КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2016 р. Справа№ 910/16821/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання: Молокопой І.А.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 13.10.2016 року по справі № 910/16821/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 року

у справі №910/16821/15 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом прокурора Балаклійського району Харківської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області та Балаклійської міської ради Харківської області

до Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ"

про стягнення боргу у сумі 534 539,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Балаклійського району Харківської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, Балаклійської міської ради Харківської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" про стягнення 534 539,59 грн. шкоди за порушення природоохоронного законодавства, внаслідок самовільного використання водних ресурсів без спеціального дозволу на користування надрами. При цьому, прокурор посилався на порушення відповідачем вимог ст.ст. 15, 19, 21, 23 Кодексу України про надра.

07.09.2015 через відділ документального забезпечення суду першої інстанції від прокуратури в порядку ст. 22 ГПК України надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої за розрахунком Державної екологічної інспекції у Харківський області (лист від 02.09.2015 №2902/01-25/02-11) шкода за забір води з підземних джерел у загальному об'ємі 9957 м куб по тарифу 49,24 коп./куб.м. станом на лютий 2014 року склала 490 282,68 грн. (т. 2 а/с 32; 35)

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2015 №910/16821/15 позов задоволено повністю, як заявлений обґрунтовано.

Не погоджуючись з названим рішенням місцевого господарського суду, Дочірнє підприємство "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" звернулося із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 №910/16821/15 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зокрема, скаржник наголосив на неправильному застосуванні ст. 23 Кодексу України про надра та звертав увагу колегії суддів на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі» від 08 грудня 2015 року № 867-VIII.

Державна екологічна інспекція у Харківській області у запереченнях на апеляційну скаргу (від 30.10.2015 №4017/01-25/09014; від 05.05.2016 №1903/01-25/08-14) просила колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2015 №910/16821/15 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Балаклійська міська рада Харківської області у заяві від 10.05.2016 б/н повідомила апеляційний господарський суд, що підтримує позовні вимоги прокуратури, вважає оскаржене рішення законним та обґрунтованим.

До судового засідання від 13.10.2016 представники Державної екологічної інспекції у Харківській області та Балаклійської міської ради Харківської області не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Про належне повідомлення Державної екологічної інспекції у Харківській області та Балаклійської міської ради Харківської свідчать залучені до матеріалів справи зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення №09-33/36588/16, №09-33/36913/16.

Крім того, Балаклійська міська рада Харківської області у заяві від 10.05.2016 б/н просила колегію суддів здійснити апеляційний перегляд даної справи без участі їх представника за наявними матеріалами справи. (т.2 а/с 245)

За пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої Постанови Пленуму ВГСУ.

Враховуючи, що присутні представник Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" та прокурор не заперечували проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представників Державної екологічної інспекції у Харківській області та Балаклійської міської ради Харківської, взявши до уваги належне повідомлення цих сторін, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" залишити без задоволення, Рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів даної справи, Державною екологічною інспекцією у Харківській обл. згідно з ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та наказом від 05.02.2014 № 201/01-03 проведено планову перевірку Дочірнього підприємства "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ", в межах якої встановлено порушення вимог ст. ст. 16, 19, 21 Кодексу України "Про надра", що зафіксовано актом перевірки № 201/01-03/06-09 від 24.02.2014.

Інспекцією перевірки встановлено, що основним видом діяльності ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" є надання в оренду власного нерухомого майна, машин і устаткування.

Підприємство використовує 2 (дві) артезіанські свердловини за адресою: Харківська область, Балаклійський район, м.Балаклія, вул.Геологічна, 16-В, на підставі договору оренди від 01.01.2012 № 2012-0101-ОС, укладеного з ДП "Сентекс", відповідно до якого в оренду передається водонапірна башта з двома артезіанськими свердловинами для водопостачання на виробничі та господарчі питні потреби.

У ході перевірки відповідачем представлено Дозвіл на спеціальне водокористування від 12.08.2003 № 3170 з терміном дії до 31.12.2015 року. (т. 1 а/с 92) Відповідно до вищевказаного дозволу на спеціальне водокористування мета водокористування - виробничі, в т.ч. госппитні потреби.

Державною екологічною інспекцією у Харківській області 28.02.2014 винесено припис №06-22-60, яким підприємство зобов'язано здійснити ряд заходів направлених на отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), тощо. (т.1 а/с 42-43)

З матеріалів справи слідує, що у відповідності до Договору поставки від 01.04.2006 № 06/12-ПВ з терміном дії (відповідно до додаткової угоди) до 31.12.2016 року, ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" передає, а ТОВ "Хімічні технології" приймає та оплачує воду технічну з артезіанської свердловини для виробничих потреб покупця. (т.1 а/с 155)

Згідно довідки від 12.02.2014 № 14/02/12-4, наданої ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ", а також звітів за формою 2-ТП (водгосп) підприємством забрано з артезіанської свердловини та передано ТОВ "Хімічні технології" на виробничі потреби за період з 01.09.2011 по 01.02.2014 - 9957 метрів кубічних води. (т. 1 а/с 44-70)

З урахуванням приписів, передбачених "Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства щодо охорони та раціонального використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України № 389 від 20.07.2009, Інспекцією нарахована шкода внаслідок самовільного використання підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, яка становить суму 490 282, 68 грн.

З огляду на викладені обставини, прокурор звернувся до господарського суду з відповідним позовом, посилаючись на те, що ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" в порушення вимог ст.ст. 15, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, за період з 01.09.2011 по 01.02.2014 своєю протиправною діяльністю, зокрема самовільним використанням водних ресурсів без спеціального дозволу на користування надрами, заподіяло навколишньому природному середовищу шкоду у загальному розмірі 490 282, 68 грн.

Так, прокурор посилаючись на ст. 23 Кодексу України про надра в обґрунтуванні позову наголосив, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 куб метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. В свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає спеціального дозволу уповноваженого державного органу. Таким чином, прокурор стверджував, що відповідачем порушено ст. 23 Кодексу України про надра, оскільки підприємство здійснювало видобування підземних вод не для задоволення власних господарсько-побутових потреб, а для передачі води іншому суб'єкту господарювання для виробничих потреб.

ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ", заперечуючи позов прокурора, посилався на норми ст. 23 Кодексу України про надра, які передбачають можливість здійснення надрокористування без надання спеціального дозволу, за умови, якщо водозбір не перевищує 300 кубічних метрів на добу. При цьому, відповідач приєднав до матеріалів справи розрахунок, з якого вбачається, що видобуток підземних вод не перевищував встановленої добової норми. Крім того, відповідач стверджував про безпідставне заявлення прокурором позову в інтересах державної екологічної інспекції. Серед іншого, відповідач наголошував на застосуванні до спірних правовідносин строку позовної давності.

Суд першої інстанції, з урахуванням викладеного, зважаючи на виявлені Держекоінспекцією факти порушення природоохоронного законодавства, взявши до уваги те, що відповідач здійснював добування підземних вод не тільки для задоволення власних господарсько-побутових потреб, а для передачі води іншому суб'єкту господарювання для виробничих потреб, дійшов висновку про те, що у період з 01.09.2011 по 01.02.2014 року підприємство відповідача здійснювало самовільне користування надрами (підземні води), без відповідного спеціального дозволу, що є порушенням ст.ст.16,19,21 Кодексу України про надра та підставою для стягнення з нього шкоди в сумі 490 282,68 грн.

Колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, погоджується з правовими висновками за оскарженим рішенням. Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, взявши до уваги доводи апеляційного оскарження, колегія суддів зазначає про наступне.

Стаття 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) передбачає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтями 68, 69 Закону встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 ГК України також передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Стаття 2 Водного кодексу України (далі - ВК України) містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто, прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 ВК України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44, статті 49 ВК України).

Статтями 16,19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами, як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Разом із тим, Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).

Статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу. При цьому, однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Вищенаведена правова позиція, щодо застосування ст. 23 Кодексу України про надра, викладена у постановах Верховного суду України від 01.04.2015 по справі №3-32гс15, від 23.06.2015 по справі №21-431а15.

Водночас, чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття "господарсько-побутові потреби".

Проте, із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби".

Статтею 65 Кодексу України про надра встановлено, що порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, у тому числі в самовільному користуванні надрами.

Згідно ст. 67 Кодексу України про надра підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. У деліктних зобов'язаннях діє принцип відповідальності за вину. Тобто, деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Зобов'язання із заподіяння шкоди є цивільно-правове зобов'язання, за якого потерпілий має право вимагати від особи, що заподіяла шкоду, цілковитого відшкодування протиправно заподіяної шкоди.

Загальним підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом ст. 1166 ЦК України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.

Місцевим господарським судом встановлено, що у діях відповідача наявні вище вказані чотири складові, а саме протиправна поведінка останнього полягає у самовільному надрокористуванні, вина підтверджується матеріалами інспекційної перевірки, наявна сама шкода, яка обрахована відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків від 20 липня 2009 року № 389 (із змінами), а причинний зв'язок, що виражається у заподіяні вказаної шкоди саме є протиправною поведінкою відповідача.

Згідно п. 1.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 року № 02-5/744, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором та позивачами не спростував, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов прокурора про стягнення з відповідача шкоди, завданої використанням підземних надр без спеціального дозволу на суму 490 282,68 грн. є нормативно та документально доведений, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, місцевим господарським судом обґрунтовано не прийнято до уваги заперечення відповідача щодо безпідставного заявлення прокурором позову в інтересах державної екологічної інспекції, так як прокурор самостійно визначає інтереси держави. Крім того, згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затверджену Указом Президента України від 13.04.2011 за № 454/2011, Державна екологічна інспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Серед іншого, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно відхилено посилання відповідача на застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, так як в даному випадку, позовна давність бере свій відлік з моменту виявлення правопорушення, а отже з дня закінчення перевірки, складення акту перевірки від 24.02.2014 та припису про усунення порушення від 28.02.2014 за № 06-22-60.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, взявши до уваги доводи та заперечення обох сторін, вважає правові висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

ДП "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" у доводах апеляційного оскарження посилається на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі» від 08 грудня 2015 року № 867-VIII були внесені зміни до ст.21 та ст.23 Кодексу України про надра, якими законодавець чітко та однозначно визнав право землевласників та землекористувачів видобувати в межах наданих їм земельних ділянок підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, без спеціальних дозволів та гірничого відводу за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу. Відповідач вказує на зворотну дію цього Закону та звільнення землекористувачів від відповідальності за видобування підземних вод до набрання ним чинності, що повністю узгоджуються із ст.58 Конституції України та правовою позицією, яка викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). Відтак, відповідач наполягає, що ним не порушено норм чинного закону, а тому він звільняється від відповідальності і у позові прокурора слід відмовити.

З приводу вищенаведеного колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до положення абзацу 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі» від 08 грудня 2015 року № 867-VIII, землевласники і землекористувачі, які на момент набрання чинності цим Законом розпочали відповідно до вимог законодавства процес отримання спеціальних дозволів та гірничного відводу, не потребують з моменту набрання чинності цим Законом таких спеціальних дозволів та гірничного відводу для видобування підземних вод (крім мінеральних), а також не несуть відповідальності за видобування до набрання чинності цим Законом підземних вод (крім мінеральних) без таких спеціальних дозволів та гірничого відводу у разі, якщо таке видобування здійснювалося в обсягах, передбачених частиною першою статті 23 Кодексу України про надра.

Отже, положення вищезазначеної правової норми містять вказівку про зворотну дію цього Закону та звільнення землекористувачів від відповідальності за видобування підземних вод до набрання ним чинності.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тільки як виняток законові іноді надається зворотна сила, що окремо застерігається у самому законі або в акті про введення його в дію.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (пункти 2, З мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)).

Так, у в четвертому абзаці пункту 3 вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що надання зворотної дії в часі законам та іншім нормативно-правовим актам, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

З огляду на викладене, колегією суддів взято до уваги вищенаведені норми законодавства, які передбачають відповідні випадки звільнення від відповідальності у вигляді стягнення збитків за порушення вимог природоохоронного законодавства за видобування, до набрання чинності згаданим Законом, підземних вод без спеціальних дозволів.

При цьому, слід відзначити, що задля застосування даного Закону обов'язково має місце те, чи розпочато процес отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) у відповідності до постанови КМУ № 615 від 30.05.2011 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами», на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегією суддів проаналізовано зміни до ст. 23 Кодексу України про надра, але при цьому, слід зауважити на наступному.

Статтею 101 ГПК України передбачено межі перегляду справи в апеляційній інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України визначено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Щодо даного спору, колегія суддів звертає увагу, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі» від 8 грудня 2015р. №867-VIII, яким скасовано низку дозвільних процедур, набрав чинності з 01 січня 2016 року, в той час, як оскаржене рішення господарським судом міста Києва прийнято - 22.09.2016.

Відтак, за оцінкою колегії суддів, враховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, зазначена норма закону, при апеляційному перегляді законності і обґрунтованості прийнятого рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2015 №910/16821/15 не може братись до уваги, оскільки цей закон прийнятий - 08.12.2015 та вступив в законну силу - 01.01.2016, тобто вже після прийняття оскарженого рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 №910/16821/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/16821/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

А.Г. Майданевич