Провадження № 2/415/69/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.16 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

за участю секретаря Нескородової Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в залі суду м. Лисичанська за позовною заявою ОСОБА_1 до Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 про скасування рішення комісії по трудових спорах і визнання його незаконним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся до Лисичанського міського суду з позовом до Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 про скасування рішення комісії по трудових спорах і визнання його незаконним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він працював на посаді доцента кафедри журналістики Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 (надалі - СНУ ім. В. ОСОБА_2) на 1,0 ставки з 19.10.2009 р., згідно з наказом №557-01 від 19.10.2009 р. Свої службові обов'язки на займаній посаді він виконував добросовісно. За час роботи в університеті не мав жодного дисциплінарного стягнення. В аморальних вчинках помічений не був. Практично всі пункти індивідуального плану викладача на 2013-2014 навчальний рік мною виконано. Проте наказом № 254-01 від 12.06.2014 р. він був звільнений з посади 30.06.2014 р. за п.2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з закінченням терміну дії контракту. Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту», права, обов'язки та відповідальність керівника вищого навчального закладу (ректора, президента, начальника, директора) визначаються законодавством і статутом вищого навчального закладу. Пунктом 7 частини 3 статті 34 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що керівник вищого навчального закладу призначає на посаду та звільняє з посади працівників. Відповідно до п. 4.4. Статуту СНУ ім. В. ОСОБА_2, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 31.01.2015 р. № 76, приймає на роботу та звільняє з роботи працівників ректор у межах наданих йому повноважень. Однак у профкомі викладачів і співпрацівників університету мені повідомили, що наказ № 254-01 від 12.06.2014 р., за яким його було звільнено, був підписаний не ректором, а тодішнім першим проректором ОСОБА_3, який не мав таких повноважень. З цієї причини даний наказ може бути визнаний недійсним. Ознайомитися з його змістом він не мав можливості, оскільки у відділі кадрів 03.07.2014 р. йому відмовили у наданні повного тексту наказу, вручивши натомість лише витяг із нього. Розірвання з ним трудових відносин вважає незаконним і безпідставним, оскільки воно було здійснене насамперед із грубим порушенням «Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації», затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 24.12.2002 р. № 744, на підставі якого й було укладено його контракт з університетом. Пункт 3.4.11 Статуту СНУ ім. В. ОСОБА_2 також наголошує на тому, що науково-педагогічні працівники обираються за конкурсом та приймаються на роботу за умов, передбачених чинним законодавством України, Положенням про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів III та IV рівнів акредитації. Частиною 7 вищезгаданого Положення передбачено, що висновки кафедри про професійні та особисті якості претендентів (у 2014 р. я претендував на посаду доцента кафедри журналістики СНУ ім. В. ОСОБА_2 терміном на 3 роки, тобто на продовження трудових відносин) та відповідні рекомендації передаються на розгляд Вченої ради вищого навчального закладу (факультету). Претенденти мають бути ознайомлені з висновками кафедри до засідання Вченої ради вищого навчального закладу (факультету). Однак він не був ознайомлений із висновками кафедри журналістики щодо його кандидатури до засідання Вченої ради Навчально-наукового інституту (надалі — ННІПСТ) СНУ ім. В. ОСОБА_2, яке відбулося 03.06.2014 р. Це суперечить також ст. 79 «Відкритість прийняття рішень і провадження діяльності у сфері вищої освіти» Закону України «Про вищу освіту». Частина 1 статті 79 цього закону наголошує, що рішення та діяльність у сфері вищої освіти, крім інформації з обмеженим доступом, є відкритими. Інформація про процедури та результати прийняття рішень і провадження діяльності у сфері вищої освіти підлягає обов'язковому оприлюдненню. Проте всупереч закону, висновок кафедри про його роботу в 2013-2014 навчальному році був складений керівництвом кафедри фактично таємно й приховано від нього та більшості викладачів кафедри, не був оприлюднений, не ставився на голосування і не був затверджений на самому засіданні кафедри 22.05.2014 р. Цей утаємничений висновок, який аж ніяк не ґрунтувався на підсумках голосування та не мав нічого спільного з проектом цього документа, містив упереджені, необ’єктивні та цілком негативні оцінки його роботи, а також рекомендацію не продовжувати з ним трудові відносини. Так, у висновку абсолютно необґрунтовано й бездоказово стверджувалося, що він зарекомендував себе як безвідповідальний викладач тощо, хоча на самому засідання такі категоричні негативні оцінки не лунали, а думки присутніх розділилися. Наприклад, доцент ОСОБА_4, старший викладач ОСОБА_5 відзначили його заслуги: здобуття вченого звання доцента в 2013 р.; найвищий на кафедрі рейтинг наукової діяльності; найбільшу серед викладачів кафедри кількість опублікованих наукових праць; активну участь у наукових конференціях; перемогу студента під його науковим керівництвом у всеукраїнському конкурсі тощо. У поданому ж висновку кафедри, який являв собою, по суті, наклеп, жодним словом не згадувалося про його наукові здобутки в 2013/2014 н.р. і виконання практично в повному обсязі індивідуального плану викладача. Саме в такій редакції висновок кафедри, без його відома та відома інших викладачів кафедри, був переданий до конкурсної комісії та Вченої ради інституту, незважаючи на те, що не був проголосований на засіданні кафедри 22.05.2014 р., а він не був із ним навіть ознайомлений. Зміст цього документу можуть підтвердити, зокрема, директор ННІПСТ ОСОБА_6, яка голосувала на засіданнях конкурсної комісії та вченої ради ННІПСТ 03.06.2014 р. і на засіданні кафедри журналістики 22.05.2014 р., а також її заступник з наукової роботи ОСОБА_7, який двічі оголошував сфальшований висновок кафедри про його роботу на засіданнях конкурсної комісії та Вченої ради ННІПСТ 03,06.2014 р. Однак виключно негативний висновок кафедри не міг бути поданий, оскільки під час голосування на її засіданні 22.05.2014 р. щодо продовження з ним трудових відносин, голоси розділилися порівну: 5 - «за», 5 - «проти» і один «утримався». Тобто більше 50% голосів «за» чи «протии» не було здобуто. При цьому результати голосування були сфальсифіковані. Без законних підстав було враховано два голоси «проти». Так, було враховано голос «проти» старшого викладача кафедри журналістики ОСОБА_8, яка взагалі була відсутня на засіданні кафедри 22.05.2014 р. і не представила жодної мотивації і обґрунтувань, чому вона проти. Крім того, асистент кафедри ОСОБА_9 через два-три дні після цього засідання, написав заяву про відкликання свого голосу «утримався» на користь «протии», що не передбачено законодавством, положенням про кафедру чи її регламентом. До того, на початку свого засідання, а саме: 22.05.2014 р. кафедра проголосувала за проведення відкритого голосування по кожному претендентові. Щодо обставин голосування на кафедрі директор ННІПСТ ОСОБА_6 на засіданні конкурсної комісії ННШСТ 03.06.2014 р., на якому він також був присутній, повідомила, що після того, як 22.05.2014 р. голоси стосовно його кандидатури поділилися порівну, завідувач кафедри журналістики ОСОБА_10, котрий голосував проти нього, звернувся за консультацією до юрисконсульта університету, який, зі слів ОСОБА_6, начебто і порадив завідувачу кафедри, щоб його колишній аспірант, асистент кафедри ОСОБА_9, вже після засідання кафедри, написав заяву про те, що змінює свій голос «утримався» на користь «проти», що він і зробив, хоча невідомо — на підставі якого нормативно-правового документу (закону, положення чи регламенту), де б така дія була передбачена. Це дає підстави вбачати в таких діях ознаки змови групи посадових осіб університету з метою звільнення неугодного працівника. Досягнутий таким незаконним і нечесним шляхом новий результат голосування, котрий кардинально й принципово змінив співвідношення голосів на користь «проти» мав бути затверджений на новому засіданні кафедри журналістики, але воно так і не було не було скликане. Однак, незважаючи на явні процедурні порушення й грубі фальшування, допущені на кафедрі, конкурсна комісія та Вчена рада ННІПСТ СНУ ім. В. ОСОБА_2, підійшовши до розгляду питання упереджено, тенденційно й формально, керуючись нечіткими та незрозумілими критеріями оцінювання роботи викладача, ухвалили на своїх засіданнях 03.06.2014 р. рішення не рекомендувати продовження зі мною трудових відносин. Він не погоджується з таким рішенням, бо вважає, що воно було ухвалено шляхом службового підроблення й фальсифікацій на кафедрі журналістики СНУ ім. В. ОСОБА_2 результатів голосування та низки документів щодо продовження зі мною трудових відносин. Як зазначалося вище, він не був ознайомлений з висновком кафедри від 22.05.2014 р. з оцінками його роботи до засідання Вченої ради ННІПСТ СНУ ім. В. ОСОБА_2, що відбулося 03.06.2014 р. Це є грубим порушенням ч. 7. Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації. Більше того, він не мав змоги ознайомитися з цим висновком навіть після його оприлюднення на засіданнях конкурсної комісії та Вченої ради ННІПСТ. Протягом 2014 року відповідач під різними приводами відмовляв йому у наданні копії цього документа, а також протоколу № 9 і ОСОБА_3 з Протоколу № 9 засідання кафедри від 22.05.2014 р. Тому він до теперішнього часу не має в своєму розпорядженні копій документів кафедри, на підставі яких його було звільнено. За його запитами на інформацію в 2014 р. відповідач неодноразово відмовляв йому у наданні необхідних для оскарження в комісії по трудових спорах і суді копій документів кафедри. Так, згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації», відповідний запит на інформацію надсилався директору ННІПСТ ОСОБА_6 Вже наступного дня він отримав від неї у відповідь відписку. Директор навіть не спромоглася дати своїм підлеглим доручення, аби задовольнити його інформаційний запит. Пізніше скарги на дії та бездіяльність деяких посадових осіб СНУ ім. В. ОСОБА_2 були надіслані тодішньому ректорові цього університету ОСОБА_11 та першому заступникові Міністра освіти і науки України Совсун. Відповіді на свої скарги він не отримав. Наприкінці травня 2014р. на кафедрі журналістики йому також відмовили надати необхідні документи. Так, асистент ОСОБА_12 заявила, що «це не в її компетенції», хоча саме вона підписувала вищезазначені кафедральні документи як секретар засідання кафедри. 23 червня 2014 року він особисто звернувся із заявою до комісії по трудових спорах СНУ ім. В.ОСОБА_2 про обставини свого звільнення, що було здійснене за допомогою сфабрикованих на кафедрі журналістики документів. Того ж дня його заяву було зареєстровано в профкомі викладачів і співпрацівників університету. Факт її реєстрації 23.06.2014 р. підтвердила пізніше заступник голови профкому викладачів і співпрацівників СНУ ім. Даля ОСОБА_13 у телефонній розмові зі мною. Однак комісія по трудових спорах цього вузу, прямо порушивши ст. 226 КЗпП України, не розглянула виниклий трудовий спір у десятиденний строк з дня подання ним заяви без пояснення причин. Тепер уже колишній голова комісії по трудових спорах університету - ОСОБА_14 демонструвала неприпустиму поведінку, всіляко уникала спілкування з ним, кидала слухавку, коли він їй телефонував, порекомендувала йому звернутись до ректора ОСОБА_15. Таким чином, відповідач порушив також п. 5.6 контракту, який наголошує, що СНУ ім. В. ОСОБА_2 зобов’язаний гарантувати працівникові додержання прав і законних інтересів відповідно до чинного законодавства та цього контракту. Вважає, що він був позбавлений законного права вирішити трудовий спір в установлений законом строк за допомогою обов'язкового первинного органу по розгляду трудових спорів, яким, згідно із статтею 224 КЗпП України, є комісія по трудових спорах. Тому 18 березня 2015 року він повторно звернувся до комісії по трудових спорах СНУ ім. В. ОСОБА_2 із заявою, в якій просив повернутися до розгляду його першої заяви від 23.06.2014. У 2014 році всі три його заяви в комісію по трудових спорах СНУ ім. В. ОСОБА_2 (від 23.06.2014 р., 27.10.2014 р. і 04.12.2014 р.) відповідач проігнорував, залишивши їх без розгляду без пояснення причин.^{-У відповідь на його запити на інформацію відповідач не повідомляв реєстраційні дані його заяв і дату призначення засідання комісії, а 12.12.2014 р., після його неодноразових нагадувань, взагалі надіслав анонімну відповідь на мій інформаційний запит. Лише в електронному листі від 25.03.2015 р. № 390/94 на його адресу перший проректор СНУ ім. В. ОСОБА_2 ОСОБА_16 повідомив, що розгляд його заяви було призначено на 19.03.2015 р. За результатом розгляду його звернень комісією було ухвалено рішення, викладене у протоколі № Г від 23.03.2015 р., що був надісланий йому відповідачем електронною поштою 27.03.2015 р. Слід зауважити, що тут наявна деяка невідповідність і плутанина в датах, бо з електронного листа першого проректора незрозуміло, коли ж відбулося засідання комісії по трудових спорах - 19.03.2015 р. чи 23.03.2015 р. Якщо воно було призначено на 19.03.2015 р., чому протокол датований 23.03.2015 р.? Однак, відповідач пропустив цей строк, надіславши йому копію протоколу засідання комісії електронною поштою лише 27.03.2015 р., тобто не в триденний строк, якщо рахувати з 23.03.2015 р. З 24.03.2015 р. по 26.03.2015 р. він перебував у м. Сєвєродонецьку (має відповідні документальні підтвердження — платіжні квитанції, чеки), де розташовано університет, тобто відповідач мав фізичну можливість вручити йому копію рішення комісії за своїм місцезнаходженням і в триденний строк, а не надсилати документ електронною поштою, що не передбачено КЗпП України. Втівм, він не був присутній на засіданні комісії по трудових спорах СНУ ім. В. ОСОБА_16 23.03.2015 р., тому що його ніхто не поінформував про дату й час його проведення. Про рішення комісії він дізнався тільки з листа відповідача, надісланого йому електронною поштою 27.03.2015 р. Згідно із ст. 226 КЗпП України, розгляд спору за відсутності працівника-допускається лише за його письмовою заявою. Він такої заяви не писав і не давав жодної згоди на те, щоб трудовий спір розглядався за його відсутності. Він нікого не уповноважував представляти його інтереси при розгляді трудового спору і був готовий відстоювати свої права самостійно. Оскільки він був відсутній на засіданні комісії, виявляється, що його інтереси взагалі ніхто не представляв, що є кричущим порушенням законодавства про працю. Відповідно до ст. 226 КЗпП України, у разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. Однак, комісія по трудових спорах СНУ ім. В. ОСОБА_16 порушила названу статтю закону і в цій частині, провела своє засідання за його відсутності. Тому є законні підстави визнати це засідання нелегітимним. Комісією також допущено принципову неточність формулювань, що може свідчити про рівень її правової грамотності та компетентності. Надісланий йому документ має назву «Протокол № 1 розгляду запиту ОСОБА_17 до Комісії з правових питань та трудових суперечок профспілкового комітету СНУ ім. В. ОСОБА_16». Проте ніякого запиту до комісії по трудових спорах він не подавав. Він звертався до неї із заявами, як це передбачено ст. 225 КЗпП України, доклавши необхідні для розгляду спору додатки. Термін «комісія з правових питань і суперечок», яким оперує відповідач, відсутній в українському законодавстві. Натомість вживається термін «комісія по трудових спорах». Однак зміст вищезгаданого протоколу засідання комісії свідчить про те, що нічого з цього нею не було зроблено, незважаючи на те, що в своїй заяві від 23.06.2014 р., з метою об'єктивного й ретельного вивчення причин і обставин виниклого трудового спору, він наполягав на тому, щоб комісія витребувала копії низки сфальшованих і утаємничених документів кафедри журналістики від 22.05.2014 р., які слугували підставою для ухвалення подальших рішень (конкурсної комісії, вченої ради інституту, наказу ректора) щодо розірвання з ним трудових відносин. Проте зміст протоколу засідання комісії по трудових спорах СНУ ім. В. ОСОБА_16 від 23.03.2015 р. засвідчує, що комісія:}

^{1)не розглянула трудовий спір у встановлений статтею 226 КЗпП України десятиденний строк з дня подання заяви та не пояснила заявнику причини пропущеного строку;}

^{2)розглянула трудовий спір за відсутності працівника без його згоди на це, що суперечить ст. 226 КЗпП України, тобто свідомо проводила нелегітимне засідання;}

^{3)не розглянула вимог, викладених у його заяві від 23.06.2014 р., по суті;}

^{4)не витребувала з метою забезпечення доказів і, відповідно, не отримала в своє розпорядження та не вивчила необхідні для прийняття дійсно об'єктивного рішення службові документи, які мають принципове важливе значення для всебічного й ґрунтовного розгляду даного трудового спору; натомість обрала найлегший спосіб, керуючись лише копіями тих документів, які надав заявник;}

^{5)не викликала на своє засідання жодного зі свідків (вчинки яких, власне, й спричинили трудовий спір), з числа осіб, які фігурують у його заяві від 23.06.2014 р. і брали участь у засіданні кафедри журналістики 22.05.2014 р., засіданнях конкурсної комісії та вченої ради ННІПСТ 03.06.2014 р., де оголошувався висновок кафедри, котрий згодом чомусь раптово зник;}

^{6) не дала належної оцінки викладеним у його заяві фактам фальсифікації результатів голосування, службового підроблення та іншим порушенням чинного законодавства й регламенту, які мали місце під час засідання кафедри журналістики СНУ ім. В. ОСОБА_16 22.05.2014р. та після нього, внаслідок чого я був необґрунтовано звільнений;}

^{7) всупереч ст. 227 КЗпП України копія рішення комісії не була вручена працівникові у триденний строк.}

^{Все це дає підстави стверджувати, що комісія, не скориставшись повною мірою наданими їй, зокрема, ст. 226 КЗпП України, правами, замість встановлення конкретних фактів, оперування їх документальними підтвердженнями, підійшла до розгляду трудового спору вкрай поверхово й упереджено, здебільшого обмежившись доволі загальними гіпотетичними міркуваннями навіть у резолютивній частині протоколу. Так, частина з рішення комісії містить необґрунтовані припущення щодо поводження заявника в колективі замість викладу конкретних фактологічних доказів і не торкається суті трудового спору. Крім того, статтею 227 КЗпП України визначено, що суть спору, результати голосування зазначаються у рішенні комісії. Проте в надісланій копії протоколу від 23.03.2015р. суть спору не вказано, як і результати голосування. Це може означати, що комісія чітко не розібралася в суті розглянутого трудового спору. Наприклад, комісія так і не спромоглася дати логічне пояснення тому факту, яким чином міг бути поданий цілком негативний висновок кафедри про його роботу, якщо при голосуванні на її засіданні 22.05.2014р. голоси щодо продовження з ним трудових відносин розділилися порівну: 5 -«за», 5 - «проти» і один «утримався». В тексті протоколу, у викладі виступу члена комісії ОСОБА_18, визнається, що висновок кафедри відсутній. Проте комісія аж ніяк не сприяла отриманню цього ключового в розгляді спору документа, на чому він наполягав, і хоча б з'ясуванню його змісту за допомогою свідків, які складали, підписували чи оприлюднювали цей документ, тобто, ознайомлені з його змістом. Голова комісії ОСОБА_19 висловився щодо неможливості дістатися документів, які б доводили правоту заявника. Таким чином, члени комісії визнали, що відповідач наразі не має в своєму розпорядженні висновку кафедри журналістики від 22.05.2014р., на підставі якого він був звільнений, і відтак, не може його пред'явити за вимогою звільненого працівника, комісії по трудових спорах, суду, іншої установи чи особи. Відмова секретаря кафедри ОСОБА_12 надати звільненому працівникові копію висновку кафедри може означати, що оригінал цього документу було втрачено або навмисно знищено як речовий доказ вищеописаних фальсифікацій і фактів службового підроблення на кафедрі. Втрачений документ може бути визнаний недійсним і таким, що не може слугувати підставою для припинення трудових відносин із працівником. Відсутність такого документа і доказів його існування дозволяє кваліфікувати прецедент, що стався, як звільнення без законної підстави. Статтею 226 КЗпП України встановлено, що на засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем. У надісланій йому копії протоколу підпис секретаря комісії по трудових спорах відсутній. Таким чином, розгляд трудового спору відбувся з численними порушеннями статей 226, 227 КЗпП України. Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З 1 липня 2014 року він не працює. Порушення відповідачем ч. 7 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, що спричинило трудовий спір, і затягування його розгляду (в підсумку подана ним заява до комісії по трудових спорах розглядалася дев'ять місяців замість встановленого законом десятиденного строку) призвели до порушення його законних прав. Голова профкому викладачів і співпрацівників СНУ ім. В. ОСОБА_16 ОСОБА_20, колишня й новообрана комісія по трудових спорах університету впродовж кількох місяців ігнорували його заяву від 23.06.2014 р., а також його наступні заяви до цієї комісії від 27.10.2014р., 04.12,2014р, про поновлення установленого строку розгляду трудового спору, відкладали засідання комісії на невизначений термін, не реєстрували ці заяви, порушуючи ст. 227 КЗпП України, згідно з якою заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації. Голова профкому ОСОБА_20 16.02.2015 р. під час телефонної розмови з ним взагалі не зміг назвати прізвище голови комісії по трудових спорах СНУ ім. В. ОСОБА_16. На його запитання: «Хто голова комісії?», він невпевнено відповів: «Мабуть, я». Втім, у листі на його і’мя від 25.03.2015 р. № 370/94 перший проректор університету ОСОБА_16 повідомив: «Комісію з правових питань та трудових суперечок профспілкового комітету СНУ ім. В. ОСОБА_16 очолив з 11.12.2014 р. доц. ОСОБА_21 - голова комісії». 16.02.2015 р. на запитання, чи зареєстрована його заява до комісії по трудових спорах, ОСОБА_20 під час телефонної розмови з ним попросив дати йому на це ще трохи часу. Вважає, що за свої дії та бездіяльність голова профкому викладачів і співпрацівників СНУ ім. В. ОСОБА_16 ОСОБА_20, голова комісії по трудових спорах СНУ ім. В. ОСОБА_16 ОСОБА_19 мають нести відповідальність за службову недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян. Така відповідальність передбачена ст. 367 КК України. Неможливість протягом тривалого часу захистити свої законні права за вини відповідача завдали йому моральних страждань, бо він був позбавлений права займатися далі своєю улюбленою професійною справою - викладацькою діяльністю в університеті (загальний стаж такої праці - 9 років, у СНУ ім. В ОСОБА_16 - майже 7 років), отримавши статус безробітного. Звільнення з роботи перервало його науково-педагогічний стаж, порушило його плани на майбутнє як науковця та педагога, зірвало його вступ до докторантури (відповідні документи, включаючи напрям на навчання, вже були подані до Київського національного університету ім. Т. Шевченка). Таким чином, його наукові перспективи були поставлені під загрозу через суб'єктивізм і волюнтаризм окремих посадових осіб, їх намагання звести з ним особисті рахунки за критику шляхом службового підроблення, грубого порушення законодавства про працю та незаконного звільнення з роботи з особистих мотивів, що підпадає під статті 172, 366 КК України. Втрата наукових і життєвих зв'язків, таким чином, потребували від нього додаткових зусиль і витрат для організації свого подальшого життя. Навмисне затягування відповідачем розгляду трудового спору, фактично його моральне знущання над звільненим працівником позбавило його душевного спокою, впевненості в завтрашньому дні, можливості якомога скоріше поновитися на роботі, значно погіршило стан здоров'я після двох складних операцій, перенесених у 2013 р., а також матеріальний стан його родини, поставивши її фактично на межу виживання (проживає з матір'ю, якій призначено мінімальну пенсію за віком, але через ситуацію в зоні АТО вона її не отримує). Слід враховувати також вкрай важку й нестабільну політичну і соціально-економічну ситуацію в Україні, нашому регіоні, а також скорочення ставок, яке відбувається і відбуватиметься надалі практично в усіх вузах Україні, та скорочення самих вузів, що суттєво ускладнює його працевлаштування за спеціальністю, роблячи його за цих умов фактично нереальним і неможливим. Особисті моральні страждання викликані також тим, що під час обговорення його роботи на засіданні кафедри журналістики 22.05.2014 р., на засіданнях конкурсної комісії і вченої ради ННІПСТ СНУ ім. В. ОСОБА_16 03.06.2014 р. пролунало чимало бездоказових звинувачень на його адресу, які завдали значної шкоди його честі, гідності та діловій репутації як вченого й викладача. Докладніше про це йдеться в заяві в комісію по трудових спорах від 23.06.2014 р. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і. вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.}

^{02.04.2015 року він звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом до СНУ ім. В. ОСОБА_16 про оскарження рішення комісії по трудових спорах і визнання його незаконним. Ухвалою Лисичанського міського суду від 22.05.2015 р. (у.н. 415/2123/15-ц, н.п. 2,415/1438/15) його позовну заяву залишено без розгляду, що, як зазначено в Ухвалі, не позбавляє позивача права після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, на звернення до суду повторно. У поданому ним 02.04.2015 р. позові до СНУ ім. В.ОСОБА_16 завдану йому відповідачем моральну шкоду він оцінював в розмірі 250 000 гривень. Вважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди з 250 000 гривень до 25 000 гривень.}

^{Згідно із статтею 228 КЗпП України, у разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. 02.04.2015 р. він звернувся до Лисичанського міського суду з позовом про оскарження рішення комісії по трудових спорах СНУ ім. В. ОСОБА_16 у встановлений ст. 228 КзпП України десятиденний строк з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи його копії.}

^{На підставі вищевикладеного, просив суд: 1) поновити строк оскарження рішення комісії по трудових спорах Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 від 23.03.2015 р., визнавши причини пропуску строку поважними; 2) скасувати рішення комісії по трудових спорах Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 від 23.03.2015 р. і визнати його таким, що суперечить чинному законодавству України; 3) визнати його звільнення таким, що не мало законної підстави, і поновити його на попередній роботі на посаді доцента кафедри журналістики Східноукраїнського університету імені ОСОБА_2; 4) ухвалити рішення про виплату йому відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.07.2014 р. по день поновлення на роботі; ) стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень 00 коп.}

^{До початку судом розгляду справи по суті представником відповідача надані письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначено, що 8 червня 2015 р. ОСОБА_1 подав до Лисичанського міського суду Луганської області позовну заяву до Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 про оскарження рішення комісії по трудових спорах і визнання його незаконним. Відповідач повністю заперечує проти позовних вимог ОСОБА_17 у зв'язку з тим, що позивачем заявлені незаконні та необгрунтовані вимоги. Підстав для скасування рішення КТС від 23.03.2015 року немає, так як адміністрацією відповідача не було порушено вимог КЗпП України та умов строкового контракту, на підставі якого позивач працював в університеті. По-перше, вимоги позивача про поновлення на попередній роботі на посаді доцента кафедри журналістики Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 суперечать предмету та підставам позову, пред'явленому до суду: про оскарження рішення КТС визнання його незаконним. По-друге, позивач пропрацював в Університеті на підставі контракту був звільнений в зв'язку з закінченням строку дії контракту, а тому немає жодних законних підстав для визнання звільнення незаконним, та поновлення його на роботі. По-третє, право на укладання контракту відповідно до положення «Про порядок наймання та звільнення науково-педагогічних працівників закладів освіти, що є у загальнодержавній власності» належить виключно ректору університету імен: ОСОБА_2. Позов в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу від 01.07.2014 р. є незаконним, безпідставним, так як при звільнені позивача порушень КЗпП України та умов контракту не було. Підстав для стягнення моральної шкоди 25 000 грн. немає, так як звільнення було здійснено відповідно до чинного законодавства. Позивачем не вказано, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. В позовній заяві відсутні будь-які докази, що трудові права позивача булі порушені відповідачем. Відповідачем не виконано вимоги ст. 119 ЦПК України, не сплачено судовий збір з суми моральної шкоди, у зв'язку з відсутністю порушень КЗпП України при звільнені позивача. З огляду на вказане вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до СНУ ім. В. ОСОБА_2 про оскарження рішення комісії по трудових спорах : визнання його незаконним, відсутні.}

^{В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, підтвердив факти, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У подальшому подав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.}

^{В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_22 проти задоволення позовних вимог заперечував, підтвердив факти, викладені в запереченнях на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У подальшому подав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.}

^{Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.}

^{Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.}

^{Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.}

^{Відповідно до ст. 7 Загальної декларації прав людини всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом.}

^{Загальна декларація прав людини у статті 8 гарантує право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.}

^{Відповідно до ст. 150 КЗпП України, дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством.}

^{Звичайний порядок оскарження дисциплінарного стягнення передбачає звернення працівника із заявою до комісії по трудових спорах, як це передбачено ст.ст. 221, 225 КЗпП України. Разом з тим, відповідно до ст. 124 Конституції України працівник може звернутись безпосередньо до суду з позовом про захист прав та законних інтересів. В цьому випадку оскаржується рішення комісії по трудових спорах Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 від 23.03.2015 р. з вимогою визнати його таким, що суперечить чинному законодавству України та оскаржується звільнення з вимогою визнати його таким, що не мало законної підстави, у зв’язку з чим позивач просить суд поновити його на попередній роботі на посаді доцента кафедри журналістики Східноукраїнського університету імені ОСОБА_2, ухвалити рішення про виплату йому відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.07.2014 р. по день поновлення на роботі та стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень 00 коп.}

^{Позивач ОСОБА_1 скористався своїм правом та звернувся до суду з даним позовом до Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 про скасування рішення комісії по трудових спорах і визнання його незаконним, у зв’язку з тим, що вважає його звільнення необґрунтованим і незаконним, а також поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.}

^{Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.}

^{Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену цією угодою. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому, зокрема, строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін.}

^{Відповідно до ст. 21 КЗпП України, укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.}

^{З матеріалів справи вбачається та в судовому засіданні встановлено, що згідно з контрактом між ОСОБА_1 та Східноукраїнським національним університетом імені ОСОБА_2, в особі ректора ОСОБА_15, укладеного на строк з 01 липня 2013 року до 30 червня 2014 року, ОСОБА_1 прийнятий на посаду доцента кафедри журналістики (а.с.54-57).}

^{Згідно з трудовою книжкою, ОСОБА_1, 30 червня 2014 року на підставі наказу № 254-01 від 12.06.2014 ОСОБА_1 було звільнено за закінченням терміну дії контракту (а.с.67).}

^{Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 уклав з відповідачем трудовий договір на визначений строк та перебував у трудових відносинах з відповідачем - Східноукраїнським національним університетом імені ОСОБА_2 до 30 червня 2014 року.}

^{Втім, як вбачається з позовної заяви позивач просить суд поновити строк оскарження рішення комісії по трудових спорах Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 від 23.03.2015 р., визнавши причини пропуску строку поважними, однак, на підтвердження цієї вимоги не зазначено поважності пропуску строку звернення до суду з вимогою про оскарження рішення комісії по трудових спорах.}

^{Щодо незгоди з рішенням комісії по трудовим спорам, то судом встановлені наступні обставини справи.}

^{Відповідно до ст. 228 КЗпП України, у разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії.}

^{Як вбачається з матеріалів справи та позову, в електронному листі від 25.03.2015р. № 390/94 на адресу позивача перший проректор СНУ ім. В. ОСОБА_2 ОСОБА_16 повідомив, що розгляд його заяви було призначено на 19.03.2015 р. За результатом розгляду його звернень комісією було ухвалено рішення, викладене у протоколі № Г від 23.03.2015 р., що був надісланий йому відповідачем електронною поштою 27.03.2015 р.}

^{02.04.2015 року позивач звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом до СНУ ім. В. ОСОБА_16 про оскарження рішення комісії по трудових спорах і визнання його незаконним. Ухвалою Лисичанського міського суду від 22.05.2015 р. (у.н. 415/2123/15-ц, н.п. 2/415/1438/15) його позовну заяву залишено без розгляду, що, як зазначено в Ухвалі, не позбавляє позивача права після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, на звернення до суду повторно.}

^{Повторно вже з даною позовною заявою позивач звернувся лише 08.06.2015 року.}

^{Згідно з ч. 1 ст. 265 ЦК України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.}

^{Отже, позивачем пропущені строки звернення до суду з позовною вимогою щодо незгоди з рішенням комісії по трудовим спорам та її скасуванню. Окрім цього, позивачем не аргументовано поважність пропуску строку звернення до суду з вимогою про скасування рішення комісії по трудовим спорам.}

^{Згідно з ч. 1 ст. 221 КЗпП України, трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.}

^{Згідно з ст. 224 КЗпП України, комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 цього Кодексу. Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.}

^{Згідно з ст. 231 КЗпП України, у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу).}

^{Згідно з ст. 232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.}

^{Як вбачається з позовної заяви позивач посилається на те, що відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. З 1 липня 2014 року він не працює. Своє звільнення позивач оскаржив до комісії по трудовим спорам, в порушення вимог статті 232 КЗпП України, яка регламентує, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору.}

^{Отже, суд доходить висновку про порушення позивачем порядку оскарження звільнення.}

^{Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.}

^{З позовної заяви вбачається, що позивач не працює з 01 липня 2014 року і даний факт позивачем не оспорюється, з позовною завобю про визнання звільнення незаконним та поновлення його на роботі позивач звернувся лише 08.06.2015 року, тобто з порушенням строку, встановленому ст. 233 КЗпП України.}

^{Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.}

^{Однак, позивачем не аргументовано поважність пропуску строку звернення до суду з позовною вимогою щодо визнання звільнення незаконним та його поновлення на роботі, окрім того, позивач просив поновлити строки звернення до суду лише в частині оскарження рішення комісії по трудовим спорам, у зв’язку з чим суд не має законних підстав для повнолення зазначеного строку.}

^{На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги позивач такими, що не підлягають задоволенню.}

^{Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин звільнені від сплати судового збору.}

^{Відповідно д ч. 4 ст. 88 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.}

^{Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України ст.ст. 43, 124 Конституції України, ст.ст. 7 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 21, 150, 221, 224, 228, 231, 232, 233, 234, КЗпП України, ст. 265 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд –}

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Східноукраїнського національного університету імені ОСОБА_2 про скасування рішення комісії по трудових спорах і визнання його незаконним, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Лисичанський міський суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ Ю.О. КАЛМИКОВА