ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2016 р. м. Чернівці справа № 824/442/16-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Левицькиого В.К.

секретаря судового засідання Мандрик І.А.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

представників відповідача Мельничук Т.В., Рачук О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Чернівецька митниця ДФС

про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить: поновити її на роботі у Чернівецькій митниці ДФС; стягнути з Чернівецької митниці ДФС на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, яка виникне по закінченні судового розгляду; виплатити допомогу на соціально-побутові потреби; відшкодувати Чернівецькою митницею ДФС моральну шкоду у розмірі 8000 грн., яка завдана їй порушенням прав, моральних страждань, втрати здоров`я та нормальних життєвих зв`язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Позов вмотивовано тим, що 01.06.2016 р. наказом Чернівецької митниці ДФС № 301-о її звільнено з посади заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС згідно п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Зазначений наказ вважає незаконним та необґрунтованим та таким, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки відповідачем було грубо проігноровано порядок проведення звільнення.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Чернівецька митниця ДФС (далі відповідач) подала письмові заперечення проти позову, відповідно до яких вважає позовні вимоги необґрунтованими і безпідставними та просила суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що у зв`язку із змінами в структурі та скороченням штату Чернівецької митниці ДФС позивача законно звільнено із займаної посади. Крім цього, Чернівецька митниця ДФС відповідно до норм трудового законодавства попереджала позивача про наступне вивільнення не пізніше ніж за 2 місяці, а можливість запропонувати позивачу іншу посаду була відсутня. Зважаючи на це, на думку відповідача, вони діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представники відповідача під час судового розгляду справи позов не визнали, просили суд у задоволенні позову відмовити повністю та дали пояснення, аналогічні викладених у письмових запереченнях проти адміністративного позову.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Як підтверджується матеріалами справи та трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , з 01.04.1999 р. позивач проходила службу в митних органах України, де працювала на різних посадах.

Згідно трудової книжки, позивач 01.12.2014 р. призначена на посаду заступника начальника загального відділу управління інфраструктури Чернівецької митниці ДФС в порядку переведення з Чернівецької митниці Міндоходів.

25.02.2016 р. позивач переведена на посаду заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС.

Згідно структури Чернівецької митниці ДФС, затвердженої головою ДФС Насіровим Р.М. 15.02.2016 р., штатного розпису Чернівецької митниці ДФС, затвердженого Головою ДФС України ОСОБА_2 15.02.2016 р. та введених в дію наказом Чернівецької митниці ДФС від 17.02.2016 р. № 34 Структури та Штатного розпису Чернівецької митниці ДФС на 2016 р., в управлінні матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС скорочено 4 посади:

- головний державний інспектор загального відділу управління інфраструктури;

- водій автобуса відділу матеріально-технічного забезпечення, утримання нерухомого майна та зв`язку управління інфраструктури (2 одиниці);

- головний державний інспектор відділу складського обліку вилученого майна та розпорядження ним управління інфраструктури.

Відповідно до Переліку змін № 1 до організаційної структури Чернівецької митниці ДФС, затвердженої Головою ДФС України Насіровим Р.М. 12.03.2016 р., Переліку змін № 1 до штатного розпису на 2016 рік Чернівецької митниці ДФС, затвердженого Головою ДФС України ОСОБА_2 15.03.2016 р. та введених в дію наказом Чернівецької митниці ДФС від 21.03.2016 р. № 104 переліку змін до організаційної Структури та переліку змін до Штатного розпису Чернівецької митниці ДФС на 2016 рік, в управлінні матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС скорочено 1 посаду, а саме: заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури.

23.03.2016 р. начальником Чернівецької митниці ДФС Салагором М.М. письмово попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення її із займаної посади заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС 25.05.2016 р., на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із зміною організації структури та скороченням штатної чисельності працівників Чернівецької митниці ДФС.

06.04.2016 р. Чернівецькою митницею ДФС видано наказ № 258-кв, яким надано позивачу щорічну відпустку з 04.05.2016 р. по 18.05.2016 р.

06.04.2016 р. ОСОБА_1 звернулась до начальника Чернівецької митниці ДФС з заявою про надання їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Згідно наказу Чернівецької митниці ДФС № 262-ф від 12.05.2016 р. затверджено виплатити, в т.ч. позивачу в травні 2016 р., яка перебуває у щорічній відпустці, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати без врахування премії. Однак наказом Чернівецької митниці ДФС № 298-в від 31.05.2016 р. дію наказу № 262-ф від 12.05.2016 р. призупинено до затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку надання та розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Судом встановлено, що в період з 18.05.2016 р. по 31.05.2016 р. позивач перебувала на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності серії АГГ № 922760. Згідно вказаного листка непрацездатності, позивач мала стати до роботи 01.06.2016 р.

01.06.2016 р. Чернівецька митниця ДФС видала наказ №301-о Про звільнення ОСОБА_1 , яким звільнена позивача з посади заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС 01.06.2016 р. у зв`язку з скороченням штату працівників Чернівецької митниці ДФС, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.

01.06.2016 р. відповідачем зроблено запис у трудовій книжці про звільнення позивача із займаної посади у зв`язку з скороченням штату працівників Чернівецької митниці ДФС відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України згідно наказу від 01.06.2016 р. № 301-о.

Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково з таких міркувань.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом ст. 1 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Частиною 2 ст. 1 Закону № 889-VIII передбачено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Суд зазначає, що служба позивача на посаді заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС відноситься до публічної служби, відтак спірні правовідносини сторін підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні умови вступу на державну службу, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі № 889-VIII.

Згідно ч.3 ст. 21 Закону № 889-VIII особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, - з дня призначення на посаду.

Як видно з матеріалів справи, позивач 02.01.1996 р. прийняв Присягу державного службовця, про що зроблено запис в трудовій книжці.

Загальні підстави для припинення державної служби передбачено ст. 83 Закону № 889-VIII. Так, державна служба припиняється, в т.ч. за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта, відповідно до ст. 87 Закону № 889-VIII, є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Частиною 3 цієї статті Закону передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Можливість поширення дії норм законодавства про працю на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом також передбачено ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII.

У зв`язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціального закону, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Оскільки норми спеціального закону (Закон № 889-VIII) не регулюють процедуру розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підставами припинення трудового договору згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Частиною 4 ст. 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Положеннями ст. 492 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України). Крім того, наведені вище положення ч. 4 ст. 36 КЗпП України встановлюють, що звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 зазначеного Кодексу можливе у випадку скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч.1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Таким чином, розірвання трудового договору на підставі п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України відбувається з обов`язковим додержанням зазначених вимог. При цьому суд також враховує і положення постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 р. №9, в якій, зокрема, роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, зокрема, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судовим розглядом встановлено, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 р. № 840 Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 р. № 85, наказу ДФС України від 02.11.2015 р. №834 Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби (із змінами внесеними наказом ДФС України від 19.11.2015 р. №920 Про внесення змін до наказу ДФС від 02.11.2015 р. № 834), наказу ДФС України від 11.12.2015 р. №978 Про затвердження чисельності працівників територіальних органів ДФС, наказу ДФС України від 25.02.2016 р. №182 Про внесення змін до наказу ДФС від 11.12.2015 р. №978, відповідно до Переліку змін №1 до організаційної структури Чернівецької митниці ДФС, затвердженої Головою ДФС України Насіровим P.M. 12.03.2016 р., Переліку змін №1 до штатного розпису на 2016 рік Чернівецької митниці ДФС, затвердженого Головою ДФС України ОСОБА_3 15.03.2016 р., та введених в дію наказом Чернівецької митниці ДФС від 21.03.2016 р. №104 Про введення в дію переліку змін до організаційної Структури та переліку змін до Штатного розпису Чернівецької митниці ДФС на 2016 рік, в Чернівецької митниці ДФС здійснювалось зміни в структурі та скорочення працівників.

З матеріалів справи видно, що 23.03.2016 р. ОСОБА_1 під розпис було попереджено за два місяці про наступне вивільнення. При цьому, в результаті зміни організаційної структури у відповідача відбулось скорочення посади заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, при попередженні ОСОБА_1 про наступне звільнення та в подальшому, до прийняття оскаржуваного наказу, інша посада позивачу не пропонувалась.

На запитання суду в судовому засіданні представники відповідача вказали, що позивачу не було запропоновану іншу посаду в Чернівецькій митниці ДФС загалом, у зв`язку з відсутністю вакантних посад, які б відповідали кваліфікації та продуктивності праці позивача. За змістом же наведених вище норм закону та роз`яснень в постанові Пленуму Верховного Суду України, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які за своєю кваліфікацією може займати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

Однак, відповідачем не було запропоновано ОСОБА_1 жодної посади в Чернівецькій митниці ДФС. Позиція відповідача полягає в тому, що не було вакансії на яку можна було б запропонувати перевести працівника. Разом із тим, відповідачем не було надано інформації саме щодо вакантних посад з початку зміни структури та скорочення працівників до її закінчення. При цьому відповідачем не було надано суду належних доказів неможливості переведення позивача, за його згодою, на іншу роботу.

В ході судового розгляду справи представники відповідача вказували на те, що при звільненні позивача із займаної посади брались до уваги вимоги ч. 1 ст.42 КЗпП України. Керівництвом Чернівецької митниці ДФС в силу того, що право на визначення продуктивності праці та кваліфікації працівника є його дискреційним повноваженням, - було прийнято рішення про те, що позивач має меншу кваліфікацію і продуктивність праці порівняно з іншими працівниками, а тому не має переважного права на залишення на роботі при скороченні штату працівників у зв`язку із реорганізацією Чернівецької митниці.

При цьому, позивач працювала в митних органах з квітня 1999 року, тобто 17 років. Як вбачається із матеріалів справи, позивач мала певні досягнення на службі, відзначувалася похвальним листом, нагороджувалася Почесною грамотою начальника митниці, нагрудним знаком За сумлінну службу, заохочувальною відзнакою Грамота Державної митної служби України, грамотою Чернівецької обласної митниці з нагоди відзначення 20-ї річниці Дня митної служби України, достроково присвоєно спеціальне звання Радник митної служби 2 рангу, присвоєно спеціальне звання Радника податкової та митної справи ІІ рангу, дисциплінарних стягнень не мала, постійно займалася підвищенням свого професійного рівня.

У зв`язку із цим, невірним є те, що позивач мав меншу кваліфікацію і продуктивність праці порівняно з іншими працівниками, що залишились працювати в Чернівецькій митниці ДФС після проведеної зміни організаційної структури із скороченням чисельності штату працівників.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що при звільненні позивача із займаної посади у зв`язку зі зміною організаційної структури та скорочення штатної чисельності працівників Чернівецької митниці ДФС відповідно до п. 1 ст.40 КЗпП України відповідачем було порушено вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України та ч.3 ст. 492 КЗпП України. Отже, звільнення позивача з роботи є незаконним.

Крім цього, визнаючи звільнення позивача з роботи незаконним, суд також виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 42 КЗпП України передбачено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Частиною 3 ст. 42 КЗпП України встановлено, що перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Так, ч. 1 ст. 18 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що члени сімей військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу мають переважне право при прийнятті на роботу і на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників, а також на першочергове направлення для професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки з відривом від виробництва та виплату на період навчання середньої заробітної плати.

Судом встановлено, що інших осіб, крім позивача із самостійним заробітком в сім`ї немає. Так, згідно довідки з місця проживання від 22.06.2016 р., виданою Кельменецькою селищною радою, склад сім`ї позивача дві особи: вона та її син ОСОБА_4 , 1990 р.н.

Згідно довідки Кельменецького районного військового комісаріату № 90 від 22.06.2016 р. ОСОБА_4 призваний на строкову військову службу 04.11.2015 р. у в/ч НОМЕР_2 с. Старичі Львівської області. Чоловік позивачки ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11.09.1997 р.

Залишення поза увагою даних обставин відповідачем є порушенням п.2, 3 ч.2 та 3 ст.42 КЗпП України та ч. 1 ст. 18 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Зважаючи на наведені вище норми права та встановлені по справі обставини, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, тому наказ Чернівецької митниці ДФС № 301-о від 01.06.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1 " винесено протиправно, без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, з порушенням вимог трудового законодавства.

Оскільки позивач не просив в позові визнати протиправним та скасувати наказ, суд вважає за необхідне застосувати у спірних правовідносинах вимоги ч. 2 ст. 11 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

На підставі наведеного, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування наказу Чернівецької митниці ДФС від 01.06.2016 р. № 301-о Про звільнення ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно із п. 2 та 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України та ч. 1 ст. 76 Закону України Про виконавче провадження рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно.

Враховуючи висновок суду про протиправність наказу Чернівецької митниці ДФС від 01.06.2016 р. № 301-о Про звільнення ОСОБА_1 та беручи до уваги вимоги ст. 256 КАС України, ст. 235 КЗпП України, ст. 76 Закону України Про виконавче провадження, позивача необхідно поновити на посаді заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС, допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

Щодо задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

За приписами ч.3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Так, згідно п. 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20.05.2013 р. №7 задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці з подальшими змінами встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Так, згідно наявної в матеріалах справи довідки від 22.07.2016 р. №5889/24-70-05-16/01 виданої Чернівецькою митницею ДФС, середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення складала 171,74 грн.

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу позивача становить 36 днів (червень - 19 робочих днів, липень - 17 робочих днів).

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2016 р. (з дня звільнення) по 25.07.2016 р. (дата постановлення рішення суду першої інстанції про поновлення позивача на посаді) у сумі 6182,64 грн. (36 робочих дні х 171,74 грн.).

Щодо виплати допомоги на соціально-побутові потреби, суд зазначає наступне.

Згідно наказу Чернівецької митниці ДФС № 262-ф від 12.05.2016 р. затверджено виплатити позивачу в травні 2016 р., яка перебуває у щорічній відпустці, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати без врахування премії. Однак наказом Чернівецької митниці ДФС № 298-в від 31.05.2016 р. дію наказу № 262-ф від 12.05.2016 р. призупинено до затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку надання та розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Враховуючи, що Кабінетом Міністрів України досі не затверджено Порядок надання та розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у відповідача немає можливості виплатити допомогу на соціально-побутові потреби, а тому в даній частині позов не може бути задоволений.

Не підлягає задоволенню також позовна вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди.

Так, згідно ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичною або юридичною особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок її джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках.

Позивачем у позовній заяві, а також судовому засіданні зазначено, що моральна шкода, заподіяна їй несправедливим ставленням Чернівецької митниці ДФС, полягала у незадовільному стані здоров`я. Однак, жодних доказів спричинення моральних страждань та причинного зв`язку між захворюванням та звільненням позивачка не надала.

Враховуючи зазначене, керуючись вимогами розумності та справедливості суд вважає за необхідне у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди відмовити, за необґрунтованістю.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийнятого наказу стосовно звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на раніше займаній посаді.

Інші доводи сторін суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують незаконність звільнення позивача із займаної посади.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 43 та 129 Конституції України, ст. ст. 69, 71, 94, 158, 160 - 163 та 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецької митниці ДФС № 301-о від 01.06.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1 "

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами Управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС з 01 червня 2016 р.

4. Стягнути з Чернівецької митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2016 р. по 25 липня 2016 р. у сумі 6182,64 грн.

5. Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організації документування і роботи з документами Управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Чернівецької митниці ДФС та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

6. В решті позовних вимог відмовити.

У відповідності до ст. ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.

Згідно ст. 254 КАС України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.К. Левицький

Постанова в повному обсязі складена 01 серпня 2016 р.