єднання «Свобода» та Міністра юстиції України внаслідок їхньої незгоди із судовими рішеннями, у тому числі з ухвалою ОАС м. Києва від 18 лютого 2015 року в адміністративній справі № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності Комуністичної партії України.

Судом встановлено, що ухвалою ОАС м. Києва від 18 лютого 2015 року в адміністративній справі № 826/9751/14 задоволено заяву судді ОАС м. Києва ОСОБА_6 про самовідвід та відведено вказаного суддю від розгляду цієї справи.

Крім того, за результатами зборів суддів ОАС м. Києва, присутніх на робочому місці станом на 18 лютого 2015 року (з урахуванням наявності повноважень щодо здійснення правосуддя), підписано заяву про самовідвід від розгляду справи № 826/9751/14 всім складом суду.

Ураховуючи неможливість утворити станом на 18 лютого 2015 року новий склад суду в ОАС м. Києва для розгляду адміністративної справи № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону політичної партії, ухвалою ОАС м. Києва від 18 лютого 2015 року передано адміністративну справу № 826/9751/14 на розгляд іншому адміністративному суду, що найбільш територіально наближений до ОАС м. Києва, а саме - Київському окружному адміністративному суду.

При цьому відповідач вважає, що після задоволення заяви про самовідвід судді ОСОБА_6 адміністративну справу № 826/9751/14 необхідно було передати іншому судді ОАС м. Києва в порядку, передбаченому частиною третьою статті 15¹ КАС України, і лише у разі неможливості утворити новий склад суду після задоволення всіх самовідводів справу можливо передати на розгляд іншому територіально наближеному суду.

У спірному рішенні відповідач зазначив, що ухвала ОАС м. Києва від 18 лютого 2015 року про передачу адміністративної справи №826/9751/14 іншому територіально наближеному суду не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки суддя ОСОБА_6 не мав права застосовувати до спірних правовідносин положення частини третьої статті 32 КАС України у зв'язку з невідповідністю диспозиції цієї статті обставинам, що склалися.

Таким чином, аналізуючи наявність у діях судді ОСОБА_6 ознак дисциплінарного проступку та застосування до нього відповідальності, потрібно виходити з його вини, наявності умислу та встановлення фактів, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення закону при ухваленні судового рішення.

При цьому застосуванню дисциплінарного стягнення до судді, відповідно до норм пункту 1 статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який відповідач визначив як підставу для застосування санкції, повинно передувати істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя.

Так, аналізуючи вказану норму Закону, можна зробити висновок про те, що істотними порушеннями норм процесуального права при здійсненні суддею правосуддя є: 1) порушення, перелічені в пункті 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: а) відмова у доступі особи до правосуддя з підстав, непередбачених законом; б) порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді; в) порушення правил підсудності чи підвідомчості; г) необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову; 2) інші істотні порушення. Наведений у цій нормі перелік істотних порушень не є вичерпним.

З огляду на те, що вчинення суддею ОСОБА_6 дій з постановлення ухвали про самовідвід та передачі справи на розгляд іншого суду, не охоплюється орієнтовним переліком порушень, наведеним у зазначеному пункті статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вказане порушення кваліфіковане відповідачем як інше істотне порушення.

При цьому істотним, зокрема, може вважатися: 1) порушення, яке є очевидним грубим (зокрема, ігнорування усталеної практики у спірних правовідносинах, що може свідчити про некваліфікованість судді) та/або 2) порушення, яке спричинило тяжкі наслідки та призвело до погіршення стану сторони у справі, у якому вона перебувала до вчинення порушення.

Отже, вирішуючи спір по суті, необхідно встановити, чи допущене суддею ОСОБА_6 порушення з передачі справи на розгляд іншого суду та задоволення заяви про самовідвід можна кваліфікувати як істотне.

Аналізуючи критерії «істотності» порушення, варто зазначити, що такими можуть бути визнані порушення, які призвели до перешкод у реалізації прав позивача або спричинення додаткових обтяжень для учасників процесу, наслідки яких неможливо було б усунути чи для їх усунення потребувало б багато часу чи зусиль. Зокрема, істотним могло б бути порушення, яке призвело до значного затягування розгляду справи, що призвело б до безповоротних негативних наслідків для будь-кого з учасників процесу або спричинення шкоди.

Відповідач вважає, що після задоволення заяви про самовідвід судді ОСОБА_6 адміністративну справу № 826/9751/14 необхідно було передати іншому судді ОАС м. Києва в порядку, передбаченому частиною третьою статті 15¹ КАС України, і лише у разі неможливості утворити новий складу суду після задоволення усіх самовідводів справу можливо передати на розгляд іншому територіально наближеному суду.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з доводами відповідача відносно того, що позивач помилково розцінив колективну заяву суддів ОАС м. Києва як заяву про самовідвід, що слугувало підставою для передачі справи на розгляд іншого суду.

Разом із тим сама собою невідповідність дій судді вимогам процесуального закону не в усіх випадках свідчить про вчинення ним істотного порушення, оскільки для визнання порушення таким необхідна наявність грубої недбалості чи умислу, настання невідворотних наслідків для учасників процесу, які б погіршили їхній стан, перешкода у реалізації прав, ігнорування очевидних усталених правил застосування норм права.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що задовольняючи заяву про самовідвід та передаючи справу на розгляд іншого адміністративного суду, без застосування приписів частини першої статті 32 КАС України, позивач вчинив порушення, яке не потягнуло за собою тяжких невідворотних наслідків, оскільки розгляд справи продовжився; справа передана на розгляд компетентного суду; тривалість загального строку розгляду не збільшилися; жодна зі сторін не втратила процесуальні можливості для належної реалізації своїх процесуальних прав як учасника процесу.

За встановлених обставин для сторін у справі не настали будь-які невідворотні негативні наслідки чи завдана шкода діями із задоволення самовідводу та передачі справи на розгляд іншого суду.

Крім того, ситуація, що склалася з приводу підписання колективної заяви суддями ОАС м. Києва про самовідвід, не є типовою та відсутні усталені правила поведінки судді, які він міг би застосувати у такому випадку, а передача справи від одного судді до іншого, як того вимагає стаття 32 КАС України, призвела б до ще більшого затягування розгляду справи. Тому, на думку суддів, вчинене позивачем порушення не можна кваліфікувати як очевидне грубе.

Варто також зазначити, що сторона у справі - Міністр юстиції України Петренко П.Д. як керівник одного з позивачів у адміністративній справі № 826/9751/14 та Всеукраїнське об'єднання «Свобода», яке залучене до участі у цій справі як третя особа, не скористалися правом апеляційного оскарження ухвали ОАС м. Києва від 18 лютого 2015 року про передачу адміністративної справи № 826/9751/14 на розгляд іншому адміністративному суду.

Більше того, під час перегляду в апеляційному порядку вказаної ухвали ОАС м. Києва від 18 лютого 2015 року за апеляційною скаргою Комуністичної партії України Міністерство юстиції України подало до Київського апеляційного адміністративного суду заперечення на апеляційну скаргу, копія якого міститься у справі, в якій підтримало мотиви суду щодо необхідності передачі адміністративної справи № 826/9751/14 на розгляд іншому адміністративному суду.

Згідно з пунктом 25 Київських рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію судочинства; дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх судових рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Крім того, відповідно до висновку № 1 Консультативної ради європейських судів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів система судових інстанцій у тих країнах, де вона існує, не повинна займатися змістом судових справ або правильністю ухвалених рішень і не повинна змушувати суддів, з міркувань ефективності, гнатися за продуктивністю на шкоду належному виконанню своїх обов'язків, що полягають у прийнятті ретельно зваженого рішення в інтересах тих, хто звернувся до правосуддя.

Таким чином, вчинені позивачем дії щодо задоволення заяви про самовідвід та передачі справи на розгляд іншого суду, які, як вважає відповідач, є підставою для застосування дисциплінарного стягнення, на думку колегії суддів, не відповідають критеріям істотності. При цьому інших істотних порушень, як і будь-яких інших порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя, відповідачем під час перевірки обставин, зазначених у заявах Міністерства юстиції України та ВО «Свобода», відповідачем не встановлено.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення відповідача про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_6 є правильним.

Проте обґрунтування відповідачем відмови у відкритті дисциплінарного провадження з підстав застосування приписів частини четвертої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою передбачено застосування дисциплінарного стягнення до судді не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження у дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, є безпідставним з огляду на відсутність у діях судді ознак істотного порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, оскільки застосування норми про строк можливе лише у разі встановлення самого факту порушення.

За змістом статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження), з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Відповідно до частини другої статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Так, звертаючись із цим позовом до суду, позивач просив визнати неправомірними дії відповідача щодо встановлення у рішенні від 21 липня 2016 року № 1518-дп-16 істотних порушень суддею ОСОБА_6 норм процесуального права при здійсненні правосуддя.

Разом із тим задоволення вказаних вимог не породжує жодних правових наслідків для позивача.

Так, відповідно до статті 17 КАС України предметом розгляду справи по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

Тобто звернення особи з відповідними позовними вимогами повинно бути спрямовано на відновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за результатами розгляду дисциплінарної справи орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення або відмову в накладенні дисциплінарного стягнення.

Отже, правові наслідки для позивача може створювати лише відповідне рішення перевіряючого органу, прийняте за наслідками розгляду дисциплінарної справи. Відповідно дії відповідача щодо наведення у рішенні мотивів відносно допущення позивачем істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції у розумінні КАС України.

Оскільки за результатами перевірки заяв Міністерства юстиції України та ВО «Свобода» на дії судді ОСОБА_6 відповідачем прийнято рішення, саме воно повинно бути предметом оскарження. Відповідно вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо наведення у рішенні мотивів, з яких порушення позивачем норм процесуального права визнані як істотні, та підстав відмови у відкритті провадження не призведуть до захисту прав позивача.

З огляду на викладене обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність юридичних підстав для їх задоволення у цій частині.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що варто визнати протиправним рішення відповідача у частині відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_6 з підстави відсутності у його діях ознак істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя.

При цьому безпідставним є застосування строку на дисциплінарне стягнення, який сплинув, як мотиву для відмови відповідачем у відкритті дисциплінарного провадження, оскільки застосування норми про строк можливе лише за наявності встановлення факту порушення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За встановлених обставин справи колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для часткового скасування рішення відповідача від 21 липня 2016 року № 1518/дп-16.

За змістом частини першої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що суд вийшов за межі позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 94, 157, 159 - 163, 165, 171¹ Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у справі залишити без задоволення.

2. Адміністративний позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 21 липня 2016 року № 1518/дп-16 у частині:

1) визнання істотним порушення суддею ОСОБА_6 норм процесуального права при здійснені правосуддя, що може свідчити про наявність у його діях ознак дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом першим статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

2) застосування строку як правової підстави для звільнення від застосування дисциплінарного стягнення.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171¹ Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239¹ Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.М. Нечитайло

Судді І.О. Бухтіярова

Н .Є. Маринчак

І.Я. Олендер

Ю .І. Цвіркун