Справа № 815/537/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2016 року м.Одеса

14год.35хв.

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Аракелян М.М.

Суддів Бутенко А.В.

ОСОБА_1

Розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та стягнення вихідної допомоги,-

ВСТАНОВИВ :

До суду надійшла адміністративна позовна заява (з урахуванням заяви від 31.03.2016р.) ОСОБА_2, в якій позивач просить суд визнати протиправними відмову Апеляційного суду Одеської області у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги; стягнути з Апеляційного суду Одеської області: 65000, м. Одеса, вул.. Гайдара, буд. 24-а на користь ОСОБА_2, місце реєстрації: АДРЕСА_1, ідентифікаційний №1838001414, паспорт серії КЕ №105413 – вихідну допомогу у розмірі 227 766 грн. 00 коп., шляхом списання коштів головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області з відповідного рахунку; в порядку ст.. 257 КАС України та відповідно до ст.. 3 Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VІ, з наступними змінами, встановити спосіб і порядок виконання постанови наступним чином: в разі відсутності необхідної суми на рахунку апеляційного суду – провести стягнення 227 766, 00 грн. шляхом списання за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду (КПКВ 0501150).

В обґрунтування своєї позиції позивач вказує, що 18.07.1983 року він був призначений на посаду судді Ізмаїльського міського суду Одеської області. 01.07.1986 року був призначений на посаду судді Одеського обласного суду. Постановою Верховної ОСОБА_3 України № 636-VIII від 16.07.2015 року та згідно з наказом Апеляційного суду Одеської області від 10.08.2015 року за №133-ос його було звільнено з посади судді у зв'язку з подачею заяви про відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України. Стаж роботи позивача на час звільнення склав 45 років, стаж який давав право на відставку – 33 року 7 місяців 02 дні, з них роботи суддею – 32 роки.

При звільненні позивачу не була нарахована і виплачена вихідна допомога, на яку він отримав право після 20 років роботи суддею і яка повинна була бути призначена останньому у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, як це передбачено ст.136 Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 року, у редакції чинній на день досягнення Позивачем 65-ти річного віку та на час реалізації права на відставку.

09.12.2015 року ОСОБА_2 звернувся до голови Апеляційного суду Одеської області та до голови Державної судової адміністрації України із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги, у зв'язку з виходом у відставку. Звернення позивача щодо нарахування та виплати вихідної допомоги відповідачі залишили без задоволення листами від 22.12.2015 року та від 15.01.2016 року. Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними і такими, що грубо порушують його конституційні гарантії матеріального забезпечення та соціального захисту як судді у відставці, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Від позивача 06.10.2016 року надійшло до суду письмове клопотання за вх.№26215/16 про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно. В матеріалах справи наявні письмові заперечення голови Апеляційного суду Одеській області ОСОБА_4Я , в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач вказує, що на виконання Постанови Верховної ОСОБА_3 України № 636 від 16.07.2015 року про звільнення з посади відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку, наказом голови Апеляційного суду Одеської області №133-ос від 10.08.2015 року позивача відраховано зі штату Апеляційного суду Одеської області. На час звільнення судді Кожем'якіна О.А.. з посади чинна редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 року норми щодо виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, не містила. Так, Законом України № 1166-V1І від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зазначена норма була виключена із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 01.04.2014 року. Державна судова адміністрація України, повноваження якої як головного розпорядника бюджетних коштів визначені ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України, здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування суддів і діяльності суддів, у зв’язку з чим, головним розпорядником бюджетних коштів фінансування судової влади є Державна судова адміністрація України, і тому на думку відповідача саме з ця особа є належним відповідачем по справі у частині позовних вимог про стягнення вихідної допомоги.

В матеріалах справи також наявні письмові заперечення, які надійшли від Державної судової адміністрації України, відповідача згідно редакції первісно поданої позовної заяви, та в яких остання просить суд відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, вказуючи, що моментом виникнення права на виплату позивачеві вихідної допомоги є дата його фактичного звільнення, станом на яку діюча редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не містила норми про виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У зв'язку з викладеним, ДСА України вважає, що позов є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Позивачем 31.03.2016 року до суду був поданий та прийнятий до розгляду уточнений адміністративний позов, відповідно до якого позивач не звертає позовні вимоги до Державної судової адміністрації України та не вказує її відповідачем по справі.

Представник третьої особи /Головного управління Казначейської служби України в Одеській області/ в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно. Заперечень чи пояснень по суті позовних вимог до суду від останнього не надходило.

Згідно ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 18.07.1983 року був призначено на посаду судді Ізмаїльського міського суду Одеської області, 01.07.1986 року був призначений на посаду судді Одеського обласного суду, на якій пропрацював до 05.08.2015 року.

Маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, 25.12.2014 року позивач подав заяву до Вищої ради юстиції про відставку з посади судді Апеляційного суду Одеської області у відповідно до п.9 ч.5 ст.126, ст.131 Конституції України та відповідно до ст.109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, у редакції чинній на день подання заяви (а.с. 77).

Постановою Верховної ОСОБА_3 України № 636-VIII від 16.07.2015 року позивач звільнений з посади судді Апеляційного суду Одеської області у зв'язку з подачею заяви про відставку (а.с. 12).

Наказом в.о. голови Апеляційного суду Одеської області № 133-ос від 05.08.2015 року відповідно до постанови Верховної ОСОБА_3 України «Про звільнення суддів» № 636-VIII від 16.07.2015 року ОСОБА_2 звільнено 05.08.2015 року із займаної посади судді апеляційного суду Одеської області. Підстава: Постанова Верховної ОСОБА_3 України № 636-VIII від 16.07.2015 року, заява ОСОБА_2 Відповідно до п. 2 зазначеного наказу, відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 30.05.2015 року по 05.08.2015 року тривалістю 5-ть робочих дні та календарних дні.

Разом з чим, здійснення позивачеві нарахування та виплати вихідної допомоги у розміри 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, як це передбачено ст.136 Закону України № 2453-VІ від 07.07.2010 року «Про судоустрій і статус суддів», у наказі про звільнення немає.

Відповідно до довідки Апеляційного суду Одеської області № 20/1 від 05.08.2015 року, розмір заробітної плати судді Апеляційного суду Одеської області Кожем'якіна О.А склав 22776,60 грн. (а.с.16) для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

09.12.2015 року позивач звернувся до голови Апеляційного суду Одеської області та до голови Державної судової адміністрації з заявою, в якої просив видати наказ про здійснення нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення, за рахунок коштів, які повинні бути профінансовані з Державного бюджету України головним розпорядником коштів – ДСА України.

Листом від 22.12.2015 року за вих.. №01-22/12-2015 Апеляційний суд Одеської області звернувся до голови Державної судової адміністрації України, в якому зазначено, що у зв’язку з численними зверненнями суддів апеляційного суду Одеської області, щодо нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день їх звільнення, які були передбачені ч.ч.1, 3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862-ХІІ та ст.. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VІ, з наступними змінами та просив надати відповідь щодо можливості фінансування апеляційного суду Одеської області з вказаного питання на підставі діючого законодавства.

Листом від 22.12.2015 року вих..№29193 Апеляційний суд Одеської області повідомив позивача, що в Законі України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VІІ від 12.02.2015 року виплата вихідної допомоги судді у разі виходу у відпустку не передбачена.

Листом від 15.01.2016 року вих..№11-223/16 Державна судова адміністрація України на адресу голови апеляційного суду Одеської області спрямувала лист, зі змісту якого вбачається, що оскільки на сьогоднішній день відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» будь-які додаткові пільги суддям відсутні та ст.. 136 Закону України №2453-VІ була виключена відповідно до положень Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного розвитку України», то правові підстави для нарахування та виплати будь яких додаткових виплат при звільненні суддям на підставі Постанови Верховної ОСОБА_3 України від 16.07.2015 року №636-VІІ та від 12.11.2015 року №788-VІІІ відсутні.

Не погодившись з відмовою відповідача у здійсненні нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади. В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, насамперед, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (пункт 27 частини першої статті 85, частини четверта, п'ята статті 126, частини третя, четверта статті 127, стаття 128, пункт 1 частини першої статті 131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (частина друга статті 126); захистом професійних інтересів суддів (частина шоста статті 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (частина перша статті 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (пункт 3 частини першої статті 131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів (частина перша статті 130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (частина п'ята статті 129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (частина сьома статті 126); здійсненням суддівського самоврядування (частина друга статті 130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (частина друга статті 127) (пункт 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці)) (далі - Рішення N 3-рп/2013).

У Рішенні N 3-рп/2013, з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005, 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсію або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, у Рішенні N 3-рп/2013 йдеться про те, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому - у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Згідно зі статтею 100 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон N 2453-VI) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

Відповідно до ч.1 ст.109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року, (в редакції на час звернення позивача із заявою про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Також, згідно ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року (в редакції на час звернення позивача із заявою про відставку) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

З 01.04.2014 року, у зв'язку із прийняттям Верховною ОСОБА_3 України Закону України №1166-VІІ від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", стаття 136 із Закону України №2453-VI від 07.07.2010 року була виключена.

Тобто, з 01.04.2014 року через зміни в законодавстві було скасовано таку складову соціального захисту суддів, як вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку.

Разом з чим, у мотивувальній частині Рішення №18-рп/2011 від 14.12.2011 року Конституційний Суд України вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року №6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22.05.2008 року.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Отже, виходячи із вищезазначених положень, зміст та обсяг досягнутих суддями соціальних гарантій не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до законодавства.

Виходячи із змісту рішень Конституційного Суду України, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього матеріального та соціального забезпечення виникають не в момент призначення пенсії або довічного грошового утримання, а в момент виникнення права на їх призначення або реалізації цього права.

Викладене вище відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Судом встановлено, що позивач на момент подання заяви про відставку 25.12.2014р. мав необхідний стаж роботи (більше двадцяти років), як це було передбачено ч.ч. 1, 3 ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції чинній на момент реалізації позивачем гарантованого права на відставку, в тому числі, право на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно з частиною 1 статті 139 Закону №2453 (в редакції чинній на момент виникнення права на відставку у позивача): Судді, який вийшов у відставку, виплачується, вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до частини 3 статті 109 Закону №2453 протягом одного місяця з дня надходження заяви Вища рада юстиції вносить до Верховної ОСОБА_3 України подання про звільнення судді з посади.

Позивач подав заяву про відставку 25.12.2014 року, проте право на відставку в нього виникло значно раніше.

При цьому суд звертає увагу на те, що у позивача виникло право на відставку під час дії норми Закону № 2453, що передбачала право на отримання позивачем вихідної допомоги, та вказаного права він набув до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VІІ від 27 березня 2014 року, яким із Закону №2453 було виключено статтю 136, що гарантувала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.

16 липня 2016 року Верховна ОСОБА_3 України постановою № 636-VІІІ звільнила позивача з посади судді апеляційного суду Одеської області.

З 01 квітня 2014 року, у зв'язку із прийняттям Верховною ОСОБА_3 України Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VІІ, стаття 136 із Закону України №2453-VI від 07 липня 2010 року була виключена.

Таким чином, через зміни в законодавстві, з 01 квітня 2014 року було скасовано таку складову соціального захисту суддів, як вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку.

Приписами статті 22 Конституції України, зокрема, передбачено, що відповідно до частини третьої цієї статті: при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки, на момент виникнення права позивача на відставку, у зв’язку з наявністю 20-річного стажу роботи на посаді судді, стаття ст. 136 Закону №2453-VI діяла і передбачала пов'язане із цим право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Отже суд дійшов висновку, що відмова Апеляційного суду Одеської області у проведенні розрахунку та виплаті позивачеві вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою з посиланням на непередбаченість цього Законом №2453-VI та відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги станом на 09.12.2015р. є протиправною (лист Апеляційного суду Одеської області від 22.12.2015р. №29133).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 займав штатну суддівську посаду в Апеляційному суді Одеської області та наказом голови Апеляційного суду Одеської області № 133-ос від 05.08.2015 року позивача звільнено з посади судді у зв’язку із поданням заяви про відставку.

Таким чином, саме на Апеляційний суд Одеської області, який є юридичною особою, покладався обов’язок нараховувати та виплачувати заробітну плату та інші закріплені законодавством винагороди та виплати ОСОБА_2, який перебував з ним в трудових відносинах, в тому числі і вихідну допомогу для судді у відставці.

При цьому відповідно до частини 2 статті 145 Закону № 2453 Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

З урахуванням викладеного, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів в аспекті фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції доводить до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань.

Відповідно до Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого ОСОБА_3 суддів України №12 від 22.10.2010 року, матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів відноситься до компетенції Державної судової адміністрації України.

Таким чином, законодавством України передбачено обов'язок Державної судової адміністрації України щодо здійснення матеріального забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці.

Разом з тим, вимога позивача про стягнення вихідної допомоги шляхом списання коштів головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеські області з відповідного рахунку, а в разі відсутності необхідної суми на рахунку апеляційного суду Одеської області, списати кошти з державного бюджету у розмірі 272 844, 00 грн. у безспірному порядку за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, є передчасною та стосується порядку виконання рішення суду щодо стягнення з апеляційного суду Одеської області вихідної допомоги на користь ОСОБА_2

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, в частині визнання протиправною відмови Апеляційного суду Одеської області у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги з мотивів, викладених у листі від 22.12.2015р. №29193.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та також гарантії недоторканості та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність у ОСОБА_2 права на нарахування та виплату йому вихідної допомоги, визначеної ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 27 березня 2014 року).

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивач, подавши змінений адміністративний позов 31.03.2016р. (а.с.117-127) не звертає позовних вимог до ДСА України та/або її територіального органу, не визначає їх як учасників судового процесу, зокрема, відповідачів, отже суд не має підстав задовольняти адміністративний позов в частині вимог про стягнення безпосередньо з Апеляційного суду Одеської області спірної суми вихідної допомоги, оскільки таке стягнення є можливим виключно уразі наявності на рахунку Апеляційного суду Одеської області коштів саме з таким призначенням, виділених та направлених ДСА України Апеляційному суду Одеської області для проведення виплати вихідної допомоги ОСОБА_2

За таких обставин, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог, зобов’язавши Апеляційний суд Одеської області вчинити дії з нарахування та проведення виплати вихідної грошової допомоги ОСОБА_2 у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою згідно п.9 ч.5 ст.136 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній до 01.04.2014р.), що становить 227766грн.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.11, 128, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Апеляційного суду Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та стягнення вихідної допомоги задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Апеляційного суду Одеської області, оформлену листом від 22.12.2015р. №29193, у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_2 вихідної допомоги.

Зобов’язати Апеляційний суд Одеської області вчинити дії з нарахування та проведення виплати вихідної грошової допомоги ОСОБА_2 у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою згідно п.9 ч.5 ст.136 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній до 01.04.2014р.), що становить 227766грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Аракелян М.М.

Судді Харченко Ю.В.

ОСОБА_5