Справа № 591/9435/14-ц

Провадження № 2/591/1814/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2016 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого – судді Бурда Б.В.

при секретарі - Слабко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставне майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору застави, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Комерційний банк «Надра» свої вимори мотивує тим, що 31 липня 2007 року ПАТ «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 15/2007/441301/2/271, за яким ОСОБА_3 на умовах строковості, оплатності отримав кредит в розмірі 58 000,00 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 по кредитному договору, 31 липня 2007 року між банком та України ОСОБА_1 було укладено договір поруки. Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 по вказаному кредитному договору, 31 липня 2007 року, між банком (як заставодержателем) та ОСОБА_1 було укладено договір застави № 15/2007/441301/2/271-1. Відповідно п. 1.2. Договору застави, предметом застави є: автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель 1835 Actros, тип фургон-рефрижератор-С,рік випуску 1999, колір – синій, номер шасі (кузова, рами) WDB9500461K380957, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований РЕГ 1-го МРВ ДАІ при УМВС України в Сумській області 13 липня 2007 року, який належить заставодавцю ОСОБА_1 На час укладення договору застави ОСОБА_1 засвідчив, що в зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває. У порушення умов кредитного договору ОСОБА_3 свої зобов’язання належним чином не виконав, в результаті чого, станом на 16 червня 2009 року заборгованість за ним утворилася заборгованість за кредитним договором. Зважаючи на невиконання позичальником та поручителем кредитних зобов’язань за кредитним договором, 23 червня 2009 року за заявою банку Зарічним районним судом м. Суми видано наказ про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1 на користь банку 410 975,51 грн. 13 серпня 2009 року на підставі зазначеного наказу було відкрите відповідне виконавче провадження в ході якого було накладено арешт на майно боржників, в тому числі на автомобіль, якій є предметом застави. Проте виконати судове рішення від 26 червня 2009 року, шляхом продажу майна ОСОБА_1 (автомобіля, що є предметом застави) в рамках виконавчого провадження виявилося не можливим, оскільки заочним рішенням Зарічного районного суду м. Сими від 17 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільної сумісної власності на майно визнано право спільної сумісної власності на автомобіль НОМЕР_2 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях. Зазначив, що незважаючи на перехід права власності на частину заставного майна до особи, яка не була стороною договору застави, банк право на звернення стягнення на заставне майно, з нового власника, оскільки перехід права власності відбувався без згоди заставодержателя, а відповідно до Закону, зареєстроване обтяження зберігає свою силу для нового власника. Зазначив, що станом на 10.04.2015 року заборгованість за вказаним кредитним договором становить 133485,75 доларів США та складається з: заборгованості за кредитом - 47 692,72 дол. США, заборгованості по сплаті відсотків - 40 430,68 дол. США, штраф - 21987,99 дол. США та пеня 23 374,36 дол. США. У зв’язку з цим просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №15/2007/441301/2/271 від 31.07.2007 року в розмірі 133 485,75 дол. США звернути стягнення на предмет застави автомобіль НОМЕР_3, який належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом його продажу з прилюдних торгів у порядку виконавчого провадження на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

ОСОБА_2 не погоджуючись із заявленим позовом подала зустрічний позов, якій обґрунтовує тим, що вона з 01.08.2006 року проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 13 липня 2007 року вона разом з ОСОБА_1 за рахунок власних заощаджень та кредитних коштів отриманих у ВАТ «ОСОБА_6 Аваль» під іпотеку нерухомого майна, придбали автомобіль НОМЕР_2. Вона не давала повноважень ОСОБА_1 на розпорядження спільним майном, а також не надавала згоди на передачу спірного автомобіля в заставу ПАТ КБ «Надра», у зв’язку із чим просить суд визнати недійсним договір застави №15/2007/441301/2/271-1 від 31.07.2007 року з моменту його укладання.

В судовому засіданні представник ПАТ КБ «Надра» підтримав власний позов та просить відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник ОСОБА_2 підтримав зустрічний позов та просить відмовити у задоволенні позову про звернення стягнення на заставне майно. Також заявив клопотання про застосування строків давності.

Інші сторони викликалися до суду, але в судове засідання не прибули.

Заслухавши пояснення представників ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2, дослідивши подані суду докази у межах заявлених позовних вимог, суд вважає що вимоги ПАТ КБ «Надра» підлягають частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову належить відмовити з огляду на таке.

Судом встановлено, що 31.07.2007 року між ПАТ Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №15/2007/441301/2/271, за яким позичальник отримав кредит в сумі 58 000,00 доларів США на строк до 30.07.2012 року зі сплатою 14,4 % річних. За умовами вказаного договору позивальник взяв на себе обов’язок щомісячно сплачувати кошти в рахунок повернення кредиту та щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитними ресурсами. Також кредитним договором передбачено обов’язок позичальника на вимогу банку сплатити штраф за порушення строків повернення кредиту та/або сплати відсотків в розмірі 25 % від суми заборгованості, а також сплатити пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого зобов’язання за кожен день прострочення, але не біль ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період за якій сплачується пеня (п. 9.2 розділу 9 кредитного договору)

На забезпечення виконання позичальником зобов’язань по кредитному договору, 31.07.2007 року між ПАТ Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір поруки та договір застави №15/2007/441301/2/271-1. Згідно договору застави ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель 1835 Actros, тип фургон-рефрижератор-С, рік випуску 1999, колір – синій, номер шасі (кузова, рами) WDB9500461K380957, реєстраційний номер НОМЕР_1. Пунктом п 1.1 договору застави визначено, що заставою автомобіля забезпечене виконання ОСОБА_3 зобов’язання за кредитним договором №15/2007/441301/2/271 щодо повернення кредитних коштів, сплати відсотків в розмірі 14,4 % річних, 28/8 % річних за прострочення кредитом, збитків, пені, штрафів та інших витрат. Пунктом 2.1.4. договору застави встановлено, що Заставодержатель має право звернути стягнення на Предмет застави у випадку одноразового порушення строків внесення плати за користування кредитом (процентів), або чергового платежу Позичальником, згідно Кредитного договору. При цьому, в п. 4.1. договору застави зазначено, що при порушенні Позичальником умов Кредитного договору щодо строків повернення кредиту або сплати відсотків за користування кредитом у заставодержателя виникає право на задоволення вимог, забезпечених заставою, за рахунок предмета застави.

При укладенні договору застави ОСОБА_1 подав нотаріальну посвідчену заяву в якій підтвердив, що на момент придбання автомобіля та укладення договору застави цього автомобіля він у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває.

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником умов договору ПАТ Комерційний банк «Надра» скористався правом про дострокове стягнення боргу та 17.06.2009 року звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу. 23.06.2009 року Зарічний районний суд м. Суми видав судовий наказ у справі №2-н-409/2009 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1 на користь Комерційний банк «Надра» заборгованості в сумі 410 081,76 грн.

13 серпня 2009 року на підставі зазначеного судового наказу державним виконавцем Зарічного ВДВС Сумського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості в сумі 410 975,51 грн.

Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем винесено постанову про арешт та оголошення заборони на відчуження автомобіля марки MERCEDES-BENZ, модель 1835 Actros, тип фургон-рефрижератор-С, рік випуску 1999, колір – синій, номер шасі (кузова, рами) WDB9500461K380957, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Однак, реалізувати арештоване майно державний виконавець не зміг, оскільки під час проведення виконавчих дій було з’ясовано, що Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13.08.2010 року у справі №2-0-192/10 р. встановлено факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 з 01.08.2006 року, а Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17.11.2010 року у справі №2-7694/10 залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 17.10.2013 року предмет застави - автомобіль НОМЕР_2 визнаний спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, за змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За змістом ст. ст. 572 ЦК України застава є видом забезпечення виконання зобов’язання майном, що залишається у володінні і користуванні заставодавця, згідно з яким заставодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави.

Відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про заставу» майно, що є у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із ч. 1 ст. 219 ЦК України в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала, чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Будь-яких доказів на підтвердження обізнаності банку на те, що ОСОБА_1 не міг самостійно розпоряджатися спірним автомобілем суду не надано. Як не надано суду й доказів того, що укладаючи оспорюваний договір застави банк діяв недобросовісно, зокрема, що він знав, чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_1 не отримав згоди на це іншого співвласника.

Більш того, як встановлено судом саме ОСОБА_1 приховав факт належності спірного автомобіля на праві спільної сумісної власності, повідомивши банку неправдиві відомості шляхом подання нотаріально засвідченої заяви про те, що на час придбання предмета застави та на час укладення договору застави він у зареєстрованому шлюбі чи фактичних шлюбних відносинах не перебував.

За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 ЦК України

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією висловленою Верховим судом України під час розгляду справи № 6-1206цс15.

Судом встановлено, що зобов’язання за кредитним договором позичальником не виконане до цього часу.

Станом на 10 квітня 2015 року заборгованість за даним кредитним договором договором становить: 47 692,72 доларів США заборгованості з повернення кредиту, 40430,68 доларів США заборгованості по сплаті відсотків. Розмір вказаної заборгованості підтверджується розрахунком наведеним банком та відповідачами не спростований.

Також, банк вимагає сплати штрафу визначеного розділом 9 кредитного договору у розмірі 21987,99 доларів США.

Згідно вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено, що спеціальна позовна давність встановлюється тривалістю в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В ч. 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те обставину, що банк достроково пред’явив вимогу про повернення кредиту (шляхом звернення до суду в 2009 році із заявою про видачу судового наказу), чим змінив строк виконання зобов’язання, а з даним позовом банк звернувся в 2014 році, тобто за межами строків позовної давності, ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності, у зв’язку із чим у задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» в частині стягнення штрафу необхідно відмовити.

Як вже встановлено судом кредитним договором було визначено обов’язок позичальника сплатити пеню.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

За розрахунком позивача розмір пені за один рік прострочення сплати кредиту, що передував зверненню з позовом до суду, становить 23374,36 доларів США.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов’язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України – гривні.

Враховуючи наведене суд вважає, що доведеною є пеня в розмірі 547786,75 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Суд вважає безпідставним посилання на пропуском банком строку давності щодо звернення до суду з вимогами про звернення стягнення на заставне майно, оскільки банк у межах строків давності заявив вимоги до поручителя, яким є ОСОБА_1. Про неможливість реалізації заставного майна в межах процедури визначеної законом для примусового виконання судових рішень, банк дізнався лише під час проведення виконавчих дій, після чого з дотриманням трирічного строку звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань по поверненню кредиту, ПАТ КБ «Надра» обрав передбачений законодавством спосіб захисту, заявивши вимогу про звернення стягнення на предмет, що відповідає, як умовам договору застави, так і положенням Цивільного Кодексу України та Закону України «Про заставу».

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, є Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» .

Відповідно до ст. 11 зазначеного вище Закону обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Згідно положень ст. 24 цього Закону, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувала або третіх осіб звернутися до суду.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження (ч.3 ст. 24).

Згідно ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», позивач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета

забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Боржник вправі до дня продажу предмета забезпечувального обтяження на публічних торгах повністю виконати забезпечену обтяженням вимогу обтяжувача разом з відшкодуванням витрат, понесених обтяжувачем у зв'язку з пред'явленням вимоги і підготовкою до проведення публічних торгів. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета забезпечувального обтяження на публічних торгах.

Статтею 26 зазначеного Закону встановлено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем або на публічних торгах.

У зв’язку з чим, посилання представника ОСОБА_2 на те, що банком не дотримано передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» процедури та порядку звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, є помилковими, оскільки стосуються позасудового врегулювання спору.

З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає за необхідне частково задовольнити позов банку та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором № 15/2007/441301/2/271 від 31 липня 2007 року в сумі 88123,40 доларів США (заборгованості за кредитом - 47 692,72 дол. США + заборгованості по сплаті відсотків - 40 430,68 дол. США) та 547786,75 грн. (пеня) звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки MERCEDES-BENZ номер шасі (кузова, рами) WDB9500461K380957 реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом реалізації предмета застави на прилюдних торгах в процесі виконавчого провадження з початковою ціною визначеною суб’єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В задоволенні позову в частині вимог про стягнення штрафу в сумі 21987,99 дол. США відмовити у зв’язку зі спливом строків позовної давності. В задоволенні вимог про визначення розміру пені в доларах США відмовити за необґрунтованістю вимог. Також суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні зустрічного позову за необґрунтованістю вимог.

З відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» підлягає стягненню по 121,80 грн. з кожного в рахунок відшкодування понесених по справі судових витрат.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Комерційний банк «Надра» за кредитним договором № 15/2007/441301/2/271 від 31 липня 2007 року в сумі 88123,40 доларів США та 547786,75 грн. звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки MERCEDES-BENZ номер шасі (кузова, рами) WDB9500461K380957 реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_5) шляхом реалізації предмета застави на прилюдних торгах в процесі виконавчого провадження з за початковою ціною визначеною суб’єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» по 121,80 грн. в рахунок відшкодування понесених по справі судових витрат.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити за необґрунтованістю вимог.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду (для осіб, що не були присутні при проголошення рішення, в той же строк з часу вручення копії рішення) апеляційної скарги.

Суддя