Справа

№577/2189/16-ц

Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 22-ц/788/1515/16

Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 6

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Лузан Л. В.,

суддів - Криворотенка В. І. , Сибільової Л. О.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 серпня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Конотопської міської ради,

третя особа: Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області,

про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва,-

в с т а н о в и л а :

19 травня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому просив відповідно до вимог ст. 376 ЦК України визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку та капітальну прибудову А-1, які розташовані за адресою: вул. Космонавтів, 28 в м. Конотопі Сумської області.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.12.2014 р. він є власником 1/2 частини названого житлового будинку з надвірними будівлями. Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0748 га.

03.07.2015 р. отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку.

В 2015 році по вул. Космонавтів, 28 у м. Конотопі він виконав ряд будівельних робіт, а саме: самочинно збудував капітальну прибудову до будинку з піноблоку “А1-1” за рахунок демонтування старої прибудови до будинку.

Після проведення будівництва виникла необхідність в упорядкуванні цих будівель та прийняття їх в експлуатацію. Він звернувся до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, але отримав відмову, оскільки у названого Управління відсутні правові підстави для прийняття в експлуатацію самочинного будівництва.

Позивач посилався на те, що відповідно до технічного обстеження прибудова зведена з дотриманням архітектурних, санітарних та протипожежних норм. Іншим шляхом, окрім судового, вирішити питання неможливо.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 серпня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог з тих підстав, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка бере участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З пояснень позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції вбачається, що житловий будинок по вул. Космонавтів, 28 в м. Конотопі був побудований його бабусею – ОСОБА_5 (після реєстрації шлюбу – Середа) ОСОБА_6, яка померла у 2013 році.

Після того, як спірний будинок був вже побудований, у 1979 році бабуся зареєструвала шлюб з ОСОБА_7, який помер у 2009 році.

Після смерті бабусі її спадщину прийняла його мама – ОСОБА_8, яка померла через декілька місяців після смерті бабусі - у 2013 році.

Після смерті мами він, тобто позивач, успадкував спірний будинок. При оформленні спадщини нотаріус прийняв до уваги, що бабуся перебувала у шлюбі з ОСОБА_7, а тому нотаріус зарезервував ? частину спірного будинку (вважаючи це майно спільним майном подружжя) за спадкоємцями останнього.

Вищеназвані пояснення ОСОБА_3 підтверджуються матеріалами справи. Зокрема.

На підставі рішення міськвиконкому № 107 від 19 лютого 1970 року між відділом комунального господарства Виконкому міської Ради депутатів трудящих м. Конотопу та ОСОБА_5 23 березня 1970 року був укладений з посвідченням в нотаріальному порядку Договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки № 28 по вул. Космонавтів у м. Конотопі пл. 600 кв.м для будівництва індивідуального житлового будинку.

19 березня 1973 року ОСОБА_5 був виданий дозвіл на виконання робіт № 21 на земельній ділянці № 28 по вул. Космонавтів у м. Конотопі відповідно до затвердженого проекту.

Відповідно до технічного паспорту, складеного 21 березня 1979 року, на земельній ділянці № 28 по вул. Космонавтів знаходились житловий будинок "А-1", 1978 року забудови, веранда "а", сарай "Б", сарай "В", вбиральня "Г", огорожа "№1-3".

26 січня 1979 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7, взяла прізвище чоловіка – "Середа".

З довідки характеристики, виданої начальником Конотопської МБТІ, вбачається, що ОСОБА_7 належить на праві спільної часткової власності ? частина житлового будинку № 28 по вул. Космонавтів у м. Конотопі на підставі дублікату свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, виданого Конотопською держнотконторою 11 квітня 1989 року № 2000, дублікат видано 26 травня 2009 року № 402 ( ас. 77).

24 лютого 2009 року ОСОБА_7 помер (ас.75, 93). За життя, 30 березня 1992 року, ОСОБА_7 був складений заповіт на доньку, ОСОБА_9 (ас. 96). 03 квітня 2009 року ОСОБА_9 подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_7 ( ас. 91).

22 квітня 2013 року ОСОБА_10 померла ( ас. 74).

26 вересня 2013 року померла ОСОБА_8, яка є донькою ОСОБА_10 та матір’ю позивача ( ас.76).

04 грудня 2014 року позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, з якого вбачається, що спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_11 є її син, ОСОБА_4. Спадщина, на яку було видане назване свідоцтво, складається з ? частки житлового будинку з надвірними будівлями № 28 по вул. Космонавтів у м. Конотопі, належного померлій ОСОБА_10 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого 23.03.1970 р. Конотопською держнотконторою за №1-403, спадкоємцем якої була громадянка ОСОБА_8, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав та теж померла ( ас.5, 7).

Рішенням Конотопської міської ради від 24 червня 2015 року за позивачем, ОСОБА_4, як за власником визнано уточнену площу ? частини земельної ділянки № 28 по вул. Космонавтів в м. Конотопі у розмірі 0,0374 га від загальної площі – 0,0748 ( ас.81).

Зі свідоцтва про право власності від 03 липня 2015 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_3 належить на праві приватної спільної часткової власності 1/2 частина земельної ділянки площею 0,0374 га по вул. Космонавтів, 28 м. Конотопі. Загальна площа цієї земельної ділянки - 0,0748 га (а.с.8,9).

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 пояснив, що після набуття в порядку спадкування ? частини спірного житлового будинку він здійснив реконструкцію прибудови до будинку, а саме, демонтував дерев’яну прибудову до будинку та збудував капітальну прибудову до будинку з піноблоку "А1-1".

З технічного паспорту спірного житлового будинку, виготовленого у 2014 році, вбачається, що названий житловий будинок мав окрім 3-х житлових кімнат площею 19,7 кв.м, 12,9 кв.м, 9,1 кв.м, та кухні пл. 10,9 кв.м ще й наступні приміщення : тамбур пл. 1,1 кв.м, веранду пл. 10,7 кв.м, кладову пл. 7,1 кв.м.

З технічного паспорту цього ж житлового будинку, виготовленого у 2015 році після виконаних позивачем будівельних робіт, вбачається, що названий житловий будинок в даний час має три житлові кімнати площею 19,7 кв.м, 12,9 кв.м, 9,1 кв.м та кухню пл. 10,9 кв.м, які залишились у незмінному вигляді.

Інші приміщення, зазначені у технічному паспорті 2014 року, відсутні. Проте, замість цих приміщень збудована з газоблоку прибудова "А1-1", яка складається з передньої пл. 8,2 кв.м, топкової 1-2 пл. 6 кв.м, кухні пл. 19,4 кв.м та кладової пл. 8,1 кв.м. Названі будівельні роботи були проведені позивачем за відсутності будівельного паспорта на будівництво прибудови та без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт до управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області.

25 грудня 2013 року головним інспектором будівельного нагляду ОСОБА_12 у присутності ОСОБА_3 відповідно до ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудувної діяльності" згідно із Порядком здійснення державного-архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 533, на підставі наказу ДАБІ України № 976 від 08 вересня 2015 року, листа КП Конотопське МБТІ № 40-1018-2052 від 02 жовтня 2015 року проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_4 на об'єкті будівництва за адресою: м. Конотоп вул. Космонавтів, 28 (а.с.16,17).

За результатами позапланової перевірки встановлено порушення ОСОБА_4 вимог ч. 1 ст. 27 , ч. 1 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", про що був складений припис № 652 від 25 грудня 2015 року та протокол про адміністративне правопорушення № 652 від 25.12.2015 року (а.с.18,19,20).

З метою прийняття вищевказаних об'єктів в експлуатацію позивач звертався до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, однак у задоволенні заяви йому було відмовлено.

З відповіді Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області від 27 квітня 2016 року № 40-1018/1464-16 вбачається, що відповідно до компетенції Управління відсутні правові підстави для прийняття в експлуатацію самочинного будівництва (а.с.23).

Відповідно до відповіді №89 від 16 травня 2016 року КП "Проектно-виробничого архітектурно-планувального бюро" прибудова "А1-1" до житлового будинку по вул. Космонавтів, 28 в м. Конотоп зведена з дотриманням архітектурних, санітарних та протипожежних норм (а.с.15).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості.

Проте, з такими висновками суду повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах та належної правової оцінки зібраних у справі доказів, а також з порушенням процесуального законодавства.

За ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно ст. 381 ЦК України 1. Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. 2. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 186 ЦК України передбачається, що 1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. 2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до роз’яснень, наданих у п. 7. постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2012 року N 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, "оскільки позивач ставить питання про визнання права власності на споруду, призначену для обслуговування житлового будинку, тобто за приналежною річчю по відношенню до житлового будинку (cт. 186 ЦК України), що є у власності позивача і не потребує додаткового встановлення права власності на неї та видачі відповідного правовстановлюючого документа".

Вбачається, що суд вважав приналежністю до головної речі збудовану позивачем прибудову "А1-1", яка складається з передньої пл. 8,2 кв.м ( яка є єдиним входом до будинку), топкової 1-2 пл. 6 кв.м, кухні пл. 19,4 кв.м та кладової пл. 8,1 кв.м.

В той же час зі змісту статей 186, 380, 381 ЦК, вбачається, що господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол, паркан, колодязь і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об'єкти визнаватися не може.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з точки зору вимог статей 186, 380, 381 ЦК з достатньою повнотою не розібрався у тому чи є приміщення прибудови "А1-1" складовою частиною житлового будинку, чи названу прибудову "А1-1", як зазначив суд першої інстанції, треба вважати "приналежністю головної речі" (тобто господарсько-побутовою будівлею).

Відповідно до ст. 376 ЦК України 1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. 2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. 5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з достатньою повнотою також не було перевірено і доводи позивача про те, що чинне на час розгляду справи законодавство не передбачає іншого, окрім як судового, порядку вирішення питання про визнання права власності на самочинне будівництво, як це передбачено ч.5 ст. 376 ЦК України .

Колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення підлягає скасуванню.

При ухваленні нового рішення у колегії суддів відсутні підстави для вирішення спору по суті, оскільки суд першої інстанції допустив таке порушення процесуального законодавства, яке позбавляє суд апеляційної інстанції перевірити обґрунтованість позовних вимог по суті і перевірити доводи апеляційної скарги. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 356 ЦК України 1. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За ст. 357 ЦК України 3. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. 4. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

З роз’яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2012 року N 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" вбачається наступне :

п. 12. У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч.2 ст. 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст. 376 ЦК).

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство відповідно до ч.1 ст. 10, ч.1 ст. 11, ч.1 ст. 60 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, ст.ст. 30, 33 ЦПК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту та обирає особу, яка є відповідачем у справі.

За вимогами ст.ст. 30, 213, 215 ЦПК України рішення у справі може постановлюватися лише щодо сторін.

Відповідно до ст. 26 ЦПК України особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їх представники. Позовом є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, пред'явлена з метою судового захисту невизнаного, порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві (ст. 30 ЦПК України).

Статтею 33 ЦПК України не передбачено право суду самостійно залучати до участі у справі співвідповідача, навіть у випадку обов'язкової співучасті, якщо позивач не заявить такого клопотання.

Цивільний процесуальний Кодекс України виключає можливість апеляційного суду скасувати рішення, після чого, залучивши таку особу до участі у справі, вирішити справу як суд першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, згідно якого особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що Виконавчий комітет Конотопської міської ради за позовом ОСОБА_3 є належним відповідачем в даному спорі та безпідставно розглянув заявлені до названого відповідача позовні вимоги по суті.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Належними сторонами в цивільному процесі будуть суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. За положенням ст. 105 ЦПК належний позивач — особа, якій належить право вимоги; належний відповідач — особа, котра повинна відповідати за позовом. Тоді неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.

Неналежний відповідач — це особа, притягнута по¬зивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред’явленим позовом за наявності даних про те, що обов’язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі — належ-ному відповідачеві.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7, як власником ? частини спірного житлового будинку, 30 березня 1992 року був складений заповіт на ОСОБА_9, яка 03 квітня 2009 року подала до нотаріальної контори заяву при прийняття спадщини після померлого ОСОБА_7 (ас. 91, 96 ).

Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати, зокрема, нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч.5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За ч.3 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, стосовно до положень ст. 357 ЦК належним відповідачем у спорі про визнання права власності на частку у спірному будинку є інший співвласник названого житлового будинку, міська рада, інші особи, права яких можуть бути порушені зведенням прибудови, та ін.

За правилами ч.1 ст. 33 ЦПК України суд першої інстанції замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача лише за клопотанням позивача.

Отже, з'ясувавши, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, суд першої інстанції повинен був роз'яснити позивачеві право на подачу заяви про заміну відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача. У випадку, коли позивач після відповідних роз'яснень не подав вказану заяву, суд відповідно до ч. 5 ст. 36 ЦПК України мав вирішити питання про залучення цих осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Відповідно до положень ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Проте, діючим законодавством не передбачене право суду апеляційної інстанції (на відміну від права суду першої інстанції) залучати до участі у справі відповідачів (співвідповідачів) та третіх осіб.

Заявивши позов до неналежного відповідача, позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права. За наведених обставин суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити по суті обґрунтованість висновків суду щодо заявлених позовних вимог.

Приймаючи до уваги роз’яснення, надані у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" колегія суддів вважає, що у задоволенні заявленого у справі позову до Виконавчого комітету Конотопської міської ради необхідно відмовити як до неналежного відповідача, оскільки встановлено, що у спорі про право власності на житловий будинок Виконавчий комітет Конотопської міської ради право власності позивача не порушував (не оспорює цього права) і не є особою, яка повинна відповідати у спірних правовідносинах.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, пп. 1, 3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 серпня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову у зв’язку з його необґрунтованістю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -