ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 р. м. Чернівці Справа № 824/350/16-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дембіцького П.Д.,

за участю:

секретаря судового засідання: Антонюк О.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Зайцевої Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вижницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області про скасування наказу та визнання недійсним формулювання.

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суд адміністративному позові ОСОБА_1 (позивач) просив суд: скасувати наказ Державної податкової інспекції у Путильському районі Міністерства доходів і зборів України у Чернівецькій області №1-о від 23.04.2015 року "Про звільнення працівника"; зобов`язати змінити формулювання звільнення відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок військову службу"; поновити на посаді головного державного інспектора сектору фінансово-економіч6ної роботи та бухгалтерського обліку або на рівнозначній посаді; стягнути нарахування та виплату середньомісячної заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з вини адміністрації починаючи з 28.04.2015 року до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.08.2014 року він був прийнятий на посаду головного державного ревізора інспектора сектору податкового аудиту в Державній податковій інспекції у Путильському районі ГУ Міндоходів у Чернівецької області.

У квітні 2015 року позивача було призвано на строкову військову службу в лави Збройних Сил України. Отримавши повістку про призов на військову службу, позивач, на вимогу керівництва ДПІ у Путильському районі, написав письмову заяву про звільнення із займаної посади.

Позивач стверджує, що на момент написання заяви на звільнення, йому не було відомо, що Законом України від 15.01.2015 року № 116-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять службу під час особливого періоду» було внесено зміни в статтю 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до яких, починаючи з 08.02.2016 за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

08.02.2015 року введено в дію статтю 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", згідно з якою він не повинен був писати заяву про звільнення. Отже, на думку позивача, по закінченню служби в лавах Збройних Силах України він має право на поновлення на тій же, або рівнозначній посаді.

Позивач звернувся до Голови комісії з реорганізації ДПІ у Путильському районі з проханням про поновлення на роботі, проте позивачу було відмовлено у поновленні на роботі оскільки позивача було звільнено з ДПІ у Путильському районі ГУ Міндоходів у Чернівецькій області, а не з посади ДПІ у Путильському районі Державної фіскальної служби у Чернівецькій області. (а.с. 11,12).

Позивач звернувся Вижницької ОДПІ Головного управління ДФС України у Чернівецькій області, проте, позивачу було відмовлено у поновленні на роботі. Окрім того, позивачу було роз`яснено про реорганізацію ДПІ у Путильському районі, правонаступником якої стала Вижницька ОДПІ ГУ ДФС України у Чернівецькій області, підстави для поновлення відсутні. (а.с. 13-14).

Відповідач не погоджуючись із позовними вимогами надав суду письмові заперечення в яких зазначив, що працівники кадрової служби керувались нормами КЗпП України, що діяли на момент звільнення працівника, адже іншого механізму формулювання підстав звільнення працівника для проходження строкової військової служби не було. Про зміни у законодавстві, що набрала чинності з 11.06.2015 року на момент видачі наказу від 23.04.2015 року працівники ДПІ у Путильському районі знати не могли.

Отже, на підставі заяви позивача від 22.04.2015 року та повістки Вижницько-Путильського ОРВК, у відповідності до п. 3 ст. 36 КЗпП України, Наказом Державної податкової інспекції у Путильському районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області від 23.04.2015 року №1-о ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку ДПІ у Путильському районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області у зв`язку з призовом на строкову військову службу.

Таким чином, на думку відповідача, станом на 28.04.2015 року діяла законна підстава для звільнення позивача за п. 3 ст. 36 КЗпП України, яка не передбачала збереження місця роботи та середнього заробітку у зв`язку із призовом на строкову службу.

Щодо поновлення на публічній службі відповідач зазначив, що згідно постанови КМУ від 04.11.2015 року № 892 "Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби" та Наказу ДФС України від 20.01.2016 року №52 "Про перейменування окремих територіальних органів ДФС" Вижницька об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Чернівецькій області утворена шляхом перейменування ДПІ у Вижницькому районі та приєднанням до неї реорганізованих ДПІ у Сторожинецькому районі та ДПІ у Путильському районі окремими відділеннями. У зв`язку із реорганізацією ДПІ у Путильському районі скорочено чисельність працівників до семи чоловік.

Крім того, як зазначив відповідач, на звернення позивача до Вижницької ОДПІ листом від 05.05.2016 року щодо поновлення на роботі, Вижницька ОДПІ листом від 13.05.2016 року №1101/8/24-01-10-09 повідомила ОСОБА_1 про відсутність вакантних посад згідно структури та штатного розпису.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Судом, з метою з`ясування обставин справи, було зобов`язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог. З урахуванням матеріалів справи, розгляд справи відкладався, а також у справі оголошувалася перерва у зв`язку з необхідністю витребування письмових доказів щодо підтвердження обставин правомірності прийняття спірного рішення.

Оскільки позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. ч. 4,5 ст. 11 КАС України зобов`язував позивача, відповідача надати суду письмові докази, які б вказували на підстави прийняття спірного рішення та інші документи, які мали значення для розгляду справи.

Частиною 1 ст. 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Водночас, судом у порядку п. 4-5 ст. 11, ст. ст.69, 71 КАС України витребувано у відповідача матеріали, які стали підставою звільнення позивача та реорганізації ДПІ у Путильському районі ГУ ДФС Чернівецької області.

З урахуванням пояснень сторін, досліджень письмових доказів судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, а саме трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , що ОСОБА_1 з 26.08.2014 року працював в податкових органах ДПІ у Путильському районі ГУ Міндоходів у Чернівецькій області на посаді головного державного ревізора інспектора відділу податкового аудиту, якому присвоєно спеціальне звання інспектор податкової та митної справи ІV рангу (т.1 а.с. 7-10, 31).

Наказом Державної податкової інспекції у Путильському районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №11-о від 26.08.2014 року позивач призначений на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податкового аудиту якому присвоєно спеціальне звання інспектор податкової та митної справи ІV рангу. (а.с. 31).

Із змісту повістки видно, що ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» призваний на строкову військову службу, зарахований в команду № 7212, якому 29.04.2015 року о 09 год. 15 хв. необхідно з`явитись до відправлення на збірний пункт за адресою м. Кіцмань вул. Сковороди,15. (а.с. 30).

Наказом Державної податкової інспекції у Путильському районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області від 23.04.2015 року №1-о "Про звільнення працівника" наказано звільнити 28.04.2015 року ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку ДПІ у Путильському районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області у зв`язку з призовом на строкову службу згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України. Підстава повістка Вижницько-Путильського ОРВК. (а.с. 6).

Відповідно до відомостей зазначених у військовому квитку серії НОМЕР_2 видно, що позивач 27.05.2015 року призваний на строкову військову службу, направлений у військову частину пп В № 5229. 13.06.2015 року позивач прийняв військову присягу у військовій частині пп В № 5229. На підставі наказу № 125 від 10.03.2016 року позивач звільнений (демобілізований) в запас. (а.с. 8).

Згідно довідки Путильського РВК від 14 червня 2016 року № 196 видно, що ОСОБА_1 дійсно проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України з 27 травня 2015 року по 21 квітня 2016 року. (а.с. 57).

28.04.2016 року позивач звернувся з заявою до голови комісії з реорганізації ДПІ у Путильському районі в якій просив, у зв`язку із внесенням змін до ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", поновити його на роботі, наказ №1-о від 23.04.2015 року скасувати та виплатити середній заробіток за період проходження строкової військової служби. (а.с. 11).

Розглянувши заяву позивача, відповідач листом від 04.05.2016 року №2025/10 повідомив, що на виконання заяви позивача ДПІ у Путильському районі ГУ Міндоходів у Чернівецькій області було прийнято наказ №1-о від 23.04.2015 року про звільнення з 28.04.2015 року із займаної посади на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 12).

05.05.2016 року позивач звернувся до начальника Вижницької ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області із заявою в якій просив, зважаючи на те, що Вижницька ОДПІ є правонаступником Путильської ДПІ, поновити його на роботі, наказ №1-о від 23.04.2015 року скасувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. (а.с. 13).

Розглянувши заяву позивача, Вижницька ОДПІ Головного управління ДФС у Чернівецькій області листом від 13.05.2016 року №1101/8/24-01-10-09 повідомила його, що у зв`язку з реорганізацією Державної податкової інспекції у Путильському районі скорочено чисельність працівників до семи чоловік. На день подання заяви, вакантних посад згідно структури та штатного розпису Вижницької ОДПІ, в тому числі і по Путильському відділенні відсутні, а посаду головного держаного інспектора сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, яку позивач обіймав у Державній податковій інспекції у Путильському районі, скорочено. (а.с. 11-14).

Також судовим розглядом встановлено, що наказом Державної фіскальної служби України від 24.02.2016 року №178 "Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Чернівецькій області" наказано реорганізувати Державну податкову інспекцію у Путильському районі ГУДФС у Чернівецькій області шляхом приєднання до Вижницької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернівецькій області (а.с.44).

Відповідно до довідки-розрахунку № 2053/7/24-08-05-19 від 14.06.2016 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 на день звільнення 28.04.2015 року складає 2265,27 грн. (а.с. 82).

Крім того, судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2014 року № 311 Про утворення територіальних органів ДФС та визнання такими, що втратили чинність деяких актів КМУ, якою утворено юридичну особу публічного права територіальні органи ДФС згідно переліку, прийнято рішення реорганізувати територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби згідно додатку № 1, та у Чернівецькій області утворено ГУ ДФС у Чернівецькій області, Чернівецька митниця ДФС.

Наказом Голови ДФС України від 13.08.2014 року № 41 прийнято рішення про організацію утворення територіальних органів Державної фіскальної служби, яким п. 8 керівників територіальних органів Міндоходів, які реорганізуються зобов`язано забезпечити виконання повноважень очолюваними органами до внесення в Єдиний державний реєстр записів про реєстрацію територіальних органів ДФС.

Наказом ДФС України від 24.02.2016 року № 178 Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Чернівецькій області» реорганізовано ДПІ у Путильському районі ГУ ДФС у Чернівецькій області шляхом приєднання до Вижницької ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області. (а.с. 72-73).

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом ст. 1 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 р. № 3723-XII (далі Закон № 3723-XII), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.

Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо ця: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та функцій держави, оплачується з державних коштів.

Служба позивача на посаді головного державного інспектора сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку ДПІ у Путильському районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області відноситься до публічної служби, відтак спірні правовідносини сторін підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі № 3723-XII.

Згідно статті 17 Закону № 3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, ОСОБА_1 26.08.2014 року прийняв Присягу державного службовця, про що зроблено запис в трудовій книжці. (а.с. 34).

Приписи Закону № 3723-XII передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв`язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Оскільки норми спеціального закону (Закон № 3723-XII) не регулюють питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, суд застосовує до спірних правовідносинах норми трудового законодавства.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наведених конституційних положень і законодавства, зокрема:Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу»(далі - Закон № 2232-ХІІ), Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ), Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженогоУказом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001(далі - Положення № 1053), Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008(далі - Положення № 1153).Крім того, до вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 40 Закону України „Про військовий обов`язок і військову службу встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України „Про Збройні Сили України, „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, та іншими законами.

Відповідно до Закону України «Про оборону України» від06.12.1991№1932-XII у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку від21.10.1993№3543-XII (далі Закон 3543) мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту та підприємств, установ і організацій покладається на відповідних керівників. Посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII Затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", який опубліковано в газеті Верховної Ради України "Голос України" від 18.03.2014 року № 49.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року №15/2015, затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VIII, (далі Указ №15/2015), оголошено проведення протягом 2015 року часткової мобілізації. Пункт 5 зазначеного Указу зобов`язує Кабінет Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь ПОВНА ГОТОВНІСТЬ.

Пунктом 7 Указу №15/2015 постановлено довести до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статтею 119Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Указом Президента України «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» від 17 лютого 2015 року № 88/2015в редакції, яка існувала на час виникнення спірних відносин, визначені строки проведення чергових призовів громадян України на строкову військову службу на 2015 рік: 1) квітень - травень; 2) жовтень - листопад.

Зазначений Указ № 88/2015 виданий Президентом України після оголошенняУказом Президента України «Про часткову мобілізацію» № 15/2015 ступеню ПОВНА ГОТОВНІСТЬ підприємств, установ та організацій, які забезпечують потреби Збройних Сил України, та переведення національної економіки України на функціонування в умовах особливого періоду.

Правові відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 року № 2232 (далі - Закон № 2232).

За змістом ч.1 статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби. (ч. 3 ст. 1 Закону № 2232).

Частиною 7 статті 1 Закону № 2232 визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують, державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (об`єднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації (вступив в дію з 01.04.2014) внесені зміни до Законів України „Про військовий обов`язок і військову службу, „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про військовий обов`язок і військову службу, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату для громадян, призваних на строкову військову службу, громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період або день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) для громадян, прийнятих за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Законом України від 15.01.2015 року № 116-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять службу під час особливого періоду» було внесено зміни в статтю 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до яких, починаючи з 08.02.2016 за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Звільнення з військової служби військовослужбовців, призваних під час мобілізації, в особливий період, у разі оголошення демобілізації здійснюється відповідно до підпункту "ґ" частини другої статті 26 цього Закону.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.

В Рішенні від 03.10.1997 року № 4-зп Конституційний Суд України зазначив, щодію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 09.02.99 р. № 1-рп/99).

Статтею 40 Закону № 2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України"Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Згідно статті 42 Закону № 2232-XII вбачається, що керівники, інші посадові особи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій незалежно від підпорядкування і форм власності та громадяни України, винні у порушенні порядку військового обліку, допризовної підготовки, приписки до призовних дільниць, призову на строкову військову службу, проходження служби у військовому резерві, проходження зборів, мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності, прибуття за викликом до військового комісаріату, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.

Статтею 119 КЗпП Украни визначено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

На час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" та "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Отже, пунктом 2 статті 119 КЗпП визначено, що громадянам, які залучаються до виконання військового обов`язку, надаються такі гарантії:

б) працівники, прийняті або призвані на військову службу, мають право на вихідну допомогу в розмірі не менше двомісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП; статті 21 Закону "Про загальний військовий обов`язок і військову службу");

в) право на збереження місця роботи і середнього заробітку мають громадяни на період виконання державних обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються військовими комісаріатами на диспансерне чи стаціонарне обстеження (лікування, медичне обстеження). Вони звільняються від роботи на час виконання зазначених обов`язків та перебування в медичній установі. (частини 2 статті 21 згаданого Закону);

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 42 КЗпП, працівники з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу,мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці(протягом двох років з дня звільнення їх зі служби).

Отже,Закон № 2232є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цейЗаконвизначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що станом на квітень 2015 року в Україні діяв особливий стан і стан особливого періоду не припинявся. Вказані обставини підтверджуються висновками зокрема: Національної академії НАУК України Інституту держави і права ім. В.М. Корецького № 126/280 від 14.07.2016 року, Ради національної безпеки і оборони України № 2969/21-4з від 03.11.2015 року, Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної ради України № 54-24/13-593(144715) від 13.06.2016 року.

Вказане означає, що починаючи з 08.02.2015 року за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, зберігалося місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Тому, вирішуючи питання щодо звільнення позивача з займаної посади у зв`язку з призовом на строкову військову службу в особливий період, відповідач зобов`язаний був в першу чергу керуватись частиною 2статті 39 Закону № 2232, який передбачав збереження за позивачем займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не пунктом 3 частини1статті 36 КЗпП України.

Пункт 3 частини 1статті 36 КЗпП Українизазнав відповідних змін лише з 11.06.2015 року у зв`язку з прийняттямЗакону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" від 14.05.2015 р. № 433-VIII (далі - Закон № 433-VIII).

ЦимЗаконом433-VIIIпункт 3 частини 1статті 36 КЗпП Українивикладений в новій редакції, відповідно до якої підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи і посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Стаття119 КЗпП Українив редакціїЗакону № 433-VIIIвстановлює, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада, а також їм компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (в установі, організації), де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає, що неузгодженість норм законодавства, в даному випадку Закону № 2232, який є спеціальним у правовідносинах щодо надання гарантій особам, призваним на строкову військову службу, таКЗпП Українине може слугувати підставою позбавлення позивача гарантованого державою права на збереження робочого місця та середньомісячного заробітку.

Підставою для надання зазначених гарантій працівникові є повістка військового комісаріату про призов працівника на військову службу.

Тому, відповідач зобов`язаний нарахувати позивачу середню заробітну плату починаючи з дати призову на строкову військову службу

У роз`ясненні від 12.11.2015 року №17211/0/14-15/13 Міністерство соціальної політики України вказало, що «відповідно до законодавства з 08.02.2015 року зазначеній категорії громадян (призваних на строкову службу) середній заробіток на підприємстві зберігається на загальних підставах, а починаючи з 11.06.2015 року підприємствам, установам, організаціям здійснюється компенсація цього заробітку за рахунок державного бюджету».

Розрахунок середньої заробітної плати, яка підлягає до виплати позивачу,здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100(пп. «ї» п.1). За розрахунковий період приймаються останні два календарних місяці, які передують призову. Виплати, які враховуються при розрахунку середньої зарплати, вказані в п. 3 цього Порядку.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час перебування позивача на строковій військовій службі, суд враховує, що у зв`язку із звільненням позивача відповідач на підставі пункту 1статті 21 Закону № 2232в редакціїЗакону України від 28.12.2007 р.оку № 107-VIвиплатив йому вихідну допомогу в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Проте,Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008зміни, внесені підпунктом 1 пункту 75розділу II Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI, визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними). Тому, починаючи з 22.05.2008 року діяла попередня редакція цієї статті, яка передбачала, що громадянам України, які призиваються на строкову військову службу, виплачується грошова допомога в розмірі двох мінімальних заробітних плат за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошової допомоги громадянам України, які призиваються на строкову військову службу, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 року № 587. Відповідно до вказаного Порядку таку допомогу виплачують військові комісаріати на підставі наказів військових комісарів перед початком проходження строкової військової служби шляхом її перерахування на рахунок у банку, зазначений її одержувачем, або через касу військового комісаріату.

Відтак, у відповідача не було підстав для виплати позивачу вихідної допомоги в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Тому, суд вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати позивачу середній заробіток за період з 21.04.2015 року (з дати неправомірного звільнення) по дату фактичного поновлення на посаді та виплатити їїз урахуваннямвиплаченої позивачу вихідної допомоги.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 19 постанови від 06.11.1992 р. № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів, дія трудового договору працівника продовжується у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації (реорганізації) державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідовується (реорганізовується), не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої (реорганізованої) установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 27.05.2014 р. у справі № 21-108а14 та від 28.10.2014 р. у справі № 21-484а14.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд також враховує висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 21.05.2014 р. у справі № 6-33цс14, відповідно до яких закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями про обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частиною 1 статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Оскільки позивач не був працевлаштований в новоутвореній Вижницькій ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області, а звільнення його з раніше займаної посади відбулося з порушенням установленого законом порядку, тому позовна вимога щодо його поновлення в новоутвореній Вижницькій ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області, не підлягає задоволенню.

Проте, суд вважає за необхідне застосувати у спірних правовідносинах вимоги ч. 2 статті 11 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

На підставі наведеного, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є поновлення його на раніше займаній посаді головного державного інспектора сектору фінансово економічної роботи та бухгалтерського обліку ДПІ у Путильському районі ГУ Міндоходів у Чернівецькій області.

Згідно із пункту 2 та 3 частини 1 статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до ч. 5 статті 235 КЗпП України та частини 1 статті 76 Закону України Про виконавче провадження рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно.

Враховуючи висновок суду про протиправність оскаржуваного наказу Державної податкової інспекції № 1-о від 23.04.2015 р. про звільнення позивача, та беручи до уваги вимоги статті 256 КАС України, ст. 235 КЗпП України, статті 76 Закону України Про виконавче провадження, позивача необхідно поновити на раніше зайнятій посаді головного державного інспектора сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку ДПІ у Путильському районі ГУ Міндоходів Чернівецької області, допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

15.04.2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесено запис проведено державну реєстрацію юридичної особи публічного права ДПІ у Путильському районі ГУ ДФС у Чернівецької області.

Щодо внесення 25.09.2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запису про припинення юридичної особи публічного права ДПІ у Путильському районі ГУ Міндоходів Чернівецької області не є перешкодою для поновлення порушеного права позивача та не виключає обов`язку відповідача вжити заходів щодо працевлаштування позивача за його згодою на посаді, яка рівнозначна (рівноцінна) раніше зайнятій посаді головного державного інспектора сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку ДПІ у Путильському районі ГУ Міндоходів Чернівецької області.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до положень, закріплених статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду правомірність прийнятого рішення про звільнення ОСОБА_1 , а також ту обставину, що позивач підлягав звільненню.

Крім того, вирішуючи правомірність прийнятого оскаржуваного рішення, відповідачами в судовому засіданні не надано достатньо аргументів та доводів, а також письмових доказів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення наказ, прийнято у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Всупереч наведеному припису норм процесуального права, відповідач при розгляді судом спору не довів правомірність видачі наказу № 1-0 від 23 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 , а відтак його не можна визнати обґрунтованим.

Спірним наказом порушенні права, свободи та інтереси позивача, а тому, він, як протиправний належить до скасування, а позивач поновленню на раніше займаній посаді, що забезпечить належний захист порушеного права та відповідає суті заявлених вимог.

Пунктом 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду виконуються негайно при поновленні на посаді у відносинах публічної служби.

Частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, суд вважає що позивачем доведено обставини на які він посилається щодо невідповідності дій посадових осіб відповідача при прийняття рішення про його звільнення.

У ході судового розгляду справи встановлено, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого Наказу про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, а тому вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи висновок суду про протиправність наказу № 1-0 від 23 квітня 2015 року, суд згідно вимог частини 1 статті 235, пункт 3 частина 1 статті 236 Кодексу законів про працю України, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 на раніше займаній посаді головного державного інспектора сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку ДПІ у Путильському районі ГУ Міндоходів Чернівецької області, допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

Інші доводи сторін суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують протиправність оскаржуваного розпорядження та незаконність звільнення позивача із займаної посади.

Частина 1 статті 94 КАС України визначає, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки, згідно статті 5 Закону України Про судовий збір позивач був звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати (судовий збір), відповідно до ст. 94 КАС України, стягненню з відповідача не підлягають.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 43 та 129 Конституції України, ст. ст. 69, 71, 94, 158, 160 - 163 та 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Голови комісії з проведення реорганізації ДПІ у Путильському районі заступника начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області від 23.04.2015 року №1-о про звільнення ОСОБА_1 .

3. Поновити ОСОБА_1 на раніше займаній посаді головного державного інспектора сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку Державної податкової інспекції у Путильському районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області з 28 квітня 2015 року.

4. Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на раніше займаній посаді головного державного інспектора сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку ДПІ у Путильському районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області, підлягає негайному виконанню.

5. Зобов`язати Вижницьку об`єднану ДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області нарахувати та виплатити середній заробіток за період із 28 квітня 2015 року по дату поновлення на посаді з урахуванням виплаченої вихідної допомоги

6. В решті позовних вимог відмовити.

У відповідності до ст.ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.

Згідно статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя П.Д. Дембіцький

Постанова в повному обсязі складена 07.11.2016 року з урахуванням вихідних днів.