АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа

№ 607/2354/15-ц

у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.

№ 22-ц/789/1240/16

- Козак І.О.

- 19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Козака І.О.

суддів - Демкович Ю. Й., Хома М. В.,

при секретарі - Рожук О.О.

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення матеріальної та моральної шкоди за неналежне виконання договору перевезення,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про стягнення з ПАТ "Українська залізниця" матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 339, 00 дол. США та 1 064,80 грн., на користь ОСОБА_2 - у розмірі 1 176,00 дол. США, на користь ОСОБА_3 - у розмірі 1 176,00 дол. США, стягнення пені у розмірі 42,81 грн., та моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 6 000 грн., на користь ОСОБА_2 - у розмірі 6 000 грн., на користь ОСОБА_3 - у розмірі 3 000 грн., посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором пасажирського перевезення.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, заявники вказали, що суд безпідставно не взяв до уваги їхню вимогу про відшкодування заподіяних порушенням договору перевезення збитків, а не стягнення штрафу, що регулюється зовсім іншими правовими нормами. Крім того, вважають, що суд необґрунтовано відмовив у стягненні пені. Також вказують на безпідставність твердження відповідача про те, що порушення зобов'язання по перевезенню відбулося з причин, що не залежать від волі перевізника.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви, 27 серпня 2014 року ОСОБА_1 придбав три авіаквитки у США: бронювання № 2H5JOB, електронний квиток № 082-5440975888-89 вартістю 1 200,00 дол. США; бронювання № 2H5KW4, електронні квитки № 082-5440975899-00, № 082-5440975897-98 вартістю 1 959,00 дол. США, відповідно для себе та для ОСОБА_2, ОСОБА_3, із часом вильоту 13 вересня 2014 року о 10 год. 15 хв., пункт відправлення: м. Київ, Бориспіль.

Також 27 серпня 2016 року позивачі придбали три квитки на потяг № 50 "Трускавець - Київ-Пасажирський" вартістю по 173,18 грн. кожен, із відправленням з м. Тернополя 13 вересня 2014 року о 01 год. 16 хв. та прибуттям до м. Києва 13 вересня 2014 року о 07 год. 15 хв.

Як вбачається з довідок довідкової служби вокзалу ст. Київ-Пасажирський від 13 вересня 2014 року поїзд № 50, пасажирами якого були позивачі, запізнився на 2 год. 45 хв. (а.с. 16, 17, 18). Отже, даний потяг прибув до м. Києва о 10 год. 00 хв., що, як зазначили позивачі, стало причиною їхнього запізнення на літак.

Згідно з протоколом оперативної наради при начальнику локомотивного депо Київ-Пасажирський від 15 вересня 2014 року, 13 вересня 2014 року після отримання повідомлення від чергового по станції "Тривога-1", машиніст здійснив зупинку по ст. Комарівці для огляду екіпажної частини. При проведенні огляду було виявлено обрив стяжного болта 2-ї ступені ресорного підвішування 4-го візка ліворуч через появу мікротріщини, на відстані 550 мм від торця гвинта. Така мікротріщина відповідно до Таблиці В.2.5 бракувальних режимів для контролю болта підвішування електровозів ЧС-7, ЧС-8 Інструкції з ультразвукової дефектоскопії відповідальних деталей та нероз'ємних вузлів при ремонтах ТРС і МВРС № ЦТ-0069, затвердженої наказом від 11 липня 2003 року № 170-Ц знаходилася за межами перевірки дефектоскопа типу УД2-70, тому випадок підлягав врахуванню, як з технічної причини. О 03 год. 48 хв. машиніст доповів про несправність та замовив допоміжний локомотив, о 04 год. 45 хв. під потяг було подано електровоз. Дії локомотивної бригади в нестандартній ситуації визнано вірними (а.с. 78).

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що запізнення потягу № 50 відбулося з поважних причин, незалежних від волі перевізника, що відповідно до вимог цивільного законодавства виключає його відповідальність.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

За ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

За ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ЗУ "Про залізничний транспорт" відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних обов'язків здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Правове регулювання відносин з договору перевезення пасажира здійснюється Цивільним кодексом України, ЗУ "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року N 1196, а тому, підстави відповідальності за порушення умов відповідного договору також визначені даними правовими актами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 922 ЦК України за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника. Іншого виду відповідальності з цих підстав законодавством не передбачено. Вказаними правовими актами не встановлена також і можливість відшкодування моральної шкоди чи сплати пені, а тому відповідні вимоги позивачів є необґрунтованими.

Таким чином, залізниця несе відповідальність за запізнення потягу у вигляді штрафу при умові, якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника.

В апеляційній скарзі заявники, як на підставу задоволення позовних вимог, посилаються на ч. 3 ст. 922 ЦК України, відповідно до якої, якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник зобов'язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки. Однак положення частини 3 даної статті ЦК України не можна застосувати до встановлених правовідносин. За приписами ст. 913 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти може здійснюватися кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом (пряме змішане сполучення). Відносини організацій, підприємств транспорту, що здійснюють перевезення у прямому змішаному сполученні, визначаються за домовленістю між ними. За змістом ст. 1 ЗУ "Про залізничний транспорт" пряме змішане сполучення - перевезення, що здійснюється залізничним та іншими видами транспорту за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях. Оскільки пункт призначення - м. Київ, був кінцевим у маршруті позивачів, а не транзитним по відношенню до місця їх прямування - США або Борисполя, тобто місце прибуття залізничним транспортом - м. Київ у спірних правовідносинах не являє собою місце пересадки в розумінні положень даних статей закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров'я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України.

Також пунктом 37.3 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року N 1196 вказано на обов'язок перевізника безпечно та своєчасно перевезти пасажира від пункту виїзду до пункту призначення, указаного в проїзному документі, надавши йому місце згідно з придбаним проїзним документом.

Отже, суд першої інстанції вірно вказав на пріоритет безпеки пасажирів при перевезенні.

Обґрунтованим є і висновок суду, що запізнення потягу № 50, пасажирами якого були заявники, спричинені несправностями, які виникли під час руху, і вжиті машиністом заходи із замовлення допоміжного локомотиву були розумними та адекватними, зумовлені турботою про безпеку для життя та здоров'я пасажирів, що підтверджується протоколом оперативної наради при начальнику депо Київ-Пасажирськй від 15 вересня 2014 року. Тому твердження позивачів, що суд не взяв до уваги цього як доказ - є безпідставним.

За таких обставин колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду.

На підставі наведеного, керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий І. О. Козак

Судді М. В. Хома

Ю. Й. Демкович