ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.10.16

Справа № 904/6787/16

За позовом Павлоградської місцевої прокуратури, м. Павлоград, Дніпропетровська область

до відповідача-1: Павлоградської міської ради, м. Павлоград, Дніпропетровська область

відповідача-2: відділу по обліку комунального майна та житлової площі Павлоградської міської ради, м. Павлоград, Дніпропетровська область

відповідача-3: приватного підприємця ОСОБА_1, м. Павлоград, Дніпропетровська область

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні Відповідача: відділ освіти Павлоградської міської ради, м. Павлоград, Дніпропетровська область

про скасування акту органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору та витребування майна з незаконного використання

Суддя Соловйова А.Є.

Секретар судового засідання Гаркуша К.О.

Представники :

Прокурор: Мамаєва Є.М., службове посвідчення №001440 видане 27.08.2012

від відповідача-1:Рябко Н.В., довіреність б/н від 01.06.2016; Ялинний О.І., довіреність б/н від 04.01.2016

від відповідача-2: Лисак В.І.- начальник відділу, розпорядження міського голови №842-к від 01.11.2013

від відповідача-3: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ

Павлоградська місцева прокуратура (надалі - Прокурор) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Павлоградської міської ради (надалі - Відповідач-1), відділу по обліку комунального майна та житлової площі Павлоградської міської ради (надалі - Відповідач-2), приватного підприємця ОСОБА_1 (надалі - Відповідач-3) про скасування акту органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору та витребування майна з незаконного використання.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2016 порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду, залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні Відповідача: відділ освіти Павлоградської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що рішенням 29 сесії IV скликання Павлоградської міської ради від 29.04.2005 №586-29/IV "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації" доповнено перелік об'єктів комунальної власності, що приватизуються та включено до приватизації майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу АДРЕСА_1 За твердженням Позивача, на виконання вищезазначеного рішення за сприянням Фонду комунального майна Павлоградської міської ради 20.12.2007 проведено аукціон з продажу вказаного вище майнового комплексу, що перебував на балансі відділу освіти Павлоградської міської ради та відносився за своїм статусом до дошкільного навчального закладу, заснованого на комунальній власності територіальної громади міста.

Посилаючись на те, що питання повернення об'єкту дошкільного навчального закладу до володіння територіальної громади прямим чином стосується інтересів дітей м. Павлограда та держави в цілому, керуючись ст. 19 Конституції України, ч.ч. 5, 6 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ч.ч.4, 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", Прокурор просить визнати незаконним та скасувати рішення Павлоградської місцевої ради №586-29/IV від 29.04.2016 "Про доповнення переліку об'єктів приватизації і визначення способу приватизації " в частині доповнення переліку об'єктів комунальної власності, що приватизуються у 2005 році, об'єктів, що відносились до закладів освіти; визнати недійсним договір купівлі-продажу, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за №5396 від 26.12.2007 та укладений між Фондом комунального майна Павлоградської міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_1 щодо відчуження майнового комплексу колишнього дитячого дошкільного закладу АДРЕСА_1 у складі: будівля ДДУ (літера А за генеральним планом), загальною площею 1128,7 кв.м., озеленення 125 шт. та огорожа, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Відповідача-3 повернути спірне нерухоме майно територіальній громаді м. Павлограда в особі Павлоградської міської ради шляхом складення відповідного акту прийому-передачі.

В судовому засіданні 08.09.2016 оголошено перерву до 27.09.2016, в судових засіданнях 27.09.2016 та 17.10.2016 розгляд справи був відкладений на 17.10.2016 та 31.10.2016 відповідно, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2016 на підставі клопотання Прокурора, відповідно до ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду спору був продовжений на 15 календарних днів до 01.11.2016.

Відповідач-3 в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, 27.09.2016 Відповідач-3 подав відзив б/ від 27.09.2016 на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень Відповідач-3 зазначає, що майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу АДРЕСА_1, ніколи не мав статусу юридичної особи, не мав власного зареєстрованого у передбаченому законодавством порядку статуту, тому не міг бути ліквідованим чи реорганізованим у порядку, визначеному законодавством. Відповідно, віднесення зазначеного вище майнового комплексу до об'єктів освіти, що не підлягають приватизації, на думку Відповідача-3, є помилковим. У випадку задоволення позовних вимог Відповідач-3 просив застосувати до позовних вимог строки позовної давності.

28.10.2016 представник Відповідача-3 подав заяву б/н від 28.10.2016 в якій просив відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання.

Прокурор не заперечив проти задоволення заяви представника Відповідача-3 про відкладення розгляду справи.

Відповідачі-1, 2 заперечили проти задоволення заяви представника Відповідача-3 про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання представника Відповідача-3, заслухавши Прокурора та представників Відповідачів-1, 2, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника Відповідача-3 про відкладення розгляду справи, виходячи з такого.

Відповідно до п.3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, cправа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-35 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що Відповідач-3 мав можливість взяти участь в судовому засіданні особисто, а також з огляду на те, що суду не надано жодного доказу на підтвердження неможливості заміни представника на іншого і неможливості розгляду справи без участі Відповідача-3, суд дійшов висновку, що клопотання представника Відповідача-2 про відкладення розгляду справи є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Третя особа в судове засідання, призначене на 31.10.2016, не з'явилася, була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, 31.10.2016 Прокурор подав заяву за вих. №94-3476вих.16 від 28.10.2016 про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив зменшити позовні вимоги та залишити без розгляду п. 4 прохальної частини позовної заяви за вих. №01/94-2260вих.16 від 13.07.2016 про зобов'язання Відповідача-3 повернути спірне нерухоме майно територіальній громаді м. Павлограда в особі Павлоградської міської ради. Заява Прокурора про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

01.11.2016 Прокурор також подав заяву за вих. №94/3475вих16 від 28.10.2016 про залучення до участі у справі іншого Відповідача - ОСОБА_4. В обґрунтування заяви Прокурор посилається на договір купівлі-продажу від 07.05.2013, укладений між Відповідачем-3 та ОСОБА_4, на підставі якою за останньою 31.05.2013 зареєстровано право власності на майновий комплекс дитячого дошкільного закладу АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Розглянувши клопотання Прокурора про заміну Відповідача, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання, з огляду на таке.

Відповідно до статті 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Відповідно до абзацу другого підпункту 1.3 пункту 1 Постанови, Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання.

Оскільки в обґрунтування заяви Прокурор зазначає, що рішення по справі може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_4, що є підставою для залучення останньої до участі у справі в якості третьої особи згідно ст. 27 ГПК україни, а не для залучення її в якості іншого відповідача відповідно до ст. 24 ГПК України, суд відмовляє в задоволенні клопотання Прокурора про заміну Відповідача.

Представник Відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог, 08.09.2016 надав відзив за вих. №350 від 02.09.2016. Обґрунтовуючи свої заперечення, Відповідач посилається на те, що майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу АДРЕСА_1, ніколи не мав статусу юридичної особи і тому не міг бути ліквідованим чи реорганізованим у порядку, визначеному законодавством. За твердженням Відповідача-1, рішенням виконавчого комітету Павлоградської міської ради №63 від 24.01.2001 діяльність дошкільного закладу АДРЕСА_1 було припинено ще з 01.04.2001 до введення в дію Закону України "Про дошкільну освіту", тобто до 01.01.2002. Виходячи з викладеного, Відповідач-1 вважає необґрунтованими посилання Прокурора на норми зазначеного закону як на підстави визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним.

08.09.2016 Відповідач-1 подав заяву за вих. №351 від 02.09.2016 про застосування строків позовної давності.

Представник Відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог, 07.09.2016 надав відзив за вих. №160 від 06.09.2016 на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень Відповідач-2 зазначає, що рішення 29 сесії IV скликання Павлоградської міської ради від 29.04.2005 №586-29/IV "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації" було прийнято відповідно до п. 30 ст. 26, п.п.5, 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", аукціон з продажу об'єкта нерухомого майна оголошувався відповідно до ст. 15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тому позовні вимоги вважає необґрунтованими. Посилаючись на те, що з моменту продажу об'єкта нерухомого майна та інформування органу прокуратури про здійснення його продажу минуло більше трьох років, Відповідач-2 просить застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності.

В судовому засіданні 31.10.2016 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши Прокурора та представників Відповідачів-1, 2, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням 29 сесії IV скликання Павлоградської міської ради №586-29/IV від 29.04.2005 "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації" доповнено перелік об'єктів комунальної власності, що приватизуються та включено до приватизації майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу АДРЕСА_1 (у складі будівлі, озеленення), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26).

20.12.2007 на виконання рішення Павлоградської міської ради №586-29/IV від 29.04.2005 за сприянням Фонду комунального майна Павлоградської міської ради проведено аукціон з продажу вказаного вище майнового комплексу.

За результатами проведеного аукціону, 26.12.2007 між Фондом комунального майна Павлоградської міської ради, який був перейменований у відділ по обліку комунального майна та житлової площі Павлоградської міської ради на підставі рішенням 18 сесії VI скликання Павлоградської міської ради №407-18/VI від 29.12.2011(надалі - Відповідач-2, Продавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Відповідач-3, Покупець) укладено договір купівлі-продажу комплексу колишнього дитячого дошкільного закладу АДРЕСА_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Договір, а.с. 27-28).

На підставі акту приймання-передачі від 30.01.2008 вищезазначений майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу АДРЕСА_1 передано Фондом комунального майна Павлоградської міської ради у власність приватного підприємця ОСОБА_1 (а.с. 29).

Прокурор вважає, що рішення міської ради №586-29/IV від 29.04.2005 "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації", а саме: п. 1 та п.3 в частині доповнення переліку об'єктів комунальної власності, що приватизуються у 2005 році та включення в такий перелік - майнового комплексу дитячого дошкільної установи АДРЕСА_1, на підставі якого було укладено спірний договір купівлі-продажу від 26.12.2007, є протиправним, що є підставою для визнання недійсним вказаного вище правочину.

Господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме забезпечення здобуття неповнолітніми повної загальної середньої освіти; створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації, продуктивної праці учнів; сприяння діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій.

Статтею 19 Закону України "Про охорону дитинства" (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2006 за №586-29/IV) внормовано, що держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 14 та ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2006 за №586-29/IV), місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.

Навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Приписами ст. ст. 3, 13, 15, 16 Закону України "Про дошкільну освіту" (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2006 за №586-29/IV), держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Держава сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Дошкільний навчальний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту.

Статут дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності розробляється відповідно до Конституції України, Закону України "Про освіту", цього Закону, Положення про дошкільні навчальні заклади.

Дошкільний навчальний заклад незалежно від підпорядкування, типу і форми власності на основі Положення про дошкільні навчальні заклади розробляє статут, який затверджується засновником (власником), погоджується з відповідним органом управління освітою та реєструється місцевим органом виконавчої влади у порядку, встановленому законодавством України.

Дошкільні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності.

Статус державного має дошкільний навчальний заклад, заснований на державній формі власності. Статус комунального має дошкільний навчальний заклад, заснований на комунальній формі власності.

Державні дошкільні навчальні заклади створюються центральними органами виконавчої влади, комунальні дошкільні навчальні заклади - місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і мовних потреб за наявності дітей відповідного віку, необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням санітарно-гігієнічних норм, правил і стандартів.

Відповідно до п. п. 1, 2, 5, 7 Положення про дошкільний виховний заклад України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 688 від 01.09.1993, дошкільний виховний заклад є закладом освіти і суспільного виховання дітей віком від двох місяців до семи років, який здійснює завдання щодо задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку.

До дошкільних виховних закладів належать: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки з короткочасним, денним, цілодобовим та цілорічним перебуванням дітей.

Дошкільні виховні заклади можуть діяти у комплексі з іншими закладами освіти (школа-дитсадок тощо).

Статут дошкільного виховного закладу регламентує діяльність дошкільного виховного закладу. Він розробляється на основі цього Положення з урахуванням особливостей дошкільного виховного закладу до чинного законодавства.

У статуті містяться відомості про правовий статус дошкільного виховного закладу, його засновника, належність, порядок комплектування, режим роботи, специфіку навчально-виховного процесу, права, обов'язки і відповідальність учасників навчально-виховного процесу, мову або мови навчання, порядок призначення та звільнення його працівників, порядок управління ним, організацію фінансово-господарської та підприємницької діяльності, порядок внесення змін і доповнень до статуту дошкільного виховного закладу та інші.

Статут дошкільного виховного закладу затверджується засновником і радою дошкільного виховного закладу і реєструється місцевими органами державної виконавчої влади або органами місцевого і регіонального самоврядування. Дошкільний виховний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту.

Створення, ліквідація чи реорганізація дошкільного виховного закладу здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Виходячи з правового аналізу вищевказаних приписів законодавства, об'єктом освіти - дошкільним навчальним закладом комунальної власності є створена на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування юридична особа із власним зареєстрованим у передбаченому законом порядку статутом.

04.08.2016 представник Відповідача-3 направив адвокатський запит №5 до Відділу статистики у Павлоградському районі, згідно якого просив надати інформацію щодо надання статичної звітності за формою 85-к дитячим дошкільним навчальним закладом АДРЕСА_1, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.

Листом №31-18/492 від 09.08.2016 Відділ статистики у Павлоградському районі Дніпропетровської області повідомив, що дитячий дошкільний навчальний заклад АДРЕСА_1 не звітував за формою №85-к (річна) "Звіт про діяльність дошкільного навчального закладу" до органів статистики.

Крім того, 04.08.2016 представник Відповідача-3 направив адвокатський запит №3 до Павлоградського міського голови, згідно якого просив надати інформацію щодо зареєстрованих статутів дошкільних навчальних закладів міста Павлограда станом на 29.04.2005 та 26.12.2007.

Листом №2857/0/2-16 від 16.08.2016 Павлоградський міський голова повідомив, що відповідно до вимог ст. 13 Закону України "Про дошкільну освіту" у 2007 році сесією Павлоградської міської ради V скликання було зареєстровано статути дошкільних навчальних закладів №1, 5, 6, 8, 15, 31, 47, 60.

Також листом №2856/0/2-16 Павлоградський міський голова повідомив, що діяльність дошкільного навчального закладу АДРЕСА_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, була припинена з 01.06.2001 згідно рішення виконавчого комітету Павлоградської міської ради №63 від 24.01.2001.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що майновий комплекс колишнього дитячого дошкільного закладу АДРЕСА_1, не мав статусу юридичної особи, тому не міг бути ліквідованим чи реорганізованим у порядку, визначеному законодавством. Оскільки рішенням виконавчого комітету Павлоградської міської ради №63 від 24.01.2001 діяльність дошкільного закладу АДРЕСА_1 було припинено ще з 01.04.2001 до введення в дію Закону України "Про дошкільну освіту", тобто до 01.01.2002, суд вважає безпідставними посилання Прокурора на норми Закону України "Про дошкільну освіту" в обґрунтування позовних вимог.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним подання Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.1, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч.ч. 1, 9 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 № 1-9/2009 зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України, ч. 9 ст. 59 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам країни визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом.

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними особами (стаття 74 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні". Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", до виключної компетенції міських рад належить, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Згідно ч. ч. 5, 6 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2006 за №586-29/IV), органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Частиною 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Приписами ст. 1, ч. 4 ст. 3, ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна (в редакції чинній на момент прийняття рішення від 29.04.2006 за №586-29/IV) передбачено, що приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають: об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема: об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

З викладеного вище вбачається, що приватизації не підлягають тільки об'єкти освіти, що фінансуються з державного бюджету.

Суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством передбачена можливість приватизації (відчуження) об'єктів освіти.

Частиною 1 ст. 5.1 "Класифікація об'єктів приватизації" Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що об'єкти освіти належать до так званої групи Ж. Відповідно до ч. 2 цієї статті об'єкти групи Ж є об'єктами малої приватизації.

Згідно з пунктом 2.5 Положення про порядок приватизації об'єктів групи Ж, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1693 від 14.08.2000, державні органи приватизації формують переліки об'єктів групи Ж, що підлягають приватизації. Перелік повинен містити: назву об'єкта, цього місцезнаходження, спосіб приватизації, умову приватизації - збереження профілю діяльності або відомості щодо його можливого перепрофілювання.

Відповідно до статей 33, 34, 36 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачем не надано докази на існування відповідного закладу та належного йому майна у формі об'єкта освіти загальнодержавного значення, реєстрацію цього об'єкта як юридичної особи у передбаченому законом порядку, його фінансування з державного бюджету, та зважаючи на те, що Законом України передбачена можливість продажу об'єктів освіти комунальної власності, суд приходить до висновку, що рішення 29 сесії IV скликання Павлоградської міської ради від 29.04.2005 №586-29/IV "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації" є правомірним, тому не підлягає визнанню недійсним.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі колишнього дитячого садку №5396 від 26.12.2007, укладеного між Фондом комунального майна Павлоградської міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_1, слід зазначити таке.

Частинами 1 та 2 ст. 11, ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спір про визнання недійсним договору, необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи викладене, а також відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення 29 сесії IV скликання Павлоградської міської ради від 29.04.2005 №586-29/IV "Про доповнення переліку об'єктів приватизації ї визначення способу приватизації", господарський суд дійшов до висновку, що вимога Позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі колишнього дитячого садку №5396 від 26.12.2007, укладеного між Фондом комунального майна Павлоградської міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_1, не підлягає задоволенню.

Щодо заяв Відповідачів-1, 2, 3 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України, для захисту порушеного права, господарський суд зазначає таке.

Приписами статей 256, 257, 267 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, господарський суд дійшов до висновку, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

З огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача, обставини щодо пропуску строку позовної давності не досліджуються судом.

Відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на Позивача.

Керуючись викладеним, ст.ст. 1, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 07.11.2016.

Суддя

А.Є. Соловйова