Справа № 464/9259/14-ц

пр.№ 2/464/461/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.07.2016 року

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого-судді Чорна С.З.

при секретарі Довгун Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог: Фонд державного майна України, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог: Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, Приватний нотаріус ОСОБА_2, Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа «Прайс», Товарна біржа «Київська агропромислова біржа» про визнання права власності та витребування майна, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нежитлове приміщення магазину загальною площею 228,8 кв.м., вартістю 934594,80 грн., розташованого по вул.Стрийській, 103 у м.Львові; витребувати дане нерухоме майно з володіння ОСОБА_1 на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України; зобов’язати ОСОБА_1 звільнити нежитлове приміщення; зобов’язати реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції Львівської області скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення магазину загальною площею 228,8 кв.м., розташованого по вул.Стрийській, 103 у м.Львові за ОСОБА_1 та зареєструвати право власності на вказане майно за державою Україна в особі Міністерства оборони України на праві повного господарського володіння концерну «Військторгсервіс». В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 29.12.2011р. між концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії «Управління Західного оперативного командування» та гр.ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу приміщення – магазину Львівського військового торгу № 53 заг.площею 225,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 103. Начальник філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» діяв на підставі довіреності серії ВРА № 710684 від 08.10.2010р., наданої генеральним директором концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_3 та посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Довіреністю генерального директора «Військторгсервіс», яка видана директору філії управління «Управління торгівлі Західного оперативного командування» даного концерну ОСОБА_5 передбачено, що останній має право здійснювати відчуження нерухомого майна лише з дозволу органу управління майном – Міністерства оборони України. Спірне нерухоме майно є власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну «Військторгсервіс». Міністерство оборони України дозволу на відчуження концерном «Військторгсервіс» спірного нерухомого майна не надавало, як і не надавало довіреності генеральному директору концерну «Військторгсервіс» з правом самостійного відчуження цього майна. Таким чином, спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника не з його волі, при цьому таке майно вибуло з порушенням порядку відчуження державного майна, а саме п.п.6, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2007р. № 803. В свою чергу ОСОБА_1 не визнає право державної власності на спірне нерухоме майно. Крім того, 14.02.2013р. відповідач вчинив дії з державної реєстрації спірного нерухомого майна, яке є власністю держави в особі Міністерства оборони України.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просить захистити майнові права держави на спірне та задоволити позов в повному обсязі.

Представник Концерну «Військторгсервіс» в судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора, надав пояснення аналогічні за змістом письмових пояснень, настоює на задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечив, дав пояснення аналогічні змісту поданих письмових заперечень, вважає позов безпідставним та просить в задоволенні такого відмовити в повному обсязі.

Представники третьої особи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Фонду державного майна України в судовому засіданні також підтримав позовні вимоги прокурора, вважаючи такі повністю підставними та обгрунтованими.

Треті особи Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, Приватний нотаріус ОСОБА_2В, Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа «Прайс», Товарна біржа «Київська агропромислова біржа» та/або їх представник в судове засідання не з’явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Суд заслухавши пояснення сторін, встановивши дійсні обставини справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 грудня 2011 року між концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 08 жовтня 2010 року за реєстровим № 3574 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким продавець відчужив на користь та у власність покупця на підставі протоколу продажу державного майна, що перебуває на балансі концерну «Військторгсеріс» приміщення магазину загальною площею 225,1 кв. м., розташованого по вул. Стрийській, 103 у м.Львові.

04 жовтня 2004 року Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання, у зв’язку з чим видано відповідну довіреність № 220/2071 від 04 жовтня 2004 року із строком дії до 01 жовтня 2007 року.

У подальшому, 18 жовтня 2004 року на підставі вказаної довіреності начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8 надав директору державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_5 дозвіл на відчуження нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення магазину загальною площею 225,1 кв. м., розташованого по вул.Стрийській, 103 у м.Львові.

31 січня 2006 року наказом Міністра оборони України №47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України та реорганізовано його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання «Військторгсервіс», визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов’язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

05 квітня 2007 року наказом Міністра оборони України № 135 про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування», припинено діяльність державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» реорганізувавши його шляхом приєднання до концерну «Військторгсервіс», визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування».

Відповідно до ст.655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частиною 5 ст.656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно ст.317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові.

Як встановлено судом спірне нерухоме майно було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну «Військторгсервіс», що передбачено пунктом 7.3. статуту концерну.

Здійснюючи право господарського відання, концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. При цьому відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (пункти 7.3, 7.5. статуту концерну).

Частинами 2, 3 ст.326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами.

Приписами ст.74 ГК України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно частини першої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» суб’єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади.

14 листопада 2013 року рішенням Сихівського районного суду м.Львова у справі № 464/36/15 відмовлено в задоволенні позову першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до концерну «Військторгсервіс» та ОСОБА_1, за участю третіх осіб про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Предметом позовних вимог у вказаній справі було визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 2011 року, укладеного між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 щодо спірного нерухомого майна, розташованого по вул.Стрийській, 103 у м.Львові, яке є предметом спору в даній справі.

Указаним рішенням суду, яке залишено без змін ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій від 19 лютого та 11 листопада 2015 року підтверджено порушення вимог закону під час реалізації спірного нерухомого майна.

Зокрема, судами підтверджено незаконність продажу майна без погодження Фонду державного майна України та відсутність у зв’язку з цим у ОСОБА_5 необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а тому відповідно до ст.388 ЦК України наслідком угоди, укладеної з таким порушенням є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Суд за вказаною справою прийшов до висновку, що оскільки віндикаційний позов не заявлено, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог заявлених прокурором щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

У зв’язку з цим, рішенням суду в задоволенні позову першого заступника прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна відмовлено.

Предметом позовних вимог у даній справі є визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на спірне нерухоме майно та його витребування від добросовісного набувача – ОСОБА_1

Відповідно до п.6 Порядку відчуження об’єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. (далі - Порядок) відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб’єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб’єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.

У п.7 Порядку визначено перелік документів, які необхідно подати суб’єкту господарювання для отримання згоди на відчуження майна разом із зверненням стосовно відчуження майна.

Згідно з п.8 Порядку рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб’єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

Однак під час укладення 29 грудня 2011р. між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна не дотримано процедури, передбаченої Порядком щодо погодження Фонду державного майна України на відчуження даного нерухомого майна.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України. Згідно п.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Таким чином, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 29 грудня 2011 року відповідно до вимог законодавства, для продажу державного майна суб'єкт господарювання, на балансі якого перебуває таке майно повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який повинен бути погоджений із Фондом державного майна України.

Ураховуючи відсутність погодження Фонду Державного майна України на відчуження майна, суд вважає, що ОСОБА_5 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Питання законності відчуження концерном «Військторгсервіс» нерухомого майна за відсутності погодження Фонду державного майна України було предметом розгляду Верховним Судом України (постанови від 16 та 23 вересня 2015 року).

Зокрема, у постановах від 16 та 23 вересня 2015 року Верховний Суд України підтвердив необхідність обов’язкового отримання дозволу Фонду державного майна України на відчуження об’єктів державної власності.

Відповідно до положень ст.387 ЦК України власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно абзацу 2 пункту другого Висновків Верховного суду України, прийнятих 01 березня 2013 року за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, за ІІ півріччя 2012 року, у речово-правових відносинах не застосовується способи захисту прав, встановлені для зобов'язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Щодо позицій Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Стретч проти Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії» від 24 червня 2003 року та «Рисовський проти України» від 20 січня 2012 року на які посилається представник відповідача, то суд з даного приводу зазначає наступне.

ЄСПЛ визнав неприпустимим визнання недійсним договору, за яким покупець отримав майно від держави та подальшого позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон і суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів при укладанні останніми відповідних договорів.

У даній справі відповідач за спірним договором придбав майно у суб’єкта господарювання – концерну «Військторгсервіс», який не відноситься до державних органів, і саме він, а не державний орган, порушив закон при вчиненні правочину, а тому вказане рішення Європейського суду з прав людини, як частини законодавства України, не може бути застосоване до спірних правовідносин.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги прокурора щодо зобов’язання ОСОБА_1 звільнити спірне нерухоме майно, оскільки прокурором одночасно з даною вимогою заявлено вимогу про витребування від відповідача даного майна.

Також, не підлягає до задоволення позовна вимога про зобов’язання Реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію за відповідачем спірного нерухомого майна, як не обґрунтовані та документально не підтверджені, оскільки прокурором та позивачами не надано доказів звернення до органів державної реєстрації про реєстрацію права державної власності.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 317, 326, 387, 388, 392 ЦК України та ст.ст.1, 10, 11, 60, 61, 209, 212 – 215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задоволити частково.

Визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нежитлове приміщення загальною площею 228,8 кв.м., розташованого по вул.Стрийській, 103 у м.Львові.

Витребувати нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 228,8 кв.м., розташованого по вул. Стрийській, 103 у м.Львові з володіння ОСОБА_1 на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом 10 днів після його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення – протягом 10 днів з часу отримання його копії.

Головуючий :