Справа № 639/10613/15-ц

2/639/644/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 cерпня 2016 року Жовтневий районний суд м.Харкова

у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.,

при секретарі - Слюсаревій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк », 3 особи- ОСОБА_4, ОСОБА_2, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору, договорів поруки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства ( далі ПАТ) «Укрсоцбанк», 3 особи-ОСОБА_4, ОСОБА_2, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О., в якому просить визнати дії відповідача щодо ненадання споживачу фінансових послуг інформації про умови валютного кредитування, порядок дострокового погашення частини кредитну, підвищення процентної ставки та зміни порядку погашення сум основної заборгованості незаконними, визнати договір кредиту № 823/2-27/24/5-48 від 15.11.2005 р., укладений між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк», іпотечний договір № 823/3-27/24/5-78 від 15.11.2005 р., договір поруки № 823/3-27/24/5-79 від 15.11.2005 р., укладений між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, договір поруки № 823/3-27/24/5-80 від 15.11.2005 р., укладений між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсними, виключити з Єдиного державного реєстру обтяжень нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна згідно іпотечного договору щодо трикімнатної квартири АДРЕСА_1 в м. Харкові, що належить ОСОБА_1 В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 15.1.2005 р. між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ним укладено кредитний договір, згідно з яким він отримав у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 55000 доларів США, строком по 10.11.2020 р., з відсотковою ставкою 13,25 % відсотків річних. Позивач вважає, що в порушення п.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів » при укладенні договору кредиту Банк не надав інформацію про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту , не попередив його про валютні ризики, не визначив сторону, яка несе ризик у разі знецінення тієї або іншої валюти, що на його думку згідно до п.6 ч.2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» , свідчить про наявність обману відповідача при укладенні зазначеного кредитного договору . Позивач також зазначає, що вказаний договір не відповідає вимогам закону , а саме: ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , посилаючись на те, що відповідач видав йому кредит у валюті-доларах США без відповідної індівідуальної ліцензії Національного Банку України, яка б дозволяла використовувати валюту, як засіб платежу при виконані кредитного договору. Крім того, позивач зазначає, о Банк самостійно змінив процентну ставку в бік збільшення і такі дії письмово не були погоджені з поручителями, а ОСОБА_1 не було повідомлено про таке підвищення відсоткової ставки.

В судове засідання позивач та його представник не зявилися, до суду надійшла заява представника про можливість розгляду справи за його та ОСОБА_1 відсутності.

Представник відповідача також в судове засідання не зявився, надав письмові заперечення, в яких стверджує, що банківська ліцензія НБУ № 5, видана АКБ СР «Укрсоцбанк» 29.12.2001 р. і свідчить про теЮ що відповідасчу надано право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та наданий дозвіл № 5-1 на право здійснення операцій, визначкних п.п. 1-4 ч.2 і ч.4 ст. 47 Закону. За правилами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» генеральні лацензії видаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індівідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.Зростання/коливання курсу іноземної валюти не є підставлю для визнання недійсним кредитного договору, оскільки позичальник міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її левальвації, передбачити можливість зміну курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Вся необхідна інформація. Як того вимагає ст. 11 Закону Украхни «Про захист прав споживачів» та Постанова Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. була надана позивачу при укладанні додаткової угоди до договору кредиту, про що свідчить його підпис на додатку № 1 до договору кредиту « детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту».Позивачу також повідомлено про моливість понесення додаткових витрат приздійсненні ним валютно-обмінних оерацій по комерційному курсу банку, але позивачльник своїм підписом засвідчив про відсутність у нього будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої йому інформації.При укладання кредитного договору з ОСОБА_1 дотримано вимог цивільного законодавства, законодавства про захист прав споживачів, валютного та банківського законодавства, а також загальних засад цивільного законодавства. Укладені іпотечний договір та договори поруки відповідають внутрішній волі сторін, є чинними и обовязковими для виконаня. Крім того, відповідач стверджує, що кредитний договір було укладено 30.08.2007 р., а звернення до суду відбулося через сім років після спливу строку позовної давності, що також є підставоб для відмови у позові.Вважає позовну заяву надуманою, нічим не підтверджену. Представник відповідача подав заяву про можливість розгялуд спрви без його участі, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріалі справи, приходить до наступного.

Судом установлено, що 15.11.2005 р. між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 823/2-27/24/5-48, за яким позивачеві надано кредит у розмірі 55000 доларів США під 13,25% річних строком для придбання нерухомого майна-трикімнатної квартири АДРЕСА_2, зі строком повернення до 10.11.2020 р.

На забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань щодо погашення кредиту , 15.11.205 р. Банком укладено іпотечний договір з ОСОБА_1, за умовами якого він передав в іпотеку придбану на кредитні кошти квартиру.

Також в забезпечення виконання зобов'язань позивачем за Кредитним договором, 15.11.2005 р. між Банком, ОСОБА_1, ОСОБА_2, а також між Банком, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено Договори Поруки, відповідно до умов яких ОСОБА_5, ОСОБА_4 зобов'язались відповідати в тому ж обсязі, що і ОСОБА_1, зокрема, за повернення основної суми заборгованості, відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, обумовлених кредитним договором.

Згідно зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За правилами ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини ( п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З позову вбачається, що позивач оспорює зазначений договір на підставі ст.203, 215, 227 ЦК України, так і на підставі ст.ст.11,19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, на яку посилається позивач, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу ( ліцензії), можєе бути визнаний судом недійсним. ( ч.1 ст. 227 ЦК Украхни).

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний , іпотечний договори та договори поруки укладені 15.11.2005 р., підписані сторонами, досягнута згода з усіх істотних умов договору, таким чином, ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_4 посвідчили свою обізнаність та визнали всі умови договорів. З огляду на це, оспорювані договори були спрямовані на набуття сторонами цивільних прав та обов'язків та їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства, при укладанні договорів відповідно до вимог ч. 1 ст. 627 ЦК України волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочини було вчинено у формі, встановленій законом, та вони були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, що і було здійснено сторонами. Отже, при укладенні кредитного договору та договору поруки, іпотечного договору дотримано вимог цивільного законодавства та загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, внутрішній волі сторін, а також вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Із заперечень відповідача та доданих доказів випливає, що вся необхідна інформація, як того вимагає ст. 11 Закону України «Про захист прав спроживачів» та Постанова Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. надана позивачу при укладання додаткової угоди до договору кредиту, про що свідчить його підпис на додатку № 1 до договору кредиту «детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту.Позичальнику було повідомлено про можливість понесення додаткових витрат при здійсненні валютно-обмінних операцій по комерційному курсу банку на день здійснення операції, що ОСОБА_6 підтвердив особистою розпискою про ознайомлення. Позичальник також засвідчив про відсутність у нього будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту надаї йому Банком інформації про умови отримання, користування та повернення кредиту.

Можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті та її використання у зобовязаннях допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч.2 ст.524, ч.ч.2,3 ст.533 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.2, 47, 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі, розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому кошти визначаються як гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент, а банківський кредит - як будь-яке зобов'язання надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

За вимогами ч.ч. 1,2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пунктом 2,3 «Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», який затверджено постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275 передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови письмового дозволу НБУ банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, до яких належить і іноземна валюта. Чинним законодавством надано право банкам, що мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл, здійснювати операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті.

Відповідачем надана копія банківської ліцензії НБУ № 5, яка видана АКБ СР «Укрсоцбанк» 29.12.2001 р. і свічить про те, що відповідачу надано право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та наданий дозвіл № 5-1 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність».

Згідно роз' яснень, які містяться в п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»№ 5 від 30 березня 2012 року надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Ні норми ЦК України, ні зазначений Декрет КМУ, ні інші спеціальні закони законодавчої заборони банкам видавати кредити у валюті не містять, тому наявність інших обставин, що перешкоджали б відповідачу видати кредит у доларах США, і в подальшому погашати його у доларах США позивачем не доведена.

В ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 19993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю » визначено,що валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

За змістом Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2003 року за № 1094\8415, а також додатку № 1 до нього, офіційний курс гривні до іноземних валют , зокрема : долару США, євро та швейцарського франку, канадському долару установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже , незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена .

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір у іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладання договору не мали будь-яких законних підстав вважати,що зміна встановленого валютного курсу не настане. Діючим законодавством також не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти гривні і, як вбачається з матеріалів справи, при укладенні спірного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших мотивів, які б примусили його прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах.Позичальник, укладаючи договір, з'ясував умови кредитного договору, а відтак , звертаючись до Банку із заявою про видачу кредиту саме в доларах США, з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін.

Що стосується додаткової угоди № 1 від 11.11.2008 р. про внесення змін до договору кредиту в частині зміни процентної ставки за користування кредитом на рівні 14% річних, то ОСОБА_1 погодився з пропозицією Банку, яка передбачена п. 2.6 ст. 2 кредитного договору і підписав цю угоду.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним є безпідставними, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір укладений позивачем на підставі вільного волевиявлення, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки підставою для визнання недійсним укладеного між Банком і ОСОБА_1 іпотечного договору № 823/3-27/24/5-78 від 15.11.2005 р. та договорів поруки №№ 823/3-27/24/5-79 від 15.11.2005 р., № 823/3-27/24/5-80 від 15.11.2005 р., посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Бінус О.О. та які укладалися сторонами з метою забезпечення виконання позивачем зобов'язань по спірному кредитному договору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсними зазначених вище договорів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 15, 60,212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, ч.1 ст. 598, 626, 627, 628, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність", суд,-

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк », 3 особи- ОСОБА_4, ОСОБА_2, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору, договорів поруки,- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні-в той же строк з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ -