ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2016р. Справа№ 914/3405/15

Господарський суд Львівської області у складі

Колегії суддів: Фартушок Т.Б. суддя-головуючий, судді Блавацька-Калінська О.М., Манюк П.Т.

при секретарі Сало О.А.

Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі:

Позивач 1: Міністерство оборони України, м.Київ

Позивач 2 : Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району, м.Яворів

до Відповідача: Приватне акціонерне товариство «Київстар», м.Київ

про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном

Представники:

Від прокуратури: Гарбарук В.А. прокурор (посвідчення № 034216);

Від позивача 1: Шведа О.Б. представник (довіреність від 08.02.2016р. №220/183/д);

Від позивача 2: Іванов С.С. представник (довіреність від 06.06.2016р. б/н);

Від відповідача: Шумський Н.М. представник (довіреність від 12.01.2016р. №17); Гладьо Ю.О. представник (довіреність від 23.03.2016р. №262)

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2015р. справу №914/3405/15 розподілено судді Фартушку Т.Б. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.09.2015р. позовну заяву Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном №914/3405/15 повернуто без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2015р. апеляційну скаргу Першого заступника військового прокурора Західного регіону України задоволено, скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.09.2015р. про повернення без розгляду позовної заяви №914/3405/15 скасовано, а вказану справу передано до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.11.2015р. справу №914/3405/15 передано для розгляду по суті судді Фартушку Т.Б.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 18.11.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2015р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах суду у даній справі від 08.12.2015р., 17.12.2015р., 14.03.2016р., 18.05.2016р., 10.08.2016р., 28.09.2016р., 26.10.2016р. та 31.10.2016р. зокрема у зв`язку із неявкою повноважних представників Учасників судового процесу та невиконанням ними вимог ухвал суду у справі. В судових засіданнях 08.12.2015р., 22.06.2016р., 07.09.2016р., 12.10.2016р. та 24.10.2016р. оголошувались перерви, про що представники Учасників судового процесу повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Окрім того, ухвалами Господарського суду Львівської області від 18.11.2015р., 17.12.2015р., 05.01.2016р. у даній справі суд відстрочував Прокурору у справі сплату судового збору за подання позовної заяви до суду. Клопотанням від 15.03.2016р. за вх.№10343/16 Прокурор просив суд долучити до матеріалів справи платіжне доручення від 11.03.2016р. №106 про сплату судового збору в розмірі 2436грн.

Ухвалою від 05.01.2016р. провадження у справі зупинено до повернення матеріалів справи №914/3405/15 із Вищого господарського суду України. 01.03.2016р. матеріали справи №914/3405/15 повернулись із Вищого господарського суду України на адресу Господарського суду України. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.03.2016р. провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.03.2016р.

Ухвалою від 25.03.2016р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 28.03.2016р., визначено наступний склад колегії: Фартушок Т.Б. суддя-головуючий; судді Горецька З.В. та Трускавецький В.П. Ухвалою від 30.03.2016р. колегією суддів справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2016р.

У зв`язку із відрядженням судді-головуючого Фартушка Т.Б. судове засідання 20.04.2016 року не відбулось, ухвалою від 25.04.2016 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.05.2016 року.

У зв`язку із відрядженням судді Трускавецького В.П. Протоколом повторного автоматичного розподілу члена колегії суддів від 18.05.2016р. здійснено заміну члена колегії суддів, до складу суду введено суддю Коссака С.М.

У зв`язку із відпусткою судді Горецької З.В. Протоколом повторного автоматичного розподілу члена колегії суддів від 22.06.2016р. здійснено заміну члена колегії суддів, до складу суду введено суддю Блавацьку-Калінську О.М.

У зв`язку із відпусткою судді Коссака С.М. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.08.2016р. здійснено заміну члена колегії суддів, до складу суду введено суддю Манюка П.Т.

Впродовж розгляду справи представникам Учасників судового процесу по явці оголошено права і обов`язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровано чи оголошено Учасникам судового процесу, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, а також письмові повідомлення про оголошення ухвал про відкладення розгляду справи та оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов`язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді чи суддів не надходило.

Прокурор в судове засідання з`явилась, позовні вимоги підтримала повністю, в тому числі з підстав, вкладених у додаткових поясненнях від 13.09.2016р. вх.№36447/16; в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору.

Представник Позивача 1 в судове засідання з`явилась, позовні вимоги підтримала повністю, в тому сичлі з підстав, зазначених у поясненні від 25.03.2016р. в.№12900/16; в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору.

Представник Позивача 2 в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав повністю, в тому числі з підстав, викладених у поясненнях від 31.12.2015р. вх.№56906/15; в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

Представники Відповідача в судове засідання з`явились, проти позову заперечили з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву від 08.12.2015р. вх.№53327/15 та від 07.06.2016р. вх.№,23859/16; в судовому засіданні подали пояснення по суті спору, які оформили письмово.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов`язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань в порядку ст.38 ГПК України протягом розгляду справи Сторонами не заявлялось.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Впродовж розгляду справи в судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому суд зазначає, що, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України та розумності строків розгляду справи, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.03.2010р. між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (Позивач 2, Виконавець) та Закритим акціонерним товариством «Київстар Дж.Ес.Ем.», яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство «Київстар» (Відповідач, Замовник) укладено Договір з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об`єктах Міністерства оборони України (Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Івана Хрестителя, 56, військове містечко №53, будівля (споруда) №421) №10 (далі Договір), за умовами якого (п.1.1.) Позивач 2 зобов`язався надати послуги з розміщення та зберігання на об`єкті будівлі №421 військового містечка №53, яке закріплено за Позивачем 2 та розташоване за адресою: Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Івана Хрестителя, 56, обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв`язку вартістю відповідно до акта-оцінки станом на 01.02.20008р. 107945,09грн. (додаток №4 до Договору), відповідно до затвердженої схеми розміщення майна (додаток №3 до Договору), а Відповідач зобов`язався оплатити цю послугу.

Згідно з п.3.1 Договору, плата за надані Позивачем 2 послуги з розміщення та зберігання майна Відповідача, зазначеного в п.1.1 Договору, встановлюється за результатами домовленості між Виконавцем та Замовником, але не нижче плати, визначеної на підставі встановлених в Міністерстві оборони України стартових розмірів плати за послуги з розміщення та зберігання обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв`язку на об`єктах Міноборони (додаток №5 до Договору) і становить без ПДВ за базовий місяць (грудень 2009р.) 1000грн. (додаток №6 до Договору); нарахування ПДВ на суму плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством; плата за перший місяць визначається шляхом коригування базової плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця надання послуг з розміщення та зберігання майна.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що плата за кожний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п.3.3 Договору, плата у розмірі 100% перераховується Замовником до спеціального фонду Державного бюджету на спеціальний реєстраційний рахунок Позивача 2 в територіальному органі Державного казначейства щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно п.6.2 Договору, строк дії договору 2 роки 364 дні з дня укладення. В подальшому, Додатковою угодою від 30.10.2014 р. №10 Сторони передбачили продовжити строк його дії до 31.12.2015р., або до моменту укладення договору оренди.

Позивачем 2 та Відповідачем на виконання умов укладеного між ними Договору складено Акт інвентаризації майна Відповідача БСLVV715, яке передається для розміщення та зберігання на території військового містечка № 53 (додаток №1 до Договору), Акт приймання-передачі майна Відповідача від 01.03.2010р. (додаток №2 до Договору), Схему розміщення майна Відповідача та План військового містечка з об`єктом Відповідача (додатки №3А та №3Б до Договору).

Як вбачається із змісту Договору, його предметом є надання Відповідачу послуг з розміщення та зберігання належного Відповідачу майна на об`єкті Позивача 2. Відтак, згідно з умовами Договору, територія військового містечка №53, яке закріплено за Позивачем 2 та розташоване за адресою: Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Івана Хрестителя, 56, використовується Відповідачем з метою розміщення на ньому обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв`язку.

З підстав наведеного, в тому числі неодержання дозволу Фонду державного майна України чи його структурних підрозділів на укладення Договору, недодержання вимог «Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна», затвердженої наказом Міністра оборони України №46 від 02.02.2010р., Прокурор в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 просить суд визнати недійсним укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Приватним акціонерним товариством «Київстар» Договір з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об`єктах Міністерства оборони України (Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Івана Хрестителя, 56, військове містечко №53, будівля (споруда) №421) №10, а також зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Київстар» усунути Яворівській квартирно-експлуатаційній частині району перешкоди в користуванні нерухомим майном, а саме будівлею №421 військового містечка №53 по вул.Івана Хрестителя, 56 у м.Яворові Яворівського району Львівської області шляхом демонтажу контейнера з телекомунікаційним обладнанням та антенно-фідерних пристроїв.

Відповідач у своїх відзивах на позовну заяву, поданих до суду 08.12.2015р. за вх.№53327/15 та від 07.06.2016р. вх.№23859/16, проти заявлених прокурором в інтересах держави в особі позивачів позовних вимог заперечує, просить суд відмовити в його задоволенні з підстав необґрунтованості та безпідставності, в тому числі з підстав того, що Сторонами у добровільному порядку за наявності погодження Позивача 1 щодо оформлення відносин між Позивачем 2 та Відповідачем саме у формі договору зберігання. Окрім того, Відповідач зазначає про те, що за ініціативи Позивача 1 між Сторонами ведуться переговори з приводу врегулювання правовідносин з приводу розміщення майна Відповідача на території Позивачів. Крім того, у відзиві на позовну заяву від 07.06.2016р. за вх.№23859/16 Відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.121 Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ст.29 ГПК України, на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Враховуючи наведене, поняття «правочин» є ширшим і включає в себе поняття «договір». Тому для недійсності договору застосовуються загальні положення недійсності правочину.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Абзацом 5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» передбачено, що, відповідно до ст.ст.215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», про те, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Заступник військового прокурора Західного регіону України просить визнати недійсним Договір з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об`єктах Міністерства оборони України (Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Івана Хрестителя, 56, військове містечко №53, будівля (споруда) №421) №10 на тій підставі, що вказаний договір укладено з порушенням норм законодавства та є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже, удаваним та приховує інший правочин, що насправді вчинено сторонами.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили; якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі оспорюваного договору Відповідачем встановлено обладнання базової станції ретранслятора з рухомого(мобільного) зв`язку на території (об`єкті майна), що перебуває на балансі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, тобто використано майно Міністерства оборони України для розміщення станції мобільного зв`язку. На підставі оспорюваного договору фактично Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (Позивачем 2) надано в користування Відповідачу майно Міністерства оборони України.

Згідно ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем ), і повернути її у схоронності.

Згідно із ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ); законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст.ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз.2 ч.3 ст.6 та ст.627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Як зазначено у п.2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013р. №11, у разі вирішення спору про недійсність правочину (договору), зміст якого містить елементи різних договорів (змішаний договір ч.2 ст.628 ЦК України), господарському суду слід виходити з такого. Якщо в законі не передбачено вид договору, то господарюючі суб`єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори, що містять елементи різних договорів, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обов`язки. У таких випадках господарському суду необхідно дати оцінку усім умовам договору, з`ясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст договору, та обставини їх виконання, і, приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частин договору за правилами, що стосуються визнання правочинів недійсними. Отже, договори, що містять елементи різних договорів, укладаються сторонами у випадку, якщо в законі не передбачено вид договору, який регулює їх права і обов`язки. У даному випадку права і обов`язки сторін регулюють норми ЦК України, оскільки Главою 58 ЦК України врегульовано правовідносини найму (оренди).

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч.2 ст.235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин; якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Враховуючи наведені норми законодавства та положення Договору вбачається, що між Позивачем 2 та Відповідачем виникли відносини найму (оренди), а спірний договір за своєю юридичною природою є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини); до військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо. Частиною 2 ст.3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам; порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки; передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності; умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України; оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується КМУ; акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Згідно з п.4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000р. №778, дозвіл військовим частинам на передачу військового нерухомого майна в оренду надається Міністерством оборони України.

Нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що етапами укладення договору оренди державного майна є: одержання дозволу Фонду державного майна чи його регіональних відділень на право оренди, проведення конкурсу, здійснення експертної оцінки майна, що орендується та проведення відповідних розрахунків орендної плати.

Відповідно до п. 8 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ №786 від 04.10.1995р. (зі змінами та доповненнями), розмір річної орендної плати визначається за формулою: (річна орендна плата) = (вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки (у разі передачі в оренду нерухомого майна державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні вартість орендованого майна визначається шляхом проведення стандартизованої оцінки) х (орендну ставку, визначену згідно з додатком 2) / 100; незалежна оцінка вартості об`єкта оренди повинна враховувати його місцезнаходження і забезпеченість інженерними мережами. Результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дати оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки.

Порядок передачі в оренду та укладення договорів оренди рухомого військового майна (далі - рухоме військове майно), яке без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності військ (сил) пропонується до передачі в оренду військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини), які зареєстровані як суб`єкти господарської діяльності у Збройних Силах України та здійснюють господарську діяльність щодо передачі в оренду рухомого військового майна визначає «Інструкція про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна», затверджена наказом Міністра оборони України №46 від 02.02.2010р. (надалі Інструкція). Відповідно до п.1.2 Інструкції, дозвіл військовим частинам на передачу рухомого військового майна в оренду оформлюється відповідними наказами Міністерства оборони України або керівників уповноважених ним органів військового управління. Згідно п.2.1 Інструкції, підставою для передачі в оренду рухомого військового майна є затверджені Міністром оборони України переліки рухомого військового майна, яке пропонується до передачі в оренду (додаток 1) (далі - Перелік) без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності військ (сил). Оцінка вартості рухомого військового майна передує проведенню конкурсів на право укладення договорів оренди та здійснюється до опублікування відомостей про рухоме військове майно, яке пропонується для передачі в оренду на умовах конкурсу (п.3.1 Інструкції). Згідно з п.4.1 Інструкції, з метою організації та проведення конкурсів на право укладення договорів оренди рухомого військового майна військовими частинами подається відповідне оголошення. Опублікування інформації про проведення конкурсів на право оренди рухомого військового майна здійснюється в газеті «Відомості приватизації». Конкурс проводиться за наявності заяв про оренду від двох або більше учасників конкурсу, що надійшли протягом місяця після опублікування повідомлення про об`єкти (об`єкт), які пропонуються для передачі в оренду, у газеті «Відомості приватизації». (п.4.2 Інструкції). Згідно п.5.1 Інструкції, за наявності заяв від фізичних чи юридичних осіб про наміри орендувати рухоме військове майно військові частини надсилають лист-клопотання про надання дозволу на передачу рухомого військового майна в оренду, копію свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах України, проект договору оренди рухомого військового майна, акт оцінки вартості рухомого військового майна, що передається в оренду, розрахунок орендної плати за перший місяць оренди після укладення договору оренди, складений і підписаний командиром (начальником) та головним бухгалтером (начальником фінансової служби) військової частини, копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо державної реєстрації орендаря як суб`єкта господарювання (копію паспорта для фізичної особи) до структурного підрозділу (за підпорядкованістю). До листа-клопотання також додається витяг з Переліку із зазначенням об`єктів оренди.

З матеріалів справи вбачається, що користування майном Міністерства оборони України здійснено Відповідачем без дотримання норм чинного законодавства, Міністерством оборони України не надавався дозвіл Позивачу 2 на укладення оспорюваного договору, конкурс щодо (найму) оренди майна не проводився, експертна оцінка майна не проводилась.

Всім вищенаведеним також підтверджується наявність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 5 ст.203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи те, що судом встановлено низку невідповідностей Договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об`єктах Міністерства оборони України (Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Івана Хрестителя, 56, військове містечко №53, будівля (споруда) №421) №10 вимогам чинного законодавства, суд зазначає, що позовні вимоги Прокурора про визнання оспорюваного Договору недійсним на підставі ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України є підставними та обгрунтованими.

Проте, суд зазначає, що, як вказано вище, Відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 07.06.2016р. вх.№23859/16, подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Ні Прокурором, ні Позивачами заяв про поновлення строку позовної давності до суду не подано, та в матеріалах справи відсутні, Учасниками процесу не наведені доводи та не подані докази, які б вказували на пропущення строку позовної давності з поважних причин.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до вимог ст.261 ЦК України.

Загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст.ст.256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення ст.261 ЦК України, з урахуванням тієї обставини, що власником спірного майна є Міністерство оборони України, з`ясуванню підлягають обставини, з якого моменту у Прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно експлуатаційної частини району з даним позовом, яке (право) пов`язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Ураховуючи, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно експлуатаційної частини району, з`ясуванню підлягає, коли саме останні довідалися або могли довідатися про порушення їх прав, тобто, встановлення обставин, з якого саме моменту починається перебіг строку позовної давності у спірних правововідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України по даній справі від 11.10.2016р. у справі №914/3406/15.

Крім того, Верховним Судом України у постанові від 25.03.2015р. по справі №3-21гс15 щодо поширення положень закону про поширення початку перебігу позовної давності на звернення прокурора зазначено, що: «…прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів…».

Згідно ч.3 ст.82 ГПК України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

Відповідач зазначає, що Прокурор та Позивачі пропустили строк позовної давності, оскільки їм було відомо про зазначені у позовній заяві обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, задовго (більш, як 3 роки), до моменту подання позову.

Прокурор у додаткових поясненнях від 13.09.2016р. вх.№36447/16 зазначила, що стороною оспорюваного Договору є Позивач 2. Оскільки вказаний Договір було укладено без відома Позивача 1, то Позивачу 1 не було та не могло бути відомо про порушення його права в строк, що перевищує встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності, до моменту звернення Прокурором з позовом.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Як зазначено вище судом, оспорюваний Договір укладено між Позивачем 2 та Відповідачем 01.03.2010р., того ж дня (згідно Акту приймання-передачі Майна Замовника від 01.03.2010р.) розпочалось виконання Договору. Вимоги законодавства, на невідповідність яких вказує Прокурор у позовній заяві як на підставу задоволення позовних вимог, існували на момент укладення оспорюваного Договору, а відтак, були обставинами, про які Позивач 2 міг довідатись в момент укладення оспорюваного Договору. Відтак, початком перебігу позовної давності з вимогами щодо Позивача 2 є момент укладення Договору, а саме 01.03.2010р. Прокурор ж звернувся до суду з позовною заявою 24.09.2015р., тобто з пропуском 3-річного строку позовної давнсті.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про пропуск Позивачем 2, а відтак, і Прокурором, строку позовної давності на звернення до суду з позовом.

Щодо пропуску Позивачем 1, а відтак і Прокурором, строку позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно листа начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 27.02.2010р. №303/1/6/158, у Головному квартино-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України опрацьовано надісланий Яворівською КЕЧ району після усунення недоліків пакет документів щодо укладення договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об`єктах Міністерства оборони України. Також у листі зазначається саме про предмет Договору; так, проект договору з ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» про розміщення та зберігання обладнання базової станції мобільного зв`язку стільникової мережі на будівлі №421 військового містечка №53, розташованого за адресою: Львівська обл., м.Яворів, вул.Івана Хрестителя, 56, відповідає типовому, а також надано позитивний висновок щодо можливості укладення зазначеного договору.

Додаток №5 до Договору (том.I а.с.66) (який є невід`ємною частиною Договору) підписано першим заступником директора Державного департаменту надлишкового майна та земель Міністерства оборони України.

Відповідно до п.1 Положення про Державний департамент надлишкового майна та земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006р. N1102 (далі Положення), Державний департамент надлишкового майна та земель (далі - Департамент) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міноборони і йому підпорядковується. Крім того, згідно п.п.5, 8, 10 п.4 Положення, Департамент відповідно до покладених на нього завдань складає та подає Міністрові оборони для затвердження переліки військового майна, що може бути передано в оренду; веде облік договорів договорів оренди військового майна, а також контролює їх виконання; подає Міністрові оборони пропозиції стосовно надання військовим частинам, закладам, установам і організаціям Збройних Сил дозволу на передачу в оренду нерухомого та рухомого військового майна і висновки щодо укладення договорів оренди військового майна.

Також, відповідно до листа директора Державного департаменту надлишкового майна та земель Міністерства оборони України від 124.07.2008р. №270/5/185 на ім`я Міністра оборони України, Державним департаментом надлишкового майна та земель здійснюється контроль систематизації і приведення до єдиного стандарту договорів та умов розміщення обладнання операторів мобільного зв`язку на військових об`єктах Збройних Сил України; здійснюється контроль за переукладенням договорів у отримуються звіти. Також, згідно листа директора Державного департаменту надлишкового майна та земель Міністерства оборони України №270/5/20 (2007р.), адресованого Міністру оборони України, проекти договорів погоджено з структурними підрозділами Міністерства оборони України.

Крім того, відповідно до поданого Прокурором наявного в матеріалах справи листа начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 18.09.2015р. №303/23/1/3616/1248 (том.I а.а.с.44-45), договори з розміщення та зберігання обладнання мобільних операторів на об`єктах Міністерства оборони України укладались КЕВ, КЕЧ районів згідно рішення Міністра оборони України від 26.08.2009р. №6891/з щодо систематизації та приведення до єдиного у Міністерстві оборони України стандарту умов договорів та розміщення обладнання операторів мобільного зв`язку.

Відтак, станом на момент укладення Договору, в тому числі Додатку до нього, Позивачу 1 повинно було бути відомо та було відомо про факт укладення такого.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про пропуск Позивачем 1, а відтак, і Прокурором, строку позовної давності на звернення до суду з позовом.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі подану заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (наслідків спливу строку), з врахуванням вимог ч.4 ст.267 ЦК України, суд приходить до висновку про необхідність відмови у позові.

Окрім того, у позовній заяві Прокурор просить зобов`язати Відповідача усунути Позивачу 2 перешкоди в користуванні нерухомим майном будівлею №421 військового містечка № НОМЕР_1 по вул.Івана Хрестителя, 56 у м.Яворові Яворівського району Львівської області шляхом демонтажу контейнера з телекомунікаційним обладнанням та антенно-фідерних пристроїв.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача-2 на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві-2 перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Такий захист не пов`язаний із захистом від порушень, які пов`язані із позбавленням володіння майном.

Враховуючи наведене суд зазначає, що позовні вимоги щодо зобов`язання Відповідача усунути перешкоди в користуванні Позивачем 2 нерухомим майном будівлею №421 військового містечка №53 по вул.Івана Хрестителя, 56 у м.Яворові Яворівського району Львівської області шляхом демонтажу контейнера з телекомунікаційним обладнанням та антенно-фідерних пристроїв є підставними та обґрунтованими (з врахуванням зазначених у позовній заяві підстав) тільки за умови задоволення позову в частині визнання Договору недійсним.

При цьому суд бере до уваги, що, як зазначено вище, судом прийнято заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а відповідно строк позовної давності щодо позову з зазначених підстав є пропущеним.

Суд зазначає, що негаторний позов в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки, між Сторонами існують зобов`язальні правовідносини згідно Договору (п.1 Додаткової угоди №10 до Договору), а усунення перешкод в користуванні майном є речово-правовим способом захисту порушених прав.

Відтак, в суду відсутні правові підстави до задоволення позовних вимог в цій частині також, а отже в позові в частині вимог щодо зобов`язання Відповідача усунути перешкоди в користуванні Позивачем 2 нерухомим майном будівлею №421 військового містечка №53 по вул.Івана Хрестителя, 56 у м.Яворові Яворівського району Львівської області шляхом демонтажу контейнера з телекомунікаційним обладнанням та антенно-фідерних пристроїв також слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об`єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

02.11.2016р. у відповідності до вимог ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 07.11.2016р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Прокурором.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82-85, 87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 203, 215, 235, 256, 257, 261, 267, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя-головуючий Фартушок Т. Б.

Суддя Блавацька-Калінська О.М.

Суддя Манюк П.Т.