ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 серпня 2016 року № 826/9947/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Кобилянського К.М., Мазур А.С., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Державної фінансової інспекції України

про визнання протиправним та скасування рішення.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (надалі - ПАТ «Укртрансгаз», позивач) звернулось з позовом до Державної фінансової інспекції України (надалі - ДФІ України, відповідач) про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 10, 15, 18, 20, 22, 25, 26, 27, 29, 33, 35, 39, 43, 47, 48, 51, 52, 54, 55, 56, 57, 58, 60, 62, 63, 64, 66 висновків щодо порушення законодавства, викладених у вимозі ДФІ України щодо усунення порушень законодавства в ході ревізії ПАТ «Укртрансгаз», яка оформлена листом від 02.06.2016 р. № 05-14/762.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків щодо порушення позивачем законодавства, що викладені у наведених пунктах оскаржуваної вимоги ДФІ України.

В судовому засіданні представником позивача позовні вимоги підтримані в повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення в частині оскаржуваної вимоги в частині пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 10, 15, 18, 20, 22, 25, 26, 27, 29, 33, 35, 39, 43, 47, 48, 51, 52, 54, 55, 56, 57, 58, 60, 62, 63, 64, 66 висновків.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України суд прийшов до висновку про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ДФІ України відповідно до п. 2.18 Плану контрольно-ревізійної роботи державної фінансової інспекції України на І квартал 2016 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укртрансгаз» та його філій за період з 01.06.2014 р. по 31.12.2015 р.

За результатами ревізії складено Акт ревізії № 05-21/27 від 22.04.2016 р. планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укртрансгаз» та його філій за період з 01.06.2014 по 31.12.2015 року (надалі- Акт ревізії).

Позивачем 05.05.2015 р. за вих. № 6685/6-004 були направлені на адресу відповідача заперечення та зауваження до Акту планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укртрансгаз» та його філій за період з 01.06.2014 по 31.12.2015 року з обґрунтуванням по пунктах.

Як вбачається з матеріалів справи 03.06.2016 р. позивачем була отримана вимога, оформлена листом від 02.06.2016 р. №05-14/762 щодо усунення порушень законодавства (далі також - вимога) без урахування заперечень позивача.

У вказаній вимозі ДФІ України наводить 66 пунктів порушень законодавства, які було встановлено під час ревізії та які не були усунуті станом на 30.05.2016 р., та вимагає опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку, а також розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законодавством відповідальності.

Також вказано, що у разі не усунення виявлених порушень законодавства в установлений строк орган державного фінансового контролю на підставі пункту 15 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 р. № 1673 «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів» ініціює розірвання контракту з керівником суб'єкта господарювання державного сектору економіки.

Водночас інформовано, що орган Держфінінспекції має право звернутися до суду в інтересах держави відповідно до пунктів 8 та 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, орган Держфінінспекції має право звернутися до суду в інтересах держави.

Не погоджуючись з висновками відповідача про порушення законодавства, викладених в пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 10, 15, 18, 20, 22, 25, 26, 27, 29, 33, 35, 39, 43, 47, 48, 51, 52, 54, 55, 56, 57, 58, 60, 62, 63, 64, 66 вимоги та з вимогою усунути виявлені порушення законодавства (щодо оспорюваних пунктів) в установленому законодавством порядку, а також розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законодавством відповідальності, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю», головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Стаття 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю» визначає, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до положень п.п. 7, 10, 13 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю», органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Крім того, п. 15 даної статті Закону передбачено право контролюючого органу порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Згідно з п. 1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 р. № 310, Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Положенням, визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи (п. 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення, Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 15); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 18); порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях (підпункт 20); у разі виявлення збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 5 п. 4).

Наведені правові норми дають підстави вважати, що орган державного фінансового контролю має право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір в установленому законодавством порядку, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для підконтрольного об'єкта.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1143а15, від 15 квітня 2014 року у справах № № 21-40а14, 21-63а14, від 13 травня 2014 року у справі № 21-89а14.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У даній адміністративній справі, ДФІ України пред'явила вимогу про усунення порушень законодавства, виявлених під час ревізії. При цьому, частина висновків про виявлені правопорушення, викладених в оскаржуваній вимозі № 05-14/762 від 02.06.2016 вказують на виявлені збитки, їхній розмір.

Інша частина вимог містить лише загальні висновки про допущенні під час здійснення фінансового-господарської діяльності підприємства правопорушення без визначення розміру здійснених збитків.

Зокрема, пункти 1, 2, 3, 4, 5, 10, 15, 18, 25, 26, 27, 29, 33, 35, 54, 55, 56, 57, 58 висновків про порушення позивачем законодавства, викладених у вимозі не вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Одночасно вимога містить зобов'язання ПАТ «Укртрансгаз» опрацювати матеріали ревізії, усунути всі викладені у вимозі порушення законодавства в установленому законодавством порядку та розглянути питання про притягнення працівників позивача до встановленої законом відповідальності.

Вказаний вище факт щодо відсутності встановлених збитків, з огляду на викладені вище положення законодавства, не виключає права позивача на перевірку правомірності висновків відповідача, викладених у зазначених пунктах вимоги, в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 26.05.2016 р. по справі № 21-335а15.

З огляду на обов'язковість висновків Верховного Суду України, а також враховуючи, що пункти 20, 22, 39, 43, 47, 48, 51, 52, 60, 62, 64, 66 Вимоги вказують на виявлені збитки, завданих державі чи об'єкту контролю та їхній розмір, суд приходить до висновку, що вимога ДФІ України в цій частині не створює юридичних наслідків для позивача та не порушує його прав чи інтересів, а відтак, відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача в наведеній частині.

Щодо позовних вимог ПАТ «Укртрансгаз» в частині скасування решти пунктів висновків щодо порушення законодавства, викладених в оскаржуваній вимозі ДФІ України, суд зазначає наступне.

Відповідно до оспорюваного п. 1 висновків вимоги, ДФІ України було встановлено недотримання позивачем вимог п.п. 4.1 та 4.3 договору від 12.12.2014 р. №1412000238, чим порушено п.п. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України та п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: сума льотних годин в розрізі щоденного нальоту, зазначена в деяких актах виконаних робіт, перевищує тривалість часу між зльотом та посадкою відповідного повітряного судна, а також у внесенні сторонами договору до актів виконаних робіт недостовірних даних щодо тривалості польотів, що призвело до безпідставного включення до витрат коштів на загальну суму 3534,04 тис. грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1.1 договору №1412000238 від 12.12.2014 р., виконавець (TOB «Авіакомпанія «Промінтерсервіс») зобов'язується за завданням замовника (позивач) надати послуги щодо оренди пасажирських повітряних транспортних засобів з екіпажем (аеровізуальний огляд та обстеження магістральних газопроводів), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 2.1 договору №1412000238 від 12.12.2014 р., загальна кількість льотних годин, технічні вимоги та обсяги послуг визначені в Технічному завданні, яке наведено в Додатку 1 до цього договору.

Відповідно до п. 4.3 договору, вартість наданих виконавцем послуг у звітному місяці визначаються кількістю фактично відпрацьованих льотних годин та хвилин повітряними судами у звітному місяці, вартістю однієї льотної години повітряного судна, яке використовується, та кількістю повітряних суден.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Повітряного кодексу України, дія цього Кодексу поширюється на фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі авіації та використання повітряного простору України, а саме:

1) в Україні - на юридичних та фізичних осіб в частині, що їх стосується, крім суб'єктів державної авіації, на яких поширюється дія статей 4, 7 - 9, 23 - 33, 38, 45, 46, частини першої статті 57, частини другої статті 63, 65, 69, статей 110 - 116 і частини другої статті 119;

2) за межами України - на авіаційний персонал під час виконання ним службових обов'язків та цивільні повітряні судна України, їх експлуатацію і технічне обслуговування.

Статтею 26 Повітряного кодексу України визначено, що повітряний простір України, доступний для виконання польотів загального повітряного руху, поділяється на:

1) контрольований повітряний простір України обслуговування повітряного руху, в межах якого можуть надаватися в установленому порядку всі види обслуговування повітряного руху (диспетчерське, польотно-інформаційне, аварійне);

2) повітряний простір України поза межами контрольованого повітряного простору обслуговування повітряного руху, де в установленому порядку забезпечуються польотно-інформаційне та аварійне обслуговування.

Класифікація повітряного простору України обслуговування повітряного руху визначається уповноваженим органом з питань цивільної авіації виходячи з потреб користувачів повітряного простору України, необхідності забезпечення безпеки польотів, їх економічної ефективності та публікується в документах аеронавігаційної інформації.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 10.12.2013 р. №1009, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.12.2013 р. за №2203/24735, затверджено Класифікацію повітряного простору обслуговування повітряного руху України.

Як вбачається із наведеної Класифікації, повітряним простором поза межами контрольованого повітряного простору (клас повітряного простору G) є повітряний простір від рівня земної/водної поверхні до висоти 1500 м (включно). У місцевості, де висота рельєфу становить 900 м та вище, верхня межа повітряного простору класу G встановлюється на висоті 600 м (включно)

Так, відповідно до п. 2.1 Додатку 1 до договору №1412000238 від 12.12.2014 р., польоти орендованих повітряних суден у рівнинній і горбкуватій місцевості повинні здійснювати на висоті від 50 до 100 м, а при висоті гір до 2000 м - на висоті до 320 м.

Таким чином, відповідно до умов договору, орендовані повітряні судна мали здійснювати польоти за межами контрольованого повітряного простору.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Повітряного кодексу України, використання повітряного простору України здійснюється на підставі дозволів, що надаються органами об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху відповідно до порядку, визначеного Положенням про використання повітряного простору України, крім випадків, передбачених пунктами 1 - 5 частини другої статті 24 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 29 Повітряного кодексу України встановлено, що разі виконання польотів цивільних повітряних суден та літальних апаратів поза межами контрольованого повітряного простору України заявка на використання повітряного простору України не подається, за винятком випадків, зазначених у Положенні про використання повітряного простору України.

Положення про використання повітряного простору України затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 401.

Відповідно до п. 1 цього Положення, воно визначає порядок організації та використання повітряного простору України (далі - повітряний простір) юридичними і фізичними особами - користувачами повітряного простору, а також органами, що здійснюють контроль за дотриманням порядку використання повітряного простору, управління використанням повітряного простору та обслуговування повітряного руху (далі - ОПР). Діяльність державних органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і підпорядкування, пов'язана з використанням повітряного простору, яка може загрожувати безпеці польотів повітряних суден та інших літальних апаратів, провадиться відповідно до вимог цього Положення в частині, що стосується порядку використання повітряного простору.

Пунктом 56 Положення встановлено, що користувачі повітряного простору, заінтересовані у провадженні діяльності, зазначеної у пункті 3 цього Положення, повинні подати відповідну заявку на використання повітряного простору.

У разі виконання польотів повітряних суден поза межами контрольованого повітряного простору ОПР на висоті не більш як 1500 метрів над середнім рівнем моря заявки на виконання польоту та використання повітряного простору не подаються (за умови обов'язкового інформування органів управління Повітряних Сил Збройних Сил згідно з пунктом 83 цього Положення), крім польотів, що виконуються в тимчасово зарезервованому повітряному просторі, повітряному просторі, де управління повітряним рухом здійснюється органами управління Повітряних Сил Збройних Сил та інших державних органів, а також у межах зони з особливим режимом використання повітряного простору.

Відповідно до п. 83 Положення, інформування відповідних органів управління Повітряних Сил Збройних Сил та органів об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху, що здійснюють контроль за використанням повітряного простору України, про виконання польотів здійснюється: органами ОПР - під час обслуговування повітряного руху в межах контрольованого простору ОПР; користувачем повітряного простору за допомогою найзручнішого виду зв'язку, визначеного пунктом 57 цього Положення, - під час провадження діяльності з використання повітряного простору поза межами контрольованого простору ОПР.

Згідно з вимогами цього пункту Положення, відповідним органам управління Повітряних Сил Збройних Сил надається інформація про перенесення та знову призначений час вильоту повітряних суден, запуск метеорологічних радіозондів; про заміну повітряного судна (заміну типу повітряного судна, позивних командира екіпажу тощо); про фактичний час вильоту повітряних суден, запуску метеорологічних радіозондів, крім запуску метеорологічних радіозондів, що здійснюється в єдині міжнародні скоординовані терміни; про початок польотів для проведення авіаційних робіт; про відміну польотів, вильотів повітряних суден, запусків метеорологічних радіозондів; про закінчення аеродромних польотів, польотів для проведення авіаційних робіт; про посадку повітряних суден, що виконують польоти за маршрутами ОПР та поза маршрутами ОПР; про перерву в аеродромних польотах тривалістю понад 1 годину тощо.

Враховуючи зазначені вище вимоги законодавства, Суд приходить до висновку про те, що у разі здійснення польотів поза межами контрольованого повітряного простору про це в обов'язковому порядку повідомляється відповідний орган управління Повітряних Сил Збройних Сил, а не ДП «Украерорух».

Відповідно, суд визнає необґрунтованою позицію ДФІ України щодо наявних розбіжностей, стосовно часу здійснення польотів на замовлення позивача, у первинній документації ПАТ «Укртрансгаз» порівняно з інформацією, наданою ДП «Украерорух».

Пунктом 57 наведеного вище Положення визначено, що подання заявок та видача дозволів на використання повітряного простору або анулювання заявок може здійснюватися за допомогою телеграфу, телефону, поштового зв'язку, телефаксу тощо. Користувачі повітряного простору зобов'язані мати прямий зв'язок (телеграф, телефон, телефакс або інші види зв'язку) з органами ОПР та відповідними органами управління Повітряних Сил Збройних Сил.

Оскільки Положенням передбачено можливість подачі заявок та видачі дозволів, зокрема, за допомогою телефону, суд вважає безпідставним твердження відповідача у наданих запереченнях на позовну заяву про те, що ненадання ТОВ «Авіакомпанія «Промінтерсервіс» у ході зустрічної звірки даних щодо інформування органів об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху та відповідних органів управління Повітряних Сил Збройних Сил України свідчить про не виконання ТОВ «Авіакомпанія «Промінтерсервіс» польотів для позивача.

Водночас, відповідно до п. 5.8 договору №1412000238 від 12.12.2014 р., приймання та оцінка послуг, наданих виконавцем за договором, здійснюється замовником згідно з вимогами технічного завдання, план-графіків аеровізуального огляду, замовлень замовника та чинного законодавства.

Згідно з п. 5.9 договору, здача-приймання наданих послуг згідно замовлень замовника оформляється актами, які підписуються уповноваженими представниками сторін. В актах вказується загальна вартість наданих виконавцем послуг та їх розподіл між структурними підрозділами замовника. Підписаний сторонами акт здачі-приймання послуг є підставою для проведення розрахунків замовника з виконавцем.

Позивачем було долучено до матеріалів справи акти, підписані представниками TOB «Авіакомпанія «Промінтерсервіс» та ПАТ «Укртрансгаз», якими підтверджується обсяг послуг, наданих TOB «Авіакомпанія «Промінтерсервіс», у тому числі вказано кількість відпрацьованих льотних годин та хвилин, назва повітряного судна, територія обльоту.

Водночас, відповідачем не спростовується факт наявності таких актів щодо всього обсягу послуг, наданих TOB «Авіакомпанія «Промінтерсервіс», що обліковується в бухгалтерському обліку позивача.

Відповідно до п. 4.1 договору №1412000238 від 12.12.2014р., оплата фактично наданих виконавцем по цьому договору послуг здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з дати складання сторонами акту здачі-приймання послуг.

Відповідно до п. 4.3 вказаного договору вартість фактично наданих виконавцем замовнику у звітному місяці послуг визначається кількістю фактично відпрацьованих льотних годин та хвилин ПС у звітному місяці, вартості однієї льотної години ПС, яке використовувалося, та кількістю ПС.

Вартість льотної години повітряних суден визначена в додатку ІІ до договору №1412000238 від 12.12.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 цього Закону визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В контексті наведеного, суд зазначає, що акти виконаних робіт за договором №1412000238 від 12.12.2014 р. мають всі необхідні реквізити первинного документа.

Враховуючи вищезазначене, акти виконаних робіт за договором № 1412000238 від 12.12.2014 р., підписані представниками позивача та TOB «Авіакомпанія «Промінтерсервіс», є первинними документами, на підставі яких позивачем правомірно відображено в бухгалтерському обліку здійснення відповідних господарських операцій.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що оспорюваний висновок, викладений у пункті 1 вимоги ДФІ України, щодо недотримання позивачем п.п. 4.1 та 4.3 договору від 12.12.2014 р. №1412000238, чим порушено п.п. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України та п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: внесення недостовірних даних щодо тривалості польоту, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, умовах договору №1412000238 від 12.12.2014 р. та наявних в матеріалах справи документах, а тому є протиправним.

В оспорюваному позивачем пункті 2 висновку про встановлення порушення законодавства, викладеному в оскаржуваній вимозі, відповідачем зазначено, що під час ревізії встановлено порушення п.п. 2 та 6 ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що призвело до недоотримання ПАТ «Укртрансгаз» матеріальних активів (20 тонн одоранту) внаслідок внесення змін до істотних умов договору щодо збільшення вартості придбаного одоранту та зменшення його кількості на загальну суму 531 900, 00 грн., у тому числі ПДВ на суму 88650,00 грн.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 14.02.2014 р. позивачем укладено договір про закупівлю товарів №1402000129 з переможцем відкритих торгів ТОВ «Українська нафтохімічна компанія - УНХК».

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується у 2014-2015 роках передати у власність покупцеві вуглеводні та їхні похідні (одорант), зазначений в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору, а покупець - прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 3.3 договору, ціна за одиницю товару, з урахуванням умов поставки, зазначена у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору.

Відповідно до п. 11.2, умови цього договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, які визначені у ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель».

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі (п. 2 ч. 5 ст. 40 Закону) та зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок (п. 6 ч. 5 ст. 40 Закону).

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про здійснення державних закупівель», враховуючи норми п.п. 5 п. 4 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 р. № 634/2011, та пп.57 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 459 «Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі», роз'яснення щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель надає Мінекономрозвитку.

Згідно з роз'ясненням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16.04.2014 р. №3302-05/11961-07, яке діяло на дату підписання позивачем додаткової угоди від 05.03.2015 р. до договору про закупівлю товарів від №1402000129 від 14.02.2014 р. (щодо зміни ціни), замовник може застосувати норму п. 2 ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» протягом дії договору. Відповідно до зазначеної норми сторони можуть внести такі зміни декілька разів до договору про закупівлю в залежності від коливання ціни такого товару на ринку. При цьому у разі коливання ціни товару на ринку кожна зміна ціни за одиницю такого товару не може перевищувати 10 відсотків визначеної в договорі про закупівлю ціни за одиницю товару з урахуванням змін, внесених до нього (за наявності), та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в такому договорі. Разом з тим внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

При цьому ні законодавством, ні роз'ясненням Мінекономрозвитку не визначено, яка саме установа та у формі якого документу має право надавати відповідні підтвердження щодо наявності коливання ціни товару на ринку.

Листом від 09.02.2015 р. №1/20 ТОВ «УНХК» звернулось до ПАТ «Укртрансгаз» з проханням розглянути питання щодо внесення змін до договору № 1402000129 від 14.02.2014р. в частині збільшення ціни одоранту. Необхідність зміни ціни пояснювалось збільшенням його ціни закупівлі у ООО «Газпром экспорт» (Російська Федерація).

ТОВ «УНХК» надало позивачу листи Головного управління статистики від 23.02.2015 р. №09-23/3884, Київської торгово-промислової палати від 25.02.2015 р. №1708-2в/127 та Дніпропетровської торгово-промислової палати від 03.02.2015 р. №98/07-08, із яких вбачається, що вказані установи не володіють інформацією щодо середньоринкових цін на одорант природний. Дніпропетровська ТПП повідомила, що експортер одоранту ООО «Газпром экспорт» не надало відповідь на звернення ТПП щодо вартості цієї продукції в РФ.

Листом від 05.03.2015 р. №1/46 ТОВ «УНХК» повторно звернулось до позивача з проханням розглянути питання щодо внесення змін до договору №1402000129 від 14.02.2014р. в частині збільшення ціни, оскільки собівартість одоранту перевищує ціну, визначену договором №1402000129 від 14.02.2014р. Крім того, постачальник посилався на введення з 25.02.2015 року додаткового імпортного збору.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року» (який набрав чинності 25.02.2015 р.), тимчасово, строком на 12 місяців, запроваджено додатковий імпортний збір відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року та Домовленості про положення ГАТТ-1994 щодо платіжного балансу.

Базою оподаткування додатковим імпортним збором є митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України, визначена відповідно до положень Митного кодексу України (ст. 3 зазначеного Закону).

Згідно зі ст. 4 вказаного Закону додатковий імпортний збір справляється, зокрема, для товарів, що класифікуються у товарних групах 25 - 97 згідно з УКТЗЕД - за ставкою 5 відсотків.

Товарна група 29 згідно з УКТЗЕД містить товари «вуглеводні та їх галогеновані, сульфовані, нітровані або нітрозовані похідні», до яких відноситься одорант.

Отже, виникли передбачені п. 6 ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» умови, які надали сторонам договору № 1402000129 від 14.02.2014р. право змінити умови такого договору, а саме умови щодо зміни ціни за одиницю товару у бік її збільшення.

Твердження відповідача щодо неможливості застосування одночасно декількох пунктів частини 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» як підстав збільшення ціни в договорі закупівлі є таким, що не ґрунтується на нормах Закону України «Про здійснення державних закупівель», оскільки цим законодавчо такі обмежені не встановлені.

Таким чином, висновок відповідача, викладений у п. 2 вимоги, щодо порушення позивачем п. 2 та п. 6 ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та наявних у справі матеріалах.

В оспорюваному позивачем п. 3 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено в оскаржуваній вимозі, зазначено про порушення ПАТ «Укртрансгаз» п.п. 2 та 6 ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що призвело до недоотримання ПАТ «Укртрансгаз» матеріальних активів (55 тонн діатиленгліколю) внаслідок внесення змін до істотних умов договору щодо збільшення вартості придбаного діатиленгліколю та зменшення його кількості на загальну суму 885553,20 грн., у тому числі ПДВ на суму 147592,20 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатом проведення тендерних процедур, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель», між ПАТ «Укртрансгаз» та ТОВ «Світ Авто» укладено договір про закупівлю товарів №1408000152 від 20.08.2014 р.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується у 2014-2015 роках передати у власність покупцеві ефіри, пероксиди, епоксиди, ацеталі та напівацеталі органічні; сполуки органічні, інші (діетиленгліколь), зазначений в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору, а покупець - прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 3.3 договору, ціна за одиницю товару, з урахуванням умов поставки, зазначена у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору.

Відповідно до п. 12.1 цього договору, його умови не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, які визначені у ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель».

Листом від 26.02.2015 р. №1-01-12 ТОВ «Світ Авто» звернулось до позивача з проханням розглянути питання щодо внесення змін до договору № 1408000152 в частині збільшення ціни діетиленгліколю.

Крім того, листом від 20.03.2015 р. №1-01-17 ТОВ «Світ Авто» повторно звернулось до ПАТ «Укртрансгаз» з питанням щодо внесення змін до договору № 1408000152 в частині збільшення ціни діетиленгліколю. До листа додавався лист Дніпропетровської торгово-промислової палати від 16.03.2015 р. №567/07-08, у якому зазначена ціна діетиленгліколю станом на 12.03.2015 р., яка є вищою, ніж встановлена договором № 1408000152.

Необхідність зміни ціни пояснювалось постачальником також введенням з 25.02.2015 р. обов'язкового додаткового імпортного збору в розмірі 5%, згідно із ст. 4 Закону України «Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року».

Як вже було зазначено вище, Закон України «Про здійснення державних закупівель» не містить обмежень щодо одночасного застосування декількох підстав, за яких відповідно до ч. 5 ст. 40 цього Закону можливе внесення змін до договору про закупівлю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з матеріалів справи вбачається, що у сторін договору виникли передбачені п. 6 ч. 5 ст. 40 Законом України «Про здійснення державних закупівель» підстави змінити ціну за одиницю товару, уклавши додаткову угоду.

Отже, висновок відповідача щодо наявності порушень законодавства, викладений в п.3 оскаржуваної вимоги, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та спростовується доводами позивача та документами, що містяться в матеріалах справи.

В оспорюваному позивачем п. 4 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі, зазначено про порушення ПАТ «Укртрансгаз» п. 2 ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що призвело до здійснення ПАТ «Укртрансгаз» зайвих виплат ТОВ «Імпект» унаслідок завищення вартості придбаного метанолу на загальну суму 241016,40 грн., у тому числі ПДВ на суму 27131,68 грн. внаслідок внесення зміни до договору №1412000152 в частині збільшені ціни за одиницю на 10%.

Суд не може погодитись із вказаними висновками відповідача, з огляду на наступне.

За результатом проведення тендерних процедур, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель», між позивачем та ТОВ «Імпект» укладено договір про закупівлю товарів №1412000152 від 05.12.2014 р.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язується у 2014-2015 роках передати у власність покупцеві спирти, феноли, фенолоспирти та їх галогено-, сульфо- нітро- чи нітрозопохідні; спирти жирні технічні (метанол), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору, а покупець - прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 3.3 договору, ціна за одиницю товару, з урахуванням умов поставки, зазначена у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору.

Відповідно до п. 12.1 цього договору, його умови не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, які визначені у ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель.

Листом від 04.09.2015 р. № 195 ТОВ «Імпект» звернулось до позивача з проханням збільшити встановлену у договорі №1412000152 від 05.12.2014 р. ціну за одиницю товару, і в підтвердження коливання ціни на ринку надало лист ДП «Держзовнішінформ» від 04.09.2015 р. №4.5/77, в якому ДП «Держзовнішінформ» підтвердило, що ціна метанолу у сумі 29200,00 грн. без ПДВ відповідає кон'юнктурі у другій половині серпня.

Враховуючи, що згідно зі специфікацією на дату укладання договору ціна на метанол була значно нижчою (15100,00 грн. без ПДВ), в даному випадку мало місце коливання ціни.

Як вже було зазначено вище, відповідно до роз'яснень Мінекономрозвитку від 07.04.2015 р. №3302-05/11398-07, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Поряд з цим відповідно до Положення про Державну службу статистики України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2014 р. № 481, Держстат України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, одним з основних завдань якого є реалізація державної політики у сфері статистики. Держстат України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема організовує і проводить статистичні спостереження за соціально-економічними та демографічними явищами і процесами, екологічною ситуацією в Україні та її регіонах шляхом збирання форм державної статистичної звітності та проведення спеціально організованих статистичних спостережень.

Судом встановлено, що ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» (ДП «Держзовнішінформ») здійснює товарну експертизу цінових умов експортних/імпортних контрактів, зокрема, встановлення відповідності цінових умов договорів (контрактів) наявній кон'юнктурі відповідного ринку та підтвердження об'єктивності ціни, що передбачена договорами, на відповідні групи товарів/робіт/послуг.

Тобто, ДП «Держзовнішінформ» для виконання вказаних функцій в обов'язковому порядку повинна вивчати питання коливання ринкових цін на відповідний товар.

Таким чином, доводи відповідача, що лист ДП «Держзовнішінформ» не підтверджують наявність коливання ціни метанолу на ринку не приймаються судом, оскільки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Отже, відповідачем необґрунтовано зроблено висновок про наявність порушень законодавства з боку позивача внаслідок внесення зміни до договору №1412000152 в частині збільшені ціни за одиницю товару.

В оспорюваному позивачем п. 5 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі №05-14/762 від 02.06.2016 р., зазначено про порушення ПАТ «Укртрансгаз» п. 2 ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що призвело до здійснення зайвих виплат ПАТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «КМС-Трейд» внаслідок внесення змін до істотних умов договору щодо збільшення вартості придбаної моторної оливи на загальну суму 663044,82 грн., у тому числі ПДВ на суму 110507,47 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатом проведення тендерних процедур, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель», між ПАТ «Укртрансгаз» та ТОВ «КМС-Трейд» укладено договір про закупівлю товарів від 21.07.2014 р. №1407000313.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується у 2014-2015 роках передати у власність покупцеві паливо рідинне та газ; оливи мастильні (моторна олива ГМК-20), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору, а покупець - прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 3.3 договору, ціна за одиницю товару, з урахуванням умов поставки, зазначена у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору.

Відповідно до п. 12.1 договору, умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, які визначені у Законі України «Про здійснення державних закупівель» із змінами і доповненнями (далі по тексту - Закон №1197).

Листом від 15.01.2015 р. № 0115-1, ТОВ «КСМ-Трейд» звернулось до позивача з проханням розглянути питання щодо внесення змін до договору № 1407000313 в частині збільшення ціни товару, додавши при цьому експертний висновок № Ц-5 від 15.01.2015 р. Київської торгово-промислової палати.

Відповідно до вказаного експертного висновку ринкова вартість моторної оливи станом на січень 2015 року становить 31624,00 - 32912,00 грн. за 1 тону.

Враховуючи, що згідно зі специфікацією до договору № 1407000313, на дату його укладання ціна однієї тони моторної оливи становила 22355,00 грн., в даному випадку мало місце коливання ціни.

Доводи відповідача, що експертний висновок Київської торгово-промислової палати не підтверджує наявність коливання ціни моторної оливи на ринку, не приймаються судом, оскільки, на підставі наведених вище правових положень та висновків суду, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Отже, висновок відповідача щодо наявності порушень законодавства, викладений в п.5 вимоги, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та спростовується доводами позивача та наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до оспорюваного п. 10 висновку про встановлення порушення законодавства, викладеному у вимозі відповідача, в порушення п.п. 4, 11 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» за позивачем рахується неідентифікована безнадійна дебіторська заборгованість невизначеного власника на суму 15362,38 тис. грн., чим завищено розмір активів на суму 115362,38 тис. грн.

Як зазначає позивач, основною причиною виникнення заборгованості невизначеного власника є наявність між суб'єктами ринку природного газу спорів про визнання права власності на природний газ, які розглядаються судами України. Тобто, не оформлення первинних документів щодо певних обсягів природного газу пов'язано з наявністю спорів між суб'єктами ринку природного газу, які вирішуються в судовому порядку. Вказана заборгованість (неоформлені документально з контрагентами послуги) відображується позивачем в бухгалтерському обліку по технічному контрагенту «Невизначений власник» з метою повного відображення дохідної частини та оплати податкових зобов'язань в повному обсязі ПАТ «Укртрансгаз».

З матеріалів справи вбачається, що в ході ревізії ДФІ України була надана повна деталізована інформація щодо таких судових спорів. Вказаний факт відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. №237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 р. за № 725/401, дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів; дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату; безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, за судовими справами щодо визначення права власності на природний газ, остаточні судові рішення не ухвалені, а також враховуючи наведене положення ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, заборгованість «невизначеного власника» не є безнадійною дебіторською заборгованістю

З врахуванням вищевикладеного, висновок відповідача щодо наявності порушень законодавства, викладений в п. 10 вимоги, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та спростовується доводами позивача та наявними в матеріалах справи документами.

В оспорюваному позивачем п. 15 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі №05-14/762 від 02.06.2016 р., зазначено, що в порушення постанови Правління Національного банку України «Про призупинення здійснення фінансових операцій» від 06.08.2014 р. №466, якою з 24.07.2014 р. призупинено здійснення операцій з переказу коштів до Луганської та Донецької областей, ПАТ «Укртрансгаз» у січні та лютому 2015 року було перераховано коши за одорант у сумі 2988000,00 грн. до банківської установи, розташованої у місті Донецьк.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на виконання та відповідно до умов договору закупівлі товарів від 13.01.2015 р. №1501000233, укладеному між ПАТ «Укртрансгаз» (замовник) та ТОВ «Хімфармінвест» (постачальник), позивач платіжними дорученнями №878 від 16.01.2015 р., № 840 від 15.01.2015 р., №883 від 16.01.2015 р., №3967 від 26.01.2015 р. перерахував на рахунок постачальник 2988000,00 грн.

Відповідно до п. 1 Постанови правління Національного банку України від 06.08.2014 р. №433 «Про призупинення здійснення фінансових операцій», банки України зобов'язано призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.

Згідно з статтею 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Згідно з вимогами п. 2.5 глави 2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за №377/8976, банки повертають без виконання розрахункові документи, якщо платіжне доручення подано до банку з порушенням законодавства України, або не може бути виконано відповідно до законодавства України.

Отже, беручи до уваги, що постанова Правління Національного банку України, порушення якої встановлено в оскаржуваному пункті вимоги відповідачем, спрямована виключно на регулювання правил проведення банками банківських операцій, суд не вбачає порушень її положень саме з боку ПАТ «Укртрансгаз», оскільки згідно змісту наведених норм, саме на банк покладався обов'язок повернути розрахунковий документ, який суперечить приписам Постанови Правління Національного банку України, клієнту.

Враховуючи вищевикладене, висновок відповідача щодо наявності порушень законодавства, викладений в п. 15 вимоги, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та спростовується наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до оспорюваного пункту 18 висновків вимоги, ДФІ України встановлено, що позивачем недотримані п. 1 ст. 193, п. 1 ст. 194 Господарського кодексу України, п. 1 ст. 526, п.1 ст. 528 Цивільного кодексу України та п. 11.4 договорів охорони в частині передачі ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» (далі також - ДП «Управління ВОХОР») своїх обов'язків за договором третім особам без письмової згоди позивача (залучення субпідрядних організацій).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ДП «Управління ВОХОР» (виконавець) протягом 2014-2015 років було укладено 16 договорів про закупівлю послуг, пов'язаних з особистою безпекою (охорона об'єктів лінійної частини магістральних газопроводів ПАТ «Укртрансгаз»).

Відповідно до умов вказаних договорів, виконавець зобов'язується надати послуги, пов'язані з особистою безпекою (охорона об'єктів лінійної частини магістральних газопроводів ПАТ «Укртрансгаз»), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. У договорах визначена вартість послуг та порядок проведення розрахунків за надані послуги - після підписання актів здачі-приймання послуг (актів про надання послуг). Умовами договорів не передбачено право сторін передавати свої права та обов'язки за договором третім особам без письмової згоди іншої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положення щодо належного виконання зобов'язання відповідно до умов договору закріплено також у ст. 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Тобто, однією з ознак суб'єкта господарювання, що у сукупності характеризують їх економічну сутність, є наявність у нього господарської компетенції: сукупності господарських прав обов'язків та самостійна відповідальність за власні дії у сфері господарювання.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, оскільки ДФІ України виявлено порушення умов наведених договорів з боку ДП «Управління ВОХОР», а не позивача, саме такий контрагент ПАТ «Укртрансгаз» і зобов'язаний нести відповідальність за недотримання умов договорів про закупівлю послуг, пов'язаних з особистою безпекою, а тому відсутні підстави для покладення будь-якої відповідальності за виявлене порушення на ПАТ «Укртрансгаз».

Крім того, суд звертає на те, що позивачем в якості обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ним не надавалось дозволів на залучення ДП «Управління ВОХОР» субпідрядних організацій до виконання вказаних договорів. В період дії договорів позивачем постійно здійснювався контроль за повнотою і якістю надання послуг охорони, але фактів залучення виконавцем субпідрядних організацій до виконання послуг жодного разу не було виявлено.

Також, позивачем надано висновок експертно-економічного дослідження № 536 від 30.06.2016 р., зроблений на підставі економічного дослідження судового експерта Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С.Бокаріуса, відповідно до якого залучення ДП «Управління ВОХОР» третіх осіб для надання послуг охорони об'єктів лінійних частин магістральних газопроводів по 16-ти договорах документально не підтверджується.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає необґрунтованим висновок відповідача щодо наявності порушень ПАТ «Укртрансгаз» вимог законодавства, викладений в п. 18 оскаржуваної вимоги.

В оспорюваному позивачем п. 25 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі, ДФІ України зазначено, що позивачем в особі ВРТП «Укргазенергосервіс» придбано матеріальні ресурси (запасні частини для ремонтів газоперекачувальних агрегатів та компресорних станцій) на загальну суму 129572059,91 грн., які не використовуються у господарській діяльності та виробничому процесі тривалий час та які не списуються як застарілі.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України», інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з п. 35 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. № 550, виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції контролюючого органу, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Виходячи з системного тлумачення наведених правових положень вбачається, що складена за наслідком здійснення державного фінансового контролю вимога може фіксувати порушення виключно вимог законодавства.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») зазначено, що терміном «законодавство» охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Між тим, суд звертає увагу на те, що ані в акті ревізії №05-21/27 від 22.04.2016 р., ані в п. 25 висновку про встановлення порушення законодавства, викладеному в оскаржуваній вимозі, не зазначено яка саме норма законодавства порушена позивачем. При цьому, ДФІ України посилається виключно на невиконання позивачем наказів самого ПАТ «Укртрансгаз» щодо списання з балансу матеріальних ресурсів, які не можуть бути використані в діяльності підприємства та підлягають ліквідації або продажу, що, на підставі наведених правових положень, не охоплюються поняттям «законодавство».

Відповідно, п. 25 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі, не вказує на порушення позивачем вимог законодавства, а тому визнається судом безпідставним.

В оспорюваному позивачем п. 26 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі, зазначено, що позивачем в особі філії «Агрогаз» недотримані вимоги ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, ст. 208 Цивільного кодексу України, п. 7 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318, та Положення про облікову політику ПАТ «Укртрансгаз», затвердженого наказом ПАТ «Укртрансгаз» від 31.12.2013 р. №482, чим здійснено покриття витрат сторонніх юридичних осіб на суму 8040197,71 грн.

Суд вважає, що вказаний висновок відповідача є безпідставним, враховуючи наступне.

Листом від 02.10.2014 р. № 21069/Ав МВС України звернулось з проханням до позивача забезпечити розміщення побутового обслуговування та харчування особового складу Полку патрульної служби особливого призначення «Азов» ГУМВС України в Київській області на оздоровчому комплексі «Ялта» за рахунок витрат, передбачених на утримання вказаного закладу.

На спільному засіданні адміністрації ПАТ «Укртрансгаз» та Ради голів профспілок Товариства (протокол від 03.10.2014 р. № 1) було прийнято рішення щодо надання дозволу на користування Полку патрульної служби особливого призначення «Азов» оздоровчим комплексом «Ялта», про що листом від 23.04.2015 р. №5278/32-004 повідомлено МВС України.

Згідно з ч. 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку

Відповідно до вимог статті 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти, в тому числі, правочини між юридичними особами.

Положеннями ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Враховуючи вказані норми законодавства, між МВС України та позивачем було укладено договір, що спростовує доводи відповідача про порушення ПАТ «Укртрансгаз» вимог ст. 208 Цивільного кодексу України та ч. 1 статті 175 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за №27/4248, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Сторонами не заперечуються обставини віднесення до періоду, в якому вони були здійснені, витрат, здійснених позивачем в особі філії «Агрогаз» з метою збереження та утримання майна ОК «Ялта», чим дотримано наведені вище правові приписи.

Враховуючи викладене, висновок відповідача щодо наявності порушень законодавства, викладений в п. 26 вимоги, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та спростовується документами, що містяться в матеріалах справи.

В оспорюваному позивачем п. 27 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі, зазначено, що позивачем в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Львівьтрансгаз» (надалі - УМГ «Львівтрансгаз») недотримані вимоги п.6.4.6 Правил визначення вартості будівництва в Україні ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, затверджених наказом Мінрегіонбуду України від 05.07.2013 р. № 293, внаслідок включення підрядником TOB «Норма Плюс» до актів ф. № КБ-2в за 2015 рік обладнання по ціні вищій від ціни придбання ним цього обладнання, чим завищено вартість виконаних робіт для УМГ «Львівтрансгаз» на загальну суму 1282826,60 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1.1 договору виконання робіт №1506000138 від 09.06.2015 р., укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «Норма плюс» (підрядник), підрядник зобов'язується виконати замовнику роботи, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, на свій ризик власними та залученими силами і засобами, обладнанням, матеріалами і механізмами на об'єктах замовника (додаток № 1 до цього договору), згідно технічних і якісних характеристик робіт (додаток № 2 до цього договору) у встановлений строк (додаток № 4 до цього договору), а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити виконання робіт.

Тобто, згідно з умовами договору №1506000138 від 09.06.2015 р., роботи виконуються з використанням обладнання Підрядника.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що за виконані роботи замовник перераховує підряднику кошти, у відповідності до кошторисної документації (додаток № 5 до цього договору).

Відповідно п. 4.4 договору, замовник має право здійснювати у будь-який час, не втручаючись у господарську діяльність підрядника, технічний нагляд і контроль за відповідністю якості, обсягів і ціни виконаних робіт, а також матеріалів, устаткування і обладнання чинним технічним та нормативним документам, державним стандартам і технічним умовам.

Згідно з ч. 1 ст. 320 Господарського кодексу України, замовник має право, не втручаючись у господарську діяльність підрядника, здійснювати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості і якості виконаних робіт проектам і кошторисам. Він має право перевіряти хід і якість будівельних і монтажних робіт, а також якість матеріалів, що використовуються.

Аналогічна норма закріплена й у ч. 1 ст. 849 Цивільного кодексу України.

Відповідно, позивачу, як учаснику господарських правовідносин з ТОВ «Норма плюс» заборонено втручатись в здійснення таким контрагентом власної господарської діяльності.

Крім того, згідно умов наведеного договору №1506000138 від 09.06.2015 р., не передбачено права УМГ «Львівтрансгаз» витребувати від ТОВ «Норма плюс» інші додаткові документи, з яких можливо було б встановити ціну виконаних підрядних робіт.

Як зазначено в акті ревізії, завищення підрядником ТОВ «Норма плюс» вартості обладнання було виявлено відповідачем в ході проведення зустрічної звірки шляхом співставлення даних оборотів по рахунку 26 «Готова продукція» у бухгалтерському обліку ТОВ «Норма плюс».

Виходячи з норм ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, самостійно несуть відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності.

Враховуючи викладене, суд не вбачає з боку позивача в особі його філії УМГ «Львівтрансгаз» порушень вимог законодавства в межах правовідносин, що склались під час виконання сторонами умов договору №1506000138 від 09.06.2015 р., а тому, відповідно, вказані в п. 27 оскаржуваної вимоги висновки визнаються судом необґрунтованими.

Аналогічно суд вважає необґрунтованими також пункти 29, 33, 57, 58 висновку відповідача про встановлення порушення позивачем законодавства, що викладено у вимозі № 05-14/762 від 02.06.2016 р., оскільки зазначені у них висновки зроблені на тих же підставах, що і у п. 27 вимоги, а тому суд вважає їх такими, що не ґрунтуються на положеннях закону та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

В оспорюваному позивачем п. 35 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі, зазначено, що встановлено порушення позивачем в особі УМГ «Львівтрансгаз» вимог ст. 526 та ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, яке полягає в списанні дебіторської заборгованості у зв'язку зі сплином строку позовної давності без проведення позовної роботи на суму 63047,11 грн.

Суд вважає, що вказаний висновок відповідача є обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з актом ревізії, на підставі протоколу засідання комісії УМГ «Львівтрансгаз» з питань списання безнадійної дебіторської та простроченої кредиторської заборгованості від 30.12.2014 р. № 25/12Д та протоколу засідання комісії Філії з питань списання безнадійної дебіторської та простроченої кредиторської заборгованості від 30.10.2015 р. № 01-25/2015 позивачем списано дебіторську заборгованість ВАТ «Бориславський авторемонтний завод» в сумі 50813,17 грн. та Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» в розмірі 12233,94 грн. При цьому робота щодо стягнення вказаної заборгованості в судовому порядку в межах строку позовної давності не проводилась, що не спростовується позивачем.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Враховуючи викладене, беручи неспростування позивачем факту нездійснення роботи по стягненню вказаної заборгованості в судовому порядку, висновок відповідача щодо наявності порушень позивачем законодавства, викладений в п. 35 вимоги, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому вимога про його скасування визнається судом безпідставною.

В оспорюваному позивачем п. 54 висновку про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі, зазначено, що встановлено порушення позивачем в особі УМГ «Харківтрансгаз» вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92, Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 16 «Основні засоби», виданого Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» унаслідок проведеної уцінки об'єктів незавершеного капітального будівництва при відсутності первинних документів, чим занижено вартість активів (незавершених капітальних інвестицій) на загальну суму 2467642,58 грн.

Наказом Міненергоугілля від 09.09.2014 р. № 634 «Про обрання ТОВ «Ернст енд Янг» оцінювачем з визначення справедливої вартості» затверджено умови договору з визначення справедливої вартості основних засобів, спеціальних дозволів на користування надрами та родовищами нафти та газу, інвестицій у спільну діяльність, та незавершених капітальних інвестицій дочірніх підприємств та господарських товариств, у яких 51 та більше відсотків статутного (складеного) капіталу належить Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України».

За результатами проведення оцінки майна, ТОВ «Ернст енд Янг» надано Витяг зі Звіту з визначення справедливої вартості активів (основних засобів та капітальних інвестицій) щодо вартості активів, які знаходяться на балансі позивача.

Відповідно до вимог п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до абз. 4 п. 4 розділу ІІІ Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об'єктами державної, комунальної власності, затвердженого наказом Мінфіну України від 19.12.2006 р. № 1213 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.12.2006 р. за № 1363/13237, переоцінка та/або оцінка існування ознак можливого зменшення корисності основних засобів державної або комунальної власності, які не ввійшли до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) господарськими організаціями, проводиться тільки за погодженням з уповноваженим органом.

Листом від 02.12.2015 р. №10-8324/1.8-15 Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», засновник позивача, повідомила, що не заперечує стосовно відображення в бухгалтерському обліку ПАТ «Укртрансгаз» результатів оцінки активів Товариства станом на 31.12.2014 р., проведених ТОВ «Ернст енд Янг».

Міненерговугілля листом №01/10-3680 від 25.12.2015 р. також погодило відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності ПАТ «Укртрансгаз» результатів переоцінки вартості основних засобів державної власності, які не ввійшли до статутного капіталу Товариства у відповідності до отриманого звіту ТОВ «Ернст енд Янг».

На підставі зазначених вище первинних документів, відповідно до наказу ПАТ «Укртрансгаз» від 31.12.2015 р. №603, УМГ «Харківтрансгаз», яке є структурним підрозділом позивача, відобразило в обліку відповідну господарську операцію з проведеної уцінки незавершених капітальних інвестицій.

Тобто, позивачем було дотримано порядок відображення уцінки власного майна в бухгалтерському обліку, оскільки зазначене здійснювалось на підставі наведених документів, які в силу приписів п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 є первинними документами.

Враховуючи викладене, висновок відповідача щодо наявності порушень позивачем законодавства, викладений в п. 54 вимоги, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та спростовується документами, що містяться в матеріалах справи.

В оспорюваних позивачем пунктах 55 та 56 висновків про встановлення порушення законодавства, що викладено у вимозі, зазначено, що встановлено порушення ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» та п. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яке полягає у збільшенні обсягів та вартості одиниці послуги за рахунок зменшення витрат зі сплати єдиного соціального внеску, чим збільшено вартість послуг за договором від 08.07.2014 р. №1407000079, укладеним з ТОВ «ЕНЕРГО-ЛАЙТ», на суму 144939,75 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ДФІ в Черкаській області, викладених в довідках № 7 від 28.11.2014 р. та № 6 від 16.02.2015 р. про усунення збільшення обсягів та вартості одиниці послуги за рахунок зменшення витрат зі сплати ЄСВ, що є аналогічними висновкам відповідача, викладеним в п. 55 оскаржуваної вимоги, ПАТ «Укртрансгаз» особі Філії «Управління магістральних газопроводів «Черкаситрансгаз» (далі також - УМГ «Черкаситрансгаз») звернулось з позовом до ТОВ «ЕНЕРГО-ЛАЙТ», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДФІ в Черкаській області, про внесення змін до укладеного між сторонами договору на надання послуг від 08.07.2014 р. №1407000079.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 30.06.2015 р. по справі №925/714/15, з метою приведення договору від 08.07.2014 р. №1407000079 у відповідність до вимог ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», внесено зміни до цього договору та викладено в новій редакції пункти 1.2, 3.1 та Додаток №3-в «Зведений кошторис вартості послуг». Вказане рішення набрало законної сили 17.07.2015 р.

Розрахунки за вказаним договором проводились позивачем відповідно до умов договору, затверджених зазначеним судовим рішенням.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення ухвалюються судами іменем України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, оскільки на підставі наведеного судового рішення умови договору від 08.07.2014 р. №1407000079 були приведені у відповідність до вимог ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», необґрунтованим є зазначення відповідачем відповідного правопорушення в п. 55 оскаржуваної вимоги.

Щодо несплати ТОВ «ЕНЕРГО-ЛАЙТ» єдиного соціального внеску в сумі 70410,68 грн., яка перерахована позивачем у складі вартості послуг, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Статтею з цього Закону визначено один із принципів збору та ведення обліку єдиного внеску, а саме: відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Тобто, відповідальність за несплату в повному обсязі єдиного внеску несе ТОВ «ЕНЕРГО-ЛАЙТ» як платник внеску, а не УМГ «Черкаситрансгаз», що свідчить про необґрунтованість вказаного в п. 56 оскаржуваної вимоги порушення.

Враховуючи викладене, висновки відповідача щодо наявності порушень позивачем законодавства, викладених в пунктах 55 та 56 вимоги, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються документами, що містяться в матеріалах справи.

Беручи до уваги все наведене вище, Суд вважає, що, позивачем було доведено законність дій щодо здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства в частині висновків викладених у пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 10, 15, 18, 25, 26, 27, 29, 33, 54, 55, 56, 57, 58 оскаржуваної вимоги.

Враховуючи викладене, у вказаній частині вимога відповідача щодо усунення виявлених порушень законодавства в установленому законодавством порядку, а також зобов'язання розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законодавством відповідальності є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 158-163 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2, 3, 4, 5, 10, 15, 18, 25, 26, 27, 29, 33, 54, 55, 56, 57, 58 вимоги Державної фінансової інспекції України щодо усунення порушень законодавства в ході ревізії ПАТ «Укртрансгаз», яка оформлена листом від 02.06.2016 р. № 05-14/762.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді К.М. Кобилянський

А.С. Мазур