АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Винту Ю.М., Перепелюк Л.М.

секретаря Герман Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 про визнання дій незаконними, договору недійсним частково, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки із права спільної часткової власності, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності на майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 червня 2016 року,

встановила:

ОСОБА_1 у липні 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним частково.

Зазначав про вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176.

Посилався на те, що не володіє українською мовою, був позбавлений можливості бути обізнаним із змістом договору.

Вважаючи, що набуває право особистої власності на квартиру АДРЕСА_2, уклав правочин під впливом помилки, яка полягає у неправильному розумінні істотних обставин, змісту договору, прав

№22ц-1063 2016 рік Головуючий у 1 інстанції Кирилюк Л.К. Категорія: 19/20 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

та обов»язків сторін.

Також зазначав, що був введений в оману ОСОБА_2, яка виконувала функції перекладача та не повідомила про те, що ОСОБА_2 є покупцем 1/3 частки квартири АДРЕСА_2.

Просив визнати договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176, в частині покупки ОСОБА_2 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці недійсним.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги, просив визнати договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176, в частині покупки ОСОБА_2 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці недійсним, визнати право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 1/3 частини квартири№4 будинку №26 по вул.Червня 28 м.Чернівці, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, вчинену 8 травня 2014 року за номером запису про право власності 5599475, реєстраційним номером об»єкта нерухомого майна 195035773101, визнати дії приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 щодо посвідчення посвідченні договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу та відмови внести виправлення до договору незаконними.

ОСОБА_4 у липні 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, ОСОБА_7 про виділ частки із спільної часткової власності, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності.

Зазначав про набуття право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_8 8 травня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №3299.

Посилаючись на право власності ОСОБА_1 на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2, технічну можливість виділу частки в натурі, просив виділити у натурі у квартирі АДРЕСА_3 28 м.Чернівці приміщення площею 19,6 кв.м та приміщення площею 8,4 кв.м, що становить 31/100 частки вартістю 203381 грн., визнати право власності на майно та припинити право спільної часткової власності на квартиру№4 будинку №26 по вул.Червня 28 м.Чернівці.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано дії приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 при посвідченні 28 жовтня 2013 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 незаконними, а в решті відмовлено.

У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, ОСОБА_7 про виділ частки із спільної часткової власності, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності відмовлено.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 7 червня 2016 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 червня 2016 року в частині визнання дій приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 при посвідченні 28 жовтня 2013 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 незаконними скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання правочину недійсним, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.230 ЦК України та дійшов висновку про недоведеність введення ОСОБА_1 відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_2 в оману, незаконність дій приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 не дають підстав для визнання правочину недійсним в частині покупця ОСОБА_2

Ухвалюючи судове рішення в частині визнання дій приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 при посвідченні договору, суд першої інстанції вважав встановленим порушення вимог ст.5, частини 10-13 ст.44 Закону України «Про нотаріат», п.10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/2, зареєстрованого Міністерством юстиції України від 22 лютого 2012 року №282/20595, не здійснення ОСОБА_1, який не володіє українською мовою, перекладу тексту правочину.

При цьому судом першої інстанції зазначено про здійснення функцій перекладача ОСОБА_2, якою не було передано приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 дійсні наміри та волю ОСОБА_1 на вчинення правочину.

Відмовляючи у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, ОСОБА_7 про виділ частки із спільної часткової власності, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності, суд першої інстанції послався на правила, встановлені ч.1 ст.364 ЦК України п.п.1,2, 2.1, 2.4 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об»єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року №55, ст.100 ЖК України та виходив з відсутності дозволу органу влади на виділ в натурі частки з квартири АДРЕСА_5 з переплануванням та добудовою, не надання земельної ділянки.

На підставі ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в сумі першої інстанції.

Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 про визнання права власності, скасування державної реєстрації, визнання дій приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 щодо відмови внести виправлення до договору незаконними, відмови у задоволенні позовних вмог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності не оскаржується.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалено з порушенням наведених норм.

Відповідно до вимог п.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до правил, встановлених п. 1 ч.6 ст.130 ЦПК України, суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову.

За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд

визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових

вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить

керуватися при вирішенні спору.

Предметом позову ОСОБА_1, тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є визнання договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176, в частині покупки ОСОБА_2 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці недійсним, визнання права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 1/3 частини квартири№4 будинку №26 по вул.Червня 28 м.Чернівці, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, вчиненої 8 травня 2014 року за номером запису про право власності 5599475, реєстраційним номером об»єкта нерухомого майна 195035773101, визнання дії приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 щодо посвідчення посвідченні договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу та відмови внести виправлення до договору незаконними.

Водночас підставою позову ОСОБА_1 про визнання договору недійсним частково, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, зазначалося вчинення договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176, під впливом помилки, яка полягає у неправильному розумінні істотних умов договору, які мають істотне значення, введення ОСОБА_2 в оману щодо обставин покупки ОСОБА_2 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці.

При цьому ОСОБА_1 правовою підставою визначав положення ч.1 ст. 229 та ч.1 ст.230 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.31 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у ст. 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 під час розгляду справи подав заяву про збільшення позовних вимог.

Разом з тим ОСОБА_1 не звертався до суду з заявою про відмову від позову про визнання договору недійсним в частині з підстав, передбачених ч.1 ст.229 ЦК України.

Частина 3 ст.174, п.3 ч.1 ст.205 ЦПК України передбачають у разі відмови позивача від позову постановлення ухвали про прийняття відмови від позову та закриття провадження у справі.

Натомість, судом першої інстанції не вирішувалось питання про прийняття відмови ОСОБА_1 від позову про визнання договору недійсним в частині з підстав, передбачених ч.1 ст.229 ЦПК України.

Судове рішення в частині відмови у позові ОСОБА_1 про визнання договору недійсним в частині з підстав, передбачених ч.1 ст.229 ЦК України, не мотивовано.

Встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

На підставі ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. п.5 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення.

Отже, правочин, який вчинено під впливом помилки, є недійсним оскільки волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у п.19 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229

ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину

недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а

також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання

або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після

виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з

правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не

має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі

від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи

неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для

визнання правочину недійсним.

За змістом договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176, правочин складено українською мовою (а.с.12).

Відповідно до cт.44 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

На підставі глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 N 296/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 22 лютого 2012 року за N282/20595, нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у заперечень щодо кожної з умов правочину.

Статтею 15 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що мова нотаріального діловодства визначається статтею 16 Закону України "Про засади державної мовної політики», згідно якої нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем мовою, якою вона володіє.

Пунктом 10 ОСОБА_7 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 N 296/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 22 лютого 2012 року за N282/20595, визначено, якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, якою вона володіє.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином ОСОБА_9 Італії й українською мовою не володіє.

Наведене стверджується паспортом та свідоцтвом про базову середню освіту ОСОБА_1 (а.с.130, 185-186).

У договорі між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, посвідченому приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованому в реєстрі за №5176, відсутній посвідчувальний напис про здійснення ОСОБА_6 нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі перекладу документу.

Судом першої інстанції встановлено, що функції перекладача виконувала ОСОБА_2

З огляду на наведене ОСОБА_1 фактично був позбавлений можливості бути обізнаним із змістом договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, прав та обов»язків сторін, що свідчить про неправильне сприйняття ОСОБА_1 істотних умов угоди, зокрема, покупки ОСОБА_2 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, невідповідність волевиявлення ОСОБА_1 його справжньому наміру набути право особистої власності на квартиру АДРЕСА_3 28 м.Чернівці.

Відповідно правової позиції, висловленої у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15, сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння на порушення норм матеріального права.

На підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Тому судове рішення в частині відмови у позові ОСОБА_1 про визнання договору недійсним частково, витребування майна із чужого незаконного володіння підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Така позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 16 вересня 2015 року у справі за № 6-1203цс15.

Встановлено, що ОСОБА_4 набуто право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_8 8 травня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №3299 (а.с.32).

З огляду на визнання договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176, недійсним, ОСОБА_2 не мала права відчужувати майно.

Ураховуючи вибуття 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 з володіння ОСОБА_1 на підставі договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_8 8 травня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №3299, поза його волею, майно підлягає витребуванню від набувача ОСОБА_4

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

За змістом частини 1 та 2 ст.50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її

вчиненні , нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої

стосуються такі дії чи акти.

Главою 14 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595, передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Отже право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі.

Частиною 1 ст.1 Закону «Про нотаріат» встановлено, що нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно наведеного нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Водночас ОСОБА_1 пов»язувався захист своїх прав та інтересів при вчиненні приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 нотаріальної дії з правовідносинами з договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176.

Тому вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання дій приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 при посвідченні 28 жовтня 2013 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 незаконними не є захистом порушеного права, не відновлює права ОСОБА_1 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_6.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, відсутні підстави для самостійного визнання дій приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 при посвідченні 28 жовтня 2013 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 незаконними, внаслідок яких виникли правовідносини з договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 28 м.Чернівці, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №5176.

На підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Тому судове рішення в частині визнання дій приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 при посвідченні 28 жовтня 2013 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 незаконними підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

Керуючись п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційні скарги приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5, ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 червня 2016 року в частині визнання дій приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 при посвідченні 28 жовтня 2013 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 незаконними, відмови у позові ОСОБА_1 про визнання договору недійсним частково, витребування майна із чужого незаконного володіння скасувати.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 про визнання дій незаконними відмовити.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 про визнання договору недійсним частково, витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Визнати договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_2 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 28 жовтня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за №5176, в частині покупки ОСОБА_2 1/3 частки квартири АДРЕСА_7 недійсним.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 1/3 частку квартири АДРЕСА_8.

В решті залишити без зміні.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді