ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2016 р. Справа № 918/378/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Гудзенко Я.О., розглянувши позов Фермерського господарства «АКО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросфера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросфера ЛТД» про визнання недійсним пункту 3.1 договору від 22.05.2013 року № 12156

За участі:

Від позивача: ОСОБА_1 (дов.№3 від 07.12.2015 р.), ОСОБА_2 (дов.№ 2 від 07.12.2015 р.);

Від відповідача-1: не з'явився; Від відповідача-2: ОСОБА_3 (дов. б/н від 14.06.2016 р.)

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "АКО" (далі-Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (далі-Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера ЛТД" (далі-Відповідач-2) про визнання недійсним пункту 3.1 договору від 22.05.2013 року № 12156.

В обгрунтування позову ФГ "Ако" посилається на порушення відповідачем-1 при укладанні договору п. 2 ч. 2 ст. 178, 228, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 4 ст. 4 Закону України "Про пестициди і агрохімікати" та зазначає про те, що на момент укладання договору 22.05.2013 року відповідач-1 усвідомлював протиправність угоди та свідомо допускав настання протиправних наслідків, оскільки згідно встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року у справі № 910/2342/13 обставин ТОВ "Агросфера" не мала дозволу правовласника на використання винаходу за патентом на препарат "Роксол КЕ", у зв'язку з чим вказаним рішенням суду ТОВ "Агросфера" зобов'язано припинити використання у будь-який спосіб препарату "Раксол КЕ", а наказ Міністерства № 152 визнано недійсним у частині реєстрації препарату "Раксол КЕ" та зобов'язано Міністерство скасувати державну реєстрацію препарату та виключити препарат з Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів (а.с. 2-7, 19-26).

Ухвалою від 25.05.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/378/16.

Ухвалами суду від 14.06.2016 р., 05.07.2016 р. розгляд справи відкладався.

Ухвалами суду від 13.06.16 р., 15.06.16 р. та 06.07.16 р. з метою забезпечення представнику ТОВ "Агросфера ЛТД" ефективної реалізації його права на судовий захист, судом були задоволенні подані Відповідачем-2 клопотання про проведення судових засідань у справі в режимі відеоконференції.

До канцелярію суду 5.07.2016 року представником Позивача подано письмові пояснення щодо підсудності справи Господарському суду Рівненської області та щодо моменту недійсності наказу Міністерства екології та природних ресурсів.

Від представника Відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву та заперечення на пояснення Позивача.

В судовому засіданні 20 липня 2016 року позивач підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві та додаткових поясненнях поданих через канцелярію суду, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позов та додаткових поясненнях.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами у справі.

У судовому засіданні 20.07.2016 р. відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у справі, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд Рівненської області, –

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2013 року між Фермерським господарством "АКО" (далі-Покупець, Позивач) та ТОВ "Агросфера" (далі-Продавець, відповідач-1) було укладено договір купівлі-продажу № 12156 (далі - Договір).

Відповідно до предмету договору ТОВ "Агросфера" зобов’язалося передати товар - Засоби ОСОБА_4, Мікродобрива, а ФГ "АКО" зобов’язалося прийняти та оплатити вказаний товар, відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

В розділі 2 Договору було зазначено про якість товару, яка повинна відповідати стандартам і держстандартам, що діють в Україні на момент передачі Товару, що підтверджується сертифікатом якості заводу-виготовлювача. Продавець надає Покупцю сертифікати якості на кожну партію товару.

Розділом 3 даного договору передбачено, що конкретний вид товару, його асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару вказуються в специфікаціях, що є невід’ємними частинами договору (п. 3.1. Договору).

У специфікації № 4 від 13.06.2013 р. до Договору зазначено перелік засобів захисту рослин, що постачаються Продавцем, зокрема "ОСОБА_5 к.е. 5л" в кількості 55 л, із узгодженим строком поставки до 05.07.2013 р. та датою сплати 48% від вартості товару до 30.08.2013 р. та 52% до 10.11.2013 р.

У відповідності до специфікації № 9 від 31.07.2013 Продавець, зобов’язувався поставити товар до 23.08.2013 р., а саме "ОСОБА_5, к.е. 5л" в кількості 80 л та датою сплати 50% від вартості товару до 30.08.2013 р. та решту до 10.11.2013 р.

В матеріалах справи містяться видаткові накладні за № 140623/20 від 14.06.2013 р. та № 10803/20 від 01.08.2013 р., які підтверджують факт здійснення поставки товару, обумовленого умовами договору та специфікаціями (а.с.17-18).

В судовому засіданні представники позивача підтвердили отримання вищезазначеного товару за умовами Договору. Разом з тим посилається на Закон України "Про пестициди і агрохімікати" та постанову Вищого господарського суду України від 18.02.2014 р., якою залишено в силі рішення Господарського суду м. Києва від 14.10.2013 р. у справі № 910/2342/13, яким задоволено позов Bayer Intellectual Property GmbH (ОСОБА_6 Проперті ГмбХ) до ТОВ «Агросфера», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Агросфера ЛТД" та зобов'язано ТОВ "Агросфера" припинити використання у будь-який спосіб винаходу «Фунгіцидний засіб» і визнано недійсним наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 12.03.2012 № 152 "Про державну реєстрацію препаратів" у частині реєстрації препарату "ОСОБА_5, КЕ" та в частині внесення цього препарату до Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів. Зобов'язано Міністерство екології та природних ресурсів України виключити препарат"ОСОБА_5, КЕ" з Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів (посвідчення про державну реєстрацію Б 03223) та з Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні.

Посилаючись на приписи ст. 227 ЦК України позивач просить пункт 3.1. Договору № 12156 в частині поставки "ОСОБА_5, КЕ" визнати недійсним, з тих підстав, що ТОВ "Агросфера" на момент укладання договору не мала дозволу на реалізацію вказаного препарату, зазначає про те, що наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 12.03.2012 № 152 "Про державну реєстрацію препаратів" у частині реєстрації препарату "ОСОБА_5, КЕ" був визнаний в судовому порядку недійсним і є таким, що не створює жодних правових наслідків з дня прийняття (затвердження) такого наказу, тобто на дату укладення Договору 22.05.2013 р.

Крім того, посилається на ч. 3 ст. 35 ГПК України.

В обгунтування підстав для розгляду справи Господарським судом Рівненської області Позивач посилається на ст. 15 ГПК України, згідно приписів якої справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити грощі тощо.

Згідно із п. 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" від 29.05.2013 р. № 11 за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 15 ГПК України, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах про визнання договорів недісними визначається за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Судом встановлено, що невиконаним зобов'язання в повному обсязі за договором купівлі-продажу № 12156 від 22.05.2013 р. з оплати отриманого препарату залишилося зі сторони позивача, відтак розгляд спору у справі № 918/378/16 в розумінні ст. 15 ГПК України та п.1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 підлягає розгляду за місцезнаходженням Покупця, а саме - в Господарському суді Рівненської області.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо).

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

У відзиві на позовну заяву та в судових засіданнях, що були проведені в режимі відеоконференції, представник Відповідача 2 зазначив про те, що у період з 12.03.2012 року (дата наказу Міністерства екології та природних ресурсів № 152 "Про державну реєстрацію препаратів") до 17.12.2013 р. - до дати набрання рішенням Господарського суду м. Києва від 14.10.2013 р. у справі № 910/2342/13 законної сили, продаж препарату "ОСОБА_5, КЕ" відбувався на законних підставах, без порушень зі сторони ТОВ "Агросфера" - Відповідача 1.

Відповідач 2 в обгрунтування заперечень на позов посилається на ч. 1 ст. 215 ЦК України і зазначає про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із приписами вказаної норми зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи відсутність в даному випадку обставин, з якими законодавство пов'язує визнання договору недійсним і настання певних юридичних наслідків, Відповідач 2 вважає, що підстав для визнання пункту 3.1. договору в частині продажу препарату "ОСОБА_5, КЕ" недійсним немає і просить в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що договором про відступлення права вимоги від 22.07.2015 року № 62-ВПВ, ТОВ "Агросфера" передало ТОВ "Агросфера ЛТД" право вимоги і останнє набуло статусу кредитора за Договором купівлі- продажу № 12156 від 22.05.2013 року.

Позивачем стосовно моменту недійсності наказу Міністерства екології та природних ресурсів були надані наступні пояснення: відповідно до Постанови Вищого адміністративного суду України від 17.09.2010 р. у справі К-23575/10 вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта. Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних формах.

Аналогічні висновки зазначені в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 № 1145/11/13-10, а саме: визнання акта суб'єкта владних повноважень протиправним як способу захисту права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

При цьому вимога про визнання акта владного органу недійсним, незаконним, неправомірним тощо, є різними словесними вираженнями одного і того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Позивач в обгрунтування позову посилається на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 08.12.2009 року у справі № 21-1573во09, а саме, що у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Крім того Позивач в обгрунтування позову посилається на п. 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005р. № 34/5. Також зазначає про те, що саме за заявкою ТОВ "Агросфера" здійснено на ім'я товариства державну реєстрацію препарату "ОСОБА_5, КЕ" на підставі наказу Міністерства екології та природних ресурсів України № 152 від 12.03.2012 року, який адресовано Департаменту екологічної безпеки, який в свою чергу й повинен був здійснити державну реєстрацію препаратів, в т.ч. препарату "ОСОБА_5, КЕ".

Таким чином, на думку Позивача, вказаний наказ Міністерства є правовим актом індивідуальної дії, відтак є недійсним з моменту прийняття такого акту суб'єктом владних повноважень.

За вказаних обставин позивач вважає, що вже на момент поставки препарату "ОСОБА_5, КЕ", згідно п. 3.1 договору-купівлі № 12156 від 22.05.2013 року, специфікації № 4 від 13.06.2013 р. та специфікації № 9 від 31.07.2013 р., продавець - ТОВ "Агросфера" не мало права здійснювати поставку даного товару, який на думку позивача був обмежений у використанні, у зв'язку з чим позивач і посилається на рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2013 р. у справі № 910/2342/13 та просить застосувати в цій частині ст. 35 ГПК України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 ГПК України).

За приписами ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Використання в цивільному обороті пестицидів і агрохімікатів на території України можливе лише після проведення їх державної реєстрації. Державна реєстрація пестицидів і агрохімікатів виступає тим юридичним фактом, на підставі якого вони вводяться у цивільний оборот на території України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, яким визначено, що Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Відповідно до п. 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 34/5 від 12.04.2005 року (далі - Порядок, в редакції на час реєстрації Наказу), нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування; наказ - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його віданння.

Розділом 3 Порядку визначено, що державній реєстрації в Міністерстві юстиції України підлягають нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Згідно із п. 3.4 Порядку на державну реєстрацію не подаються акти: а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо); б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших актів, що містять правові норми, а також тимчасові, строк дії яких вичерпано; тощо.

Згідно із п. 5.1. Порядку після підписання Міністром наказу про державну реєстрацію нормативно-правового акта Управління заносить його до Державного реєстру нормативно-правових актів (далі - Державний реєстр) (додаток 2 до Положення).

Нормативно-правовий акт заноситься до Державного реєстру за датою підписання наказу про його державну реєстрацію, відповідно до чого йому присвоюється реєстраційний номер, що складається з двох частин: число перед дробом - це порядковий номер, що починається з 1 січня кожного року, після дробу - це число, що означає загальну кількість нормативно-правових актів, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України з дня запровадження державної реєстрації нормативно-правових актів. Застосування у Державному реєстрі поряд з цифровою літерної нумерації не допускається.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376.

Згідно із п.п. 9, 15 вказаного Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", включаються до Реєстру після їх державної реєстрації у Мін'юсті. Нормативно-правові акти, включені до Реєстру, підтримуються Мін'юстом у контрольному стані.

Підпунктом "б" п. 17 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (в редакції станом на грудень 2013 року), передбачено таку підставу для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта як набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним.

Як встановлено судом, рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року у справі № 910/2342/13 набрало законної сили 17.12.2013 року.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

ГПК перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:

а) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду);

б) встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання, чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою, при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про преюдиціальність факту поставки товару за умовами договору № 12156 від 22.05.2013 року за специфікаціями № 4 від 13.06.2013 р., № 9 від 31.07.2013 р.

Крім того, суд враховує обставини встановлені Господарським судом міста Києва у рішенні від 14.10.2013 року у справі № 910/2342/13, а саме: Міністерством згідно з наказом від 12.03.2012 № 152 за заявкою ТОВ «Агросфера» здійснено на ім'я товариства державну реєстрацію Препарату; Препарат внесено до Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів та Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні; відповідач-1 не має дозволу правовласника на використання винаходу за патентом України № 47429; у зв'язку з чим Господарський суд міста Києва дійшов висновку про доведеність порушення прав позивача як власника винаходу за патентом України № 47429 та про задоволення позовних вимог у вказаній справі (а.с. 19-26).

В обгунтування рішення суд послався на лист Міністерства від 02.04.2013 №1134/07/4-7 та додане до нього реєстраційне досьє на Препарат з якого, як вказав суд, вбачається, що Міністерством екології та природних ресурсів України видано наказ від 12.03.2012 № 152 "Про державну реєстрацію препаратів", яким, зокрема, за заявою ТОВ "Агросфера" зареєстровано та внесено до Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів фунгіцидний засіб - Препарат (діюча речовина тебуконазол - 167 г/л. + триадименол - 43г/л.+ спіроксамін - 250 г/л); на ім'я заявника - ТОВ "Агросфера" було видано посвідчення про державну реєстрацію препарату Б 03223 (запис в державному реєстрі за № 6369); виробником препаративної форми і діючої речовини зазначено Чайна кемікал Індастріал енд Рісеч Ко. Лтд., ОСОБА_5; Препарат зареєстровано терміном до 31.12.2013 р. для застосування на цукрових буряках, пшениці озимій і виноградниках.

Враховуючи вказане в сукупності, суд дійшов висновку про те, що на момент здійснення поставки препарату за Договором, укладеним між позивачем та відповідачем-1, препарат пройшов державну реєстрацію і його було внесено до Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів, а рішення суду, яким визнано недійсним наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 12.03.2012 року № 152 "Про державну реєстрацію препаратів" у частині реєстрації препарату "Раксол КЕ" та в частині внесення препарату до Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів, набрало законної сили 17.12.2013 року, тобто після укладання Договору та отримання препарату позивачем у справі. Вказане спростовує доводи позивача про обізнаність відповідача 1 щодо неправомірності здійснення поставки товару та умислу в діях відповідача 1 на порушення вимог ч. 4 ст. 4 Закону України "Про пестициди і агрохімікати".

Крім того, суд на підставі встановленого рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2013 року № 904/7731/13 (залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій), від 13.05.2014 року у справі № 904/2123/14 про стягнення з ФГ "Ако" боргу за отриманий товар за накладними від 14.06.2013 року, від 01.08.2013 року - "Раксол КЕ" згідно специфікацій №№ 4,9 за Договором, дійшов висновку про те, що договір в частині поставки препарату ОСОБА_5 сторонами на час подання позову, що розглядається у даній справі, виконано.

Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, судом з'ясовано, що позивачем відбулось схвалення правочину шляхом отримання препарату ОСОБА_5

В обгрунтування визнання п. 3.1. правочину недійсним, на підставі ст.ст. 227, 228 ЦК України, позивач посилається на те, що вказаний пункт Договору порушує публічний порядок, порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права.

Згідно із п. 3.1 Договору конкретний вид товару, його асортимент, кількість, якість, ціна, строк поставки та умови оплати товару наведені в спеціфікаціях до Договору. Специфікації є невід'ємними частинами Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про пестициди і агрохімікати" ( в редакції Закону на час укладання Договору) забороняються ввезення на митну територію України (крім дослідних партій, що використовуються для державних випробувань та наукових досліджень), виробництво (крім виробництва для експорту та виробництва дослідних партій, що використовуються для державних випробувань, науково-технологічних досліджень та випробувань), торгівля, застосування та рекламування пестицидів і агрохімікатів до їх державної реєстрації.

Згідно із ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Позивач вважає, що оскільки Господарським судом міста Києва на момент поставки товару вже було порушено провадження у справі № 910/2342/13, - ТОВ "Агросфера" усвідомлювало протиправність реалізації товару "Раксол КЕ" і свідомо допускала настання протиправних наслідків укладання Договору, тобто можливість визнання його пунктів недійсними.

Однак, суд з даними твердженнями позивача не погоджується і вважає їх необгрунтованими, оскільки на момент укладання Договору та отримання позивачем від відповідача-1 препарату "Раксол КЕ" наказ Міністерства екології та природних ресурсів України "Про державну реєстрацію препаратів" від 12.03.2012 року № 152 в частині реєстрації препарату "Раксол КЕ" та в частині внесення препарату до Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів був чинним, позивачем протилежного суду не доведено, клопотань в порядку ст. 38 ГПК України суду не заявлялось, не доведено суду належними та допустимими доказами вилучення препарату з цивільного обігу на момент укладання договору та отримання препарату позивачем за умовами п. 3.1 Договору, також не доведено суду усвідомлення відповідачем 1 протиправності п. 3.1 Договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнення відповідача 1 або свідоме допускання відповідачем 1 настання протиправних наслідків, - тому відсутні підстави вважати, що продаж вказаного товару відбувався з порушенням ч. 2 ст. 4 Закону України "Про пестициди і агрохімікати" та ст.ст. 227, 228 ЦК України. Крім того, сторони схвалили Договір шляхом виконання його умов. Про вказану обставину також встановлено у справі № 918/1392/15 Господарського суду Рівненської області.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи все вказане вище в сукупності, суд дійшов висновку про необгрунтованість та недоведеність позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для задоволення позову не вбачає.

Згідно із ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Фермерському господарству «АКО» у задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення підписано 25.07.2016 року.

Суддя Гудзенко Я.О.