ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

"26" вересня 2016 р.

Справа № 916/1097/16

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Жекова В.І.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників провадження:

від ПП "Навік" - ОСОБА_1 за довіреністю;

Представник позивача у судове засідання не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Одеської області від 15.06.2016

у справі №916/1097/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Приватного підприємства "Навік"

про стягнення 40038, 33 грн.

ВСТАНОВИВ

У квітні 2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2Д.) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до приватного підприємства "Навік" (далі – ПП "Навік") в якому просило, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15.06.2016, стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у сумі 50 625 грн. 46 коп.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.06.2016 (суддя Оборотова О.Ю.) у задоволені позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив, що звертаючись з позовною заявою про повернення суми переплати, позивач обґрунтував свою правову позицію виключно на договірних зобов’язаннях, проте, як зазначено судом першої інстанції, 23 січня 2015 року договір оренди нерухомого майна №30/01-4 був розірваний з ініціативи ФОП ОСОБА_2, договірні відносини між сторонами було припинено, та за актом приймання-передачі приміщення від 23 січня 2015 року об’єкт оренди повернуто ПП "Навік" та проведено розрахунки між сторонами.

За таких підстав, на думку суду першої інстанції, договір від 23 січня 2015 року, про розірвання договору оренди нерухомого майна №30/01-4 є волевиявленням сторін, яке полягає в тому, що засвідчує повне припинення правовідносин між ФОП ОСОБА_2 та ПП "Навік", крім цього, судом відзначено, що окремо в договорі від 23 січня 2015 року міститься положення про те, що всі розрахунки між сторонами проведено, та сторони не мають претензій одна до одної. Отже, на думку суду першої інстанції, з урахуванням того, що договір від 23 січня 2015 року породжує для сторін відповідні права та обов’язки, а також враховуючи те, що своїм волевиявленням сторони засвідчили факт того що розрахунки між сторонами проведено, та сторони не мають будь-яких претензій одна до одної, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх безпідставністю.

Не погоджуючись із даним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернувся ФОП ОСОБА_2 з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 15 червня 2016 року у справі №916/1097/16 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ПП "Навік" про повернення безпідставно отриманих коштів скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким стягнути з ПП "Навік" на користь ФОП ОСОБА_2 безпідставно отримані кошти в сумі 50 625,46 грн. 46 коп. та витрати з оплати судового збору 1378 грн. та 1515,80 грн.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню повністю з прийняттям нового рішення у зв’язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, у зв’язку з наступним.

Як відзначає апелянт, у порушення приписів статті 84 ГПК в описовій частині рішення суду не зазначено про те, що підставою позову є те, що відповідач до належних за договором оренди платежів включив завищений розмір орендної плати за січень 2015 року, а також експлуатаційні та маркетингові послуги, які у цей період не надавались і не підтверджені передбаченими договором актами виконаних робіт.

Також, за твердженням скаржника, у мотивувальній частині рішення не вказано встановлених судом обставин справи щодо стану заборгованості між сторонами на день припинення договору оренди та причини виникнення спору, а також які докази були прийняті судом для встановлення факту наявності або відсутності переплати орендних платежів та достовірності наданого позивачем уточненого розрахунку стану заборгованості між сторонами.

Зазначені порушення, на думку апелянта, призвели до неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи в частині наявності переплати за договором та її розміру, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 762 ЦК, ч. 1 ст. 286 ГК скаржник відзначає, що на підставі його письмової пропозиції від 29 травня 2014 року та листів відповідача від 07 і 23 липня 2014 року, з травня до 31.12.2014 року було змінено розмір плати за користування орендованими приміщеннями та з урахуванням експлуатаційних та маркетингових послуг загальний розмір орендної плати складав 20 000 гривень на місяць. Надалі, як стверджує скаржник, відповідач продовжив на січень 2015 року дію вказаної вище взаємної домовленості сторін, оскільки надав позивачеві рахунок на оплату №4327 від 23 листопада 2014 року, яким визначив, як і у період з травня по грудень 2014 року, що розмір належних за січень 2015 року платежів становить 20 000 грн., але, за твердженням апелянта, фактична тривалість дії договору оренди в січні 2015 року становила 23 дні, а тому на його думку, розмір належного за цей період платежу з орендної плати за договором повинен становити 11 870,97 грн.

Скаржник зазначає, що виходячи з вказаних обставин, підписаних сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та наданого позивачем 15 червня 2016 року уточненого розрахунку стану заборгованості між сторонами - загальна вартість орендної плати та наданих відповідачем послуг за період дії договору склала 274 541,73 грн. Згідно відомості банку про рух грошових коштів на рахунку позивача, фактично останнім було сплачено відповідачу за вказаним договором оренди 325 167,19 грн., в результаті чого, апелянт вважає, що переплата за платежами склала 50 625,46 грн.

Апелянт посилаючись на п. п. 1, 2, 5 ст. 139 ГК зазначає, що грошові кошти є майном і оскільки наявний факт переплати за договором оренди, то в розпорядженні відповідача опинились належні позивачеві грошові кошти в сумі 50 625,46 грн., які на думку апелянта підлягають поверненню.

ФОП ОСОБА_2 вважає відмову суду стягнути вказані грошові кошти з мотиву зазначення у договорі від 23 січня 2015 року про проведення розрахунків між сторонами та відсутність претензій сторін одна до одної безпідставним позбавленням його права власності на ці кошти.

Як відзначає апелянт, до підписання вказаного договору сторони не проводили за ним звірку розрахунків зі складанням відповідного акта, а тому, скаржник вважає, що відсутність претензій у сторін на день підписання цього договору не є відмовою позивача від права власності на ці грошові кошти у розумінні положень статті 347 ЦК і не позбавляє його права на звернення до суду за захистом порушених прав, оскільки угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Жекова В.І.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 було продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд апеляційної скарги.

23.09.2016 Одеським апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу від ПП "Навік" в якій останній просить відхилити апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2, а рішення господарського суду Одеської області від 15 червня 2016 у справі №916/1097/16 залишити без змін.

У судових засіданнях представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення господарського суду Одеської області без змін.

Скаржник у судові засідання не з’являвся, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення від 13.07.2016, яке вручено відповідачеві 19.07.2016.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 січня 2014 року між ПП "Навік" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №30/01-4, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, що розташоване в будівлі за адресою м. Одеса, вул. Затонського, 32 на умовах і в порядку, передбаченому цим договором. Під приміщенням розуміється частина нежилого приміщення, площею 133,1 кв.м. Приміщення передається орендарю з ціллю використання для організації магазину непродовольчих товарів.

Умови оплати платежів за договором та розірвання договору сторони передбачили розділами 4 та 8 договору.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, зазначив, що відповідно до умов договору загальна вартість орендної плати та наданих відповідачем послуг склала 274 541,73 грн. однак, за твердженням позивача, ним було сплачено за вказаним договором на користь відповідача 325 167,19 грн. в результаті чого утворилась переплата у розмірі 50 625,46 грн.

Позивач зазначив, що з метою досудового врегулювання спору ним на адресу відповідача 10 серпня 2015 року була направлена пропозиція про повернення суми переплати, проте відповіді на цю пропозицію відповідач не надав, що й стало приводом для звернення позивача до суду за захистом свого права.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що 23 січня 2014 року сторонами було розірвано договір оренди нерухомого майна №30/01-4, що є волевиявленням сторін, яке полягає в тому, що засвідчує повне припинення правовідносин між позивачем та відповідачем, крім цього, всі розрахунки між сторонами проведено, та сторони не мають претензій одна до одної, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх безпідставністю.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає таким висновок суду першої інстанції помилковим, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, чинним законодавством чітко передбачені підстави припинення зобов’язання, а тому, посилання суду першої інстанції на припинення договірних відносин між сторонами та як наслідок припинення зобов’язання відповідача щодо повернення надмірно сплачених грошових коштів за даним договором є помилковим.

Згідно з ч. 1,4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч.1,2 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до положень ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Умовами п. 8.9. договору сторони передбачили, що вони мають право розірвати цей договір оренди шляхом односторонньої відмови від нього у будь-який момент після його укладення без необхідності обґрунтування причин такої відмови, та без застосування штрафних санкцій за умови направлення іншої стороні за адресою, зазначеною в ст.11 цього договору, письмового повідомлення про відмову від цього договору оренди за 6 місяців до запланованої дати відмови. У такому випадку цей договір оренди є розірваним внаслідок односторонньої відмови через шість місяців з моменту отримання іншою стороною такого повідомлення. Якщо повідомлення про відмову не може бути вручене іншій стороні у зв’язку із її відсутністю за вказаною адресою, або у зв’язку із її відмовою від отримання повідомлення (в т.ч. шляхом його неотримання у поштовому відділенні), шість місяців вираховуються з дня, відмови іншої сторони отримати таке повідомлення, чи з дати, зазначеної поштовим органом при встановленні відсутність іншої сторони за адресою, зазначеної в ст. 11 цього договору. У випадку, якщо орендар порушить визначений цим пунктом термін попередження про дату розірвання договору оренди, він зобов’язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 150% від щомісячної орендної плати, що визначена у цьому договорі оренди на протязі 5 банківських днів з дати отримання відповідного рахунку.

Так, за ініціативою позивача, договором від 23 січня 2015 року, договір оренди нерухомого майна №30/01-4 був розірваний та за актом приймання-передачі приміщення від 23 січня 2015 року об’єкт оренди повернуто відповідачеві.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов’язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов’язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п.1,2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 ст.762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Порядок та строки сплати орендної плати за договором оренди нерухомого майна №30/01-4 від 30.01.2014 р. встановлені розділі 4 даного договору.

Відповідно до п. 4.1. – 4.13. плата за оренду приміщення нараховується з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення, який підписується сторонами в день офіційного відкриття ТРЦ незалежно від того чи розпочав орендар комерційну діяльність у приміщенні.

Розмір щомісячної орендної плати, що підлягає сплаті орендарем за цим договором оренди складає протягом перших 24 місяців орендного користування з дати відкриття ТРЦ – 31 916,04 грн., що у відповідності до офіційного курсу Національного Банку України, встановленому на 30 січня 2014 року - 799,30 грн. за 100 доларів США, складає еквівалент 3 993 доларів США, що є сумою, розрахованою за формулою - еквівалент 30 доларів США за 1 кв.м., з урахуванням ПДВ (20%).

Починаючи з 25-го місяця орендного користування з дати відкриття ТРЦ – 34 043,78 грн., що у відповідності до офіційного курсу Національного Банку України, встановленому на 30 січня 2014 року - 799,30 грн. за 100 доларів США, складає еквівалент 4 259,20 доларів США, що є сумою, розрахованою за формулою - еквівалент 32 доларів США за 1 кв.м., з урахуванням ПДВ (20%).

Щомісячний розмір орендної плати за цим договором оренди підлягає корегуванню з урахуванням курсу долару США, при зміні вартості долара США у бік збільшення над встановленим цим договором (799,30 грн. за 100 доларів США). У випадку зміни вартості долару США по курсу НБУ у бік збільшення над встановленим цим договором (799,30 грн. за 100 доларів США) на дату здійснення платежу, щомісячний розмір орендної плати підлягає встановленню, шляхом помноження ставки орендної плати в доларовому еквіваленті на курс гривні Національного банку України (встановлений на день здійснення платежу).

Якщо інше не передбачене цим договором, орендна плата сплачується орендарем, щомісяця, авансом, не пізніше 5-го числа місяця, за який здійснюється оплата. Якщо орендодавець не надасть орендареві рахунок на оплату орендної плати до 5-го числа кожного місяця, то орендар сплачує орендну плату не пізніше терміну, передбаченого цим договором оренди, незважаючи на те, чи вказані рахунки були отримані ним. Така сплачена авансова орендна плата підлягає перерахунку орендодавцем відповідно до умов цього договору оренди.

Протягом 60 банківських днів з офіційної дати відкриття ТРЦ, орендар зобов’язується сплатити орендодавцю гарантійний платіж в розмірі 34 043,78 грн., що у відповідності до офіційного курсу Національного банку України, встановленому на 30 січня 2014 – 799,30 грн. за 100 доларів США, складає еквівалент 4 259,20 доларів США та буде зарахований орендодавцем в рахунок оплати орендної плати за останній місяць орендного користування.

Сплачені за умовами п. 13 попереднього договору оренди нерухомого майна №08/11-3 від 08.11.2013 року та додаткової угоди №1 від 09.12.2013 року до вказаного попереднього договору гарантійні платежі зараховуються в якості орендної плати за перший та передостанній місяці орендного користування.

В орендну плату не входить, а сплачується орендарем окремо згідно виставленим рахункам відшкодування вартості витрат на спільні частини (експлуатаційні витрати) та відшкодування вартості комунальних послуг.

Ставка плати за експлуатаційні послуги становить суму у розмірі 6 383,20 грн., в тому числі ПДВ 20 %, що у відповідності до офіційного курсу Національного Банку України, встановленому на 30 січня 2014 року - 799,30 грн. за 100 дол. США, складає еквівалент 798,60 доларів США, із розрахунку 6 (шість) доларів США за 1 кв.м. площі приміщення, в тому числі ПДВ.

Ставка плати за маркетингові послуги за цим договором становить суму у розмірі 2 127, 73 грн., в тому числі ПДВ 20 %, що у відповідності до офіційного курсу Національного Банку України, встановленому на 30 січня 2014 року - 799,30 грн. за 100 дол. США, складає еквівалент 266,20 доларів США, із розрахунку 2 (два) долари США 00 центів за 1 кв.м. площі приміщення, в тому числі ПДВ 20 %.

Щомісячний розмір плати за експлуатаційні та маркетингові послуги за цим договором оренди підлягає корегуванню з урахуванням курсу долару США, при зміні вартості долара США у бік збільшення над встановленим цим договором (799,30 грн. за 100 дол. США).

У випадку зміни вартості долару США по курсу НБУ у бік збільшення над встановленим цим договором (799,30 грн. за 100 дол. США) на дату здійснення платежу, щомісячний розмір плати за експлуатаційні послуги підлягає встановленню, шляхом помноження ставки плати за експлуатаційні послуги в доларову еквіваленті на курс гривні Національного банку України (встановлений на день здійснення платежу).

Якщо інше не передбачене цим Договором, відшкодування вартості експлуатаційних послуг сплачується орендарем щомісяця, авансом, не пізніше 5-го числа місяця, за який здійснюється оплата. Якщо орендодавець не надасть орендареві рахунок до 5-го числа кожного місяця, то орендар оплачує експлуатаційні послуги не пізніше терміну, передбаченого цим договором оренди, незважаючи на те, чи вказані рахунки були отримані ним.

Згідно з п. 4.22. – 4.27. всі платежі, що належать до сплати за цим договором оренди, вносяться в гривнях банківським переказом на поточний рахунок, вказаний орендодавцем, в сумі, що належить на дату перерахунку на підставі виставлених орендодавцем рахунків. Датою платежу є дата отримання на банківському рахунку одержувача повної суми платежу, що належить за договором оренди. Кожна сторона договору оренди самостійно оплачує свої власні банківські витрати. Нарахування орендної платні згідно цього договору припиняється з дня підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення (повернення приміщення орендодавцю), що є невід’ємною частиною цього договору оренди. Оригінали рахунків передаються представнику орендаря, який знаходитиметься в приміщенні, під розписку та є підставою для оплати. Орендодавець має право направити рахунок рекомендаційним листом зі зворотнім повідомленням за місцезнаходженням орендаря. Невиконання орендодавцем зобов'язання щодо виставлення рахунку не звільняє орендаря від зобов'язання сплатити орендну плату в порядку, строки та розмірі, що визначені умовами цього договору оренди. Проведення орендарем поточних ремонтів та інших ремонтів приміщення за власної ініціативи чи в зв'язку з виконанням обов'язків передбачених даним договором оренди або чинним в Україні законодавством, не звільняє орендаря від внесення в повному об’ємі орендної плати і платежів, вказаних в цьому договорі оренди. Розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця.

Отже, умовами договору сторони передбачили, що орендна плата, експлуатаційні та маркетингові послуги за цим договором сплачується орендарем, щомісяця, авансом, не пізніше 5-го числа місяця, за який здійснюється оплата та розмір орендної плати, експлуатаційних та маркетингових послуг за цим договором підлягає корегуванню з урахуванням курсу долару США, при зміні вартості долара США у бік збільшення над встановленим цим договором (799,30 грн. за 100 доларів США).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що надані як позивачем так й відповідачем розрахунки заборгованості здійснено з порушенням умов договору, оскільки їх здійснено без врахування умов договору якими передбачено, що орендна плата сплачується орендарем, щомісяця, авансом, не пізніше 5-го числа місяця, за який здійснюється оплата.

Таким чином, перерахунок зміни вартості долару США за курсом НБУ має бути здійснений станом на 5-е число кожного місяця за який здійснюється авансовий платіж.

З урахуванням наведеного, за оренду приміщення у лютому 2014 року позивач мав би сплатити на користь відповідача 31 904,07 грн. (3993 у.е. (вартість оренди) х 7,99 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.02.2014), експлуатаційні послуги у сумі 6380,81 (798,60 у.е. (вартість послуг) х 7,99 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.02.2014) та маркетингові послуги у сумі 2126,93 (266,20 (вартість послуг) х 7,99 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.02.2014), що загалом складає 40411,81 грн.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем у лютому 2014 року було сплачено на користь відповідача 1338,78 грн. за оренду приміщення, 267,76 грн. за експлуатаційні послуги та 89,25 за маркетингові послуги, що загалом складає 1695,79.

У березні 2014 року позивач мав би сплатити на користь відповідача орендну плату у розмірі 38811,96 грн. (3993 у.е. (вартість оренди) х 9,72 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.03.2014), експлуатаційні послуги у сумі 7762,39 (798,60 у.е. (вартість послуг) х 9,72 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.03.2014) та маркетингові послуги у сумі 2587,46 (266,20 (вартість послуг) х 9,72 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.03.2014), що загалом складає 49161,81 грн.

Позивачем у березні 2014 року було сплачено на користь відповідача 31916,05 грн. за оренду приміщення, 7058,29 грн. за експлуатаційні послуги та 2353,21 за маркетингові послуги, що загалом складає 41327,55 грн.

У квітні 2014 року позивач мав би сплатити на користь відповідача орендну плату у розмірі 46518,45 грн. (3993 у.е. (вартість оренди) х 11,65 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.04.2014), експлуатаційні послуги у сумі 9303,69 (798,60 у.е. (вартість послуг) х 11,65 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.04.2014) та маркетингові послуги у сумі 3101,23 (266,20 (вартість послуг) х 11,65 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.04.2014), що загалом складає 58923,37 грн.

Позивачем у квітні 2014 року було сплачено на користь відповідача 40714,62 грн. за оренду приміщення, 8143,06 грн. за експлуатаційні послуги та 2713,91 за маркетингові послуги, що загалом складає 51571,59 грн.

29 травня 2014 р. позивач звернувся до відповідача з пропозицією про зміну умов договору оренди нерухомого майна №30/01-4 від 30.01.2014 в якій просив відповідача зменшити розмір орендної плати та інших платежів за вказаним договором.

Листом від 23 липня 2014 року ПП "Навік" повідомило позивача про прийняття позитивного рішення про встановлення плати за користування орендованими приміщеннями в розмірі 20 000 гривень до 31.12.2014 року.

Також, листом від 07.07.2014 ПП "Навік" повідомило позивача про те, що не заперечує та погоджує надання розстрочки в оплаті орендної плати за травень 2014 року у сумі 20 000 гривень, червень 2014 року у сумі 7100 гривень та гарантійного платежу за останній місяць орендного користування у сумі 38729,70 гривень наступним чином: до кінця кожного місяця по 9404,24 грн.

Отже, сторонами договору було погоджено, що позивач до 31.12.2014 року має сплачувати на користь ПП "Навік" орендну плату, експлуатаційні та маркетингові послуги у загальному розмірі 20 000 гривень.

Так, матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що з травня 2014 по грудень 2014 позивач сплачував на користь відповідача орендну плату, експлуатаційні та маркетингові послуги у розмірі 20 000 гривень за кожен місяць користування орендованим приміщенням.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що листом від 23.07.2014 ПП "Навік" було погоджено зменшення розміру орендної плати та послуг за договором лише до 31.12.2014, тобто, починаючи с січня 2015 року, позивач мав би сплачувати орендну плату та послуги у розмірах, що встановлені договором.

Колегією суддів відхиляються посилання апелянта на те, що відповідач, надавши позивачеві рахунок на оплату №4327 від 23 листопада 2014 року яким визначив, як і у період з травня по грудень 2014 року, що розмір належних за січень 2015 року платежів становить 20 000 грн., продовжив на січень 2015 року дію взаємної домовленості сторін щодо оплати платежів за договором у розмірі 20000 грн., оскільки, у своєму листі від 23.07.2014 ПП "Навік" було погоджено зменшення позивачеві розміру орендної плати та послуг за договором лише до 31.12.2014.

Пунктом 4.29. договору визначено, що при неповному місяці оренди орендна плата перераховується пропорційно часу оренди.

Отже, у січні 2015 року позивач мав би сплатити на користь відповідача орендну плату за 23 дні у розмірі 46689,63 грн. (2962,54 у.е. (вартість оренди (3993 у.е./31 день) х 15,76 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.01.2015), експлуатаційні послуги у сумі 9337,80 (592,50 у.е. (вартість послуг) х 15,76 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.01.2015) та маркетингові послуги у сумі 3112,60 (197,50 (вартість послуг) х 15,76 (курс долара США встановлений НБУ станом на 05.01.2015), що загалом складає 59140,03 грн.

Разом з цим позивачем у січні 2015 року було сплачено на користь відповідача загальну суму у розмірі 11570,49 грн., що підтверджується випискою по особовим рахункам з 01.01.2015 по 31.03.2015 (а.с. 94).

Отже, за розрахунком колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 4.6. договору, заборгованість позивача за договором оренди нерухомого майна №30/01-4 від 30.01.2014 р. складає 101471,60 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що орендарем було сплачено орендодавцю гарантійні платежі, що передбачались попереднім договором та договором оренди. Так, відповідно до рахунку №0811 від 13 листопада 2013 позивачем, 14.11.2014 перераховано відповідачеві гарантійний платіж у сумі 32251,75 грн., що підтверджується випискою по рахунку (а.с.83), 23 грудня 2013 позивачем сплачено на користь відповідача гарантійний платіж у розмірі 34043,78 грн., що підтверджується випискою по рахунку (а.с.84).

До того ж, на підставі п.4.8. договору та листа відповідача від 07.07.2014 про надання розстрочки в оплаті гарантійного платежу за останній місяць орендного користування, позивачем, частинами сплачувався гарантійних платіж та згідно виписок по рахунку позивача, що містяться в матеріалів справи, позивачем загалом було сплачено на користь відповідача гарантійний платіж у розмірі 37616,96 грн.

Отже, загальна сума гарантійних платежів, що були сплачені позивачем складає 103912,49 грн.

Колегія суддів вважає, що сума гарантійних платежів, що була сплачена позивачем має бути частково зарахована у рахунок оплати заборгованості позивача за договором оренди нерухомого майна №30/01-4 від 30.01.2014 р., що складає 101471,60 грн.

Таким чином, переплата позивача за договором оренди складає 2440,89 грн. (103912,49 - 101471,60).

Судова колегія відхиляє посилання як суду першої інстанції так й відповідача на те, що за волевиявленням сторін, договір оренди було розірвано сторонами 23.01.2015, що свідчить про повне припинення правовідносин між позивачем та відповідачем, та відсутність претензій у сторін одна до одної, оскільки, приписами ст. 509, 598 ЦК України визначено поняття зобов'язання, підстави його виникнення та припинення, так з огляду на дані положення, припинення договірних відносин між сторонами не є підставою для припинення обов’язку відповідача повернути надмірно сплачені грошові кошти за договором, який розірваний за згодою сторін.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 ЦК України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із ч.1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Колегією суддів встановлено та підтверджується матеріалами справи, що грошові кошти у сумі 2440,89 грн. були перераховані позивачем на рахунок відповідача та є переплатою за договором оренди, а тому, безпідставно зберігаються відповідачем та підлягають поверненню позивачеві.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 104 Господарського кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 Господарського кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що господарським судом Одеської області при прийнятті оскаржуваного рішення не було в повному обсязі враховано усі обставини справи, невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення, у зв’язку з чим воно підлягає скасуванню, а позов задоволенню частково.

Розподіл судових витрат здійснено на підставі положень ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись статтями 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 15.06.2016 року по справі №916/1097/16 скасувати частково, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "НАВІК" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 2440 грн. 89 коп. заборгованості.

Стягнути з приватного підприємства "НАВІК" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 66 грн. 41 коп. судового збору за подання позовної заяви.

В решті позову відмовити».

Стягнути з приватного підприємства "НАВІК" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 73 грн. 06 коп. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Жеков В.І.