У х в а л а

іменем україни

21 вересня 2016 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,1650 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої по вул. Жовтневій у с. Кодаки Васильківського району Київської області; стягнути з ОСОБА_2 100 тис. грн за 1/2 вартості автомобіля «ChevroletЕріса», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; стягнути з відповідача 4 692 грн 32 коп., сплачених в якості Ѕ боргу ОСОБА_3 за банківською карткою та судовий збір у розмірі 2 685 грн 70 коп.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з травня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала однією сімєю з ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. За час спільного проживання ними було придбано земельну ділянку розміром 0,1650 га, розташовану по вул. Жовтневій у с. Кодаки Васильківського району Київської області, яка в подальшому була оформлена на ОСОБА_3

23 лютого 2010 року ними за спільні кошти було придбано автомобіль марки «Chevrolet Еріса», реєстраційний номер НОМЕР_1, однак свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу було оформлено на ОСОБА_3

Вказувала, що після смерті ОСОБА_3 вона погасила поточну заборгованість за його банківською карткою у розмірі 9 384 грн 63 коп. та несла інші витрати, які підтверджуються чеками.

Зазначала, що між нею та відповідачем, яка є матір'ю ОСОБА_3 та єдиним спадкоємцем першої черги спадкування після його смерті, існували домовленості щодо надання їй можливості увійти до першої черги спадкування в порядку, передбаченому ст. 1259 ЦК України, на виконання яких, з метою набуття статусу спадкоємця четвертої черги спадкування, вона зверталась до Оболонського районного суду м. Києва для встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_3 більше п'яти років до часу відкриття спадщини. Однак відповідач відмовилась від виконання домовленостей щодо поділу майна та вважає що вона є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач є спадкоємцем четвертої черги після ОСОБА_3, що встановлено рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014 року. Натомість ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги після ОСОБА_3

При цьому суд виходив із того, що вказаним судовим рішенням встановлено факт проживання позивача з ОСОБА_3 однією сім'єю без шлюбу більше п'яти років до часу відкриття спадщини, але без визначення самого строку «більше», тобто починаючи з 2009 року до часу смерті ОСОБА_3

Також суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на її користь з відповідача частини вартості автомобіля не мають будь яких правових підстав, оскільки спірний автомобіль був успадкований відповідачем після смерті свого сина в порядку першої черги спадкування за законом та проданий позивачці за договором комісії, яка на час звернення до суду з зазначеним позовом, є його власником.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано до суду будь - яких доказів та не наведено правових підстав, відповідно до яких відповідач має нести відповідальність за погашення кредитної заборгованості.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами установлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім'єю без шлюбу більше п'яти років до часу відкриття спадщини. При цьому судом, у відповідності до положень ст.1264 ЦК України, встановлено право позивача на спадкування майна після ОСОБА_3 за законом у четверту чергу.

Відповідно до листа 16-ої Київської державної нотаріальної контори № 988/02-14, ОСОБА_1 відмовлено в оформлені права на спадщину на майно померлого ОСОБА_3 через наявність спадкоємця першої черги - його матері ОСОБА_2, відповідача по зазначеній цивільній справі.

Земельну ділянку площею 0,1650 у АДРЕСА_1 було придбано на ім'я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2007 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 березня 2015 року, посвідченого 16-ою Київською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 4-108, ОСОБА_2 після смерті свого сина ОСОБА_3, із спірного за справою майна, отримала право власності лише на автомобіль марки «Chevrolet Еріса», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно довідки - рахунку № 183504 від 27 березня 2015 року, виданого ТОВ «Ватмір-1», ОСОБА_1 придбала за договором комісії № 183504 - автомобіль марки «Chevrolet Еріса» вартістю 200 тис. грн, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2008 року за свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_3 від 23 лютого 2010 року належав ОСОБА_3

Відповідно до бухгалтерської документації ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що у ОСОБА_3 у зазначеній банківській установі були відкриті три банківських рахунки.

Судам, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності ЦК України.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю з травня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не встановив фактичні обставини справи, дав невірну оцінку обставинам, встановленим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014 року щодо часу спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та дійшов помилкового висновку про те, що факт проживання позивача з ОСОБА_3 однією сім'єю без шлюбу встановлений після придбання останнім спірної земельної ділянки у 2007 році.

Крім того, суд не врахував, що на все майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за час їх проживання однією сім'єю, поширюється презумпція спільної сумісної власності.

Таким чином суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у позові в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину майна, що було придбано під час проживання однією сім'єю з спадкодавцем.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, недоліків суду першої інстанції не усунув, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях, що, відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України, є неприпустимим.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

В.А. Черненко

С.П. Штелик