КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2016 р. Справа№ 910/9258/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Стовбун О.Й. - дов. №1 від 12.01.2016р.

від відповідача-1: Семенюк Н.М. - дов. № 225-КМГ-2597 від 10.08.2016р.

від відповідача-2: не з'явились

від відповідача-3: Рижук Є.М. - дов. № 22 від 06.06.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"І ЕЛ СІ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016р.

у справі № 910/9258/16 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП"

до Київської міської ради (відповідач-1)

Управління з питань комунального майна, приватизації та

підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради

(відповідач-2)

Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого

органу Київської міської ради (Київської міської державної

адміністрації) (відповідач-3)

про застосування наслідків недійсності правочину

В судовому засіданні 26.10.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про застосування наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 15.06.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" (Покупець) та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець зобов'язався прийняти нежилі приміщення загальною площею 405,10 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, Михайлівський пров., 9, (літера Б), зобов'язався сплатити за них грошову суму, визначену цим договором, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за №1725.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним було сплачено грошові кошти в загальному розмірі 2 327 252 грн. 40 коп. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 р. у справі №5011-19/11326-2012, зокрема, Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, визнано недійсним.

Позивач зазначав, що рішенням Київської міської ради від 9 вересня 2010 року № 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" прийнято не утворювати районні у місті Києві ради та припинити з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації районні в місті Києві ради, зокрема Шевченківську районну у місті Києві раду. При цьому, пунктом 4 зазначеного рішення припинено з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації виконавчих органів районних в місті Києві рад, зокрема, Шевченківську районну у місті Києві державну адміністрацію. Зазначає, що власником комунального майна територіальної громади Шевченківського району міста Києва є територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, а тому Відповідач - 1 та Відповідач - 3 не можуть бути визнані такими, що безоплатно набули (отримали) у власність майно.

Таким чином, позивач просив суд застосувати наслідки недійсності правочину - Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, та стягнути солідарно з Київської міської ради, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) грошові кошти у розмірі 2 327 252, 40 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2016р. у справі №910/9258/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" 2 327 252, 40 грн., судовий збір у розмірі 34 908, 79 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вважає, що спірним рішенням порушено принцип реституції - повернення сторін у первісний стан, оскільки в силу постанови КАГС від 19.06.2013р. відповідачу-2 ніколи не буде повернуто майно, яке придбано апелянтом за спірним договором, водночас з відповідача-2 за спірним рішенням стягнуто грошові кошти за неповернуте йому майно.

На думку апелянта, стороною недійсного правочину та на користь якої має бути застосовано реституцію є територіальна громада м.Києва в особі Київської міської ради.

Вважає, що спірним рішенням порушуються права відповідача-2, оскільки його права не відновлюються - продане майно не було власністю відповідача-2, кошти, вилучені від його продажу є комунальною власністю, а не доходом відповідача-2 як юридичної особи, майно повернуто іншій особі - Київській міській раді.

Крім того, судом безпідставно відхилено клопотання про витребування доказів того, хто є власником майна за спірним договором, у зв'язку з чим обставини, що мають значення для справи не досліджені повністю, а за спірним рішенням на користь апелянта відшкодовано кошти з особи, яка перебуває з 01.11.2010р. у стадії припинення та повноважень припиненого органу приватизації не має.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача 19.07.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тарасенко К.В., Ільєнок Т.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 26.10.2016р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.10.2016р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.10.2016р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.10.2016р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а рішення залишити без змін.

Представник відповідача-2 в судове засідання апеляційної інстанції 26.10.2016р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

При цьому заявлене представником позивача клопотання про витребування від Київської міської ради документальних відомостей про те, хто у даний час здійснює функції власника спірного майна із додаванням доказів державної реєстрації факту набуття такого майна для підтвердження чи спростування позовних вимог позивача до відповідача-3, не підлягає задоволенню, оскільки позивач у відповідності до ст.38 ГПК України не обґрунтував причини неможливості самостійного надання відповідних доказів.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні аналогічного клопотання, вірно зазначив, що витребувані позивачем відомості щодо майна не стосуються предмету спору в даній справі про застосування наслідків недійсності правочину, не містять інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування в справі №910/9258/16, з урахуванням того, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15.06.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" (Покупець) та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець зобов'язався прийняти нежилі приміщення загальною площею 405,10 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, Михайлівський пров., 9, (літера Б), зобов'язався сплатити за них грошову суму, визначену цим договором, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за №1725.

Відповідно до п.1.3 Договору об'єкт продажу належить на праві власності Територіальній громаді Шевченківського району м. Києва на підставі свідоцтва про право власності, виданого територіальній громаді Шевченківського району м. Києва Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 06.06.2007р. на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 06.06.2007р. №699-В, зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Київське міське бюро технічної інвентаризації", про що записано в реєстровій книзі №64п-232 за реєстровим №5457п.

Згідно п.1.7 Договору об'єкт продажу продано за 2 327 252,40 грн.

Розрахунки за об'єкт продажу здійснюються таким чином: кошти в сумі 2 327 252 грн. 40 коп. перераховуються з рахунку Покупця 26000037250800 в АКІБ "Укрсиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 32212597 на рахунок Продавця 37187006002508 в ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 21532540 (п.2.4 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007р. позивачем було сплачено Управлінню з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради грошові кошти у розмірі 2 327 252 грн. 40 коп., що підтверджується платіжним дорученням №30 від 11.07.2007р., банк отримувача ГУДК України у м. Києві, код банку 820019, рахунок №37187006002508.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 р. у справі №5011-19/11326-2012 визнано недійсною пропозицію 74 Переліку об'єктів комунальної власності Шевченківського району, що підлягають приватизації шляхом викупу, який є додатком до рішення V сесії V скликання Шевченківської районної у м. Києві ради від 15.02.2007р. № 167 щодо нежилого приміщення по провулку Михайлівському, 9 (літера Б) у м.Києві, загальною площею 399,10кв.м.;

визнано недійсною пропозицію 10 Переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, що є додатком до Наказу Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві від 01.03.2007 № 20-з до переліку об'єктів що підлягають приватизації шляхом викупу включено нежитлове приміщення по провулку Михайлівському, 9 (літера Б) у м.Києві, загальною площею 405,10кв.м.;

визнано недійсним Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради;

зобов'язано ТОВ "І Ел Сі Груп" повернути у власність територіальної громади м. Києва нежилі приміщення провулку Михайлівському, 9 (літера Б) у м. Києві, загальною площею 405,10кв.м.;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "І Ел Сі Груп" судовий збір в розмірі 573,50 грн.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 14.11.2014 року з примусового виконання наказу №5011-19/11326-2012, виданого 02.12.2013р. Господарським судом міста Києва про зобов'язання ТОВ "І Ел Сі Груп" повернути у власність територіальної громади м. Києва нежилі приміщення провулку Михайлівському, 9 (літера Б) у м.Києві, загальною площею 405,10кв.м. закінчено виконавче провадження у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду згідно з актом державного виконавця від 13.11.2014р.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позов, дійшов висновку, що з урахуванням обставин справи, умов договору та чинного законодавства, з огляду на доведеність факту сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" грошових коштів відповідачу-2 на виконання умов Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007р. у розмірі 2 327 252 грн. 40 коп., який у подальшому судом визнаний недійсним, отримані грошові кошти за вказаним договором підлягають поверненню Відповідачем - 2.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.

Внаслідок укладення Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007р. між його сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами договору склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Згідно з приписами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013р. у справі №5011-19/11326-2012, зокрема, визнано недійсним Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради; зобов'язано ТОВ "І Ел Сі Груп" повернути у власність територіальної громади м.Києва нежилі приміщення провулку Михайлівському, 9 (літера Б) у м. Києві, загальною площею 405,10кв.м.

Апеляційною інстанцією у вказаній постанові встановлено, що договір є таким, що суперечить чинному законодавству, а також порушує майнові права та законні інтереси дійсного власника (територіальної громади).

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі №910/7521/15, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт недійсності Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «І ЕЛ СІ ГРУП» та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради, підтверджено постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013р. у справі №5011-19/11326-2012, яка набрала законної сили.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 14.11.2014р. з примусового виконання наказу №5011-19/11326-2012, виданого 02.12.2013р. Господарським судом міста Києва про зобов'язання ТОВ "І Ел Сі Груп" повернути у власність територіальної громади м. Києва нежилі приміщення провулку Михайлівському, 9 (літера Б) у м.Києві, загальною площею 405,10 кв.м. закінчено виконавче провадження у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду згідно з актом державного виконавця від 13.11.2014р.

Згідно ч.ч.1,3 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Верховним Судом України у листі від 24.11.2008р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у розділі "Застосування правових наслідків недійсності правочину" до відома судів доведено, що визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст.16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст.216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст.16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Крім того, у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, за загальним правилом недійсності правочину є застосування до сторін двосторонньої реституції або відшкодування збитків винною особою.

Як при зверненні з позовом до суду, так і в апеляційній скарзі, позивач просив застосувати наслідки недійсності правочину - Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007р. та стягнути солідарно з Київської міської ради, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) грошові кошти у розмірі 2 327 252, 40 грн., які були сплачені позивачем відповідачеві-2 платіжним дорученням №30 від 11.07.2007р.

Позивач (апелянт) зазначає, що рішенням Київської міської ради від 9 вересня 2010 року № 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" прийнято не утворювати районні у місті Києві ради та припинити з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації районні в місті Києві ради, зокрема Шевченківську районну у місті Києві раду. При цьому, пунктом 4 зазначеного рішення припинено з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації виконавчих органів районних в місті Києві рад, зокрема, Шевченківську районну у місті Києві державну адміністрацію. Зазначає, що власником комунального майна територіальної громади Шевченківського району міста Києва є територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, а тому Відповідач - 1 та Відповідач - 3 не можуть бути визнані такими, що безоплатно набули (отримали) у власність майно.

Згідно зі статтею 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Відповідно до статті 107 ЦК України юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника. Якщо юридичних осіб - правонаступників, що утворилися внаслідок поділу, більше двох, таку субсидіарну відповідальність вони несуть солідарно. Якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов'язаннями, відповідають за зобов'язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов'язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами.

Проте, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. (стаття 104 Цивільного кодексу України)

У пп. 4.7 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р.№18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що саме лише прийняття рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання не позбавляє його статусу юридичної особи, і до внесення до названого державного реєстру запису про припинення його діяльності він, зокрема, може виступати учасником судового процесу в загальному порядку.

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, станом на час розгляду даної справи Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради є діючою юридичною особою та свою господарську діяльність не припинила, а тому може виступати учасником судового процесу в загальному порядку.

Крім того, у постанові Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015р. у справі №910/7521/15-г, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2015р., за позовом ТОВ "І ЕЛ СІ ГРУП" до Київської міської ради, Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, про стягнення 4375234,51 грн. за вилучені приміщення у примусовому порядку, зазначено, що Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не отримував від позивача коштів за спірне майно, а тому у Департаменту не виникло обов'язку на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України повернути кошти, сплачені за угодою, яка визнана судом недійсною. Також, вимога про повернення одержаних коштів на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину, а позов заявлено до Київської міської ради та Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які не були сторонами недійсного правочину.

Відповідно до п.10 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами недійсного правочину є Товариство з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" (позивач) та Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (відповідач-2).

Матеріалами справи та вказаними вище судовими рішеннями підтверджено, що на виконання умов недійсного правочину позивачем було сплачено грошові кошти саме Управлінню з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, а тому ані Київська міська рада, ані Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не отримували грошові кошти за вказаним правочином.

Крім того, ні відповідач-1, ні відповідач-3 не приймали рішень щодо приватизації спірного майна та не здійснювали його продаж позивачу.

Відповідач-3 не набув у відповідності до пп.4 п.4 Положення про Департамент повноважень власника щодо спірного майна, оскльки Київрада не приймала рішення про приватизацію або відчуження спірного майна.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що належним відповідачем у даній справі є саме Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, яке на даний час не ліквідоване як юридична особа, не виключене з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і яке було стороною недійсного правочину та отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" грошові кошти на виконання умов недійсного правочину у розмірі 2 327 252, 40грн., що підтверджується матеріалами справи.

Отже, доводи апелянта про порушення судом принципу реституції, та того, що стороною недійсного правочину є територіальна громада м.Києва в особі Київської міської ради, спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства.

З урахуванням обставин справи та умов договору, вищенаведених приписів законодавства, з огляду на доведеність факту сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" грошових коштів у розмірі 2327252, 40 грн. саме відповідачу-2, що підтверджується платіжним дорученням №30 від 11.07.2007р., на виконання умов Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007р., визнаного в подальшому судом недійсним, отримані грошові кошти за вказаним договором підлягають поверненню позивачу Відповідачем - 2.

Разом з цим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження повернення Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради грошових коштів в розмірі 2 327 252,40 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП", у зв'язку чим місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову та стягнення 2 327 252,40 грн. в порядку реституції саме з Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради.

Відповідно до ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України, а після внесення змін до цього кодексу згідно Закону України від 07.07.2011 р. №3614-VI (набрав чинності 07.08.2011 р.) Державна казначейська служба України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає здійснення операцій з бюджетними коштами.

Оскільки відповідно до п.2.4 Договору розрахунки за об'єкт продажу здійснювались між позивачем та відповідачем-2 шляхом перерахування з рахунку покупця 26000037250800 в АКІБ «Укрсиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 32212597 на рахунок продавця 37187006002508 в ГУ ДКСУ у м.Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 21532540, тобто були перераховані на рахунок Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради у Головному управлінні Державної казначейської служби України у м.Києві, після чого набули статусу коштів місцевого бюджету Шевченківського району міста Києва, а тому стягнення вказаних грошових коштів має здійснюватись через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26.02.2014р. у справі №922/3942/13.

Заявлене апелянтом клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення іншої, пов'язаної з нею справи №5011-19/11326-2012, у якій постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2016р. скасовано постанову КАГС від 19.06.2013р., якою визнано недійсним спірний договір, і яка була підставою для подання позову в даній справі про застосування наслідків недійсного правочину, не підлягає задоволенню, оскільки на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення у даній справі 30.06.2016р., постанова КАГС від 19.06.2013р. у справі №5011-19/11326-2012 була чинною.

У разі встановлення під час нового розгляду у справі №5011-19/11326-2012 обставин, які можуть бути кваліфіковані як нововиявлені, рішення суду у даній справі може бути переглянуте за нововиявленими обставинами.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016р. у справі № 910/9258/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016р. у справі №910/9258/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9258/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

С.А. Гончаров