ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"06" вересня 2016 р. № К/800/11483/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу

Головного управління ДФС в Миколаївській області

на постанову

Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2016

у справі

№814/4028/15

за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до

Головного управління ДФС в Миколаївській області

про

визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 05.10.2015 №000087/12-21 про застосування фінансових санкцій в сумі 6800 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 адміністративний відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2016 у даній справі скасована постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 серпня 2015 року посадовими особами Головного управління ДФС у Миколаївській області на підставі вимог підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, згідно наказу від 18.08.2015 №129 та направлень на проведення фактичної перевірки від 18.08.2015 №56 та №57, з метою контролю за дотриманням ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання, транспортування та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання спирту, проведено фактичну перевірку господарської одиниці позивача - бару, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

За результатами перевірки складено акт від 19.08.2015 №16/14-07/НОМЕР_1, в якому встановлено факт реалізації пива «Чернігівське Біле» вартістю 20,00 грн. в невизначеному для цього місці торгівлі (навіс з літнім майданчиком), чим порушено вимоги ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

05.10.2015 на підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у Миколаївській області було прийнято рішення за №000087/12-21, яким відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 6800 грн.

Судами також встановлено, що згідно ліцензії серії НОМЕР_2 від 27 травня 2015 року на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (пивом) місце здійснення діяльності позивачки: АДРЕСА_1 (бар).

Зазначений бар ОСОБА_1 орендує на другому поверсі корпусу бази відпочинку «Перлина», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та здійснює там фінансово-господарську діяльність. Всі продовольчі товари та алкогольні напої розташовані в приміщенні бару. Також у користуванні позивача перебуває літній майданчик за цією же адресою на першому поверсі. При цьому, ця адреса зазначена у виданій позивачці відповідачем ліцензії серії НОМЕР_2 від 27 травня 2015 року на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (пивом).

Навіс з літнім майданчиком, у якому було придбано пиво перевіряючими, знаходиться через 20 метрів від основного приміщення (будівлі) реалізації товарів позивачем та обладнаний дерев'яною барною стойкою з електронним контрольно-касовим апаратом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність застосування штрафних санкцій до позивача, оскільки навіс з літнім майданчиком, в якому здійснював господарську діяльність позивач, не є визначеним законодавством місцем торгівлі алкогольними напоями.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що, оскільки позивач здійснювала торгівлю пивом за адресою місця торгівлі, яка зазначена у виданій відповідачем ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (пивом), тому позивачем не були порушені приписи ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Крім того, колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на грубе порушення з боку ГУ ДФС у Миколаївській області через прийняття рішення про застосування фінансових санкцій з пропущенням 10-ти денного терміну, встановленого п. 86.8. ст. 86 Податкового кодексу України, оскільки акт перевірки був складений 19.08.2015, а рішення про застосування фінансових санкцій було прийнято 05.10.2015.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.

Мотивом для застосування до позивача фінансових санкцій став висновок відповідача про порушення позивачем ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», у зв'язку з продажем алкогольних напоїв (пива) у невизначеному для цього місці торгівлі, яким є навіс з літнім майданчиком, що знаходиться через 20 метрів від основного приміщення (будівлі) реалізації товарів позивачем.

Статтею 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» визначено, що роздрібна торгівля - це діяльність по продажу товарів, безпосередньо громадянами та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.

Місце торгівлі - це місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20м2, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Однак, поза увагою судів залишено те, що для надання послуг з харчування біля стаціонарного (капітального) закладу ресторанного господарства на відкритому повітрі (під тентами, на верандах, у павільйонах легкого типу) може функціонувати майданчик для харчування, проте його розміщення обов'язково оформлюється дозвільною документацією, наявність якої судами не перевірялась, відповідно не надавалась юридична оцінка.

Разом з цим, обставини щодо наявності або відсутності у позивача дозвільної документації на майданчик де здійснювався продаж алкогольних напоїв відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову, оскільки від цього залежить правильність висновку про продаж позивачем алкогольних напоїв (пива) у невизначеному для цього місці торгівлі або навпаки.

Отже, наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі на підставі належних та допустимих доказів та дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В.П.Юрченко

Судді

Г.К.Голубєва

М.В.Сірош