КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2016 року м. Київ 810/2261/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання: Волощук Л.В.,

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - Шиленко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Київської області,

про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Прокуратури Київської області про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з липня по грудень 2015 року у розмірі 108369,15 грн. (з урахуванням змін та доповнень до позовної заяви від 01.08.2016).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу прокурора Київської області від 11.12.2015 № 2253к його з 14.12.2015 було звільнено з посади прокурора прокуратури Вишгородського району Київської області у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Київської області. Разом з тим, на думку позивача, за час проходження служби в органах прокуратури з 01.07.2015 по 14.12.2015 року Прокуратурою Київської області були порушені його права у частині належної оплати праці, оскільки заробітна плата виплачувалась без врахування частини 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

В судовому засіданні 03.08.2016 позивач позовні вимоги (з урахуванням змін та доповнень до позовної заяви від 01.08.2016) підтримав у повному обсязі та просив задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, свою позицію виклав у письмових запереченнях. Крім того, зазначив, що заробітна плата прокурора регулюється Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII. Фінансування оплати праці прокурорів, відповідно до частини 9 статті 81 вказаного Закону, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Пунктами 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на отримання органів прокуратури.

Пунктом 13 Розділу ХІІІ Закону України "Про прокуратуру" доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Оскільки, Кабінетом Міністрів України цього зроблено не було, прокуратура Київської області не могла самостійно встановити підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти на користь позивача.

За таких обставин, як зазначає відповідач, прокуратура Київської області не наділена правом самостійно, без правового врегулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного Бюджету України, здійснювати перерахунок заробітної плати позивача та виплачувати її у вищому розмірі. Не приведення норм постанови Кабінету Міністрів України до вимог прийнятого Закону є недоліком діяльності вищого органу виконавчої влади та не стосується діяльності як Генеральної прокуратури України, так і прокуратури Київської області.

Враховуючи вказане представник відповідача зазначив, що прокуратурою Київської області дотримані вимоги закону України "Про прокуратуру" та Постанови КМУ № 505 від 31.05.2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" при виплаті позивачу заробітної плати за період роботи на посаді прокурора прокуратури Вишгородського району Київської області, а тому просив відмовити в задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач працював в прокуратурі Вишгородського району Київської області, що не заперечується відповідачем.

Наказом прокурора Київської області від 11.12.2015 № 2253к молодшого радника юстиції ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора прокуратури Вишгородського району Київської області на період відпустки ОСОБА_3 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.12.2015 року у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Київської області відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 статті 40 КЗпП України та наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні, враховуючи вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України (а.с. - 12).

Відповідно до вказаного наказу, підставою для звільнення слугував: рейтинговий список Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, наказ Генерального прокурора України № 82ш від 23.09.2015, попередження про звільнення від 01.10.2015.

Як вбачається з розрахункового листа про нараховану позивачу заробітну плату, за період з січня 2015 року по грудень 2015 рік, Прокуратурою Київської області заробітна плата позивачу нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (а.с. 38).

Вважаючи, що прокуратурою Київської області на момент звільнення позивача не виплачена в повному обсязі заробітна плата, ОСОБА_1 звернулася за захистом своїх прав до Київського окружного адміністративного суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

15.07.2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII, згідно пункту 1-1 "Перехідних положень" якого до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

Відповідно до частини 2 статті 81 Закону "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Приписами частини 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Тобто, виходячи з вищенаведених норм Закону України "Про прокуратуру", оклад ОСОБА_1 повинен був складати 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з липня 2015 року, на що і посилається позивач.

Відповідно до статтей 8, 13 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяг витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Приписами статті 89 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону України "Про прокуратуру").

Згідно частини 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Суд зазначає, що закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю останній є спеціальним законом, оскільки регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.

Так, абз. 2 та 3 пункту 9 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" № 80-VIII від 28.12.2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік, а також, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, 25.10.2014 р., № 206) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надає повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763, визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України по справі № 18/183-97 від 03.10.1997 року конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Так, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 року № 79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" якого доповнено пунктом 26, яким серед іншого встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Як встановлено судом, Закон України "Про прокуратуру" прийнято 14.10.2014 року в той час, як Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" прийнято 28.12.2014 року, тобто пізніше. Відтак, саме положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" слід застосовувати в даному випадку, щодо застосування норм і положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, Бюджетним кодексом України із змінами і Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" по-іншому врегульовувало відносини в частині визначення розміру посадових окладів прокуратури і, враховуючи, що ці закони були прийняті 28.12.2014 року, тобто пізніше, ніж Закон України "Про прокуратуру", то вони мають пріоритет у застосуванні.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведені положення дають підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у відповідному розмірі.

При цьому суд враховує, що закон має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі регулювати свою поведінку (принцип юридичної визначеності). В даному випадку застосоване національне законодавство відповідало вимозі щодо передбачуваності на момент його правозастосування.

Як вбачається з розрахункового листа про нараховання заробітної плати за період липень-грудень 2015 року, ОСОБА_1 прокуратурою Київської області заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу, який передбачений діючим законодавством, а саме постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763.

Відповідно до норм, закріплених статті 81 Закону України "Про прокуратуру", заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Частиною 7 статті 81 передбачено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

В матеріалах справи містяться розрахунковий лист за період з січня по грудень 2015 року, в якому зазначено нарахування помісячно (оклад, доплата за класний чин, надбавка за шкідливість Чорнобильської зони, надбавка за особливо важливі завдання, вислуга років, щомісячна премія, індексація доходу).

Позивач не погоджується з такими сумами виплат, оскільки вважає, що їх розрахунок має бути здійснено на підставі встановленого розміру заробітної плати статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" - 10 мінімальних заробітних плат з 01.07.2015 року (12180 грн. липень-серпень 2015 року та 13780 грн. - вересень-грудень 2015 року) та додатково зазначає, що у відповідності до частини 7 статті 81 йому передбачено виплачувати надбавку у розмірі 20 % від посадового окладу.

Крім того, позивач зазначив, що частиною першою статті 82 Закону України «Про Прокуратуру» також передбачена щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора, у зв'язку з чим йому мала бути виплачена матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі не менше 16 536 грн.

Також, позивач зазначив, що частиною першою статті 82 Закону України «Про Прокуратуру» передбачена додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів прокурорам, які мають стаж роботи понад 10 років, тому компенсація позивачу за невикористану додаткову відпустку мала б становити 8 268,00 грн.

Крім того, позивач зазначив, що вихідна допомога, яка мала б бути виплачена йому при звільненні, повинна становити 33 072 грн.

За власним розрахунком позивача останньому відповідачем не донараховано тане виплачено заробітну плату у розмірі 108 369 грн. 15 коп.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог здійснено розрахунок заборгованості з заробітної плати, виходячи з окладу 10 мінімальних заробітних плат, а не з окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505, а тому суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є необґрунтованим та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд зазначає, що положення Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" в установленому законодавством порядку неконституційними не визнано, а прокуратура Київської області при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу діяла відповідно до вимог Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" та постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763).

При цьому слід зазначити, що не всі соціальні права в Конституції України визначені із зазначенням конкретних обов'язків держави щодо їх забезпечення. Безпосередньому забезпеченню і судовому захисту підлягають лише ті конституційно чи законодавчо закріплені соціальні права, стосовно яких Конституцією України або чинним законодавством передбачено конкретні позитивні дії держави. Визначені ж у цілому соціальні права реалізуються за наявності у держави відповідних економічних ресурсів.

Суд враховує, що реалізація положень Закону України "Про прокуратуру" є неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 та Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Однак, такі зміни з незалежних від відповідача причин протягом спірного періоду не були внесені.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за період липень-грудень 2015 року.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься і у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (справа № 21-1726а16) та від 13 липня 2016 (справа № 21-1488а16).

Відповідно до вимог частини першої статті 244-2 висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України(конституційності) пункту 4 розділу VII розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статті 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.

Наведене в сукупності свідчить, що застосування норм і положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів, згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" є правомірним.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за спірний період, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158 - 163, 167 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 05 серпня 2016 р.