АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа

№ 554/7785/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2201/16

у 1-й інстанції Січиокно Т. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2016 року

. Полтава

Колегія

суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого : судді Чічіля В.А.,

суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М.,

за участю секретаря: Шевченко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння, поділ спільного мана подружжя, повернення незаконно отриманої благодійної допомоги, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та з урахуванням уточнених позовних вимог прохав: витребувати у відповідача майно, яке належить йому на праві приватної власності, а саме, двоспальне ліжко з двома матрацами, покривалом на ліжко та двома декоративними подушками, а у разі відмови повернути дане майно, - стягнувши із відповідача на його користь 6000 грн.; зобов`язати відповідача відшкодувати йому кошти у розмірі 32000 грн., що були ним витрачені на ремонт двокімнатної квартири, яка належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 та розташована за адресою: АДРЕСА_1; поділити спільне майно подружжя, виділивши йому у власність майно: двокамерний холодильник ZANUSSI та дзеркальний цифровий фотоапарат CanonEOS; виділити у власність відповідача: соковижималку Zeimer; пароварку і набір каструль та сковорідок; набір Chicco «Радіоняня» (портативну радіостанцію з двома приймачами); конвектор для обігріву приміщення; набір дорожніх чемоданів; процесор, материнська плата, дві планки памяті та жорсткий диск та ІТБ в системному блоці комп’ютера; кондиціонер. Стягнути із відповідача на його користь суму зібраної та наданої благодійної допомоги на його лікування та відновлення у розмірі 34158 грн., яка залишилася у відповідача як безпідставно набуте майно. Зобов`язати відповідача доставити йому власним коштом належне йому майно за адресою проживання батьків: с.Стасі Диканського району Полтавської області, вул. Шкільна, 10, попередньо повідомивши його за телефоном.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 червня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволено частково. Поділено майно, яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, а саме виділено на праві особистої приватної власності ОСОБА_2: двокамерний холодильник ZANUSSI вартістю 6000 грн. та конвектор для обігріву приміщення вартістю 500 грн.; виділено на праві особистої приватної власності ОСОБА_3: дзеркальний цифровий фотоапарат Canon EOS вартістю 5000 грн. та кондиціонер вартістю 3000 грн. Стягнуто із відповідачки на користь позивача грошову компенсацію вартості майна у розмірі 1500 (одна тисяча пятсот ) грн. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в рахунок відшкодування проведених ремонтних робіт у квартирі у розмірі 6830 (шість тисяч вісімсот тридцять) грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 250 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на необґрунтованість й невмотивованість судового рішення, його суперечливість з’ясованим в судовому розгляді обставинам, на те, що рішення прийняте в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, що рішення обґрунтовується судом недоведеними обставинами та прийняте з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким його уточнені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до норми ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з п. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з нормою п. 3 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм процесуального права.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом першої інстанції вірно встановлено і встановлене підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі в період часу із 11.11.2011 року по 28.05.2015 року (а.с.9, 191).

Від шлюбу сторони мають дитину – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що вбачається з свідоцтва про її народження серії І-КЕ № 172407. Батьком дитини записано ОСОБА_2, матір`ю – ОСОБА_3 ( а.с.48).

Відповідно до з п.19 Постанови пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя,

вже не діє.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами,

встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК . Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з

дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не

можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від

того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені

грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи

законом.

Зазначені обставини судом першої інстанції було встановлено.

Суд першої інстанції вказав, що у судовому засіданні сторони узгодили вартість спірного майна, а саме: двокамерного холодильника ZANUSSI, який було придбано у квітні 2012 року - 6000 грн.; дзеркального цифрового фотоапарата CanonEOS, який придбано 01.12.2012 року - 5000 грн.; смартфону Samsung GalaxyNoteIIGT N7100 - 5000 грн.; соковижималки Zeimer - 1500 грн.; пароварки - 1000 грн., набору каструль та сковорідок - 1000 грн.; конвектору для обігріву приміщення - 500 грн.; набору дорожніх чемоданів - 1500 грн.; набору Chicco «Радіоняня» (портативна радіостанцію з двома приймачами) - 800 грн.; кондиціонеру - 3000 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним, апелянт вказав, що суд безпідставно зазначив те, що сторони дійшли згоди про вартість смартфону Samsung GalaxyNoteIIGT N7100 - 5000 грн. та кондиціонеру – 3000 грн., адже його представник у судовому засіданні заявляв, що ніякого смартфону у спільних речах подружжя взагалі не було і жодної ціни за нього той не називав. Щодо кондиціонеру, то представник вказував на його вартість у розмірі – 4000 грн., й 500-800 грн. за його встановлення.

Задля перевірки вказаного твердження, колегією суддів прослухано аудіозапис судового засідання, що відбулось 22.06.2016 року.

Прослухавши аудіозапис судового засідання, що відбулось 22.06.2016 року, колегія суддів встановила, що представник позивача заперечував проти придбання подружжям смартфону Samsung GalaxyNoteIIGT N7100 взагалі, натомість, представник відповідачки наголошував на його придбанні сторонами за 5000 грн. і на тому, що зараз він перебуває у позивача. Представник відповідача посилався на фото, на яких вбачається і наявність такого cмартфону, що були досліджені судом першої інстанції.

Щодо вартості кондиціонеру, представник позивача спочатку вказав її у розмірі 4000 грн. плюс 500 грн. його встановлення, потім вказав суму 3500-3000 грн., представник відповідачки наголошував на вартості кондиціонеру у сумі 2500 грн. та потім, погодився на 3000 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання про хибність твердження апелянта щодо надання судом першої інстанції неналежної оцінки словам його представника у судовому засіданні при визначенні вартості вказаних речей.

Посилаючись на неправильність висновку суду про відсутність доказів того, що соковижималка Zeimer, пароварка, набір каструль та сковорідок, набір фірмових чемоданів, а також процесор, материнська плата, дві планки пам’яті, жорсткий диск та ІТБ, які вмонтовувалися у системний блок комп’ютера, належного відповідачу, придбавалися під час шлюбних відносин, оскільки будь-яких документально підтверджених доказів з цього приводу суду не надано, апелянт вказав, що судом не було розглянуто його заяву про безпосередній огляд у житловому приміщенні вказаних речей, а також, не взято до уваги, що сама відповідач не заперечувала наявність набору посуду, подарованого на весілля сім’єю ОСОБА_5, про що зазначає у своїх письмових запереченнях, а отже, вказана обставина не потребує доказування й майно мало б бути включено судом до спільного майна подружжя за узгодженою сторонами вартістю 1000 гривень.

Надаючи оцінку вищевказаному твердженню апелянта, колегія суддів виходить з того, що у матеріалах справи дійсно наявна заява про забезпечення доказів, у якій позивач прохав провести судом огляд речей з фотографуванням.

Апелянт вказує на не розгляд судом вищевказаної заяви.

Проте, колегія суддів вважає таке твердження помилковим, адже у матеріалах справи наявна ухвала від 10.09.2015 року про залишення без задоволення вказаної заяви (а.с. 55а).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити й те, що навіть проведення безпосереднього огляду речей судом не могло б слугувати доказом часу придбання вищезгаданого переліку речей, а могло вказати лише на їх наявність у житловому приміщенні відповідача.

Щодо набору каструль, а саме зазначення відповідачкою у своїх письмових запереченнях, що вона погоджується із віднесенням їх до спільно придбаного майна подружжя, то колегія суддів погоджується із твердженням апелянта про необхідність включення їх до маси спільного майна подружжя та відповідно розподілу, адже обставини у справі, що визнані стороною у справі не потребують доказуванню. Надалі, у судовому засіданні, що відбулось 22.06.2016 року, представник відповідачки вказав на відсутність у неї каструль, посилаючись на те, що навіть сам допитаний свідок ОСОБА_5 не зміг пояснити які самі каструлі (сковорідки) були подаровані подружжю на весілля. Набір каструль був оцінений у 1000 грн. Колегія суддів приймає до уваги саме письмові пояснення відповідачки, а не твердження її представника, які ґрунтуються на неоднозначних поясненнях свідка. Представник відповідачки у судовому засіданні, що відбулось 22.06.2016 року пояснив, що відповідачка визнає, що «Радіо-няня», подарована до дня народження дитини знаходиться у неї, проте, вважає, що вказана річ була подарована дитині, а не батькам, тому її поділ між сторонами є недоцільним.

З письмових заперечень відповідачки також вбачається, що нею визнано ту обставину, що перебуваючи у шлюбі, їм з позивачем було подаровано до дня народження їхньої доньки набір «Радіо-няня».

Так, згідно з нормами ч.ч. 1,2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, усе майно, незалежно від того подароване воно подружжю чи придбане за кошти подружжя, тобто, усе набуте майно, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Колегією було також прослухано запис судового засідання від 19.10.2015 року, на якому було допитано у якості свідка ОСОБА_5І, який пояснив, що набір «Радіо-няня» був подарований його сім`єю подружжю ОСОБА_3 з нагоди дня народження їхньої дочки, що також підтверджує набуття саме подружжям вказаного пристрою у спільну власність.

Сторонами не заперечувалось, як і не заперечується апелянтом, що вони дійшли згоди про вартість набору «Радіо-няня» у сумі – 800 грн.

Щодо соковижималки фірми Zeimer, пароварки, набору фірмових чемоданів, а також процесору, материнської плати, двох планок пам’яті, жорсткого диску та ІТБ, які зі слів позивача вмонтовувалися у системний блок комп’ютера, належного відповідачу, колегія суддів дійшла до висновку про правильність не включення судом першої інстанції вказаних речей до маси спільного майна подружжя, адже будь-яких належних доказів з приводу часу (періоду) придбання вказаних речей, позивачем не надано.

Щодо твердження апелянта про не взяття до уваги свідчень ОСОБА_6, яка бачила в наявності в житловому приміщенні у відповідачки вказані речі, колегія суддів вважає, що свідченням вказаного свідка надано належну оцінку, навіть за відсутності аналізу таких свідчень у рішенні суду, адже те, що особа бачила вказані речі у відповідачки не може слугувати доказом часу набуття подружжям чи окремо сторонами вказаних речей. Свідчення даного свідка оцінені колегією у сукупності із свідченнями свідка ОСОБА_5 та інших.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції та включення до маси спільного майна подружжя набору Chicco «Радіо-няня» вартістю 800 грн. та набору каструль – вартістю 1000 грн.

Вирішуючи питання щодо поділу майна, суд першої інстанції правильно виходить із принципу рівності часток, а також із потреб кожного із сторін та врахував факт проживання дитини із відповідачкою, й виділив на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 двокамерний холодильник ZANUSSI вартістю 6000 грн.; конвектор для обігріву приміщення вартістю 500 грн. ОСОБА_3 суд першої інстанції виділив дзеркальний цифровий фотоапарат CanonEOS вартістю 5000 грн. та кондиціонер вартістю 3000 грн. Колегія суддів вважає за необхідне також виділити відповідачці набір каструль вартістю 1000 грн. та набір «Радіо-няня» вартістю 800 грн.

Оскільки вартість майна, яка виділена відповідачу є більшою, ніж та, що виділена позивачу, суд вважає за необхідне стягнути грошову компенсацію.

Так, вартість майна, виділена колегією позивачу склала 6500 грн. (6000 + 500), вартість майна, виділена відповідачу склала 8000 грн. (5000 + 3000+1000+800), різниця 3300 грн. як грошова компенсація підлягає стягненню із відповідачки на користь позивача.

Залишаючи набір посуду (каструль) та набір «Радіо-няня» позивачці, колегія суддів виходить із врахування потреб кожної із сторін й можливості використання вказаних речей сторонами у побуті. Щодо набору «Радіо-няня», суд враховує цільове призначення дарунку, що слідує з пояснень свідка ОСОБА_5 й неодноразово стверджувалось самими сторонами, - подарунок до дня народження дитини.

Колегія суддів також вважає за необхідне вийти за межі апеляційних тверджень апелянта та проаналізувати попереднє невнесення на депозитний рахунок суду першої інстанції стороною грошових коштів як різниці присудженої частки.

Так, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання

грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду

відповідної грошової суми.

У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх

спільній частковій власності.

Як вже зазначалось, при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ятастатті 71 СК України).

У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому - грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.

Положеннями статті 365 ЦК України встановлено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

У даній справі, сукупність визначених сторонами речей є спільною сумісною власністю колишнього подружжя; кожна по собі окремо річ не може бути розподілена між сторонами порівну, а лише може бути виділена в натурі; між сторонами наявні неприязні стосунки, що унеможливлює спільне володіння та користування вказаними речами.

За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем у справі своїх зобов'язань перед відповідачем (до такого висновку дійшов Верховний Суд України 24 лютого 2016 року по справі № 6-2784цс15).

У даному випадку колегія суддів прийшла до висновку про необхідність збільшення грошової компенсації, порівняно з рішенням суду першої інстанції, що має бути сплачена відповідачем позивачеві, так як на користь першої було передано більшу за ? частину майна. Сума компенсації складає 3300 грн.

З огляду на суму присудженої грошової компенсації та на те, що саме відповідачем позивачеві, а не навпаки, така компенсація має бути сплачена, колегія суддів вважає за можливе невнесення відповідачкою суми в розмірі 3300 грн. на депозит суду для доведення її спроможності виплатити відповідну суму компенсації.

Щодо твердження апелянта про неврахування судом тих обставин, що у відповідачки залишились його грошові кошти у розмірі 8 тисяч гривень, отримані ним як заробітна плата за березень 2013 року та самостійно отримані нею грошові кошти замість позивача за квітень та травень 2013 року у розмірі 16 тис. грн., колегія суддів виходить з того, що позивачем жодних позовних вимог щодо вказаних грошових сум не ставиться, а тому, зазначені обставини не стосуються предмету доказування та правомірно не проаналізовані судом першої інстанції у рішенні.

З тих же міркувань, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції перебування у відповідачки дисконтних карток позивача «Челентано», ДЕКО ТОВ «Епіцентр К» та «Тріоль», адже жодних позовних вимог щодо вказаних дисконтних карток позивачем не ставилось.

Щодо тлумачення позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи в цілому, то колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Згідно з п. 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог статті 59 ЦПК України щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в

задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (стаття 60 ЦПК), порушення вимог статті 215 ЦПК України щодо змісту рішення суду тощо.

Вивчивши доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку щодо неналежності оцінки доказів на підтвердження віднесення набору посуду (каструль) та набору радіо-няня до маси спільного майна подружжя, решта доводів апеляційної скарги в цій частині колегією суддів до уваги не приймається.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні його позовних вимог щодо витребування двоспального ліжка у відповідачки, колегія суддів дійшла висновку про правильність наступних висновків місцевого суду.

Так, суд першої інстанції зазначив, що вказані позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з її володіння та наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

За положеннями ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння. Позивачем за таким позовом може бути неволодіючий власник або особа, у якої майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою - титулом.

З матеріалів справи вбачається і вірно було встановлено судом першої інстанції, що сторони визнали, що позивач у 2011 році перевіз до квартири відповідачки двоспальне ліжко для спільного користування ним.

Натомість, позивачем не надано жодних доказів того, що відповідачка саме незаконно заволоділа вказаним майном та протиправно утримує його у себе. На пропозицію забрати дане майно позивач не реагував, натомість, вказував щоб вона сама перевезла до нього усі належні йому речі за місцем проживання його батьків.

Також, судом першої інстанції надано належну оцінку доводам позивача в частині вартості ліжка у розмірі 6000 грн., вказавши, що така вартість є не доведеною, як не доведено й факту протиправного заволодіння даним майном відповідачем та утримання його у себе. Доказів щодо наявності покривала на ліжко та двох декоративних подушок матеріали справи не містять.

Щодо позовної вимоги про відшкодування відповідачкою позивачеві вартості ремонтних робіт, що були проведені з листопада 2011 року по грудень 2012 року, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правильного висновку про часткове задоволення вказаної вимоги у сумі 6830 грн. (13660/2= 6830 грн.), з огляду на наступне.

Сторони не заперечували, що під час шлюбу у квартирі, що належить позивачці на праві власності були проведені ремонтні роботи, які полягали у заміні з демонтажем вікон, балконного блоку та металевих вхідних дверей, а також проведено поточні ремонтні роботи із поклейки шпалер, фарбування стелі та підлоги.

Позивачем було подано до суду і представлено до уваги експерта перелік робіт та придбаних матеріалів для ремонту квартири в кімнатах № 4, 2, коридорі № 1, 7, кухні, балконі, а також було придбано новий електричний запобіжний автомат на загальному електрощитку.

Представником відповідача було заперечено виконання ряду робіт, зазначених позивачем у вказаному переліку.

Як на неправильно оцінений судом доказ проведення ремонтних робіт за його власний кошт, апелянт посилається на свідчення допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6.

Прослухавши аудіо запис судового засідання від 19.10.2015 року, на якому давали свої пояснення вказані свідки, колегія суддів дійшла до висновку, що вказані пояснення вірно оцінені судом першої інстанції і не можуть бути підтвердженням того, що саме за грошові кошти позивача були проведені усі ремонтні роботи у квартирі. Вказані особи надавали пояснення лише з приводу зовнішнього вигляду квартири до ремонту та після його проведення. Свідчення вищевказаних свідків щодо доходів позивача та відповідача під час проведення ремонтних робіт у квартирі, правильно не визнані судом першої інстанції належним доказом, який може підтверджувати вказані обставини.

Твердження апелянта про те, що сторони на час проведення ремонтних робіт не мали жодних спільних заощаджень також не підтверджене жодним належним доказом.

Щодо висновку судової будівельно-технічної експертизи, колегія дійшла до наступного висновку.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 6 від 29.03.2016 року, прямі витрати ремонтно-будівельних робіт у квартирі відповідачки по кошторису складають 27341, 77 грн. В судовому засіданні допитана експерт пояснила, що експертне дослідження проводилося нею на підставі матеріалів цивільної справи, згідно методичних рекомендацій та при безпосередньому виході до квартири. Представником позивача, який був присутнім у квартирі при проведенні експертного дослідження, їй повідомлявся перелік робіт, які могли проводитися у квартирі та вказувалися, з його слів, матеріали, які придбавалися для проведення цього ремонту. Проведення шпаклювання стін експертом не встановлювалось, а при проведенні експертизи було взято до уваги, що сам процес поклейки шпалер по методиці потребує такого шпаклювання. Теж саме стосується і фарбування стель. У квартирі на стелі були наявні люстри та бра, їх ціна відображена у висновку згідно методики, без зазначення виробника. До капітального ремонту слід віднести роботи, повязані з установленням вікон та дверей, інші роботи відносяться до поточного ремонту.

У матеріалах справи наявні накладні від 14.11.2011 року, 11.11.2012 року та 27.11.2012 року, згідно яких ОСОБА_2 було придбано та виконано заміни вікон вартістю 2805 грн., 2435 грн., балконного блоку вартістю 4620 грн., дверей металевих вхідних вартістю, 3800 грн., а всього на суму 13660 грн. В наданих накладних відображено як вартість придбаних вікон та дверей, так і вартість виконаних робіт з їх демонтажу та монтажу.

Місцевий суд вірно не прийняв до уваги доводів представника позивача в частині того, що сторони проживали як сім`я із березня 2011 року, оскільки доказів того, що з цього періоду до реєстрації шлюбу між сторонами мали місце сімейні відносини суду дійсно надано не було.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності доказів проведення ремонтних робіт у квартирі у вигляді шпаклювання стін, стель мінеральною шпаклівкою «Cerezit», ґрунтування поверхонь стін, стелі, поліпшене фарбування полівінілацетатними водоемульсійними сумішами стель, підготовлених під фарбування, заповнення дверних прорізів металевими дверними блоками із застосуванням анкерів і монтажної піни, про що зазначив представник позивача та відображено у експертному висновку. У судовому засіданні експерт надала пояснення, що експертне дослідження даного переліку робіт було проведено нею на підставі даних наявних в матеріалах справи та доводів представника позивача. Безпосередньо на місці, тобто у квартирі нею не досліджувався факт наявності таких робіт, оскільки це не входило до предмету експертизи.

Окрім цього, є вірним висновок суду першої інстанції про відсутність доказів того, що сторонами за спільні кошти за час шлюбних відносин придбавалися бра та люстри, наявні у квартирі та їх монтаж відбувався під час ремонту, це ж саме стосується кранів, установленням штепсельних розеток утопленого типу при схованій проводці. Роботи щодо вартості шпалер, фарбування підлоги та стелі відносяться до поточних ремонтних робіт, а тому проживаючи у квартирі, позивач зобовязаний був брати участь у проведенні ремонту та її утриманні.

Щодо позовної вимоги про повернення відповідачкою позивачеві благодійної допомоги, яку перша зібрала на лікування останньому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, спираючись на норми Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» та ст.ст. 729-730 ЦК України, адже благодійну допомогу, зібрану відповідачкою на лікування ОСОБА_8, не можна вважати безпідставно набутим майном й жодних доказів, скарг від третіх осіб щодо нецільового використання наданих ними коштів матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 303 ч.1, 304, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч.1 п.п. 3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 червня 2016 року – змінити, виділивши на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 окрім дзеркального цифрового фотоапарату Canon EOS вартістю 5000 (п`ять тисяч) гривень й кондиціонеру вартістю 3000 (три тисячі) гривень, набір каструль вартістю 1000 (одна тисяча) гривень та набір Сhicco «Радіоняня» (портативна радіостанція з двома приймачами) вартістю 800 ( вісімсот) гривень.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості майна у розмірі 3300 (три тисячі триста ) гривень.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: В.А. Чічіль

Судді : О.Ю. Кузнєцова

ОСОБА_9

З оригіналом згідно: ОСОБА_1