печерський районний суд міста києва

Справа № 757/45619/16-ц

Категорія 39

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.

при секретарі - Медведєвій М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання факту та спростування недостовірної інформації,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача, в якому, просив визнати факт порушення відповідачем його права на повагу до гідності, честі та ділової репутації шляхом поширення недостовірної інформації у службовій записці від 26.03.2013 № 18-48/83 щодо: відмови ознайомитися з посадовою інструкцією від 06.02.2013, невиконання доручень заступника Міністра - керівника апарату та керівництва Управління внутрішнього аудиту про ознайомлення з посадовою інструкцією від 06.02.2013 року. Зобов'язати відповідача у той же спосіб, в який було поширено недостовірну інформацію у службовій записці від 26.03.2013 № 18-48/83 спростувати недостовірну інформацію щодо невиконання позивачем доручення заступника Міністра - керівника апарату та керівництва Управління внутрішнього аудиту про ознайомлення з посадовою інструкцією від 06.02.203 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що у 2011-2014 роках він працював на посаді головного спеціаліста Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України. Посадовою особою відповідача поширено відносно позивача неправдиву інформацію у службовій записці від 26.03.2013 № 18-48/83 - «ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватись з посадовою інструкцією. Не виконавши Ваше доручення від 18.03.2013 року щодо ознайомлення з посадовою інструкцією, головний спеціаліст ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 139 КЗпП України та ст. 10 ЗУ «Про державну службу». Однак, як зазначає позивач, з посадовою інструкцією головного спеціаліста Управління внутрішнього аудиту, затвердженою 06.02.2013 начальником Управління внутрішнього аудиту з перевищенням наданих йому службових повноважень, позивач ознайомився, що підтверджується його письмовими поясненнями від 01.04.2013 року заступнику Міністра юстиції - керівнику апарату, в якому зазначив причини, що унеможливлюють здійснення підпису. У начальника Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України відсутні повноваження щодо затвердження посадової інструкції працівника підрозділу, відтак, позивачем було повернуто без підписання про ознайомлення посадову інструкцію від 06.02.2013 року, затверджену неналежною особою. Після такої правомірної, на думку позивача, відмови від ознайомлення під підпис з посадовою інструкцією, посадовою особою відповідача було поширено недостовірну інформацію у службові записці від 26.03.2013 року № 18-48/83 щодо порушення позивачем вимог ст.. 139 КЗпП України та ст.. 10 Закону України «Про державну службу» через невиконання доручення Заступника Міністра юстиції України - керівника апарату від 15.03.2013 року та керівництва Управління внутрішнього аудиту від 18.03.2013 року, чим порушено честь, гідність, ділова репутація - особисті права позивача, оскільки з позивача зробили порушника дисципліни.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з викладених в позовній заяві підстав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував з викладених у письмових запереченнях підстав та просив в позові відмовити.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що у ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України.

06.02.2013 року Начальником Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України Пицик Я.М. було затверджено посадову інструкцію головного спеціаліста Відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст.. 11 Закону України «Про державну службу» в редакції, що діяла на час існування спірних правовідносин, державні службовці мають право, зокрема, на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку. Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Так, Національним агентством України з питань державної служби видано Наказ від 13.09.2011 року № 11 відповідно до статті 11 Закону України "Про державну службу" та Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затвердженого Указом Президента України від 18 липня 2011 року № 769/2011 (Указ № 769/2011), яким затверджено Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців (далі - Довідник), що додається та рекомендовано центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям, іншим державним органам, керівні працівники та спеціалісти яких на підставі нормативно-правових актів віднесені до відповідних категорій посад державних службовців, використовувати Довідник при розробці конкретних професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців.

Довідником передбачено, що згідно з чинним законодавством конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі Довідника і відображаються у посадових інструкціях, що затверджуються заступниками керівників відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції. Довідник забезпечує єдність у визначенні посадових обов'язків державних службовців і кваліфікаційних вимог щодо певних категорій і посад.

Згідно п. 2.1 та п. 2.2 Довідника, Довідник служить основою при розробці посадових інструкцій головних спеціалістів, провідних спеціалістів, спеціалістів тощо, які закріплюють їх обов'язки, права і відповідальність. У Довіднику визначено перелік основних робіт, які притаманні тій або іншій посаді у даному органі виконавчої влади. Конкретний перелік посадових обов'язків визначається посадовими інструкціями державних службовців, які розроблюються і затверджуються на основі Довідника та штатного розпису, затвердженого у встановленому порядку.

Відповідно до Додатку до Довідника, посадова інструкція - документ, що видається з метою регламентації організаційно-правового статусу працівника, його конкретних завдань та обов'язків, прав, відповідальності, забезпечує умови для його ефективної роботи. Посадова інструкція розробляється керівниками структурних підрозділів (начальником управління, начальником самостійного відділу, начальником відділу, завідувачем самостійного сектору, завідувачем сектору тощо) на посаду кожного працівника департаменту, управління, відділу, сектору на основі вимог Довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, Додатка 1 до нього, положення про відповідний структурний підрозділ та затверджується заступником керівника органу виконавчої влади. У посадовій інструкції мають бути чітко окреслені місце та роль державного службовця в діяльності підрозділу, межі його повноважень та відповідальності. Посадові інструкції працівників відділів (секторів) у складі територіальних органів центральних органів виконавчої влади готуються їх керівниками і затверджуються керівником територіального органу. Посадові інструкції готуються у двох примірниках, один з яких зберігається у секторі кадрової роботи (оригінал), а другий - у начальників відповідних структурних підрозділів (територіальних органів). Державному службовцю видається під розписку копія посадової інструкції.

Аналогічні вимоги щодо затвердження посадової інструкції керівником підприємства, організації, установи або за дорученням його заступниками, містяться у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджених наказом Мінпраці від 29.12.2004 р. № 336.

Позивач відмовився від ознайомлення під підпис із вказаною посадовою інструкцією, затвердженою Начальником Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України Пицик Я.М. 06.02.2013 року, що ним зазначається безпосередньо в позовній заяві, отже, відповідно до п. 1 ст. 61 ЦПК України, даний факт не підлягає доказуванню.

26.03.2013 року Начальником Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України Пицик Я.М. було написано службову записку № 18-48/83 на ім'я Заступника Міністра юстиції - керівника апарату Сєдова А.Ю., в якій, зокрема, зазначалось «не виконавши Ваше доручення від 18.03.2013 року щодо ознайомлення з посадовою інструкцією, головний спеціаліст ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 139 КЗпП України та ст. 10 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно ст. 269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Як визначено у ст. 270 ЦК України, відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

Згідно ч. 1 ст. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 277 ЦК України особа, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

При цьому, суд зазначає, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Аналізуючи норми ст. 277 ЦК України, суд звертає увагу, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

За таких обставин, зважаючи на те, що Позивач відмовився від ознайомлення під підпис із посадовою інструкцією, затвердженою Начальником Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України Пицик Я.М. 06.02.2013 року, що Позивачем не заперечується, суд вважає, що вказана в службовій записці № 18-48/83 інформація є достовірною. Крім того, зазначена інформація не містить відомостей, які були б направлені на порушення особистих немайнових прав позивача. Більш того, позивачем не доведено факт поширення даної інформації, оскільки службова записка є внутрішнім документом Міністерства юстиції України та не може вважатись поширенням інформації в розумінні наведених положень чинного законодавства.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження того, що викладена у службовій записці № 18-48/83 інформація є недостовірною та порушує його особисті права.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, зважаючи на те, що з даного позову вбачається, що ОСОБА_1 фактично не погоджується з діями посадової особи Міністерства юстиції України щодо процедури затвердження посадової інструкції працівника.

За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

При цьому суд звертає увагу, що компенсація за відрив від звичайних занять, пов'язана з явкою до суду у даній справі, яку також просить стягнути позивач, відноситься, згідно ст.. 79 ЦПК України, до судових витрат та можуть компенсуватись за рахунок іншої сторони у разі задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 55, 68 Конституції України, ст.ст. 269, 270, 275, 277 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 61, 79, 85, 88, 174, 209, 213 - 215, 218, 223 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання факту та спростування недостовірної інформації залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Печерський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя Остапчук Т.В.