Справа № 750/3554/16-ц Провадження № 22-ц/795/1499/2016

Головуючий у I інстанції – Жук М. І. Доповідач - Позігун М. І.

Категорія – цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2016 року

м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді: Позігуна М.І.

суддів: Вінгаль В.М., Харечко Л.К.

секретар судового засідання: Халимон Т.Ю.

з участю: позивача ОСОБА_1, представника ПАТ „Чернігівський завод радіоприладів” – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства „Чернігівський завод радіоприладів” про стягнення заборгованості із компенсації за роботу в умовах режимних обмежень,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернуся з позовом до ПАТ „Чернігівський завод радіоприладів” про стягнення 15 відсоткової доплати до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень згідно ст. 30 Закону України „Про державну таємницю” та постанови Кабінету Міністрів України № 414 від 15.06.1994 року в сумі 14 971 грн. 21 коп. за період роботи з 1 січня 2005 року по 1 жовтня 2013 року. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на отримання ним зазначених доплат до 1 квітня 2005 року, але з зазначеної дати компенсація за роботу в умовах режимних обмежень йому не виплачувалася, хоча він і продовжував постійно працювати з відомостями, що складають державну таємницю, що підтверджується положенням про КВС-433 та посадовою інструкцією регулювальника КВС-433.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 червня 2016 року в задоволенні позовних ОСОБА_1 до ПАТ „Чернігівський завод радіоприладів” про стягнення заборгованості із компенсації за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за період з 1 січня 2005 року по 1 жовтня 2013 року в сумі 14 971 грн. 21 коп. відмовлено.

В апеляцій скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду, посилаючись на невідповідність висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог фактичним обставинам справи; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Позивач вказує, що відповідачем не надано до суду наказу, на підставі якого припинено виплату компенсації позивачу з березня 2005 року і цей факт залишився поза увагою суду. ОСОБА_1 вважає, що дослідженими в суді матеріалами справи та витребуваними в ході розгляду справи копіями Положення про КВС-433 та Посадовими обов’язками інженера підтверджено факт його постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю. Крім того, позивач вказує, що суд при ухваленні рішення вийшов за межі позовних вимог, а саме: відмовив у стягненні заборгованості за період з 01 січня 2005 року по 01 жовтня 2013 року, хоча позовні вимоги стосувались періоду з 01 квітня 2005 року по 31 серпня 2013 року.

Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги суд приходить до слідуючого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в ПАТ „Чернігівський завод радіоприладів” в Контрольно-Вимірювальній Станції (КВС-433) регулювальником.

31 березня 2015 року позивача звільнено в зв’язку зі скороченням штату за п.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до наказів №6 від 13 січня 2000 року, №30 від 30 січня 2001 року, №14 від 28.01.2002 року, №26 від 30.01.2003 року „Про встановлення доплат до посадових окладів працівникам підприємства у відповідності до Постанови КМУ №414 від 15.06.94 р.” встановлено відповідно з 1.01.2000 року, 1.01.2001 року, 1.01.2002 року, 1.01.2003 року працівникам підприємства, на яких розповсюджується Постанова №414, доплати до посадових окладів, зокрема ОСОБА_1 – 15%.

Згідно Положення про встановлення надбавок та порядок надання компенсації працівникам ВАТ „ЧеЗаРа” у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, яке введено в дію з 01 квітня 2004 року, особам, які працюють в умовах режимних обмежень, встановлено надбавки до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації: - відомості та їх носії, що мають ступінь секретності „особливої важливості” – 20%; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності „цілком таємно” – 15%; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності „таємно” – 10%.

Наказом №171 від 17.05.2004 року встановлено з 01.05.04 р. по 30.06.04 р. зазначені доплати, зокрема ОСОБА_1 – 15%.

Наказом №21, виданим у жовтні 2004 року, у відповідності зі ст.30 Закону України „Про державну таємницю” та Постановою КМУ від 15 червня 1994 року №414 установлено з 01.10.2004 року надбавки до посадових окладів за роботу в умовах режимних обмежень, зокрема ОСОБА_1 – 15%.

Згідно виписки з наказу від 24.09.2013 року №313 „Про режим роботи та встановлення надбавок” встановлено надбавки до посадових окладів (тарифних ставок) за роботу в умовах режимних обмежень з 01.10.2013 року, зокрема ОСОБА_1 – в розмірі 10%.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд виходив із того, що позивач не надав суду доказів наявності в нього допуску до роботи з таємними документами, постійної роботи з ними на підставі відповідного наказу відповідача про надання доступу для роботи з такими документами в період з 1 січня 2005 року по 1 жовтня 2013 року.

Проте, такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону.

Так, згідно ст. 30 Закону України „Про державну таємницю” у разі, коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 6 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15.06.1994 року, персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи. Підставою для виплати відповідної компенсації є видання керівником підприємства відповідного наказу.

Виходячи зі змісту заперечень відповідача, останнім визнавався факт наявності у позивача допуску до роботи з таємними документами, а також факт роботи позивача в умовах режимних обмежень, що також підтверджується, зокрема і відомостями з Журналу передачі секретних документів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

За таких обставин, є безпідставним висновок суду, що позивач не надав доказів наявності в нього допуску до роботи з таємними документами.

Оскільки, виходячи з положень статей 10, 11 ЦПК України, цивільне законодавство здійснюється на засадах змагальності сторін, то відповідно кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач в обгрунтування доведеності факту його роботи в умовах режимних обмежень посилався на Положення про КВС-433 та Посадову інструкцію регулювальника КВС-433.

Апеляційним судом відповідачу пропонувалося надати докази виконання позивачем в спірний період робіт, не пов’язаних з роботою в умовах режимних обмежень.

Відповідач в спростування доводів позивача та на підтвердження своїх заперечень, що позивач не працював з відомостями, які становлять державну таємницю, на постійній основі, посилається на те, що згідно витягу з журналу передачі секретних документів по змінам в КВС-433 в спірний період ОСОБА_1 з 1550 робочих днів з відомостями, що становлять державну таємницю, працював лише 97 днів, тобто менше 7 відсотків від свого загального робочого часу. За доводами відповідача, ОСОБА_1 в спірний період: забезпечував правильну технічну експлуатацію випробувального обладнання НКВА та обчислювальної техніки, що використовувались для випробувань системи „КВАНТ-В” та „КВАНТ-ВД”; проводив налаштування та підготовку випробувальної апаратури до роботи; приймав участь у ремонті випробувального обладнання; слідкував за дотриманням правил техніки безпеки, пожежної безпеки та охорони праці; проходив навчання з питань охорони праці, які не відносяться до робіт, що пов’язані із доступом до державної таємниці, та не пов’язані із роботами в умовах режимних обмежень.

Відповідачем не надано належних і допустимих доказів виконання позивачем в спірний період на постійній основі саме таких робіт, не пов’язаних із роботами в умовах режимних обмежень, які, виходячи з характеру зазначених робіт, пов’язані були з обслуговуванням, налаштуванням та ремонтом апаратури, на якій проводилися випробування елементів систем „КВАНТ-В” та „КВАНТ-ВД”, які відносилися до робіт в умовах режимних об’єктів.

Відповідач заперечує наявність існування такого документу, як журнал змінно-добових завдань, згідно даних якого можливе об’єктивне встановлення як об’єму виконуваних позивачем робіт, так і їх характеру.

Проте, виходячи з п. 2.1. Посадової інструкції регулювальника радіоелектронної апаратури КВС-433, регулювальник в своїй роботі зобов’язаний керуватися в першу чергу змінно-добовим завданням, що спростовує доводи відповідача про відсутність журналу змінно-добових завдань. Останнім не надано суду в підтвердження своїх заперечень на позовну заяву доказів виконання позивачем в спірний період робіт згідно змінно-добових завдань, необхідність обліку яких передбачено внутрішнім документом підприємства.

Згідно розділу першого Положення про КВС-433 контрольно-випробувальна станція є самостійним структурним підрозділом підприємства, що здійснює проведення заводських контрольних випробувань, періодичних випробувань виробів основного виробництва, типових випробувань за спеціальними програмами.

Відповідно до пунктів 1.1., 2.2, 2.4, 2.9, 4.1 Посадової інструкції регулювальника радіолектронної апаратури КВС-433 головним завданням регулювальника є проведення випробувань виробів основного виробництва, дотримання режимів випробувань з безумовним дотриманням конструкторської і технічної документації, забезпечення безперебійної роботи нестандартної контрольно-вимірювальної апаратури, суворе дотримання правил експлуатації, дотримання електричних характеристик, методів вимірювань і налаштування стандартних засобів вимірів і випробувального обладнання. Проводити випробування виробів основного виробництва з повним дотриманням діючої технічної документації. Перед включенням випробувального обладнання перевіряти його справність, правильність стикування схеми електричних випробувань з відповідною позначкою про допуск до випробувань в бортовому журналі на систему. Проводити щозмінні, щомісячні, за півроку і річні регламентні роботи випробувального обладнання. Суворо виконувати заходи по режиму і маскуванню. Регулювальник несе відповідальність за неякісне проведення випробувань, зрив строків випробувань з його вини, невірне оформлення документації.

Виходячи з аналізу зазначених повноважень структурного підрозділу підприємства КВС-433, функціональних обов’язків регулювальника, основною роботою останнього є саме проведення випробувань, а не проведення регламентних робіт випробувальної апаратури, проведення яких є обов’язком регулювальника в зв’язку з необхідністю використання такого обладнання в процесі випробувань основної продукції.

Згідно пункту 4 Положення про встановлення надбавок та порядок надання компенсації працівникам ВАТ „ЧеЗаРа” у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, особи, які за своїми функціональними обов’язками займаються розробкою, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці, є такими, що постійно працюють в умовах режимних обмежень.

Відповідачем не спростовано доводи позивача щодо проведення в спірний період випробувань систем „КВАНТ-В” та „КВАНТ-ВД”, що пов’язано з роботами в умовах режимних обмежень.

За таких обставин, висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Проте, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, оскільки апеляційний суд не знаходить достатніх правових підстав для проведення нарахування компенсації за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15 відсотків з наступних підстав.

Так, відповідно до п. 3 Положення про встановлення надбавок та порядок надання компенсації працівникам ВАТ „ЧеЗаРа” у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, особам, які працюють в умовах режимних обмежень, встановлюються надбавки до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації, зокрема 10% щодо відомостей та їх носіїв, що мають ступінь секретності „таємно”.

Таким чином, визначення розміру надбавки залежить від ступеня секретності інформації при виконанні робіт, а не від наявного у працівника ступеня допуску до державної таємниці.

Із витягу з журналу передачі секретних документів за спірний період вбачається, що робота позивача пов’язана з документами з грифом „секретно”, що узгоджується з доводами відповідача, що роботи, пов’язані з випробуванням систем „КВАНТ-В” та „КВАНТ-ВД”, відносяться до ступеня таємності „секретно”.

За таких обставин, з врахуванням ступеня секретності виконуваних позивачем робіт в спірний період надбавка не може становити 15 відсотків, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням права позивача на отримання в спірний період надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10 відсотків, що узгоджується і з наявною в матеріалах справи випискою з наказу від 24.09.2013 року № 313 „Про режим роботи та встановлення надбавок”, згідно якого ОСОБА_1 - регулювальнику радіоелектронної апаратури та приладів 6 розряду встановлено надбавку до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10 відсотків.

З врахуванням викладеного, отримання позивачем до 2005 року компенсації за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15 відсотків не може мати преюдиційного значення при вирішенні даного спору.

Оскільки позивач фактично виконував роботи в умовах режимних обмежень, має право на доплату в розмірі 10 відсотків, а відповідач в порушення вимог трудового законодавства в спірний період не проводив нарахування таких доплат і не видавав наказу про їх виплату, то відсутність такого наказу не може бути підставою для відмови у захисті порушених трудових прав позивача.

Згідно розрахунку суми заборгованості за роботу в умовах режимних обмежень, проведеного ОСОБА_1, загальна сума заборгованості (із розрахунку 15%) за період з 01 квітня 2005 року по 01 жовтня 2013 року визначена ним в розмірі 14 971 грн. 21 коп. Враховуючи, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із компенсації за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10% за період з 01.04.2005 року по 01.10.2013 року, загальна сума такої компенсації становить 9980 грн. 81 коп. (14 971,21 грн. х 10 : 15).

Згідно рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України „Про оплату праці” у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З врахуванням викладеного, при зверненні до суду з позовом про стягнення компенсації за роботу в умовах режимних обмежень за період з 01 квітня 2005 року по 01 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 не пропустив строк позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню апеляційним судом з постановленням нового рішення, відповідно апеляційному суду належить вирішити питання про стягнення судових витрат.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ПАТ „Чернігівський завод радіоприладів” 14 971,21 грн. компенсації за роботу в умовах режимних обмежень. При зверненні до суду позивач мав сплатити 551,20 грн. судового збору, проте в силу положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України „Про судовий збір” позивач звільняється від сплати судового збору. Оскільки рішенням суду стягується з відповідача 9980,81 грн., то позовні вимоги задовольняються на 66,67% (9980,81 грн. х 100 : 14 971,21 грн.).

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 367,49 грн. (551,2 грн. х 66,67 : 100).

Оскільки при зверненні до суду з апеляційною скаргою позивач мав сплатити відповідно до п/п 6 п.1 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір” 606,32 грн. судового збору (551,20 грн. х 110%), то з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір за апеляційний розгляд справи в розмірі 404,23 грн. (606,32 грн. х 66,67 : 100).

Керуючись ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 червня 2016 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства „Чернігівський завод радіоприладів” на користь ОСОБА_1 заборгованість із компенсації за роботу в умовах режимних обмежень за період з 01.04.2005 року по 01.10.2013 року на загальну суму 9980 грн. 81 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства „Чернігівський завод радіоприладів” на користь держави 367 грн. 49 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а також 404 грн. 23 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: