ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2016 року письмове провадження № 826/20084/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2

до треті особи

Кабінету Міністрів України Нотаріальна палата України, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Альфа-Банк»

про

визнання нечинними та скасування п.1 та п. 2 Постанови КМУ № 662 від 26.11.2014

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України за участю третіх осіб - Нотаріальної палати України, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Альфа-Банк» про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014, мотивуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваною постановою доповнено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що суперечить вимогам чинного законодавства України щодо доведеності безспірності заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання. Крім того, позивачі зазначили, що оскаржувані положення постанови прийняті з перевищенням повноважень відповідача та із порушенням порядку прийняття постанов Кабінету Міністрів України, а чинність оскаржуваних положень акту Кабінету Міністрів України призвела до порушення існуючого необхідного балансу прав та інтересів суб'єктів правовідносин, до яких застосовується цей акт, та призводить до несприятливих наслідків прав та інтересів осіб, що є позичальниками, зокрема і позивачів.

В позовній заяві ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просить суд визнати незаконними пункти 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (затвердж. 26.11.2014 прем'єр-міністром України Яценюком А.) та у зв'язку з цим нечинними з моменту набрання законної сили рішенням адміністративного суду.

Позивач - ОСОБА_2 в уточненому адміністративному позові просив суд: визнати незаконними і, як наслідок, нечинними, окремі положення Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме -

а) Пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині:

«а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1¹ цього переліку)» та

доповнити розділ пунктом 1¹ такого змісту:

« 1¹. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.».

б) Пункт 2 Змін, а саме -

« 2. Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2015 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 у справі № 826/20084/14, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі «Положення про автоматизовану систему документообігу в адміністративних судах» 11.12.2015 справу передано на розгляд головуючому судді Арсірію Р.О.

Зважаючи на вказівки суду касаційної інстанції, суд дійшов висновку, що рішення по справі в подальшому може вплинути на права та інтереси ПАТ «КБ «Надра», ПАТ «КБ «Приват Банк», ПАТ «Альфа-Банк», а тому залучив до участі у справі в якості третіх осіб.

Позивачі в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав правомірності прийняття оскаржуваної постанови та відсутності підстав для її скасування, оскільки КМУ при виданні постанови №662 від 26.11.2014 реалізував законодавчо визначені повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів та привів акти Уряду у відповідність до діючого законодавства України. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачами не доведено наявність порушення їх прав внаслідок видання Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови.

Представник третьої особи ПАТ «КБ «ПриватБанк» заперечував проти адміністративного позову посилаючись на відсутність спору, оскільки права та свободи позивачів не порушені.

ПАТ «КБ «Надра», ПАТ «КБ «Альфа-Банк», ОСОБА_3, Нотаріальна палата України письмових пояснень чи заперечень до суду не надали, в судове засідання не з'явились.

Керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неприбуттям у судове засідання третіх осіб, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахування висновків суду касаційної інстанції, викладеної в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2015, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2014 Кабінет Міністрів України видав Постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом про скасування спірної постанови відповідача виходили з наявності укладених ними кредитних договорів з відповідними банками.

На думку позивачів, окремі положення спірної постанови відповідача суперечить нормам Цивільного кодексу України, Законів України «Про іпотеку», «Про захист прав споживачів», «Про нотаріат».

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

Згідно з приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, до спірних правовідносин статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень, відповідно до частини другої якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

Системний аналіз наведеного дає підстави дійти висновку, що у спірних правовідносинах особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акту або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акту.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що суди не з'ясували яким чином застосування до позивачів спірного акту порушить їх права та законні інтереси.

Зокрема, касаційним судом зазначено, що «суди першої та апеляційної інстанцій не вказали які саме конкретні права та свободи позивачів порушені та правові норми, якими вони закріплені.

Пославшись у рішенні на наявність в матеріалах справи копій кредитних договорів, укладених позивачами з банківськими установами, суди не навели відповідних мотивів, яким чином застосування до них спірного акту порушить їх права та законні інтереси, тобто чому стягнення з них боргів на користь банку за виконавчим написом нотаріуса буде неправомірним».

Зроблено також зауваження про те, що суди залишили поза увагою і дослідження питання чи являється ОСОБА_2 суб'єктом даних правовідносин, з огляду на додане до справи рішення Індустріального суду м. Дніпропетровська від 19.11.2013 яким з останнього було стягнуто кредитну заборгованість.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності, керується Конституцією і законами України, актами Президента України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (статті 113, 116 Конституції України).

Згідно із статтею 20 Закону України «Про Кабінету Міністрів України» Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення державної правової політики.

Оскаржувана постанова розроблена з метою забезпечення належної реалізації положень Законів України «Про нотаріат», «Про аграрні розписки», «Про заставу», «Про іпотеку», а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 665 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок», отже висновок суду про фактичне нівелювання вимоги законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості не відповідає дійсності, оскільки оскаржувана Постанова не звужує перелік документів, а навпаки доповнює та конкретизує його, чим встановлює більш ефективний механізм стягнення заборгованості з позичальників, що ухиляються від виконання своїх зобов'язань.

Постановою вдосконалено механізм стягнення заборгованості за кредитами та нотаріально посвідченими договорами іпотеки, а також конкретизується перелік документів, які подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису на таких договорах.

Зазначаємо, що відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотеко держатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Також зазначаємо, частинами першою, третьою статті 33 Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

В свою чергу, якщо кредитним договором передбачено, що стягнення заборгованості з боржника, у разі допущення прострочення платежів за зобов'язаннями, здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису, то в разі звернення кредитора до нотаріуса за вчиненням такої нотаріальної дії, нотаріус вчинить її відповідно до вимог встановлених Законом України «Про нотаріат» та інших нормативно-правових актів, що регулюють зазначені правовідносини.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» врегульовані правовідносини щодо стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом. Так положеннями цієї статті встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 №282/20595) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

З вищезазначеного вбачається, що ці норми закону не зобов'язують нотаріуса перевіряти безспірність заборгованості боржника перед кредитором, а також наявності спору.

При цьому, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості.

З огляду на зазначене, вчинення виконавчого напису - це не розгляд спірних відносин між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника на підставі документів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», до якої внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» з метою конкретизації переліку документів.

Тому безспірність в розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 №3425-ХІІ є не доведеність боргу, а факт існування між кредитором та боржником правовідносин, за яких визнається безспірна наявність боргу.

Відтак, відповідач при прийнятті постанови від 26.11.2014 № 662 реалізував законодавчо визначені повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Так, оскаржувана постанова розроблена з метою забезпечення належної реалізації положень Законів України «Про нотаріат», «Про аграрні розписки», «Про заставу», «Про іпотеку», Цивільного кодексу України, а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 665 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок».

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

До відносин за кредитним договором застосовується положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 18 Цивільного кодексу України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі (зокрема кредитному договорі) у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відтак, Законом України «Про іпотеку» та Цивільним кодексом України не передбачено перелік документів, за якими проводиться звернення стягнення на підставі виконавчих написів нотаріусів на предмет іпотеки та кредитного договору.

При цьому, частиною другою статті 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що перелік документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України прийняв оскаржувану постанову з метою забезпечення виконання механізму звернення стягнення на предмет іпотеки та предмет кредитного договору, передбачених відповідно статтями 33 Закону України «Про іпотеку», статтями 1054, 18 та параграфом першим глави 71 Цивільного кодексу України, а також статтею 87 Закону України «Про нотаріат», шляхом доповнення переліку документів, за якими стягнення проводиться на підставі виконавчих написів нотаріусів, нормам Цивільного кодексу України, Законів України «Про іпотеку», «Про захист прав споживачів».

Згідно із статтею 18 Цивільного кодексу України, статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» вчинення виконавчого напису - це захист нотаріусом прав кредитора за допомогою спрощеної, позасудової процедури, яка полягає у вчиненні на боргових документах напису про стягнення грошей або майна на його користь за умови підтвердження безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Крім того, пунктами 1 та 2 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживачем кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке житлове майно відповідає певним вимогам, а також інше майно (майнові права) при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації предмета застави (іпотеки).

При цьому стягнення за виконавчим написом проводиться в порядку, встановленому статтею 90 Законом України «Про виконавче провадження».

В свою чергу, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), а виконавчий напис нотаріуса є одним із виконавчих документів на підставі якого державною виконавчою службою здійснюється примусове виконання рішення (статті 1, 17 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оскаржувана постанова прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

У той же час Позивачами не надано жодних доказів яким чином постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» порушує права та свободи та правові норми, якими вони закріплені.

З матеріалів даної справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом про скасування спірної постанови Кабінету Міністрів України виходили з того, що наявність укладених ними кредитних договорів з відповідними банками свідчить про можливість застосування до них оскаржуваної постанови відповідача як такої, що порушує їх права.

Крім того, рішенням Індустріального суду м. Дніпропетровськ від 19.11.2013 у справі № 202/34736/13-ц було задоволено грошові вимоги ПАТ Комерційний банк «Приват-Банк» до ОСОБА_2 та виконавчий лист, на підставі якого було здійснено стягнення за цим рішенням, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання. Таким чином, спір щодо боргу ОСОБА_2 вирішено в судовому порядку.

Гарантоване Конституцією України та закріплене Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист, фактично, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.

В той же час, в результаті розгляду даної справи, судом не встановлено, які саме права та законні інтереси позивачів порушені спірною постановою.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, враховуючи відсутність порушених прав та законних інтересів позивача спірною постановою відповідача, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу, відповідачем належним чином виконаний обов'язок щодо доказування правомірності прийнятої ним спірної постанови з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді В.А. Кузьменко

О.П. Огурцов