-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,
Мазур Л.М., Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Координаційного центру з надання правової допомоги про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 1 березня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до наказу Координаційного центру з надання правової допомоги від 3 лютого 2014 року її було призначено на посаду директора Запорізького обласного центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Згідно з наказом відповідача від 7 липня 2015 року вона була звільнена з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної допомоги з 9 липня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, за п. 1 ст. 41 КЗпП України. Вважає, що наказ про її звільнення є незаконним, оскільки за весь час її роботи на посаді директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги вона не порушувала трудових обов'язків. Підставою її звільнення стало рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2015 року, яким визнано незаконним звільнення головного спеціаліста відділу забезпечення якості правової допомоги ОСОБА_5 Крім того, відповідач порушив порядок та строк застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. З урахуванням викладеного позивач просила суд, визнати наказ Координаційного центру з надання правової допомоги від 3 лютого 2014 року незаконним, поновити її на посаді Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 33 682 грн 03 коп., середній заробіток за час затримки видачі їй трудової книжки у розмірі 2 289 грн 07 коп. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 3 тис. грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 4 грудня 2015 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ виконуючого обов'язки директора Координаційного центру з надання правової допомоги від 7 липня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги згідно з п. 1 ст. 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_3 на посаді директора Регіонального центру з надання правової безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області. Стягнуто з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33 682 грн 03 коп. та у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 тис. грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 1 березня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині поновлення на роботі замість «поновити ОСОБА_3 на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області» зазначено «поновити ОСОБА_3 на посаді директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційних скаргах ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 просять скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом установлено, що наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги від 3 лютого 2014 року ОСОБА_3 з 3 лютого 2014 року призначена на посаду директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Наказом виконуючого обов'язки директора Координаційного центру з надання правової допомоги від 7 липня 2015 року ОСОБА_3 з 9 липня 2015 року звільнена з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України. Підставою для звільнення зазначено: рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2015 року щодо незаконного звільнення ОСОБА_5
Наказом Міністерства юстиції України від 10 березня 2015 року у Запорізькій області було утворено Бердянський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги; Другий запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги; Мелітопольський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Пунктом 2 зазначеного наказу визначено, що у зв'язку із змінами в організації праці та перепрофілювання центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, утворених відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 2 липня 2012 року «Про утворення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, перейменовано Запорізький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.
Місцевий суд ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, поновив останню на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області, тобто в організації, яка створена вже після звільнення ОСОБА_3
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 було звільнено з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України із порушенням вимог трудового законодавства. При цьому апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції та поновив позивача на посаді директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яку вона займала до звільнення.
Вирішуючи даний спір, що виник між сторонами, та поновлюючи позивача на посаді директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, апеляційний суд не врахував, що на час поновлення ОСОБА_3 на роботі такої установи не існує.
Згідно із ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами, апеляційний суд встановивши, що звільнення позивача за п. 1 ст. 41 КЗпП України було проведено із порушенням вимог трудового законодавства, та дійшовши висновку про неможливість поновлення останньої у новоствореній установі, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України не з'ясував чи була ліквідація, реорганізація чи перепрофілювання організації, або відбулася тільки зміна назви установи.
За будь-яких обставин висновок суду про поновлення працівника на роботі, якого незаконно було звільнено, в установі, яка на час поновлення не існує, є помилковим, оскільки унеможливлює як виконання судового рішення, так і реальний захист порушених трудових прав працівника.
На порушення норм процесуального права апеляційний суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, не з'ясував підстави звільнення позивача з роботи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, апеляційним судом у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
у х в а л и л а :
Касаційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 1 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.Є. Червинська
Судді:
І.М. Завгородня
В.М. Коротун
Л.М. Мазур
О.В. Попович
скопійовано
-
скопійовано
-
