Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 39

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Жданової В.С., Осипчук О.В.

при секретарі Чуряєві В.С.

за участю:

позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області, Бахмутської (до перейменування Артемівської) районної ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

24 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Зазначала, що 01 червня 2014 року у м. Єнакієве Донецької області помер її батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на грошовий вклад, внесений ним до ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі депозитного договору № SAMDNWFD0070009472100 вклад «Стандарт» від 21 жовтня 2013 року в сумі 40 000 грн.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, який був посвідчений 22.01.2013 року державним нотаріусом Другої Єнакіївської державної нотаріальної контори та за яким все своє майно він заповів на її ОСОБА_2 користь.

У встановлений законом строк вона подала заяву про прийняття спадщини та 11 червня 2014 року Другою єнакіївською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу.

Посилаючись на те, що з часу відкриття спадщини минуло більше року, але з незалежних від неї обставин свідоцтво про право на спадщину за заповітом вона отримати не може, що Друга єнакіївська державна нотаріальна контора через проведення антитерористичної операції (далі АТО) та звільнення нотаріусів не працює; за повідомленням ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області нотаріальні документи з тимчасово неконтрольованої Україною території м. Єнакієве не вивезені, отримати свідоцтво про право на спадщину вона може лише після закінчення АТО або в судовому порядку, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на вклад свого батька ОСОБА_4 на підставі депозитного договору № SAMDNWFD0070009472100 вклад «Стандарт» від 21 жовтня 2013 року в сумі 40 000 грн. з відповідними відсотками та компенсаціями, нарахованими станом на день отримання вкладу (а.с. 2-4).

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 03.02. 2016 року за заявою позивача до участі у справі як співвідповідача залучено Артемівську районну раду Донецької області (а.с. 61), яка рішенням Артемівської районної ради Донецької області від 04 квітня 2016 року перейменована на Бахмутську районну раду Донецької області (а.с. 123).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 82-84).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог (а.с. 93-97).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

Представники відповідачів - ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області, Бахмутської районної ради Донецької області в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином: повістку про явку до суду 01 серпня 2016 року Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області отримало 01 липня 2016 року (а.с. 176), Бахмутська районна рада Донецької області – 29 червня 2016 року (а.с. 175).

Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області надіслало заяву про розгляд справи за відсутністю його представника (а.с. 179).

Бахмутська районна рада Донецької області причини неявки представника у судове засідання не повідомила і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, допитаного як свідка, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 01 червня 2014 року помер батько позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина і Другою єнакіївською державною нотаріальною конторою 11 червня 2014 року заведена спадкова справа.

За життя 22.01.2013 року ОСОБА_4 склав заповіт, який був посвідчений Другою єнакіївською державною нотаріальною конторою та за яким він все своє майно заповідав своїй доньці ОСОБА_2

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належний йому грошовий вклад у ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі депозитного договору від 21.10.2013 року № SAMDNWFD0070009472100 (а.с.8), залишок за яким станом на 30.12.2015 року становить 58 261,98 грн., заповідальне розпорядження відсутнє (а.с.38).

У передбачений частиною 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк 11.06.2014 року позивачка звернулася до нотаріуса Другої єнакіївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, але до теперішнього часу свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошовий вклад, який залишився після смерті ОСОБА_4, не отримала у зв’язку з припиненням діяльності Другої єнакіївської державної нотаріальної контори.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, Артемівська районна рада Донецької області не є належними відповідачами по цій справі. Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області згідно Закону України «Про нотаріат» не має права на вчинення нотаріальних дій, не є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_4 та на спадщину не претендує. Територія міста Єнакієве Донецької області, що знаходиться у віданні Єнакієвської міської ради, до складу Артемівського району Донецької області не передавалася. Доводи позивачки щодо можливості передачі грошового внеску, що зберігається у банку, у власність органу місцевого самоврядування, як відумерлого майна, не ґрунтуються на чинному законодавстві, зокрема положеннях Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися неможливо, до них суд дійшов порушивши норми матеріального та процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив, що до спірних спадкових правовідносин підлягають застосуванню норми книги шостої ЦК України «Спадкове право».

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя ст. 1223 ЦК).

Суд першої інстанції правильно встановив, що факт смерті ОСОБА_4, який мешкав у місті Єнакієве Донецької області, а відповідно і факт відкриття 01 червня 2014 року після його смерті спадщини, підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-НО № 782435, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Єнакіївського міського управління юстиції у Донецькій області. Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_4 помер у м. Єнакієве Донецької області у віці 88 років, актовий запис № 837 від 02.06.2014 року (а.с. 13).

Зазначене свідоцтво про смерть є дійсним. Воно видано органом реєстрації актів цивільного стану до призупинення проведення державної реєстрації актів цивільного стану відділами державної реєстрації актів цивільного стану, які знаходяться на території Донецької області, зокрема, м. Єнакієве, на підставі пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 17.06.2014 року № 953/5 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» в редакції наказу Мінюсту України від 17.12.2014 року № 2129/5, який набув чинності з 30.12.2014 року (наказ зареєстрований в Мінюсті України 17.06.2014 року за № 640/25417).

Листом від 22.12.2015 року № 1569/03.2-49 Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дружківського міського управління юстиції Донецької області підтвердив наявність у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян актового запису про смерть № 837 від 02.06.2014 року, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Єнакіївського міського управління юстиції Донецької області (а.с. 36).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Наданим позивачем ОСОБА_5 зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 20.11.2015 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя, а саме, 22.01.2013 року склав заповіт, який був посвідчений Другою єнакіївською державною нотаріальною конторою та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 2-18 (бланк ВТВ 606841) (а.с.12).

Згідно доданої позивачем до матеріалів справи ксерокопії заповіту, який посвідчений Другою єнакіївською державною нотаріальною конторою 22 січня 2013 року та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 2-18 (бланк ВТВ 606841), що співпадає з відомостями щодо посвідчення заповіту, зазначеними у Витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 20.11.2015 року, ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповів гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).

Оригінал заповіту позивачем суду не надано. Згідно пояснень позивача, допитаної судом апеляційної інстанції в якості свідка, оригінал заповіту нею 11 червня 2014 року був залишений нотаріусу при поданні заяви про прийняття спадщини, собі вона залишила лише його світлокопію.

Зазначені пояснення свідка ОСОБА_2 відповідають нормам пункту 2.3 розділу 2 глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Мінюсту України від 22.02.2012 року № 296/5, згідно якого у разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Тобто, позивач є законним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4

Крім того, наданими позивачем свідоцтвом про її народження (а.с. 17), довідкою Полтавського міського відділу ЗАГС від 25 квітня 1995 року про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 14) та свідоцтвом про переміну прізвища, імені та по батькові ОСОБА_8 на ОСОБА_2, підтверджується, що позивач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4.

Згідно частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має протягом шести місяців з часу відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 ст. 1269, частина 1 ст. 1270 ЦК).

Допитана в якості свідка судом апеляційної інстанції позивач пояснила, що заяву про прийняття спадщини вона подала 11 червня 2014 року до Другої єнакіївської державної нотаріальної контори. Ці її пояснення підтверджуються наданим нею ОСОБА_5 про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 11.06.2016 року, згідно якого 11 червня 2014 року Другою єнакіївською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 56181344 (номер у Спадковому реєстрі) (номер у нотаріуса – 214/2014), після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 01 червня 2014 року (а.с. 10).

Вона же підтвердила, що заяву про прийняття спадщини не відкликала.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Депозитним договором № SAMDNWFD0070009472100 вклад «Стандарт» від 21 жовтня 2013 року підтверджується, що за життя ОСОБА_4 розмістив у Публічному акціонерному товаристві ОСОБА_9 банк «ПриватБанк» вклад у сумі 40 000 грн. з нарахуванням 18% річних на суму вкладу, строк вкладу 366 днів по 21.10.2014 року включно. Згідно умов договору у разі, якщо по закінченні строку договору вкладник не заявив Банку про намір забрати свої кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк, строк вкладу продовжується неодноразово без явки Вкладника до Банку (а.с. 8).

Відповідно до частин першої-другої статті 1228 ЦК України вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 04.01.2016 року № 20.1.0.0/2-20151223/4468 (на виконання ухвали Краматорського міського суду Донецької області від 14.12.2015 року) за депозитним договором № SAMDNWFD0070009472100 вклад «Стандарт» від 21 жовтня 2013 року, відкритим на ім’я ОСОБА_4 заповідальне розпорядження відсутнє, сума депозиту 40 000 грн., залишок станом на 31.12.2015 року – 58 261,98 грн. (а.с. 38).

Тобто, після смерті ОСОБА_4 до складу спадкового майна входить грошовий вклад, право на який в порядку спадкування має позивач відповідно до частини п’ятої статті 1268 ЦК України з часу відкриття спадщини.

Згідно пояснень позивача, інше спадкове майно відсутнє; на час смерті батько мешкав в квартирі АДРЕСА_1, яку він їй подарував за життя в грудні 2010 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 01.08.2016 року (а.с. 186-187).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК, частина десята статті 67 Закону України «Про нотаріат»), тобто по цій справі свідоцтво про право на спадщину позивач мала отримати після 01 грудня 2014 року.

Згідно частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Відповідно до п. 4.9. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Мінюсту України від 22.02.2012 року № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно пояснень позивача, допитаної в якості свідка, після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, отримати свідоцтво про право на спадщину вона не змогла, оскільки на території міста Єнакієве, де була розташована Друга єнакіївська державна нотаріальна контора, проводиться антитерористична операція. Вона постійно мешкає в м. Полтава, після 01 грудня 2014 року телефонувала до нотаріуса, але на її телефонні дзвінки нотаріус не відповідала.

Зазначені пояснення свідка ОСОБА_2 підтверджуються:

- ОСОБА_5 зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 17.06.2016 року, згідно якого по спадковій справі 56181344, яка заведена 11.06.2014 року Другою єнакіївською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4, свідоцтва про право на спадщину не видавалися (а.с. 171);

- розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7.11.2014 р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», згідно якого місто Єнакієве Донецької області відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;

- наказом Міністерства юстиції України від 25.11.2014 року № 247/7 « Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області», згідно якого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» та зважаючи на те, що на території окремих населених пунктів Донецької області територіальні органи та установи юстиції тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, в.о. начальника ОСОБА_3 управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_10 наказано визначити перелік та забезпечити переміщення територіальних органів та установ юстиції Донецької області, що знаходяться на тимчасово неконтрольованій території, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі; забезпечити внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо переміщених територіальних органів та установ юстиції Донецької області;

- наказом ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області від 18.11.2014 року №69/2 «Про переміщення ОСОБА_3 та територіальних управлінь юстиції, відділів державної виконавчої служби, відділів державної реєстрації актів цивільного стану, державних нотаріальних контор», згідно якого Друга єнакіївська державна нотаріальна контора переміщена за адресою: Донецька область, м. Миколаївка, вул. Пархоменко, 34;

- відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, згідно яких Друга єнакіївська державна нотаріальна контора (код ЄДРПОУ 02888320) перереєстрована на контрольованій території за адресою: 84180, Донецька обл., місто Слов'янськ, місто Миколаївка, вулиця Пархоменко, 34;

- листом ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області від 13 січня 2016 року № 10-5-829, 6-5-843, згідно якого Друга єнакіївська державна нотаріальна контора фактично за адресою Донецька обл., місто Миколаївка, вулиця Пархоменко, 34, не перемістилася та не здійснює свою нотаріальну діяльність, нотаріусів звільнено у зв’язку із відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою; архів нотаріальної контори знаходиться у м. Єнакієве, доступ до нього на цей час неможливий у зв’язку із захопленням представниками незаконних озброєних формувань (а.с. 40-44).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4 розділу 2 глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Мінюсту України від 22.02.2012 року № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

У разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та роз'яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребовує цю справу для подальшого провадження.

Тобто, повторне заведення в теперішній час спадкової справи органами нотаріату, які здійснюють свої повноваження на території, яка контролюється органами державної влади України, є неможливим.

Відповідно до частини 1 статті 9^{1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (в редакції Закону України від 12.02.2015 року № 189-VIII), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затверджений рішенням Кабінету Міністрів України, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.}

^{Кабінетом Міністрів України 15 квітня 2015 року постановою № 210 затверджено Порядок реєстрації деяких спадкових справ у Спадковому реєстрі, який визначає процедуру реєстрації у Спадковому реєстрі спадкових справ заведених на підставі статті 91 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Проте зазначений Порядок не врегулював процедуру оформлення права на спадкування у разі, якщо спадкова справа заведена нотаріусом раніше і залишилася на території, на якій органи державної влади в теперішній час тимчасово не здійснюють свої повноваження.}

^{Тобто, матеріалами справи доведено, що починаючи з 01 грудня 2014 року і до теперішнього часу, на протязі більш, ніж півтора року, позивач з незалежних від неї причин не може отримати свідоцтво про право на спадщину та розпорядитися спадковим майном на власний розсуд.}

Відповідно до статті 41 ОСОБА_11 України, частини першої статті 319, частини першої статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Будченко проти України», «найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява № 33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000?I) (п. 40).

У справі «EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» проти України» Європейський Суду зазначив: «Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "ОСОБА_12 проти Італії" [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії" [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року) (п. 1);…. перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року) (2). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98) (п. 3)».

На теперішній час законні підстави для втручання органу влади у мирне володіння майном, а саме, для припинення (обмеження) можливості ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися грошовим вкладом, що входить до спадкового майна та належить їй в порядку спадкування з 01 червня 2014 року, відсутні. Проте в порушення статті 41 ОСОБА_11 України, статті 1 Першого протоколу Конвенції право власності позивача на спадкове майно порушено - через тимчасову окупацію окремих районів Донецької області, проведення на території Донецької області антитерористичної операції позивач вже більш, ніж півтора роки з незалежних від неї причин не може отримати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, є зокрема, визнання права.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області від 02 вересня 2015 року № Ф-1464 позивача повідомлено, що документи з тимчасово неконтрольованої території не вивезені, а тому отримати свідоцтво про право на спадщину буде можливим тільки після закінчення АТО.

Враховуючи, що Друга єнакіївська державна нотаріальна контора, яка має видати позивачу свідоцтво про право на спадщину, нотаріальну діяльність в теперішній час фактично не здійснює і коли вона відновить свою роботу не відомо, зазначений лист ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області фактично є відмовою в оформленні права позивача на спадщину. Цим же листом позивачу було роз’яснено її право звернення до суду для визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування (а.с. 9).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на теперішній час дійсно існують перешкоди для оформлення позивачем спадкових прав у нотаріальному порядку і за таких обставин визнання права власності на майно в порядку спадкування є компетенцією суду.

Проте не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області за склавшихся умов не є належним відповідачем по справі, що позовні вимоги до нього про визнання права власності на спадкове майно позивачем заявлені безпідставно.

Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

На підставі наявних у справі доказів, які узгоджуються між собою, пояснень позивача, яка допитана в якості свідка, апеляційним судом не встановлено будь-яких інших, ніж позивач, спадкоємців за заповітом або за законом після смерті ОСОБА_4

Апеляційним судом на підставі наданого позивачем свідоцтва про смерть встановлено, що дружина ОСОБА_4 – ОСОБА_13 померла 16 травня 2010 року (а.с. 185), тобто раніше свого чоловіка. Згідно пояснень позивача батьки ОСОБА_4 померли ще коли вона була дитиною, братів сестер ні вона, ні батько не мають та вона є єдиною дитиною та єдиним спадкоємцем після смерті свого батька ОСОБА_4, тобто залучити до участі у справі в якості відповідачів інших спадкоємців неможливо.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що підстави для передачі грошового вкладу, який входить до складу спадщини, у власність органу місцевого самоврядування, як відумерлого майна, також відсутні.

Відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Після смерті ОСОБА_4 є спадкоємці, а саме, позивач, а тому висновок суду про те, що підстави для притягнення до участі у справі на підставі ст. 1277 ЦК України в якості відповідача органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, тобто Єнакієвської міської ради, також відсутні. Більш того, на теперішній час повноваження депутатів обраних до Єнакієвської міської ради в жовтні 2010 року закінчені і згідно пункту 3 постанови Верховної Ради України від 17 липня 2015 року № 645-VIII «Про призначення чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів у 2015 році», постанови Центральної виборчої комісії від 28 серпня 2015 року № 189 «Про перелік районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад Донецької області, чергові вибори депутатів яких та відповідних сільських, селищних, міських голів на 25 жовтня 2015 року не призначено» нові вибори до неї не призначено.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням Єнакієвської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 33984581) до теперішнього часу є Донецька обл., місто Єнакієве, тобто територія, на якій органи державної влади України не здійснюють свої повноваження.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що територія міста Єнакієво Донецької області, що знаходиться у віданні Єнакієвської міської ради, до складу Артемівського району в особі Артемівської районної ради Донецької області, не передавалася. Згідно постанови Верховної Ради України від 11.12.2014 року №31-VІІІ «Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Донецької області, зміну і встановлення меж Артемівського району Донецької області» змінено межі Артемівського району Донецької області за рахунок передачі земель, що знаходяться у віданні Вуглегірської міської ради, у тому числі територій міста Вуглегірськ Єнакіївської міської ради, Ольховатської та Булавинської селищних рад Єнакієвської міської ради. Померлий ОСОБА_4 не був мешканцем цих територій, на момент смерті він проживав у місті Єнакієве та помер у м.Єнакієве Донецької області. Тобто, висновок суду першої інстанції про те, що Артемівська районна рада (після перейменування Бахмутська районна рада) Донецької області, не є належним відповідачем по справі, є обґрунтованим.

В умовах коли Друга єнакіївська державна нотаріальна контора на територію, яка контролюється органами державної влади, фактично не перемістилася та фактично з 01 грудня 2014 року не здійснює свою нотаріальну діяльність, нотаріусів у зв’язку із відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою звільнено, архів нотаріальної контори знаходиться у м. Єнакієве, доступ до якого на цей час є не можливим у зв’язку із захопленням представниками незаконних озброєних формувань, виключається і пред’явлення позову до Другої єнакіївської державної нотаріальної контори, оскільки де-факто вона не здійснює свою діяльність.

В апеляційній скарзі позивач обґрунтовано зазначає, що саме на відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області згідно Закону України від 02.09.1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» та Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року № 1707/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 р. за N 759/19497), покладена організація роботи державних нотаріальних контор.

Відповідно до статті 2^{1 Закону України «Про нотаріат» (у редакції Закону від 06.09.2012 року № 5208-VI) державне регулювання нотаріальної діяльності полягає, зокрема, у здійсненні контролю за організацією нотаріату; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства. Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, ОСОБА_3 управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.}

^{Відповідно до ст. 17 Закону України від 02.09.1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (у редакції Закону України від 01.10.2008 року № 614-VI) державні нотаріальні контори створюються і ліквідуються Міністерством юстиції України. Державна нотаріальна контора є юридичною особою, яка створюється та реєструється у встановленому законом порядку. Проте штати державних нотаріальних контор затверджуються ОСОБА_3 управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі в межах встановленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності і фонду заробітної плати. Призначення на посаду державного нотаріуса і завідуючого державною нотаріальною конторою та звільнення з посади провадиться ОСОБА_3 управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.}

^{Згідно Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, яке затверджено наказом Мінюсту України від 23.06.2011 року № 1707/5, основними завданнями ОСОБА_3 територіального управління юстиції є, зокрема, забезпечення роботи нотаріату (пункт 3). Головне територіальне управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань: організовує роботу установ нотаріату, здійснює керівництво державними нотаріальними конторами та перевірку організації нотаріальної діяльності державних, приватних нотаріусів (підпункт 4.39 пункту 4); забезпечує і контролює діяльність нотаріального архіву щодо зберігання нотаріальних документів (підпункт 4.40 пункту 4); контролює своєчасність та правильність унесення нотаріусами записів до Єдиних реєстрів, що діють у системі нотаріату (підпункт 4.48 пункту 4).}

^{Тобто, в склавшихся умовах Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, як місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державна установа – Друга єнакіївська державна нотаріальна контора, яка фактично свою нотаріальну діяльність з 01 грудня 2014 року не здійснює, що перешкоджає позивачу отримати свідоцтво про право на спадщину, є єдиною особою, яка може бути залучена до участі у справі в якості відповідача. Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, не організувало ні фактичне переміщення Другої єнакіївської державної нотаріальної контори, ні передачу нею нотаріальних документів на територію, яка контролюється органами державної влади. Саме воно видало позивачу повідомлення про неможливість оформлення права на спадщину, що є свого роду відмовою нотаріуса та рекомендувало позивачу у зв’язку із неможливістю забезпечити фактичну нотаріальну діяльність Другої єнакіївської державної нотаріальної контори звернутися до суду за правилами позовного провадження.}

^{Безумовно, відповідно до частини дванадцятої статті 67 Закону України «Про нотаріат» (в редакції Закону України від 20.10.2014 року № 1709-VII) видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.}

^{Проте відповідно до статі 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.}

^{У справі «EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» проти України» Європейський Суду зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (п: 4).}

^{Пропозиція ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області отримати свідоцтво про право на спадщину після закінчення АТО не ґрунтується на законі, порушує право позивача на мирне володіння своїм майном, на ефективний засіб юридичного захисту, порушує принцип юридичної визначеності.}

^{Антитерористичну операцію розпочато Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».}

^{Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції – це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.}

^{На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.}

^{Тобто, антитерористична операція на території Донецької області триває вже більше двох років і строки її закінчення є непередбачуваними, не виключено, що вона буде проводитися ще тривалий час.}

Відповідно до статті 8 ОСОБА_11 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_11 України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_11 України і повинні відповідати їй.

ОСОБА_11 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_11 України гарантується.

Відповідно до статті 1 ОСОБА_11 Україна є правовою державою.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 ОСОБА_11).

Відповідно до статей 2, 6 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VIII) суди здійснюють правосуддя на основі ОСОБА_11і законів України та на засадах верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих ОСОБА_11і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відсутність реально діючої установи нотаріату, на яку покладено обов'язок видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину, залишення спадкової справи на території, яка не контролюється органами державної влади, що є перешкодами для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

В умовах існування Другої єнакіївської державної нотаріальної контори лише де-юре та неможливості звернення до неї де-факто з незалежних від позивача причин, при відсутності інших спадкоємців, з метою дотримання Україною положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективного засобу юридичного захисту саме Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, яке не організувало роботу відповідної нотаріальної установи, має бути залучено в якості відповідача у цій справі, яка стосується перешкод одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, тобто оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги позивача про незаконність та несправедливість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, безпідставне позбавлення її права на володіння спадковим майном є обґрунтованими. Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є помилковим, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Перевіривши відповідно до статті 69 Закону України «Про нотаріат» факт смерті спадкодавця ОСОБА_4, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини після його смерті, наявність підстав для закликання до спадкоємства позивача, встановивши відсутність осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, склад спадкового майна, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на грошовий вклад підлягають задоволенню.

Оскільки Бахмутська (до перейменування Артемівська) районна рада Донецької області не є належним відповідачем по справі, у задоволенні позовних вимог саме до неї позивачу слід відмовити.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1, право власності в порядку спадкування за заповітом на вклад в сумі 40 000 (сорок тисяч) гривень з відповідними процентами та нарахованими компенсаціями, який знаходиться у Публічному акціонерному товаристві ОСОБА_9 «ПриватБанк» (юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570), який належав ОСОБА_4, який народився 26 жовтня 1925 року в с. Грузське Кіровоградського району Кіровоградської області та помер 01 червня 2014 року, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2, на підставі договору № SAMDNWFD0070009472100 вклад «Стандарт» від 21 жовтня 2013 року та обліковується на рахунку № 26355621295072.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Бахмутської (до перейменування Артемівської) районної ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Л.І. Соломаха

Судді: В.С. Жданова

ОСОБА_14