Справа № 2012/2-1041/11

2/639/537/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі :

Головуючого – судді Шиянової Л.О.,

За участю секретаря – Крбеян К.О.

Представника позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому за сіданні цивільну справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 обласної державної адміністрації, ОСОБА_4 міської ради, Департаменту соціального захисту населення ОСОБА_4 обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Київського району ОСОБА_4 міської ради про відшкодування шкоди –

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 обласної державної адміністрації, ОСОБА_4 міської ради, Департаменту соціального захисту населення ОСОБА_4 обласної державної адміністрації,Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Київського району ОСОБА_4 міської ради про відшкодування шкоди.

В подальшому позивачі неодноразово уточнювали та доповнювали заявлені позовні вимоги. В останній доповненій позовній заяві, яка була подана до суду 30.04.2015 року позивачі звернулися з позовом до ОСОБА_4 обласної державної адміністрації, ОСОБА_4 міської ради, Департаменту соціального захисту населення ОСОБА_4 обласної державної адміністрації,Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Київського району ОСОБА_4 міської ради та просили ухвалити рішення, на підставі якого зобов’язати відповідачів сплатити у повному обсязі за період з 2003 року вартість: 1) автотомобіля, який призначений для інваліда з правом передачі управління ОСОБА_5; 2) виплачувати транспортні розходи за період з травня 1992 року у зв’язку із ненаданням автомобіля для пересування та виплачувати ці кошти до тих пір, доки не будуть виплачені кошти на придбання автомобіля; 3) виплачувати кошти на придбання інвалідних колясок: кімнатної та вуличної у строки, передбачені Інструкцією про порядок забезпечення населення України технічними засобами реабілітації; 4) виплачувати щорічно ОСОБА_2 кошти для придбання ортопедичного взуття та обладнання для одягання-роздягання, відповідно до ст. 39 Закону України «Про соціальну захищеність інвалідів України»; 5) виплачувати щорічно кошти на придбання 2 путівок у місцевий санаторій «Роща» як інваліду 1 групи трудового ушкодження для ОСОБА_2 І.В. та для супроводжуючої особи; 6) виплачувати щорічно кошти для проведення курсів лікування, які визначають відучи клиніки для ОСОБА_2 підтримуючого та профілактичного лікування, а також належних відповідно висновку МСЕК безкоштовних ліків, необхідних для досліджень; 7) зобов’язати відповідачів відшкодувати розходи по оплаті комунальних платежів у зв’язку з ненаданням ОСОБА_2 субсидій для оплати комунальних послуг за період з жовтня 2007 року по жовтень 2012 року; 8) зобов’язати відповідачів переоформити ОСОБА_2 пенсію по поверненню з листопада 1992 року, як інваліда по трудовому ушкодженню, відповідно до ст. 11 Закону «про охорону праці» та ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відповідно до ст. ст. 19,29, ч. 6 ст. 56 «Про пенсійне забезпечення»; 9) зобов’язати відповідачів надати ОСОБА_2 пільги з січня 2006 року і до виплати «Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві» на соціальну допомогу від держави у розмірі 100% мінімальної заробітної плати як інваліду по трудовому ушкодженню, який не отримує соціальних послуг від «Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві»; 10) зобов’язати відповідачів виплатити ОСОБА_2 вартість ортопедичного ліжка та ортопедичного матрацу; 11) зобов’язати відповідачів надати вмотивовану відповідь на заяву ОСОБА_2 – чому їй було відмовлено в наданні матеріальної допомоги у зв’язку з поїздкою в м. Київ на консультацію в інститут ім. Шалімова для узгодження подальшої тактики лікування У1 стадії порушення кровообігу в нижніх кінцівках та підстав відмови у виплаті матеріальної допомоги в 2012 році? 12) стягнути на користь ОСОБА_6 щомісячну суму 185 грн. – мінімальна заробітна плата на 13.10.2003 року та в подальшому у розмірі мінімальної заробітної плати для осіб, які допомагали та допомагають перетаскувати та ремонтувати коляску та побутові ремонтні роботи засобів реабілітації (з 2003 року це ОСОБА_6С.), ця сума повинна кожен раз уточнюватися з урахуванням мінімальної заробітної плати; 13) стягнути суму 10000грн. (за період з 01.01.2000 року по 01.11.2003 року), а станом на жовтень 2013 року ця сума збільшується на величину інфляції 422,7% за період з січня 2000 року по жовтень 2013 року =10000грн. х 422,77%=42270 грн.; 14) ціна позову 8584 грн. станом на 03.12.1999 року. Ціна позову збільшується на величину інфляції за період з грудня 1999 року по жовтень 2013 року і становить: 422,7% х 8584 грн.=36284,57 грн.

В обґрунтування позову позивачі послалися на те, що відповідачі: ОСОБА_4 облдержадміністрація та Головне управління з праці та соціального захисту населення (з 2012 року - Департамент соціального захисту населення ОСОБА_4 обласної державної адміністрації) з 1992року і до 2000 року були відповідальними за облік, розподіл та надання інвалідам засобів пересування (інвалідні коляски, спецавтотранспорт: автомобілі з ручним керуванням, мотоколяски тощо), а також відповідачі були відповідальними за дотриманням черги з надання інвалідам автомобілів і виплат інвалідам коштів на бензин та ремонт автомобілів. А особам, які перебувають у черзі на отримання автомобілю, відповідачі повинні були виплачувати кошти на транспортні розходи до отримання автомобіля.

Крім того, в функціональні обов'язки відповідачів входило: призначення та виплата пенсій, соціальних виплат, надання санаторно-курортних путівок тощо. У 2001 році функції призначення і виплата пенсій були передані Пенсійному Фонду, а відповідачами була залишена функція контролю за правильністю призначення та виплатою пенсій Пенсійним Фондом. А також була залишена функція контролю за діяльністю ОСОБА_4 протезного заводу з обліку та надання інвалідам засобів реабілітації, протезування, милиці, палички, ходунки, корсети, протези, ортопедичне взуття. Такий розподіл обов’язків був до 2006 року, а потім перерозподіл обов'язків, а також їх збільшення або зменшення були у 2007 році, в 2012році, в зв'язку зі зміною нормативних актів, згідно яким інвалідам і пенсіонерам призначалися нові пільги, в зв'язку з чим змінювалися функціональні обов'язки відповідачів, які були відображені у відповідних положеннях, які затверджувалися КМУ у 1994 році, у 2000 році, 2007 році, а потім місцевими державними адміністраціями. Оскільки звернення позивачів ОСОБА_2, інваліда 1 групи - колясочника та ОСОБА_3А, який має мати-інваліда 1 групи -колясочника, до відповідачів, ніякого результату не давало, відповідачі не виконували свої посадові та функціональні обов’язки , внаслідок чого позивачам не надавалися належні пільги, позивачі вимушені були звернутися до відповідачів з позовом про поновлення порушеного права. Позивачі зазначають, що у грудні 1999 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до Обласного управління соціального захисту населення та Обласної держадміністрації про відшкодування шкоди внаслідок надання ушкодженої інвалідної коляски з ричажним приводом коліс від мускульної енергії рук і відмовою відповідачів її замінити. Зазначає, що внаслідок непридатності ричажних інвалідних колясок, які розвалювалися прямо на дорогах, у неї були аварійні ситуації з наїздом на автомобілі. 18.04.1993 року 20-ю лікарнею було надано медичний висновок про те, що інваліду 1 групи ОСОБА_2 за станом здоров’я повністю протипоказані вуличні коляски з механічним ричажним приводом коліс від мускульної енергії рук. Крім того, у висновку зазначено, що інваліду ОСОБА_2 необхідно надати інвалідну коляску з електроприводом, в якій не треба застосовувати мускульну енергію рук. Однак відповідачі проігнорували і цей висновок, як і висновок заводу - виробнику коляски М-407, в якому керівництво заводу зазначало, що надати коляску М-407 інваліду ОСОБА_2 неможна ще і у зв’язку із її захворюванням –гіпертонія. Також завод - виробник направив інструкцію з підбору інвалідних колясок для ОСОБА_2, яку відповідачі також проігнорували. Більш того відповідачі також діяли всупереч «Інструкції про дострокову заміну колясок у випадку їх поломки або невідповідності коляски стану здоров’я інваліда». Таким чином відповідачі примушували позивача роками користуватися непридатними колясками, внаслідок чого вона не мала можливості мати свободу пересування або вимушена була ризикувати своїм здоров’ям та життям, що призводило до неодноразових аварійних ситуацій на дорогах. Позивач зазначає також, що з червня 2012 року відповідачів відмовляються надавати їй безкоштовно будь-яку медичну допомогу, а не тільки надавати безкоштовно судинні препарати для лікування судин ніг після їх обмороження у 1996 році, що призвело до У1 ст. (по СЕАР) порушення кровообігу та тяжким трофічним змінам шкіри у нижніх кінцівках, що вимагає оперативного лікування в НДІ «Трасплантології ім.. Шалімова» у м. Київі. Позивач також зазначає, що відповідачі винні в ушкодженні її здоров’я ще й тому, що систематично погіршували її житлові умови, так як незаконно здавали в оренду комерційним структурам цокольно-підвальні приміщення під її квартирою, внаслідок чого вона отримала отруєння ядовитими парами та газами. Позивачу було встановлено діагноз токсична енцефалополінейропатія з тетрапарезом, яка є невиліковною. Цю хворобу можна лише зупиняти медикаментозно, однак відповідачі відмовляються надавати позивачу безкоштовне лікування, яке вона отримувала до червня 2012 року. Також позивач зазначає, що у 2007 році у неї сталася важка травма в Києві в метро «Хрещатик», після чого ВКК поліклініки з 2007року, а також МСЕК та ВКК Шпиталю для інвалідів війни рекомендували їй постельно-напівпостельний режим, ортопедичне ліжко і ортопедичний матрац; рекомендували для пересування коляски з електроприводом як кімнатну, так і вуличну, а також Транспортна МСЕК з 1992 року чотири жди надавала висновок про надання позивачу автомобіля за ціною 7% його вартості як інваліду по трудовому каліцтву з правом передачі управління особі, яка має водійське посвідчення і проживає із нею в одному будинку, а такою особою є сусід - ОСОБА_5. Але протягом більш 21 року відповідачі під різними підставами ухиляються від надання автомобіля «Славута», а також замінити інвалідні коляски; при цьому відповідачі повинні виплачувати їй компенсацію на транспортні розходи аж до отримання автомобіля з ручним керуванням. Відповідачі ухиляються від надання належних їй засобів реабілітації; надання засобів догляду; надання щорічно для неї та для супроводжуючої особи двох санаторно-курортних путівок для лікування (останній раз 2 путівки надавалася в 2003році, тобто більш 10 років). Відповідачі відмовляються надавати їй пільгове підтримуюче та профілактичне лікування, а також відмовляються надавати безкоштовні ліки та безкоштовні дослідження, надавати пільги з соціального обслуговування, а саме відмовляють їй в щомісячній виплаті державної соціальної допомоги в розмірі 100% мінімальної пенсії за Законом «Про державну соціальної допомоги лікам, які не мають право на пенсію та інвалідам», де в ст.4 зазначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи, які не отримують соціальні виплати з «Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві...». Інвалідам 1-ї групи, що не отримують соціальні виплати з «Фонду» мають виплачувати державну соціальну допомогу в розмірі 100% мінімальної пенсії. Замість цього відповідачі виплачують їй усього 15%. З вини відповідачів при низькій пенсії їй з жовтня 2007 року по жовтень 2012 року відмовляли в наданні субсидії оплату комунальних послуг та житла, тобто протягом 5 років вона насилу оплачувала квартиру, залишаючи собі на життя і харчування все 150 -200 грн., що призвело до важкої форми білкової недостатності, а недостатність повноцінного харчування та безбілкова їжа привела її не тільки до тривалого перебування у лікарні, але і до малокров’я, а потім і до остеопорозу кісток, тобто їх розрідження. Відповідачі мають відношення до дискримінації позивача щодо ненадання їй більше 5-ти років належної їй матеріальної допомоги, яку вона як інвалід 1-ї групи має право отримувати щорічно. На думку позивача, відповідачі винні в незаконній відмові переоформити їй пільгову пенсію за віком ще з листопада 1992 року згідно ст.19 Закону «Про пенсійне забезпечення», а не на 4 роки пізніше, коли позивачу була оформлена у 1996 році пенсія за інвалідністю, але при розрахунку пенсії не були враховані вимоги ст. 29, ч.6 Закону «Про пенсійне забезпечення», через що розмір пенсії позивача був різко зменшений. Відповідачі винні в невиконанні рекомендацій МСЕК щодо приведення житлових умов позивачів у відповідність з санітарними нормами згідно Висновків СЕС і Індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_2 від 03.11.97року.

Всі вищевикладені обставини вимусили позивачів звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні прокурор Щербакова А.К., яка виступає в інтересах позивача ОСОБА_2, заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, про день та час слухання справи повідомлялася, про причину неявки суд не повідомила.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлявся, про причину неявки суд не повідомив.

Представник відповідачів ОСОБА_4 обласної державної адміністрації, ОСОБА_4 міської ради та Департаменту соціального захисту населення ОСОБА_4 обласної державної адміністрації в судове засідання не з’явилися, надали суду письмові заперечення проти позову, просили суд розглядати справі у їх відсутність у задоволенні позову відмовити ( т.4 а.с.94-96). Представник Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Київського району ОСОБА_4 міської ради в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлялися, суду надані заяви про розгляд справи без участи їх представника ( т.4 а.с.51,59,69,81,92).

Суд вважає можливим розглянути справу та ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами у відсутності сторін, що не з’явилися.

Вислухавши пояснення прокурора, який виступає в інтересах позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

З моменту звернення ОСОБА_2 до суду порушене нею питання регламентувалося , зокрема, ст.38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Інструкцією « Про порядок забезпечення населення України протезно-ортолпедичними виробами», затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 15 березня 1994 року №25.

Так, в матеріалах справи міститься інформація про ті заходи, які були вжиті відповідно до чинного законодавства України з метою вирішення питання щодо забезпечення ОСОБА_2 відповідними технічними засобами. Але, з різних суб’єктивних причин Позивача постійно не задовольняли технічні характеристики і параметри тих засобів,які їй пропонувалися для використання ( навіть після усунення відповідних «недоліків» заводом-виробником).

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. З ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Згідно ч.1 с.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статті 58 та 59 ЦПК України вказують на те, що докази повинні бути належними та допустимими.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, всупереч вказаним вище положенням чинного законодавства України позивачі належним чином не обґрунтували свої вимоги, не надали належних і допустимих доказів, які б свідчили про неправомірність дій відповідачів та підтверджували розмір заподіяної , на їх думку, шкоди.

Підсумовуючи викладене суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі за недоведіністю .

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати не розподіляються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1,2, 3, 4, 7, 10, 11, 57-60, 79, 88, 208, 209, 215-216 ЦПК України, ст. ст.15,16 ЦК України , суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 обласної державної адміністрації, ОСОБА_4 міської ради, Департаменту соціального захисту населення ОСОБА_4 обласної державної адміністрації,Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Київського району ОСОБА_4 міської ради про відшкодування шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області шляхом подання через Жовтневий районний суд м. Харкова апеляційної скарги, поданої протягом десяти з дня її проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні, протягом десяти днів з дня отримання копії вказаного рішення.

Суддя Л.О.Шиянова