ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" серпня 2016 р.

Справа № 924/538/16

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Танасюк О.Є., розглянувши матеріали справи

за позовом національного наукового центру "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України" Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 академії аграрних наук України м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" Хмельницька область, Волочиський район, м. Волочиськ

про стягнення 88815,10 грн., з яких: 38200,00 грн. - борг; 19100,00 грн. - штраф; 3419,16 грн. - 3% річних; 28095,94 грн. - інфляційні втрати

Представники сторін:

позивач: не з’явився

відповідач: ОСОБА_2 - представник згідно довіреності від 04.01.2016р. №3

третя особа: не з’явився

В судовому засіданні у відповідності до ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" про стягнення 88815,10 грн., з яких: 38200,00 грн. - борг; 19100,00 грн. - штраф; 3419,16 грн. - 3% річних; 28095,94 грн. – інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 05.07.2016р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 академію аграрних наук України м. Київ.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами ліцензійного договору №140-12 від 09.07.2012р. Зазначає, що відповідно до умов п. 1.1. договору, позивач (ліцензіар) надав відповідачу (ліцензіату) на термін чинності договору невиключну ліцензію на використання та комерційне розповсюдження сорту сої "Вільшанка" на території Хмельницької області та інших областей України. В свою чергу згідно п. 2.2. договору відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити винагороду за надання йому невиключного права на використання сортів і гібридів рослин відповідно до договору, у розмірі, в строк, на умовах і в порядку, визначених даним договором.

Вказує, що згідно відомостей по фактичному розрахунку відрахувань роялті за вироблене насіння, зроблених та наданих відповідачем, останній зобов`язаний був перерахувати до 01.06.2013р. згідно умов п. 2.2., п. 6.1. та п. 6.2. договору загальну суму відрахувань по роялті в розмірі 38200,00 грн.

Зазначає, що на адресу відповідача була направлена претензія від 08.12.2015р. з вимогою розрахуватися в термін до 25.12.2015р., проте відповідач не відреагував жодним чином та не надав відповіді.

Представник відповідача у письмових поясненнях від 05.07.2016р., від 12.07.2016р. проти позову заперечує. Зазначає, що за вказаний у позовній заяві період між позивачем та відповідачем будь-яких господарських операцій не проводилося, а тому заборгованість не могла виникнути.

Вказує, що в договорі не було зазначено конкретного правовстановлюючого документу, що посвідчує право позивача на сорт рослин – соя Вільшанка.

З приводу наданої позивачем копії патенту №120170 на сорт рослин вільшанка, виданого 27.03.2012р. Державною ветеринарною та фітосанітарною службою, відповідач звертає увагу, що згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 13.12.2002р. №390 зареєстрованого в Міністерстві юстиції Україні від 31.01.2003р. за №80/7401 визначено державний орган реєстрації прав інтелектуальної власності на сорти рослин, як Державна служба з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба), яка вправі видавати дані патенти та вести їх реєстр.

Також зауважує, що ліцензійний договір №140-12 від 09.07.2012р. не було зареєстровано.

Враховуючи вищезазначене, вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Крім того, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що позивачем було пропущено встановлений ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України термін для звернення з позовом до суду. Також звертає увагу, що повернення позовної заяви на підставі ст. 63 ГПК України не перериває строку позовної давності.

При цьому, відповідачем враховуються усні пояснення представника позивача про те, що дату сплати слід розуміти як 01.06.2013р., оскільки 01.06.2012р. передувало даті підписання договору від 09.07.2012р.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем неправильно сплачена сума судового збору, оскільки з 01.05.2016р. мінімальний розмір заробітної плати в Україні становить 1450,00 грн.

У додатковому поясненні від 19.07.2016р. представник позивача заперечує проти заяви відповідача про застосування строку позовної давності. Повідомляє, що 08.02.2016р. на електронну адресу бухгалтерії Інституту від відповідача надійшов додаток 1 до ліцензійного договору на суму 38200,00 грн., який був вкладений в файл по темі „Розрахунок роялті по ТОВ „Волочиськ-агро”. Позивач стверджує, що вчинені відповідачем дії свідчать про визнання ним свого боргу та обов’язку про надання інформації, згідно умов п. 6.2. договору про кількість вирощеного та зібраного насіння сорту.

Також посилаючись на п. 1 ст. 181 ГК України позивач вважає, що окрім листів, факсограм, телеграм, телефонограм можливе надсилання документів і в інший спосіб, в тому числі і з застосуванням Інтернету та надсилання листів електронною поштою.

Щодо строку сплати роялті, то позивач зазначає, що визначений в п. 6.2. договору термін слід розуміти як 01.06.2013р., оскільки 01.06.2012р. ліцензійний договір ще не був підписаний, тому у відповідача були відсутні правові підстави для перерахування роялті. Крім того, це було неможливо, так як насіння згідно умов п. 6.2. договору необхідно було виростити і реалізувати, щоб розрахувати суму роялті.

З приводу твердження відповідача про відсутність реєстрації ліцензійного договору, позивач наголошує, що ні умовами договору, ні нормами законодавства не передбачено обов’язок власника патенту реєструвати даний договір та що відсутність реєстрації договору звільняє відповідача від виконання обов’язку по сплаті роялті.

Представник відповідача у додаткових запереченнях від 25.08.2016р. звертає увагу, що електронна адреса, на яку за словами позивача надійшов електронний лист, а саме: bux_zem@ukr.net, відрізняється від електронної адреси, вказаної в договорі та в реквізитах позивача для листування - bux_zem@mail.ru.

Наголошує, що п. 11.7. договору передбачено, що зміни та доповнення дійсні, якщо вони складені у письмовому вигляді та які підписані обома сторонами з прикладанням їх печаток. При цьому, жодного посилання на обмін листами, додатками, доповненнями, розрахунками, та будь-якою іншою інформацією через засоби електронного зв’язку не має. Також вказує, що в договорі не зазначено жодної відповідальної особи, яка уповноважена проводити переписку та підписувати розрахунки з позивачем, крім генерального директора відповідача.

Вважає безпідставним посилання позивача на нібито отриманий з електронної пошти відповідача лист з вкладенням (фактичний розрахунок відрахувань роялті за 2014р.), оскільки підпис на даній копії однозначно не належить генеральному директору ТОВ „Волочиськ-агро” і відрізняється від підпису, який міститься на 4-ій сторінці договору. При цьому, будь-яких доручень генеральним директором щодо підписання не надавалося, а також не уповноважувалася інша особа на підписання будь-яких розрахунків.

Крім того, звертає увагу, що єдиною офіційною електронною адресою ТОВ „Волочиськ-агро” є наступна адреса: volochysk@astartakiev.kiev.ua, яка зазначена на фірмовому бланку організації.

Представник позивача в судове засідання 29.09.2016р. не з’явився, однак явка сторін визнавалася на їх розсуд.

Представник відповідача в судовому засіданні просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском позовної давності.

Представник третьої особи у клопотанні від 7.07.2016р. №4-6/180 просив розгляд справи проводити за відсутності ОСОБА_1 академії аграрних наук України. Зазначає, що позовні вимоги заявлені ННЦ „Інститутом землеробства НААН” підтримує.

Розглядом матеріалів справи, господарським судом встановлено наступне:

Згідно наказу ОСОБА_1 академії аграрних наук України від 07.09.2010р. №69 "Про найменування установ, підприємств та організацій ОСОБА_1 академії аграрних наук України", відповідно до указу Президента України від 06.01.2010 року №8 "Про надання Українській академії аграрних наук статусу національної", постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 року №661 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 року №175" та на виконання постанови Президії ОСОБА_1 академії аграрних наук України від 18.08.2010 року (протокол № 13) установи, підприємства і організації ОСОБА_1 академії аграрних наук є правонаступниками в частині майна, землі, майнових прав і зобов'язань установ, підприємств і організацій, що входили до відання Української академії аграрних наук. Найменування ОСОБА_1 наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" змінено на ОСОБА_1 науковий центр "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України".

Державна реєстрація змін до установчих документів – реєстрація в новій редакції статуту ОСОБА_1 наукового центру "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України" проведена 28.09.2015р., номер запису 13391050018000393.

Відповідно до п. 1.3. Статуту ОСОБА_1 наукового центру "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України" (нова редакція), Інститут перебуває у відданні ОСОБА_1 академії аграрних наук України як органу управління державним майном, закріпленим за Інститутом.

Як вбачається з патенту Державної ветеринарної та фітосанітарної служби №120170 на сорт рослин – соя Вільшанка, 27.03.2012р. за ОСОБА_1 науковим центром "Інститут землеробства Української академії аграрних наук", як володільцем, зареєстровано майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин.

Згідно наявної в матеріалах справи агротехнічної документації соя Вільшанка відноситься до переліку сортів рослин, які є придатними для поширення в Україні, що підтверджується витягом з Державного реєстру сортів, придатних для поширення в Україні на 2016р. Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, який є чинним станом на 15.03.2016р.

09.07.2012р. між національним науковим центром "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України" (ліцензіар) та товариством з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" (ліцензіат) укладено ліцензійний договір на використання сорту рослин №140-12, відповідно до п. 1.1 якого сторони узгодили, що ліцензіар на умовах, передбачених розділом 6 цього договору надає ліцензіату на термін чинності договору невиключну ліцензію на використання та комерційне розповсюдження сорту сої Вільшанка на території Хмельницької області та інших областей України, а також відомості щодо сортової агротехніки його вирощування без права передачі невиключного права іншим особам.

Розділом 2 визначені права та обов’язки сторін. Зокрема, ліцензіат взяв на себе зобов`язання сплатити винагороду за надання йому невиключного права на використання сортів і гібридів рослин відповідно до договору, у розмірі, в строк, на умовах і в порядку, визначених даним договором (п.2.2.); до підписання договору надати розрахунок обсягів вирощування ним насіння і садивного матеріалу (вказавши їх обсяги в тонах) на кожний поточний рік, котрий буде невід’ємною частиною договору (п. 2.2.1.). В свою чергу ліцензіар зобов’язався передати ліцензіатові відтворювальний матеріал (насіння) (п. 2.3.1.); передати ліцензіатові необхідну й достатню агротехнічну документацію на умовах, визначених даним договором або іншими угодами між сторонами, якщо такі існують (п. 2.3.2.).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що ліцензіат сплачує на користь ліцензіара відшкодування за надання прав, передбачених цим договором, за передачу насіння та агротехнологічної документації, у формі:

- початкового платежу у сумі 600,00 грн. за надання дозволу на використання сорту агротехнологічну документацію, згідно виставленого ліцензіаром рахунку.

- поточних відрахувань (роялті) за першій рік дії договору та кожен послідуючий рік терміну дії договору в залежності від того, яка репродукція насіння буде вирощуватись в розмірі:

6% ринкової вартості елітного насіння, на дату проведення відрахувань, від обсягів вирощування насіння.

При використанні насіння для власних потреб (не з метою розмноження), або внаслідок переведення насіннєвого матеріалу в сертифіковане (рядове) насіння шляхом втрати його кондиції з вини ліцензіата, він сплачує ліцензійний платіж у розмірі 4% ринкової вартості насіння, на дату проведення відрахувань, від обсягів вирощування насіння, у відповідності до умов п. 2.2.1. договору або розмірі 2% внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Згідно з п. 6.2. договору відрахування роялті по даному договору, на рахунок ліцензіара, а також надання відомостей про кількість вирощеної та реалізованої продукції, та про вартість цієї продукції, а також суму роялті, ліцензіат проводить не пізніше 1 червня звітного року.

Відповідно до п. 4.6. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по даному договору, в тому числі оплаті, та несвоєчасну сплату платежів у терміни та розмірах встановлених і визначених ч. 1 п. 6.1. договору, ліцензіат сплачує ліцензіарові штраф в розмірі 50% від загальної суми належної до оплати в даній частині вищевказаного пункту.

Згідно з п. 4.7. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань, відносно поточних відрахувань (роялті) передбачених ч. 2 п. 6.1. договору, та несвоєчасну їх сплату з простроченням термінів, передбачених п. 6.2. даного договору, ліцензіат сплачує ліцензіарові штраф в розмірі 50% від належної до сплати суми.

За прострочення виконання грошових зобов'язань за даним договором, ліцензіат зобов'язаний сплатити ліцензіарові суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми у відповідності до ст. 625 ЦК України (п. 4.8. договору).

Відповідно до п. 11.1. договір укладено на 1 рік і вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до моменту виконання взаємних зобов’язань.

Згідно з п. 11.7. договору зміни і доповнення до договору можуть вноситися тільки у письмовому вигляді. Дійсними і обов’язковими для сторін є тільки ті зміни і доповнення, які вони склали за взаємною домовленістю у письмовому вигляді та які підписані обома сторонами цього договору з прикладанням їх печаток. Всі зміни та доповнення до цього договору є його невід’ємною частиною.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

В додатку №1 до ліцензійного договору №140-12 від 09.07.2012р. відображено фактичні розрахунки відрахувань роялті ТОВ "Волочиськ-агро" за вироблене насіння ННЦ "Інститут землеробства НААН" за 2012р. згідно договору №140-12 від 09.07.2012р. Сума відрахувань (роялті) складає 3940,00 грн. (4% вартості виробленого насіння).

09.07.2012р. ТОВ "Волочиськ-агро" перерахувало на рахунок національного наукового центру "Інститут землеробства НААН" 600,00 грн. за право використання сорту соя „Вільшанка” згідно рахунку №341 від 09.07.2012р.

10.12.2015р. позивачем була направлена відповідачу претензія від 08.12.2015р. №22-16/937, в якій вимагав сплатити 42456,00 грн. боргу по роялті в термін до 25.12.2015р. Дана претензія отримана відповідачем 12.01.2016р., що підтверджується поштовим повідомленням про отримання кореспонденції.

Як вбачається із сайту „UKR.NET” 08.02.2016р. на електронну адресу бухгалтерії Інституту (byx_zem@ukr.net) з адреси (olena.galka@astarta.ua) надійшов додаток 1 до ліцензійного договору, який вкладений в файл по темі „Розрахунок роялті по ТОВ „Волочиськ – агро”.

Згідно зазначеного додатку №1 до ліцензійного договору №140-12 від 09.07.2012р. фактичні розрахунки відрахувань роялті ТОВ "Волочиськ-агро" за вироблене насіння ННЦ "Інститут землеробства НААН" за 2014р. згідно договору №140-12 від 09.07.2012р. складають 38200,00 грн. (3940,00 грн. – за 2012р.; 34260,00 грн. – за 2013р.).

Позивач посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань за умовами ліцензійного договору №140-12 від 09.07.2012р., звернувся до суду з позовом про стягнення 38200,00 грн. боргу; 19100,00 грн. штрафу; 3419,16 грн. 3% річних та 28095,94 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне.

Відповідно до положень ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

У Цивільному кодексі України положення про право інтелектуальної власності викладено у книзі четвертій „Право інтелектуальної власності”, главі 75 „Розпорядження правами інтелектуальної власності” та главі 76 „Комерційна концесія”.

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з ч. 2 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 420 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 155 ГК України, до об'єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, сорти рослин.

Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором (ст. 422 ЦК України).

Статтею 485 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності на сорт рослин становлять:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені державною реєстрацією;

2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені патентом;

3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, засвідчене державною реєстрацією.

На підтвердження наявності у позивача майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин (соя Вільшанка) останнім надано до матеріалів справи патент Державної ветеринарної та фітосанітарної служби №120170 на сорт рослин, з якого вбачається, що реєстрація права здійснена 27.03.2012р.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" (далі – Закон) патент - охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на сорт рослин.

Частиною 3 ст. 10 Закону визначено, що патент на сорт рослин свідчить про майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин.

Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 488 ЦК України строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин спливає через тридцять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав. Чинність виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин може бути припинено достроково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених законом.

Як вбачається з п. 94 Положення про Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. №464/2011, Держветфітослужба України відповідно до покладених на неї завдань видає охоронні документи на сорти рослин.

Судом враховується, що наявний в матеріалах справи патент Державної ветеринарної та фітосанітарної служби №120170 на сорт рослин – соя Вільшанка, який свідчить про наявність у позивача майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин на момент розгляду справи є чинним і в установленому законом порядку недійсним не визнавався.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що позивач не є володільцем патенту на сорт рослин – соя Вільшанка, оскільки як слідує з п. 2 Наказу ОСОБА_1 академії аграрних наук України від 07.09.2010р. №69 "Про найменування установ, підприємств та організацій ОСОБА_1 академії аграрних наук" ОСОБА_1 науковий центр "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України" є правонаступником майнових прав ОСОБА_1 наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук України".

Таким чином, володільцем наявного в матеріалах справи патенту на сорт рослин сої Вільшанка після зміни найменування є ОСОБА_1 науковий центр "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України", тобто позивач по справі.

Згідно зі ст. 487 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідченими патентом, є:

1) право на використання сорту рослин, придатних для поширення в Україні;

2) виключне право дозволяти використання сорту рослин;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин є право володільця патенту на використання сорту та виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами.

Виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії:

а) виробництво або відтворення (з метою розмноження);

б) доведення до кондиції з метою розмноження;

в) пропонування до продажу;

г) продаж або інший комерційний обіг;

д) вивезення за межі митної території України;

е) ввезення на митну територію України;

є) зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах "а" - "е" цієї частини.

Згідно з ч. 4 ст. 424 ЦК України, умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Як слідує з матеріалів справи, 09.07.2012р. між національним науковим центром "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України" (ліцензіар) та товариством з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" (ліцензіат) укладено ліцензійний договір на використання сорту рослин №140-12, відповідно до п. 1.1. якого сторони узгодили, що ліцензіар на умовах, передбачених розділом 6 цього договору надає ліцензіату на термін чинності договору невиключну ліцензію на використання та комерційне розповсюдження сорту сої Вільшанка на території Хмельницької області та інших областей України, а також відомості щодо сортової агротехніки його вирощування без права передачі невиключного права іншим особам.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що останній містить елементи ліцензійного договору та договору комерційної концесії.

Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 1108 ЦК України визначено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Таким чином, дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності і є ліцензією в розумінні ст. 1108, 1109 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 1109 ЦК України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір

Частиною 3 ст. 1108 ЦК України визначено, що ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору, в п. 1.1. визначено вид ліцензії, яка надається відповідачу, а саме, невиключна ліцензія на використання та комерційне розповсюдження сорту сої Вільшанка, права і обов’язки сторін, інші істотні умови ліцензійного договору.

Суд вважає безпідставним є твердження відповідача про те, що в ліцензійному договорі не зазначено конкретного правовстановлюючого документа, що посвідчує право позивача на сорт рослин – соя Вільшанка, оскільки чинним законодавством це не передбачено, як істотна умова ліцензійного договору.

З приводу посилання відповідача на відсутність реєстрації ліцензійного договору, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до положень п. 1-2 ст. 1114 ЦК України ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права. Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Згідно з п. 1.3. Інструкції про реєстрацію договору про передачу майнового права на сорт і договору про передачу права на використання сорту, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 21.07.2003р.за №698/8019 договір або ліцензійний договір уважаються дійсними, якщо вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами. Договір або ліцензійний договір уважаються дійсними для третіх осіб з дати публікації в офіційному бюлетені Держсортслужби (далі - Бюлетень) відомостей про їх реєстрацію. Така публікація здійснюється на підставі занесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав власників сортів рослин (далі - Реєстр патентів).

Згідно зі ст. 1118 ЦК України (чинної на момент укладення договору), договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.

Положеннями ст. 367 ГК України передбачено, що договір комерційної концесії повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.

З огляду на приписи чинного законодавства, відсутність державної реєстрації ліцензійного договору не впливає на дійсність даного договору для його сторін. І лише для третіх осіб він є дійсним з моменту реєстрації. Тому посилання відповідача на відсутність державної реєстрації договору в даному випадку є необґрунтованим.

Як вбачається зі змісту ліцензійного договору №140-12 від 09.07.2012р., останній був укладений з додержанням вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на підписаний між сторонами додаток №1 до ліцензійного договору №140-12 від 09.07.2012р., згідно якого відрахування роялті ТОВ "Волочиськ-агро" за 2012р., що складає 3940,00 грн. (4% вартості виробленого насіння). Оригінал вказаного додатку до договору був оглянутий судом.

Як слідує з матеріалів справи позивачем заявлено до стягнення 38200,00 грн. боргу. При цьому, Інститут посилається на додаток №1 до ліцензійного договору №140-12 від 09.07.2012р., згідно якого відрахування роялті ТОВ "Волочиськ-агро" за 2014р. складають 38200,00 грн. (3940,00 грн. – за 2012р.; 34260,00 грн. – за 2013р.). За словами позивача зазначений додаток був надісланий відповідачем по електронній пошті.

В свою чергу відповідач взагалі заперечує проти підписання вказаного додатку.

На вимогу суду оригінал вищезазначеного додатку на суму 38200,00 грн. позивачем не був наданий у зв’язку з його відсутністю.

З приводу посилання позивача на обмін листами по електронній пошті, суд зазначає таке.

Дійсно, ч. 1 ст. 181 ГК України передбачено можливість укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Однак, судом береться до уваги п. 11.7. договору, яким передбачено, що дійсними і обов’язковими для сторін є тільки ті зміни та доповнення, які вони склали за взаємною домовленістю у письмовому вигляді та які підписані обома сторонами договору з прикладанням їх печаток. При цьому, жодного посилання на обмін листами, додатками, доповненнями, розрахунками, та будь-якою іншою інформацією через засоби електронного зв’язку в договорі не має.

Враховуючи доводи та заперечення сторін, з огляду на відсутність оригіналу додатку №1 до ліцензійного договору №140-12 від 09.07.2012р. на суму 38200,00 грн., з урахуванням вимог ст. ст. 34, 36 ГПК України, суд не приймає копію зазначеного додатку в якості належного доказу по справі.

Таким чином, підтвердженою є сума відрахувань роялті за 2012р. в розмірі 3940,00 грн. Сума роялті за 2013р. в розмірі 34260,00 грн. не підтверджена належними та допустимими доказами, тому позовні вимоги в сумі 34260,00 грн. заявлені безпідставно.

З огляду на зазначене не приймаються до уваги доводи позивача про переривання строку позовної давності у зв’язку із визнанням відповідачем свого боргу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як слідує з п. 6.1. договору ліцензіат сплачує на користь ліцензіара відшкодування за надання прав, передбачених цим договором у формі: початкового платежу у сумі 600,00 грн. та поточних відрахувань (роялті).

Відповідно до п. 3 ОСОБА_1 стандарту №4 „Оцінка майнових прав інтелектуальної власності”, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. №1185 роялті - ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності.

На виконання умов договору, 09.07.2012р. ТОВ "Волочиськ-агро" перерахувало на рахунок національного наукового центру "Інститут землеробства НААН" 600,00 грн. за право використання сорту соя „Вільшанка” згідно рахунку №341 від 09.07.2012р.

Зазначені дії відповідача свідчать про те, що ТОВ "Волочиськ-агро" приступило до виконання договору. Тому безпідставним є твердження відповідача про те, що у визначений в позовній заяві період будь-яких господарських операцій між сторонами не проводилося.

Згідно з п. 6.2. договору відрахування роялті по даному договору, на рахунок ліцензіара, а також надання відомостей про кількість вирощеної та реалізованої продукції, та про вартість цієї продукції, а також суму роялті, ліцензіат проводить не пізніше 1 червня звітного року.

При цьому судом враховуються пояснення позивача, з яким погодився представник відповідача, що в даному випадку датою відрахувань роялті – „не пізніше 1 червня звітного року” слід розуміти як 01.06.2013р., оскільки 01.06.2012р. передувало даті підписання договору від 09.07.2012р.

Таким чином, відрахування роялті в розмірі 3940,00 грн. відповідач повинен був провести не пізніше 01.06.2013р. Враховуючи, що у визначений договором строк оплата не була здійснена, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Однак, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, з приводу якої суд зазначає таке.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 1 ст. 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов’язань, визначених ст. 175 ГК України (п. 1.2. постанови постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29.05.2013р. №10).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України).

За правилами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з п. 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Як вбачається з п. 6.2. ліцензійного договору, з урахуванням пояснень позивача, з яким погодився відповідач, відрахування роялті по даному договору на рахунок ліцензіара ліцензіат проводить не пізніше 01.06.2013р.

Таким чином, враховуючи, що датою виконання зобов’язання є 01.06.2013р, перебіг позовної давності розпочинається з 02.06.2013р. і закінчується 02.06.2016р.

Відповідно до абз. 2 п. 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” з урахуванням положення ч. 4 ст. 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява від 23.05.2016р. була направлена поштою 08.06.2016р., про що стоїть відмітка відділення поштового зв’язку на поштовому конверті та описі вкладенні до цінного листа, тобто в даному випадку днем подання позову є 08.06.2016р.

Враховуючи, вищезазначене, позивачем при поданні позовної заяви було пропущено трирічний строк, встановлений ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України, для захисту порушених прав.

З приводу посилання позивача на те, що вперше позовна заява була направлена в межах строку позовної давності, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з абз. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше позовна заява направлялася поштою 24.05.2016р., про що свідчить опис вкладення про направлення відповідачу та фіскальний чек від 24.05.2016р., однак була повернута на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України згідно ухвали суду від 31.05.2016р.

Таким чином, перебіг позовної давності в даному випадку не перервався.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, судом враховується положення абз. 2 п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”, яким визначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 34260,00 грн. з підстав його необґрунтованості. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3940,00 грн. боргу, суд відмовляє у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

З приводу заявленого до стягнення штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, судом враховується наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно п. 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів, спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу 3940,00 грн., у зв’язку з пропуском строку позовної давності. В іншій частині нарахування штрафу, 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним, оскільки такі нарахування здійснені на суму боргу 34260,00 грн., яка заявлена безпідставно.

Таким чином, в позові необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у справі покладаються на позивача у зв’язку з відмовою в позові.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивачем неправильно сплачена сума судового збору, посилаючись на те, що з 01.05.2016р. мінімальний розмір заробітної плати в Україні становить 1450,00 грн.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України „Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Таким чином, позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі, встановленому чинним законодавством.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В позові національного наукового центру "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України" Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 академії аграрних наук України м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" Хмельницька область, Волочиський район, м. Волочиськ про стягнення 88815,10 грн., з яких: 38200,00 грн. - борг; 19100,00 грн. - штраф; 3419,16 грн. - 3% річних; 28095,94 грн. - інфляційні втрати відмовити.

Повне рішення складено: 30.08.2016р.

Суддя О.Є. Танасюк

Віддрук. 4 прим. :

1 - до справи,

2 - позивачу, національного наукового центру "Інститут землеробства ОСОБА_1 академії аграрних наук України"(08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників,2-Б) - простим.;

3 - відповідачу, товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" (31200, Хмельницька область, Волочиський район, м. Волочиськ, вул. Фридрихівська, буд.40);

4 - третій особі - ОСОБА_1 академія аграрних наук України (м. Київ, вул. Суворова, 9) - простим.