УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №283/2064/14-ц Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.

Категорія 48 Доповідач Трояновська Г. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.,

суддів: Миніч Т.І., Косигіної Л.М.

при секретарі Ковальській Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ спільного майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з названим позовом. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 05.06.1999 року по 02.06.2014 року перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. За час перебування у шлюбі, за спільні сумісні кошти ними було придбано наступне майно: мопед Honda, 1992 року випуску, держаний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 5 тис. грн; газовий котел „Тетерів-10” вартістю 1 839 грн, газову колонку NEWA-4513 вартістю 1 560 грн. Крім того 21.01.2014 року на ім’я ОСОБА_2 було відкрито депозитний рахунок у Публічному акціонерному товаристві комерційного банку „Приват Банк”, на який було внесено спільні грошові кошти в сумі 70 тис. грн; здійснено переобладнання та ремонтно-будівельні роботи у 1/2 частині житлового будинку №12 по вул. Кармелюка в м. Малині Житомирської області вартістю 209 450 грн, яка на праві власності належить відповідачеві.

Уточнивши в ході розгляду справи позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просила визнати їх спільною з відповідачем сумісною власністю наступне майно: мопед Honda, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 5 тис. грн; газовий котел „Тетерів-10” вартістю 1 839 грн; газову колонку NEWA-4513 вартістю 1 560 грн; грошовий вклад з нарахованими та виплаченими відсотками у сумі 78 956,68 грн, внесений на депозитний рахунок № 26359623345807 у відділенні ПАТ КБ „Приват Банк”; вартість ремонтно-будівельних робіт в сумі 209 450 грн, які були проведені в частині будинку №12 по вул. Кармелюка в м. Малині Житомирської області, що належить на праві власності ОСОБА_2, та здійснити поділ зазначеного майна. В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя в сумі 148 402,84 грн.

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ спільного майна подружжя.

Просив визнати його особистою приватною власністю депозитний вклад, який знаходився на депозитному рахунку № 26359623345807 у ПАТ КБ „Приват Банк” на суму 70 тис. грн, разом з нарахованими відсотками; газовий котел „Тетерів-10” вартістю 1 839 грн; газову колонку NEWA-4513 вартістю 1 560 грн; грошові кошти, вкладені у вартість будівельних матеріалів; визнати, що будівельні роботи виконані ним та його рідними.

Визнати спільною сумісною власністю наступне майно: кухонний гарнітур вартістю 2 300 грн, вітальню вартістю 1 500 грн, холодильник двохкамерний „Атлант” вартістю 3 500 грн, газову чотирьохкамфорну плиту вартістю 1 500 грн, кольоровий телевізор „Кристал” вартістю 1 200 грн, електродуховку вартістю 450 грн, диван „Малютка” вартістю 700 грн, два DVD-програвачі на суму 1 200 грн, комп’ютер вартістю 4 тис. грн, праску вартістю 250 грн, електричну швейну машинку вартістю 300 грн, дві механічні швейні машинки загальною вартістю 350 грн, мопед Honda вартістю 5 тис. грн, а всього на суму 18 650 грн., виділити йому мопед Honda, а ОСОБА_1 все інше вищевказане майно.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: мопед Honda, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, шасі № AF3881007555, двигун AF38E1007625; котел „Тетерів-10”; газову колонку (водонагрівач проточний побутовий) NEWA-4513. В решті позовних вимог сторін відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити, стягнути з нього судові витрати. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно не визнав спірне майно об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вважає, що вартість спільного майна не підлягала доказуванню, оскільки визнана відповідачем у його зустрічній позовній заяві. Зазначає, що визнаючи майно об’єктом спільної сумісної власності та відмовляючи в його поділі, суд фактично позбавив її частки у спільній сумісній власності,оскільки вона не зможе реально користуватися ним. Крім того звертає увагу, що факт зняття відповідачем коштів з депозитного рахунку без її відома у сумі 78 956,68 грн. відбувся в той період, коли вони проживали окремо та між ними були припинені шлюбні відносини, що підтверджується рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 19.06.2014 року про стягнення аліментів. Кошти були витрачені відповідачем не в інтересах сім’ї, що він не заперечував, однак цей факт безпідставно не було враховано судом. Крім того звертає увагу, що за її клопотанням у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу для визначення дійсної вартості будівельних робіт, проведених нею з відповідачем в належній останньому 1/2 частині будинку №12 по вул. Кармелюка в м. Малині Житомирської області, проте в судовому рішенні взагалі не зазначено, що по справі проводилась експертиза, хоча згідно висновку експертизи вартість вказаних робіт складала 209 450,00 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року рішення колегії суддів з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області від 1 грудня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК визначено, що особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 СК України передбачено що, дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.06.1999 року по 02.06.2014 року /т.1 а.с.6,7-8/.

Від шлюбу мають трьох дітей – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 /т.1 а.с.9-11/.

За час шлюбу між сторонами було набуто у власність мопед Honda, білого кольору, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, шасі № AF3881007555, двигун AF38E1007625 вартістю 5 тис. грн; газовий котел «Тетерів-10» вартістю 1 839 грн; газову колонку (водонагрівач проточний побутовий) NEWA-4513 вартістю 1 560 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції визнав зазначене майно об‘єктом спільної сумісної власності подружжя, проте відмовив у його розподілі, посилаючись на те, що сторони не погодили його вартість і жодна із сторін не надала доказів дійсної вартості цього майна на час розгляду справи.

Колегія суддів вважає висновок суду щодо розподілу зазначеного майна помилковим з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджено, що 17.07.2010 року на ім‘я ОСОБА_2 було придбано мопед Honda, білого кольору, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, шасі № AF3881007555, двигун AF38E1007625 /т.1 а.с.14/, гарантійним талом і товарним чеком підтверджується придбання котла «Тетерів» 10.12.2008 року і його вартість (1849грн.)/т.1.а.с. 54/, накладною від 08.12.2008 року та гарантійним талоном підтверджується придбання водонагрівача газового побутового NEWA-4513 вартістю 1 560 грн. /т1. а.с. 55/.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Сторони у своїх позовних заявах (первісній та зустрічній) визнали вартість мопеда у 5 000грн., газового котла –у 1839грн., газового водонагрівача - у 1560грн./т. 1 а.с.28,74,103-106/. Відтак, вартість вказаного майна сторонами погоджена.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст. 61 обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Таким чином встановлено, що обставини вартості зазначеного майна визнані сторонами, додаткового доказування не потребували, а тому підстав для відмови в поділі цього майна відповідно до положень ч.1 ст.69 СК України у суду першої інстанції не було.

З огляду на наведене рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.

Ухвалюючи рішення в цій частині колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_2 фактично користується мопедом, газовий котел і колонка встановлені у належній йому частині будинку, тобто відповідач фактично користується спірним майном, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ зазначеного майна шляхом виділення його ОСОБА_2 та присудження позивачці компенсації половини його вартості, що становить 4199,50грн. (/5000 +1839+ 1560/ :2).

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 21 січня 2014 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 на своє ім‘я було розміщено вклад «Стандарт», в розмірі 70 тис. грн. строком на 366 днів до 21 січня 2015 року (т.1 а.с. 12).

Відповідно до виписок по особовому рахунку №26359623345807, наданих ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 26 травня 2014 року було здійснено переведення суми депозиту на карту 4405882305253100 в розмірі 70 243,61 грн. та отримано зазначену суму депозиту /т.1а.с. 46-47, т.2 а.с.25/.

ОСОБА_1 у своєму позові просила визнати грошовий вклад об‘єктом спільної сумісної власності та поділити його, а ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві просив визнати депозитний вклад його особистою приватною власністю, посилаючись на те, що 64 000грн. йому подарувала мати, які він поклав на депозитний рахунок у КС «Оберіг», а в подальшому після закінчення строку депозитного договору зняв зазначену суму та разом з нарахованими відсотками вніс грошові кошти у розмірі 70тис. грн. на депозитний рахунок у ПАТ КБ «Приватбанк».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання депозитного вкладу його особистою приватною власністю. При цьому суд правильно вважав, що відповідно до положень ст.719 ЦК України договір дарування грошових коштів на суму 64 000грн. між ОСОБА_2 та його матір‘ю ОСОБА_6 повинен бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений. А оскільки зазначений договір нотаріально не посвідчений, то він в силу ст. 220 ЦК України є нікчемним.

Відповідач з такими висновками суду погодився, оскільки в апеляційному порядку рішення суду не оскаржував. Пояснення представника відповідача про те, що відсутність коштів стало перешкодою такому апеляційному оскарженню, колегія суддів вважає не переконливим, оскільки існують процесуальні механізми оскарження судових рішень з урахуванням майнового стану заявника.

Окрім того будь-яких інших доказів того, що спірні грошові кошти є особистою приватною власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю подружжя, відповідачем як того вимагає ч.3. ст.10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України надано не було.

Разом з тим суд першої інстанції відмовив в задоволенні вимог позивачки про розподіл суми депозитного вкладу, зважаючи на те, що кошти з рахунку були зняті в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, отже витрачені відповідачем в інтересах сім‘ї, що відповідає встановленій презумпції наявності згоди другого з подружжя при розпорядженні майном, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Колегія суддів вважає, що такий висновок не відповідає встановленим фактичним обставинам справи.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідачем, без відома позивачки, 26 травня 2014 року було достроково розірвано депозитний договір, укладений з ПАТ КБ «Пиватбанк» на строк до 21 січня 2015 року, та знято кошти в сумі 70 243,61 грн.

Хоча зазначені кошти були зняті з рахунку в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, проте витрачені були не в інтересах сім‘ї.

Так, в судових засіданнях відповідач пояснював, що частину коштів, знятих з депозиту, витратив на лікування своїх батьків (приблизно 40 000грн.), а решту – на придбання меблів та іншого рухомого майна для облаштування свого житла. Аналогічні пояснення надав представник відповідача в суді апеляційної інстанції. Водночас, жодних доказів на підтвердження зазначених обставин надано не було.

Натомість рішеннями Малинського районного суду Житомирської області від 2 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та від 19 червня 2014 року про стягнення аліментів встановлено, що з 9 травня 2014 року сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, перебувають у стійких неприязних стосунках/т.1 а.с.30-31,34/.

А тому, оцінюючи усі докази в їх сукупності, зважаючи на те, що з позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_1 звернулась до суду 16 травня 2014 року, депозитний вклад було достроково знято 26.05.2014 року, шлюб розірвано – 02.06.2014 року, колегія суддів вважає доводи позивачки про те, що зняті кошти відповідачем не були витрачені в інтересах сім‘ї і підлягають поділу, є обгрунтованими.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім‘ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

З огляду на те, грошовий вклад з нарахованими відсотками у сумі 70 243,61 грн. є спільною сумісною власністю сторін, використаний відповідачем на свій розсуд, без відому позивачки та не в інтересах сім‘ї, тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 половина вказаної суми, а саме 35 121,81 грн. /70 243,61:2/.

Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що за час перебування з відповідачем у шлюбі, ними було проведено певні ремонтно-будівельні роботи у 1/2 частині житлового будинку №12 , розташованого по вул. Кармелюка у м. Малині Житомирської області, яка належить відповідачеві на праві особистої приватної власності, а саме: переобладнано комору (приміщення 1-6), площею 7,8 кв.м, у житлову кімнату (постелено підлогу, утеплено стіни, поклеєно шпалери, зроблено ремонт стелі); проведено ремонт покрівлі; добудовано кухню, ванну, коридор, комору; проведено монтаж нової електропроводки та газифіковано належну відповідачеві частину будинку; старі віконні рами замінено на металопластикові вікна; замінено в кімнатах двері; побудовано гараж та просила поділити вартість ремонтно-будівельних робіт, проведених в 1/2 частині зазначеного будинку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 14 березня 2002 року, ОСОБА_2 належить 1/2 частина житлового будинку №12 по вул. Кармелюка в м. Малині Житомирської області /т.1 а.с.32/.

Призначаючи судову будівельно – технічну експертизу за клопотанням представника позивача, суд першої інстанції на вирішення експерту поставив питання: чи проводились ремонтні роботи в 1/2 частині будинку №12 по вул. Кармелюка у м. Малині Житомирської області, належній ОСОБА_2 у період з 14.03.2002 року по 13.06.2014року; якщо так, то вказати які саме ремонтні роботи проводились, який конкретний період проведення цих робіт, яка вартість кожного виду ремонтних робіт та матеріалів, витрачених під час виконання цих робіт.

По справі проведено судову будівельно-технічну експертизу № 305/15-25 від 17 серпня 2015 року, виконану Житомирським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз /т.1 а.с.146-149/.

Із змісту висновку експерта вбачається, що експертом вирішені інші питання, ніж ті які були поставлені судом, зокрема, судовим експертом проведено розрахунок вартості прибудови до будинку №12 по вул. Кармелюка в. м. Малин Житомирської області (приміщень І, ІІ, ІІІ, IV), господарської будівлі. Період проведення ремонтних робіт у приміщеннях 1-4, 1-5 не встановлено.

В суді апеляційної інстанції судовий експерт ОСОБА_7 пояснила, що вона проводила експертизу в присутності сторін, позивачка показувала що було побудовано в період шлюбу, а відповідач не заперечував цих обставин, тому нею проводилась оцінка не лише ремонтно-будівельних робіт в 1/2 частині будинку, а у всьому домоволодінні. При цьому експерт вказала, що вважає свою позицію правильною, оскільки вона діяла за погодженням сторін, а будівництво здійснювалось у період шлюбу.

Відповідно до п.2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.01.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 року №1950/5 експерту забороняється самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що зазначений висновок не може бути враховано, оскільки експертом вирішені питання інші, ніж поставлені судом та, зокрема, проведено дослідження новозбудованих об‘єктів, не встановлено період проведення ремонтних робіт окремих приміщень. При проведенні експертизи експертом не враховувались документи на придбання будівельних матеріалів і самостійно збирались докази на підтвердження того які роботи виконані та які матеріали використані.

В суді апеляційної інстанції, на виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, сторонам роз‘яснювалось їх право заявити клопотання про призначення повторної чи додаткової експертизи, проте жодною із сторін таке право не використано.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивачки в частині поділу вартості ремонтно-будівельних робіт в частині будинку №12 по вул. Кармелюка в м. Малині Житомирської області в сумі 209 450 грн.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації лише в сумі 39 321,31 грн. (4199,50грн./компенсації вартості мопеда, газової колонки та газового котла/ + 35 121,81 грн. /половина суми депозитного вкладу).

Рішенням суду відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні його зустрічного позову. ОСОБА_2 рішення суду не оскаржував.

Відповідно до роз”яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Водночас, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 8 червня 2016 року вказав, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишились вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо поділу наступного майна: кухонного гарнітуру, вартістю 2 300 грн, вітальні, вартістю 1 500 грн, холодильника двохкамерного «Атлант», вартістю 3 500 грн, газової чотирьохкамфорної плити, вартістю 1 500 грн, кольорового телевізору «Кристал», вартістю 1 200 грн, електродуховки, вартістю 450 грн, дивану «Малютка», вартістю 700 грн, двох DVD-програвачів, на суму 1 200 грн, комп'ютеру, вартістю 4 тис. грн, праски, вартістю 250 грн, електричної швейної машинки, вартістю 300 грн, двох механічних швейних машинок, загальною вартістю на суму 350 грн.

Відповідно до ч.4 ст. 338 висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов‘язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

На виконання вимог закону судом апеляційної інстанції було допитано свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, які підтвердили, що у травні 2014 року бачили як ОСОБА_1 вивозила коври, газову плиту, мікроволновку, холодильник, кухонні меблі із будинку ОСОБА_2, а свідок ОСОБА_10 пояснив, що вивозив своїм «бусом» кухонні меблі та прихожу.

Проте, сторона відповідача, наполягаючи на допиті свідків, визнала, що такими засобами доказування вона не взмозі довести обсяг та вартість вивезеного майна, а також належність його сторонам на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом про визнання зазначеного майна спільною сумісною власністю та його поділ.

Оскільки вимоги ОСОБА_1 із заявленої до стягнення компенсації 148402,84грн. задоволено частково, на суму 39 321,31, то з ОСОБА_2 підлягає стягненню на її користь 99,43грн. як це передбачено ч. 1 ст.88 ЦПК України. А тому рішення суду першої інстанції в частині відшкодування судових витрат підлягає скасуванню.

В решті рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2015 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання спільною сумісною власністю та поділу грошового вкладу, поділу мопеда, газового котла і газової колонки, ухваливши в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати спільною сумісною власністю сторін грошовий вклад з нарахованими та виплаченими відсотками в сумі 70 243,61грн, що був внесений на депозитний рахунок 26359623345807 у відділенні ПАТ КБ «Приватбанк».

Виділити ОСОБА_2 мопед Honda, білого кольору, 1992 року випуску, державний номерний знак АМАА0640, шасі №AF3881007555, двигун AF38E1007625 вартістю 5000грн.; газовий котел «Тетерів-10» вартістю 1 839 грн; газову колонку (водонагрівач проточний побутовий) NEWA-4513 вартістю 1 560 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 39 321,31грн.

Рішення в частині відшкодування судових витрат скасувати, ухвалити нове. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 99,43грн. судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді