РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на постійне проживання в спадковому будинку, визнання порядку користування житловим будинком і усунення перешкод у користуванні частиною будинку,

встановив:

позивачка звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідач чинить їй перешкоди в користуванні ? частини житлового будинку № АДРЕСА_1, яке вона має згідно заповідального відказу зробленого у заповіті її чоловіка ОСОБА_3 від 16 квітня 2013 року, з яким вони разом проживали в незареєстрованому шлюбі з 1992 року по день смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Оскільки відповідач її право на проживання в будинку не визнає, просить визнати за нею право на постійне довічне проживання в ? частині будинку, зобов'язати відповідача не чинити їй в цьому перешкод та встановити порядок користування будинком, виділивши їй в користування ? його частину.

В суді позивачка та її представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечили, право позивачки на довічне проживання у частині спірного будинку не визнавали, посилаючись на те, що позивачка не входить до кола осіб, які є спадкоємцями майна померлого ОСОБА_3, яка заяву про прийняття спадщини не подавала. Крім того спадщину відповідачем прийнято не за заповітом його батька, а за законом внаслідок чого заповідальний відказ втратив свою чинність.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як убачається з матеріалів справи, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок № АДРЕСА_1.

За життя ОСОБА_3 склав заповіт, згідно якого заповів усе своє майно сину ОСОБА_2 з довічним проживанням в ? частині житлового будинку № АДРЕСА_1 ОСОБА_1.

Згідно довідки Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області №344 від 14 березня 2016 року вказаний заповіт не змінено та не скасовано.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 травня 2014 року ОСОБА_2 успадкував після смерті свого батька спірний житловий будинок.

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 немає, що підтверджується матеріалами спадкової справи №358/2013 від 13 серпня 2013 року.

03 березня 2016 року позивачка звернулася до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу свідоцтва про право на довічне проживання у спірному будинку.

Однак листом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області №23/01-17 від 10 березня 2016 року позивачці відмовлено у задоволенні вказаної заяви у зв'язку з відсутністю на те законних підстав.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 12 листопада 2014 року, адресованої голові Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, відповідач чинить перешкоди позивачці у користуванні ? частиною спадкового житлового будинку.

Крім того, як встановлено з пояснень сторін за три дні до судового засідання по справі відповідач змусив позивачку виселитися з будинку.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до положень ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Відповідно до ст. 1237 ЦК України заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ.

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Згідно ст. 1238 ЦК України предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.

Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Аналізуючи в системному зв'язку вимоги ст.ст 1223, 1268 та 1273 ЦК України суд вважає, що спадкоємець повинен або прийняти спадщину за заповітом, або відмовитися від цього.

Однак, як вбачається з матеріалів згаданої спадкової справи, відповідач, не відмовляючись від спадкування за заповітом, прийняв спадщину за законом, хоча такого права в нього не виникло.

Той же час, заповіт належить до одностороннього правочину, а тому за чинним законодавством є можливість застосовувати до нього правила, передбачені у главі 16 ЦК України, якою регламентуються загальні положення про правочини. У контексті цього заповідальний відказ - це окремий випадок заповіту з умовою, а тому він має узгоджуватись з основними положеннями заповіту з умовою (ст. 1242 ЦК України).

Виходячи з цього спадкоємці як за заповідальним відказом, так і за заповітом з умовою не можуть не рахуватись із волею спадкодавця і відповідають за зобов'язаннями лише в межах реальної вартості спадкового майна, що перейшло до них.

Невиконання умов заповіту та заповідального відказу може призвести в основному до однакових наслідків. Так, якщо в заповіті зазначається умова, то спадкоємець або приймає спадщину з умовою і виконує її, або відмовляється від неї. Якщо ж він прийме спадщину і не виконає умову, то особа, на користь якої ця умова зазначена, або виконавець заповіту (душерозпорядник) може вимагати примусового забезпечення прав зазначених у заповіті осіб.

Як заповідальний відказ, так і умови заповіту визначаються заповідачем і стосуються його волі щодо конкретних правовідносин, які він зазначає в заповіті.

Отже, спадкоємець, зобов'язаний заповідальним відказом, або приймає таку спадщину, або відмовляється від неї. Якщо ж він її прийняв, то у відказоодержувача виникає право примусового забезпечення його прав шляхом безспірного їх здійснення при зверненні безпосередньо до зобов'язаних спадкоємців, а в разі їх відмови - до суду за примусовим здійсненням цих прав.

Відповідно до ст. 1271 ЦК України якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Вказана стаття передбачає пасивну поведінку відказоодержувача, оскільки на відміну від спадкоємців, відказоодержувач не повинен вчиняти будь-яких дій, щоб отримати заповідальний відказ.

Відказоодержувач не є спадкоємцем майна померлого, відтак необхідність прийняття ним спадщини в спосіб передбачений ст. 1269 ЦК України шляхом подання письмової заяви до нотаріальної контори, не передбачена та для прийняття заповідального відказу не потребується.

Доводи сторони відповідача про протилежне є безпідставними, які на вимогах Закону не ґрунтуються.

ОСОБА_1 від заповідального відказу не відмовлялася, відтак вважається такою, що його прийняла.

Разом з тим, статтею 1239 ЦК України визначена єдина підстава втрати чинності заповідального відказу - смерть відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

Сам по собі факт прийняття спадщини за законом, а не за заповітом, що в цій справі сталося неправомірно, не призводить до втрати чинності заповідального відказу.

Заповіт ОСОБА_3 є чинним, не зміненим та не скасованим, який в частині заповідального відказу підлягає виконанню.

Отже слід зробити висновок, що навіть в разі відмови спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини, заповідальний відказ продовжує діяти, що має місце в цій справі. Прийняття спадщини відповідачем за законом, а не за заповітом, цих обставин в силу вказаного вище змінювати не може.

Спадкодавцем регламентовано спадкування обтяженої заповідальним відказом частини, волевиявлення заповідача неможливо скасувати і своєї сили воно в даному випадку не втрачає.

Таким чином судом виявлено порушення прав позивачки, які підлягають захисту шляхом визнання за нею права на довічне проживання в ? частині спірного житлового будинку та зобов'язання відповідача не чинити перешкод у цьому.

Обраний позивачкою спосіб захисту в цій частині є адекватним змісту її порушеного права.

Що стосується вимог позову про встановлення порядку користування спірним житловим будинком, то підстав для цього судом не встановлено, виходячи з наступного.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, суду не представлено доказів того, що у сторін виник спір саме з приводу визначення порядку користування житловим будинком, не визначено конкретного способу користування ним, в справі відсутні відомості про кількість та технічні характеристики приміщень, з яких складається житловий будинок та який порядок користування ними склався між сторонами.

Відтак позов в цій частині задоволенню не підлягає у зв'язку недоведеністю.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право на довічне проживання в ? частині спадкового житлового будинку № АДРЕСА_1 згідно заповідального відказу зробленого у заповіті ОСОБА_3 від 16 квітня 2013 року зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 70.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні ? частиною вказаного спадкового житлового будинку № АДРЕСА_1.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.

Суддя