РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Дашутіна І.В., при секретарі Макошенець С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_3, треті особи: служба у справах дітей Сумської РДА, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки №86233, укладений між ОСОБА_3 та АКБ «УкрСиббанк», посвідчений 23.05.2008 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за р.№1741, з моменту його укладання, посилаючись на те, що даний договір не відповідає законодавству України, так як внаслідок його укладення були порушені права її малолітньої доньки.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача – ПАТ «УкрСиббанк» в судовому засіданні проти позову заперечував.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав.

Представник третьої особи – Служби у справах дітей Сумської РДА покладалась на розсуд суду.

Третя особа – приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, в письмовому поясненні вважала, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Заслухавши представника позивачки, представника відповідача ПАТ «УкрСиббанк», відповідача ОСОБА_3, представника Служби у справах дітей Сумської РДА та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 16.09.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, від якого 26.10.2007 року в них народилась донька – ОСОБА_2 (а.с. 6. 7).

21.05.2008 року ОСОБА_3 звернувся до АКБ «УкрСиббанк» із заявою-анкетою позичальника на отримання кредиту, при цьому в розділі 4 «Відомості про членів родини» поміж іншим зазначено інформацію про наявність дитини (ОСОБА_2, а з інформації вказаної в розділі 7 «Вкажіть, яким майном Ви володієте» вбачається, що ОСОБА_3 не мав прав власності (співвласності) на житлове нерухоме майно (а.с. 8, 9).

23.05.2008 року ОСОБА_3 придбав 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 10, 11)

23.05.2008 року між ОСОБА_3 та АКБ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки №86233 посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4Л за реєстрованим № 1741, за умовами якого останньому передано в іпотеку зазначену вище квартиру (а.с. 12, 13).

Станом на 23.05.2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартирі, що належала батькам ОСОБА_1 Кредитний договір, договір купівлі-продажу квартири та договір іпотеки укладені в один день, - 23.05.2008 р. Отже, ні ОСОБА_3, ні його сім'я, в тому числі й малолітня ОСОБА_2, не були і не могли бути зареєстровані та проживати в квартирі, що є предметом договору іпотеки, з об'єктивних причин.

03.03.2015 року Сумський районний суд Сумської області ухвалив рішення по справі №587/542/15-ц про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визначенню місце проживання неповнолітніх дітей, зокрема, визначено місце проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_3 (а.с. 18).

Позивачка в своїх доводах посилалась на те, що при укладанні договору іпотеки відповідачі порушили приписи ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» №2623-ІV від 02.06.2005 р. (далі - Закон №2623-ІV), ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» №2402-ІІІ від 26.04.2001 р. (далі - Закон №2402-ІІІ) щодо отримання дозволу органів опіки і піклування на укладання цього правочину.

При вирішенні даної справи, суд зокрема враховує позицію судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-2976цс15 від 27 квітня 2016 року, де зазначене наступне.

У справі яка переглядається, судами встановлено, що під час укладення спірного договору іпотеки в жилому будинку АДРЕСА_1 була зареєстрована лише відповідачка. При цьому ОСОБА_3 як мати малолітньої на час укладення договору іпотеки ОСОБА_2, як і батько ОСОБА_1, особисто надали нотаріально посвідчену заяву від 30 березня 2006 року, якою підтвердили відсутність малолітніх та неповнолітніх дітей, а також інших непрацездатних осіб, які б згідно із законом, мали право користуватися приміщенням, що є предметом цього договору і чиї права та охоронювані законом інтереси порушувалися б унаслідок укладення цього договору. Крім того, у цій заяві вказано адресу ОСОБА_1: АДРЕСА_2, що підтверджує наявності у батьків неповнолітньої ОСОБА_2 іншого житла та можливість проживання в ньому.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд виходив з того, що за відсутності доказів наявності у малолітньої ОСОБА_2 права користуватися спірним жилим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1, відсутні й підстави вважати порушеними її права та законні інтереси.

З таких висновків виходив і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали від 20 травня 2015 року (справа № 6-9905св15), 29 квітня 2015 року (справа № 6-8669св15), 25 березня 2015 року (справа № 6-39841св15), 17 вересня 2014 року (справа № 622447св14), 10 вересня 2014 року (справа № 6-19488св14), 15 січня 2014 року (справа № 6-41762св13), 3 квітня 2013 року (справа № 6-619св13), 16 січня 2013 року (справа № 6-32971св12), 25 липня 2012 року (справа № 6-12187св12), 6 червня 2012 року (справа № 6-14111св12), 7 вересня 2011 року (справа №6-25855св11), 1 жовтня 2010 року (справа № 17492св10), а також Верховний Суд України (як суд касаційної інстанції), ухвалюючи рішення від 27 травня 2009 року (справа № 6-6193св09).

Крім того, суд установив, що предмет іпотеки, а саме жилий будинок АДРЕСА_1, не був єдиним місцем постійного проживання батьків неповнолітніх дітей і що самі батьки на час укладення договору іпотеки не визнавали право малолітньої доньки на проживання в жилому приміщенні, про що повідомляли іпотекодержателя.

У разі виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Тобто особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Отже, суд не мав підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої на час його укладення ОСОБА_2 на користування житлом – будинком АДРЕСА_1.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти України» (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «ОСОБА_5 проти України» (пункт 32) констатує, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Порушення умов кредитних договорів і у зв’язку із цим звернення банком стягнення на предмет іпотеки – можливі. Проте можливість виникнення такої ситуації в майбутньому не повинна слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту шляхом визнання недійсними іпотечних договорів примарного права малолітніх чи неповнолітніх дітей на збереження саме цієї квартири як місця їх проживання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про те, що укладення спірного договору іпотеки без отримання згоди органу опіки та піклування порушує права та законні інтереси малолітньої на час його укладення ОСОБА_2.

З викладеного вбачається, що на момент укладення кредитного договору, договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки між ОСОБА_3 та АКБ «УкрСиббанк», відповідач ОСОБА_3 та його неповнолітня дитина ОСОБА_2 були зареєстровані та проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, а не в квартирі яку було передано в іпотеку, тобто на момент укладення іпотечного договору права дитини ОСОБА_2 на квартиру, що була передана в іпотеку, ще не виникли. Виходячи з цього, внаслідок укладення договору іпотеки, ніяким чином не було обмежено, звужено чи зменшено обсяг існуючих прав дитини.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні даного позову необхідно відмовити в зв’язку з його необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212 - 215 та 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_3, треті особи: служба у справах дітей Сумської РДА, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним – відмовити в зв’язку з його необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Сумської області через районний суд протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.В. Дашутін