КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа№ 910/679/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Корсакової Г.В.

Власова Ю.Л.

За участю представників сторін:

Від позивача (апелянта): Бережок С.І.

Від відповідача: Ступак Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у справі № 910/679/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Київгаз"

про стягнення 169 983,28 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 по справі №910/679/16, повний текст якого складено 11.04.2016, позов ПАТ"Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ПАТ "Київгаз" про стягнення 169 983,28 грн. - задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київгаз" (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, 4 Б; ідентифікаційний код 03346331) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, місто київ, вулиця Богдана Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) пеню у розмірі 52 619 (п'ятдесят дві тисячі шістсот дев'ятнадцять) грн. 23 коп., 21 049 (двадцять одну тисячу сорок дев'ять) грн. 80 коп. 3% річних та 1 894 (одну тисячу вісімсот дев'яносто чотири) грн. 75 коп. витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині присудження до стягнення 3% річних мотивовано доведеністю прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України є підставою для стягнення наведеного показника за перерахунком суду. Крім того, суд першої інстанції, визнавши обґрунтованим вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором, скористався правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та зменшив загальний розмір штрафних санкцій (пені) на 50% від розрахованого судом розміру пені 105 238,47, а саме: суму пені, що підлягає стягненню - до 52 619,23 грн.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 скасувати в частині зменшення розміру пені та прийняти нове в цій частині, яким стягнути з ПАТ "Київгаз" 89 033, 50 грн. пені, в стягненні якої було відмовлено. В іншій частині апелянт просив залишити рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано аргументи позивача без зазначення мотивів такого неврахування, чим порушено ст. 4-2, 43,84 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, апелянт вказував на те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування статті 233 Цивільного кодексу України, оскільки не було з'ясовано сукупність усіх обставин, які є підставами для зменшення санкцій, а також не було враховано інтереси позивача під час зменшення пені.

Відповідно до автоматизованого розподілу справи № 910/679/16 між суддями, справу розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Тарасенко К.В. Хрипун О.О. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2016 (з урахуванням ухвали про виправлення описки) апеляційну скаргу по справі № 910/679/16 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Тарасенко К.В. Хрипун О.О., справу призначено до розгляду на на 07.09.2016. Розпорядженням начальника відділу Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи № 910/679/16. Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 справу № 910/679/16 прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді:Власов Ю.Л., Хрипун О.О., розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 07.09.2016.

09.09.2016 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказував на те, що фактично він погоджується з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, проте, не згоден з присудженням до стягнення 52 619,23 грн. та 21 049,80 грн. 3% річних, і просив рішення суду скасувати і в цій частині і відмовити у задоволення позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що позивач зі свого боку затягував підписання актів приймання - передачі до Договору, а також затримував їх передачу відповідачу, у зв'язку з чим у відповідача не виникало зустрічного зобов'язання з оплати до дати отримання такого акту.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 розгляд апеляційної скарги відкладено до 21.09.2016.

Розпорядженням начальника відділу Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016, у зв'язку з участю судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею - доповідачем) у засіданнях робочої групи, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/679/16.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.09.2016, визначено у справі № 910/679/16 склад колегії суддів: Станік С.Р. - головуючий суддя, судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 і справу № 910/679/16 до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В., розгляд справи вирішено здійснювати в судовому засіданні 21.09.2016.

В судовому засіданні 21.09.2016 представник позивача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні стягнення пені, і просив прийняти в цій частині нове рішення про задоволення до стягнення 89 033, 50 грн.

Відповідач в судовому засіданні 21.09.2016 підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявним матеріалами справи, 30.03.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "Київгаз" (Покупець) укладений договір №14/2110/12-Б купівлі-продажу природного газу (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ (надалі - газ), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу.

На виконання п. 2.1 Договору Позивач поставив протягом березня - грудня 2012 року, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 64 369 855,35 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.03.2012 на суму 13 815 403,21 грн., від 30.04.2012 на суму 5 947 456,03 грн., від 31.05.20122 058 095,87 грн., від 30.06.2012 на суму 1 932 761,41 грн., від 31.07.2012 на суму 1 610 879,4 грн., від 31.08.2012 на суму 1 311 415,76 грн., від 30.09.2012 на суму 1 956 977,72 грн., від 31.10.2012 на суму 5 681 224,00 грн., від 30.11.2012 на суму 12 006 468,79 грн., від 31.12.2012 на суму 18 049 173,12 грн.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу з урахуванням положень п. 6.2 Договору.

Відповідно до п. 6.2 Договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим доповідною постановою НКРЕ, та зараховується, як оплата за газ в тому ж місяці, у якому надійшли кошти.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.

Позивач у позові в обгрунтування позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 28 330,55 грн. та пені в розмірі 141 652,73 грн. посилається на порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного розрахунку за отриманий товар по Договору.

Відповідач заперечував проти наданого розрахунку позивача, вказує на помилковість включення у період прострочення 20 число кожного місяця, з підстав того, що за умовами укладеного договору 20-е число є останнім днем для здійснення розрахунків, а тому прострочення виконання зобов'язання має починатися з 21-го числа місяця. Окрім того, заперечив щодо помилкового врахування днем прострочення і день оплати наданих послуг.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі продажу.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом і з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, та що підтверджується наявними матеріалами справи, покупець (відповідач) порушив обов'язок своєчасного перерахування грошових коштів у рахунок оплати отриманого газу у період березня-грудня 2012 року.

Вище вказані обставини підтверджуються наявною у матеріалах справи випискою по операціям за період з 01.01.2012 -28.02.2015, з якої вбачається дата та час надходження грошових коштів на рахунки позивача за договором №14/2110/12-Б з простроченням, тобто не в межах строку виконання зобов'язань, визначеного п. 6.2 Договору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст. 526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст. 640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з положеннями пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі не виконання Покупцем умов пунктів 6.1, 6.2 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.2 Договору передбачено, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до умов пункту 7.2. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши в порядку апеляційного перегляду справи доданий позивачем розрахунок суми позовних вимог, встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені є невірним, з огляду на те, що позивачем помилково визначено початок періоду нарахування пені - 20-е число, яке за умовами договору є останнім днем для виконання оплати за придбаний газ, тобто розрахунок штрафних та фінансових санкцій позивач здійснив не з наступного дня після відповідної календарної дати визначеної умовами договору, а з останнього дня визначеного сторонами для виконання зобов'язання, що суперечить зокрема умовам Договору та ст. ст. 526 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивачем при здійсненні розрахунку санкцій помилково враховував днем прострочення і день оплати наданих послуг, проте, з вказаним висновком мотивовано не погодився суд першої інстанції і із висновком якого погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки день оплати не може вважатися днем прострочення, а тому і не має підстав для нарахування санкцій, від так розрахунок в цій частині є також невірним, з огляду на необхідність виключення дня платежу з періоду прострочення (відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не повинен включатися в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені).

Відповідно до положень пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що періодами прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання перед позивачем щодо своєчасного розрахунку за отриманий товар по Договору є: 21.04.2012-23.04.2012, 21.05.2012-23.05.2012, 21.06.2012-24.06.2012, 21.07.2012-24.07.2012 та 21.08.2012-27.08.2012, 21.10.2012-23.10.2012, 21.11.2012- 12.12.2012, 21.12.2012-24.12.2012. Здійснивши перерахунок суми пені у вказані періоди, суд дійшов висновку що обґрунтованим та нормативно підтвердженим розміром пені є 105 238,47 грн.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків і за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Згідно із ст. 233 ГК у разі коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, вимога щодо врахування принципу розумності є прямою вимогою закону до договору.

Зокрема, сума неустойки (штрафу, пені), яка передбачається в договорі, має бути розумною.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, розумною може вважатися сума, яка орієнтовно відповідає правилам, зазначеним у ст. 3 вказаного Закону.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про ще, що суму основної заборгованості відповідачем не могло бути погашено з незалежних від нього обставин в установлені договором строки, оскільки він залежав від інших контрагентів, а одночасне спрямування всіх належних відповідачу коштів на своєчасне виконання грошових зобов'язань перед позивачем могло спричинити затримання чи навіть зупинення господарської діяльної відповідача, тоді як він є стратегічним державним підприємством з постачання природного газу, і при цьому у подальшому відповідач заборгованість повністю погасив, а прострочення, що мало місце, не завдало збитків позивачу, оскільки за даним рішення суду стягуються на користь позивача компенсаційні санкції у порядку ст. 625 ЦК України, а також приймаючи до уваги майновий стан відповідача, то суд, у відповідності до ст. 233 ГК України вбачає підстави для зменшення на 50% заявленого до стягнення розміру пені, та стягує з відповідача пеню у розмірі 52 619,23 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем правомірно нараховано 3 % річних згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України. Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3% річних в порядку апеляційного провадження п справі, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що правомірним є нарахування вказаного показника у періоди 21.04.2012-23.04.2012, 21.05.2012-23.05.2012, 21.06.2012-24.06.2012, 21.07.2012-24.07.2012 та 21.08.2012-27.08.2012, 21.10.2012-23.10.2012, 21.11.2012- 12.12.2012, 21.12.2012-24.12.2012 на відповідні місячні суми вартості поставленого товару.

Таким чином, за перерахунком суду апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в розмірі 21049,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Також, посилання відповідача у запереченнях на апеляційну скаргу про те, що позивач зі свого боку затягував підписання актів приймання - передачі до Договору, а також затримував їх передачу відповідачу, у зв'язку з чим у відповідача не виникало зустрічного зобов'язання з оплати до дати отримання такого акту - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки в матеріалах справи наявні подані позивачем примірники (в належним чином засвідчених копіях) актів приймання - передачі природного газу за період з березня по грудень 2012 року включно, які містять підписи представників обох сторін Договору, які посвідчені печатками обох сторін, і які містять чітку дату їх підписання сторонами, і якими зафіксовано місяць поставки газу. При цьому, пунктом 6.2 Договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу, тобто обов'язок відповідача по оплаті поставленого газу залежить саме від факту поставки газу у відповідному місяці, і який відповідно оформлюється двосторонніми актами. Таким чином, наявні у справі акти не містять будь-яких заперечень відповідача щодо їх оформлення і підписання останніми датами відповідних місяців поставки за період з березня по грудень 2012 року включно, а відтак, з дати підписання вказаних актів, яка вказана у них, у відповідача виник обов'язок з оплати отриманого за ними товару.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції порушено ст. 4-2, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, відсутність підстав для застосування статті 233 Цивільного кодексу України, а також не було враховано інтереси позивача під час зменшення пені - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, з огляду на те, що судом першої інстанції під час вирішення спору була надана оцінка усім обставинами справи в сукупності, про що зокрема зазначено в оскаржуваному рішенні, враховано під час розгляду даної справи те, що суму основної заборгованості відповідачем не могло бути погашено з незалежних від нього обставин в установлені договором строки, оскільки він залежав від інших контрагентів, а одночасне спрямування всіх належних відповідачу коштів на своєчасне виконання грошових зобов'язань перед позивачем могло спричинити затримання чи навіть зупинення господарської діяльної відповідача, тоді як він є стратегічним державним підприємством з постачання природного газу, і при цьому у подальшому відповідач заборгованість повністю погасив, а прострочення, що мало місце, не завдало збитків позивачу, оскільки за даним рішення суду стягуються на користь позивача компенсаційні санкції у порядку ст. 625 ЦК України.

До того ж, судом першої інстанції враховано і майновий стан сторін спору, зокрема і відповідача, фінансовий стан якого постійно погіршується, на підтвердження чого відповідачем подано до матеріалів справи баланси за 1 квартал, півріччя та 3 квартал 2015 року, бухгалтерську довідку за 2 квартал 2015 року, які вказують на наявність у підприємства збитку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку дійшов висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано зроблено висновок про зменшення загального розміру штрафної санкції (пені) на 50% від нормативно підтвердженого розміру пені 105 238,47 грн., а саме: 52 619,23 грн., а також стягнуто 3% річних в сумі 21 049,80 грн. згідно проведеного перерахунку, перевіреного і судом апеляційної інстанції.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України обгрунтовано покладено судом першої інстанції на відповідача без урахування зменшення неустойки, що узгоджується і з правовою позицією, викладеною в п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", та в частині задоволеної вимоги про стягнення 3% річних пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, в судовому засіданні 21.09.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду розглянуто клопотання ПАТ «Київгаз» про витребування доказів в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, а саме: супровідні листи з відмітками про отримання уповноваженим представником відповідача актів приймання - передачі природного газу та докази направлення актів приймання - передачі в період з березня 2012 по грудень 2012 включно, фіскальні чеки та описи вкладення у цінний лист на підтвердження пересилання засобами поштового зв'язку.

Статтею 38 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Пунктом 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 визначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судова колегія,дослідивши наявні матеріали справи, врахувавши висловлену представниками сторін позицію щодо заявленого клопотання, дійшла висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на те, що в матеріалах справи наявні подані позивачем примірники (в належним чином засвідчених копіях) актів приймання - передачі природного газу за період з березня по грудень 2012 року включно, які містять підписи представників обох сторін Договору, які посвідчені печатками обох сторін, і які містять чітку дату їх підписання сторонами, і якими зафіксовано місяць поставки газу. При цьому, пунктом 6.2 Договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу, тобто обов'язок відповідача по оплаті поставленого газу залежить саме від факту поставки газу у відповідному місяці, і який відповідно оформлюється двосторонніми актами. При цьому, наявні у справі акти не містять будь-яких заперечень відповідача щодо їх оформлення і підписання останніми датами відповідних місяців поставки за період з березня по грудень 2012 року включно, а відтак, з дати підписання вказаних актів у відповідача виник обов'язок з оплати отриманого за ними товару.

Крім того, відповідачем у заявленому клопотанні не наведено обставин, що перешкоджають наданню витребуваних ним доказів, а також не наведено і підстав, з яких випливає, що цей доказ має позивач.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а саме: стягнення з відповідача 52 619,23 грн. пені та 21 049,80 грн. 3% річних.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у справі № 910/679/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у справі № 910/679/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 у справі № 910/679/16 - залишити без змін.

3.Матеріали справи № 910/679/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Г.В. Корсакова

Ю.Л. Власов