ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 р.

Справа № 816/233/16

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників сторін: позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2016р. по справі № 816/233/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП (далі по тексту – позивач, ТОВ "Технафтсервіс" СП) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі по тексту – відповідач, Кременчуцька ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 11.01.2016 № 12 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Технафтсервіс" СП;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, в загальному розмірі 254 263,55 грн, з яких за основним платежем – 203 410,84 грн, за штрафними санкціями – 50 852,71 грн..

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2016 року по справі № 816/233/16 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказу, податкового повідомлення - рішення відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, в загальному розмірі 254 263,55 грн., з яких за основним платежем – 203 410,84 грн., за штрафними санкціями – 50 852,71 грн., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2016 року по справі № 816/233/16 та прийняти нове рішення, яким в даній частині задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги та у судовому засіданні, зазначає що фінансово-господарські операції в червні 2015 року із контрагентами ТОВ “Сармат Ойл” та ТОВ “Транскомплект-В” мали реальний характер та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках ТОВ «Технафтсервіс» СП, а за їх наслідками позивачем правомірно сформовано податковий кредит відповідного податкового періоду. Таким чином, вважає, що податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 04.02.2016 № 0000112203/140 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача, у надісланих запереченнях на апеляційну скаргу та у судовому засіданні просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, посилаючись на те, що в ході проведеної перевірки встановлено що ТОВ “Технафтсервіс” СП здійснило видимість придбання товарів від ТОВ “Сармат Ойл”, ТОВ “Транскомплект-В”, які в дійсності не ним не реалізовувалися, а лише полягали в документальному їх оформленні шляхом складання первинних документів з метою ухилення від сплати податків та обов’язкових платежів. Враховуючи наведене, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, в загальному розмірі 254 263,55 грн., з яких за основним платежем – 203 410,84 грн., за штрафними санкціями – 50 852,71 грн..

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині оскарження – скасуванню, з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ТОВ "Технафтсервіс" СП (код ЄДРПОУ 31998456) зареєстровано 13.05.2002, 20.09.2005 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (т. 1, а.с. 13).

ТОВ "Технафтсервіс" СП на час проведення перевірки знаходиться на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та є, зокрема, платником податку на додану вартість, про що свідчить витяг з реєстру платників податку на додану вартість № 1416034500215 (т. 1, а.с. 12).

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, основним видом діяльності позивача за КВЕД: 46.71 є - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (т.1, а.с. 13).

В період з 11.01.2016 по 15.01.2016 посадовими особами Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області у відповідності до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу Кременчуцької ОДПІ ДФС у Полтавській області від 11.01.2016 № 12 (т.1, а.с. 208) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Технафтсервіс" СП (код 31998456) з питань взаємовідносин з ТОВ "Сармат-Ойл" та ТОВ "Транскомплект-В" за червень 2015 року, результати якої відображені в акті від 20.01.2016 № 43/16-03-22-04-08/31998456 (т. 1, а.с. 24-53).

Згідно з висновками перевірки, позивачем порушено вимоги п. 198.1, 198.2 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього на суму 203 411 грн., в т.ч. за червень 2015 року на суму 203 411 грн.

Так, перевіркою з’ясовано, що ТОВ "Технафтсервіс" СП (Покупець) у період, що перевіряється, мало господарські взаємовідносини із ТОВ "Сармат Ойл" (код ЄДРПОУ 39272390) (Постачальник) на підставі договору поставки нафтопродуктів № 22 від 18.06.2015 (т. 1, а.с. 84-86), згідно з п. 1.1 якого Постачальник зобов’язується передати, а Покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (надалі – Товар) в кількості, асортименті, за цінами, в строки, відповідно до умов Договору, додатків та/або рахунків та/або видаткових накладних, що є невід’ємними частинами цього Договору.

Якість Товару повинна відповідати технічним умовам (ТУ) і державним стандартам (ДСТУ), що діють на території України, та підтверджуватись відповідним паспортом якості заводу – виробника Товару та/або сертифікатами відповідності Товару та/або протоколами випробувань акредитованих випробувальних центрів та/або іншими документами, що відповідно до чинного законодавства можуть засвідчувати якість Товару (п. 3.1. Договору).

Пунктом 6.1 даного Договору встановлено, що приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої наказом від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496.

ТОВ “Сармат Ойл” (індивідуальний податковий номер 392723914047) на момент виникнення спірних правовідносин зареєстровано як платник ПДВ (т. 1, а.с. 87).

Виконання умов вищевказаного договору оформлено сторонами видатковою накладною від 25.06.2015 № 81 з номенклатурою поставки – суміш вуглеводнів фракції С4-С-13 в кількості 75700 л всього на суму 791 065,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 131 844,17 грн., податковою накладною від 25.06.2015 № 2 із визначенням коду УКТЗЕД товару “НОМЕР_1”, яку в подальшому було відкореговано розрахунком від 01.07.2015 № 4 в частині визначення коду УКТЗЕД, який змінено з “ НОМЕР_1” на “ НОМЕР_2”.

Сума ПДВ по зазначеній податковій накладній включено до податкового кредиту за червень 2015 року, яка відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з ПДВ та даним податкової декларації з ПДВ та даним Єдиного реєстру податкових накладних.

Оцінюючи надані на перевірку первинні документи, ревізори дійшли висновку, що вони оформлені з порушенням вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а саме:

- у видатковій накладній № 81 від 25.06.2015 відсутня посада особи, що отримала виданий товар та відсутні дані щодо особи (прізвище, посада), відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- в рахунку на оплату від 23.06.2015 № 59 відсутні дані щодо особи (прізвище, посада), яка виписала рахунок на оплату.

До перевірки надано книгу обліку довіреностей, згідно якої директору ОСОБА_3 видано довіреність від 23.06.2015 № 00166 на отримання ТМЦ від постачальника ТОВ “Сармат Ойл”.

Оплата здійснювалася у безготівковій формі згідно платіжних доручень від 26.06.2015 №№ 914, 913 та від 30.06.2015 № 915 на загальну суму 791 065,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що позивачем не надані паспорт якості заводу – виробника товару та сертифікати відповідності товару, акт прийому передачі товару та в товарно-транспортних накладних відсутній штемпель пункту відправлення, а також не надано ряд документів, які повинні супроводжувати переміщення нафтопродуктів як небезпечних вантажів відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах організаціях України”, затвердженої Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 N 281/171/578/155, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 02 вересня 2008 за N 805/15496.

На підтвердження якості придбаних нафтопродуктів позивачем до перевірки надано протокол випробувань № 395/126/П-14 від 23.12.2014, здійснених акредитованим випробувальним центром ДП “НДІННП “МАСМА” провів у закріпленій галузі акредитації випробування зразка рідини, замовник випробувань: ДП “Укртранснафтопродукт”. Висновок: у зв’язку із відсутністю нормативного документу представлений зразок рідини за визначеними показниками можна віднести до легкої бензинової фракції (т. 1, а.с. 100).

Однак, в наданому до перевірки протоколі випробувань відсутня печатка акредитованого випробувального центру ДП “НДІННП “МАСМА”, який провів випробування зразка.

Стосовно перевезення зазначеного товару перевіркою встановлено, що ця господарська операція здійснювалася ФОП ОСОБА_4 на замовлення ТОВ “Технафтсервіс” СП, згідно з товарно-транспортними накладними:

- від 25.06.2015 № 3-25/06 автомобілем Renault Magnum (державний № НОМЕР_3) з причепом (державний номер НОМЕР_4), водій – ОСОБА_5, пункт навантаження – Одеський НПЗ, вул. Шкодова гора,1/1, пункт розвантаження – м. Миронівка, Київської обл., найменування, марка, вид нафтопродукту (нафти) – суміш вуглеводнів фракції С4-С-13, об’ємом – 37700 л;

- від 25.06.2015 № 4-25/06 Renault Magnum (державний № НОМЕР_5) з причепом (державний номер НОМЕР_6), водій – ОСОБА_6, пункт навантаження – Одеський НПЗ, вул. Шкодова гора,1/1, пункт розвантаження – м. Миронівка, Київської обл., найменування, марка, вид нафтопродукту (нафти) – суміш вуглеводнів фракції С4-С-13, об’ємом – 38000 л.

Разом з тим, згідно інтегрованої інформаційної системи “Податковий блок” та ЄДРПН за червень 2015 року не встановлено придбання ТОВ “Сармат Ойл” (м. Миколаїв) суміші вуглеводнів фракції С4-С-13 у Одеського НПЗ.

Вищевказані ТТН, оформлені з порушеннями, а саме відсутня повна назва пункту розвантаження, що не дає можливості їх ідентифікувати та визначити рух ТМЦ, відсутні номера дорожніх листів вантажних автомобілів, відсутня графа “Вантажовідправник”, відсутні номера посвідчень водіїв, що не дає змоги їх ідентифікувати.

Жодних документів у зв’язку із перевезенням нафтопродуктів, що є небезпечним вантажем, передбачених Законом України “Про перевезення небезпечних вантажів” на перевірку не надано.

Відповідно до інформації інтегрованої інформаційної системи “Податковий блок” між податковим кредитом ТОВ “Технафтсервіс” СП та податковим зобов’язанням ТОВ “Сармат Ойл” за червень 2015 року встановлено розбіжності у зв’язку із відсутністю у останнього зобов’язань з ПДВ за вказаний період на суму податкового кредиту позивача.

Перевіркою також використано податкову інформацію з акту ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 27.11.2015 №497/14-03-22-03/39272390 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Сармат Ойл" (код ЄДРПОУ 39272390) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період лютий, червень, липень 2015 року по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами-постачальниками ТОВ “Медбудінвестгруп” (код ЄДРПОУ 35842976) за лютий 2015 року, ТОВ “Петрол-Навігатор” (код ЄДРПОУ 38648626) за червень, липень 2015 року, з контрагентом – покупцем ТОВ “Експо ОСОБА_7 Плюс” (код ЄДРПОУ 39190292) за період червень 2015 року та контрагентами-покупцями” (т. 1, а.с. 218-230). Вказаним актом не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ “Сармат Ойл” з отримання нафтопродуктів від контрагента-постачальника ТОВ “Петрол-Навігатор” за період червень, липень 2015 року на загальну суму ПДВ 751 442,67 грн., що у подальшому був реалізований іншим контрагентам, в т.ч. ТОВ “Технафтсервіс” СП за період червень 2015 року на загальну суму ПДВ 131 844,17 грн.

З урахуванням наведеного за висновками перевірки ТОВ “Технафтсервіс” СП здійснило видимість придбання товарів від ТОВ “Сармат Ойл”, які в дійсності не ним не реалізовувалися, а лише полягали в документальному їх оформленні шляхом складання первинних документів з метою ухилення від сплати податків та обов’язкових платежів.

Також перевіркою встановлено, що у період, що перевірявся позивач (Покупець) мав господарські взаємовідносини із ТОВ “Транскомплект-В” (Постачальник) на підставі договору поставки від 10.11.2014 № 1011/14 (т. 1 а.с. 129-131), за п. 1.1. якого Постачальник зобов’язується поставити у зумовлені строки другій стороні – Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певні грошову суму. Предмет поставки вказаний в додатках до цього договору (п. 1.3). Поставка товарів здійснюється на умовах FCA, м. Павлоград, місце поставки – склад Постачальника (п. 2.1). Якість товарів, що постачається, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, паспортам якості, які встановлюють вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам) (п. 4.1).

ТОВ “Транскомплект - В” (індивідуальний податковий номер 384006304123) на момент виникнення спірних правовідносин були зареєстровані платником ПДВ (т. 1, а.с. 134)

Виконання умов вищевказаного договору оформлено сторонами видатковою накладною від 03.06.2015 № 73 з номенклатурою поставки – суміш вуглеводнева в кількості 38000 л всього на суму 429 400,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 71566,67 грн., податковою накладною від 02.06.2015 № 3.

Сума ПДВ по зазначеній податковій накладній включено до податкового кредиту за червень 2015 року, яка відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з ПДВ та даним податкової декларації з ПДВ та даним Єдиного реєстру податкових накладних.

Транспортування відбувалося автопідприємством ФОП ОСОБА_4 на замовлення ТОВ “Технафтсервіс” СП згідно товарно-транспортної накладної від 03.06.2015 № 73 автомобілем Renault Magnum (державний № НОМЕР_5) з причепом (державний номер НОМЕР_6), водій – ОСОБА_6, пункт навантаження – м. Павлоград, вул. Заводська, 44, пункт розвантаження – м. Київ, найменування, марка, вид нафтопродукту (нафти) – суміш вуглеводнева, об’ємом – 38000 л.

В акті перевірки зазначено, що надані для перевірки документи не можуть бути сприйняті контролюючим органом як первинні бухгалтерські документи, що мають належну доказову силу, оскільки оформлені з порушенням Закону України “Про бухгалтерський облік”.

Надана ТТН оформлені з порушенням, а саме відсутня повна назва пункту розвантаження, що не дає можливості його ідентифікувати та визначити рух ТМЦ, відсутні номера дорожніх листів вантажних автомобілів, відсутні номера посвідчення водія, що не дає змоги його ідентифікувати, відсутні коди автопідприємства, замовника та вантажовідправника.

До перевірки надано книгу обліку довіреностей, згідно якої директору ОСОБА_3 видано довіреність від 02.06.2015 № 00159 на отримання ТМЦ від постачальника ТОВ “Транскомплект - В”.

Оплата здійснювалася у безготівковій формі згідно платіжних доручень від 02.06.2015 № 886 на загальну суму 429 400,00 грн.

За змістом акту на перевірку не надані паспорт якості заводу – виробника товару та сертифікати відповідності товару, акт прийому передачі товару та в товарно-транспортних накладних відсутній штемпель пункту відправлення, а також не надано ряд документів, які повинні супроводжувати переміщення нафтопродуктів як небезпечних вантажів відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах організаціях України”, затвердженої Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 N 281/171/578/155, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 02 вересня 2008 за N 805/15496.

Жодних документів у зв’язку із перевезенням нафтопродуктів як небезпечного вантажу, передбачених Законом України “Про перевезення небезпечних вантажів” на перевірку не надано.

На підтвердження якості придбаних нафтопродуктів позивачем до перевірки надано протокол випробувань № 254/3-0306/2015 від 03.06.2015, здійснених лабораторією з випробувань нафтопродуктів ДВНЗ УДХТУ, у закріпленій галузі акредитації випробування зразка: сировина вуглеводнева на відповідність ТУ У 20.1-32869581-002:2012, заявник випробувань: ТОВ “Бізнес Консалт ВНГ” (т. 1, а.с. 139).

Однак, наданий до перевірки протокол випробувань не містить реквізитів про місце відбору проби, яка саме лабораторія проводила пробу, печатки лабораторії, відсутні підписи завідуючого лабораторії та лаборанта.

Перевіркою також враховано податкову інформацію Дніпропетровської ОДПІ від 23.07.2015 № 419/10/04-17-22-04 з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з платниками податків за червень 2015 року (т.1 а.с.212-217). Згідно даної інформації ТОВ “Транскомплект-В” здійснює свою діяльність в наступних сферах: виробництво емульгаторів (Лабризол) та перероблення газового конденсату або суміші вуглеводної та отримання абсорбенту (компонент дизельних палив газоконденсатний), а придбаває сировину та формує податковий кредит від “ризикових” постачальників, у яких відсутні основні фонди та трудові ресурси та не можливо дослідити походження товару.

З урахуванням наведеного за висновками перевірки ТОВ “Технафтсервіс” СП здійснило видимість придбання товарів від ТОВ “Транскомплект-В”, які в дійсності не ним не реалізовувалися, а лише полягали в документальному їх оформленні шляхом складання первинних документів з метою ухилення від сплати податків та обов’язкових платежів.

Із висновками перевірки позивач не погодився та направив до Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області заперечення на акт перевірки від 20.01.2016 № 43/16-03-22-04-08/31998456 (т. 1, а.с. 54-55), за змістом відповіді останнього висновки акту залишені без змін (т. 1 а.с. 56-76).

На підставі висновків зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області 04.02.2016 винесене податкове повідомлення-рішення (форма "Р") № 0000112203/140, яким ТОВ "Технафтсервіс" СП збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 254 263,55 грн., з яких за основним платежем – 203 410,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 50 852,71 грн. (т. 1, а.с. 77).

Позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, в загальному розмірі 254 263,55 грн., з яких за основним платежем – 203 410,84 грн., за штрафними санкціями – 50 852,71 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні податкового повідомлення-рішення від 04.02.2016 року №0000112203/140, діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог п. 198.1, 198.2 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього на суму 203 411 грн., в т.ч. за червень 2015 року на суму 203 411 грн..

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об’єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов’язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог статті 185.1 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно зі статтею 187.1. Податкового Кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з ПДВ з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року № 996- ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704) (далі по тексту – Закон № 996- ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та звітність в Україні”, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об’єктом оподаткування.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції – умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (аналогічні позиції викладалися Вищим адміністративним судом у листах від 02.06.2011, № 742/11/13-11 та від 01.11.2011 р. № 1936/11/13 – 11).

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що на підтвердження реальності господарських операцій з поставки суміші вуглеводнів із контрагентом ТОВ "Сармат Ойл" (код ЄДРПОУ 39272390) (Постачальник) на підставі договору поставки нафтопродуктів № 22 від 18.06.2015 (т. 1, а.с. 84-86) позивачем надано видаткову накладну від 25.06.2015 № 81 з номенклатурою поставки – суміш вуглеводнів фракції С4-С-13 в кількості 75700 л всього на суму 791 065,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 131 844,17 грн. (т.1 а.с. 97), податкову накладну від 25.06.2015 № 2 із визначенням коду УКТЗЕД товару “ НОМЕР_1” (т.1, а.с. 101), яку в подальшому було відкореговано розрахунком від 01.07.2015 № 4 в частині визначення коду УКТЗЕД, який змінено з “ НОМЕР_1” на “ НОМЕР_2” (т.1, а.с. 103).

Як вбачається з пояснень представника позивача, придбану у ТОВ “Сармат Ойл” суміш вуглеводнів у повному обсязі поставки було далі перепродано ТОВ “Нафтотрейд ЛТД” на підставі договору поставки нафтопродуктів від 07.05.2015 № 07/05-01 (т.1, а.с. 108-110), виконання якого оформлено сторонами видатковими накладними від 25.06.2015: № 25/06-02 з номенклатурою поставки - суміш вуглеводнів фракції С4-С-13 в кількості 38000 л на загальну суму 419900,00 грн., в т.ч. ПДВ 69983,33 грн., та № 25/06-01 з номенклатурою поставки - суміш вуглеводнів фракції С4-С-13 в кількості 37700 л на загальну суму 416585,00 грн., в т.ч. ПДВ 69430,83 грн (т. 1, а.с.118, 120); податковими накладними від 25.06.2015 № 5 та № 6 (т. 1, а.с.123, 125).

Стосовно підтвердження факту перевезення поставленої суміші вуглеводнів фракції С4-С-13 між ТОВ “Сармат Ойл”, ТОВ “Технафтсервіс” СП та ТОВ “Нафтотрейд ЛТД”, встановлено, що перевезення придбаних у ТОВ “Сармат Ойл” нафтопродуктів здійснювала ФОП ОСОБА_4 на підставі договору надання послуг по перевезенню з ТОВ “Технафтсервіс” СП.

Так, 05.01.2015 між ТОВ “Технафтсервіс” СП (замовник) та ФОП ОСОБА_4 (виконавець) укладено договір надання послуг по перевезенню №05/01-01 (т.1, а.с. 161), відповідно до умов якого Виконавець зобов’язується надати Замовнику в межах території України послуги з організації та виконання перевезень автомобільним вантажним транспортом у міських та міжміських сполученнях за маршрутом, вказаним Замовником, а Замовник, в свою чергу, зобов’язується сплатити встановлену за послуги плату (т.1, а.с. 161).

З пояснень представника позивача вбачається, що перевезення небезпечних вантажів ФОП ОСОБА_4 здійснює на підставі ліцензії Головної державної інспекції на автомобільному транспорті серії АГ № 593327 від 23.12.2011 (т. 1, а.с. 175).

Оскільки перевезення нафтопродуктів потребує особливого транспорту, ФОП ОСОБА_4 уклала з власником такого транспорту - ТОВ “Технафтсервіс” СП ряд договорів:

- договір № 18/06-01 оренди напівпричепа паливної – цистерни від 18.06.2015 SCHWARZMULLER – держ. № НОМЕР_7, зареєстрований в МРЕВ м. Кременчук (т.1, а.с. 166);

- договір № 03/01-02 оренди напівпричепа паливної – цистерни від 03.01.2015 ZREMB – держ. № НОМЕР_8, зареєстрований в МРЕВ м. Кременчук).

Фактичне транспортування сировини здійснював водій ОСОБА_6 автотранспортом Renault Magnum, державний № НОМЕР_9, та водій ОСОБА_5 автотранспортом Renault Magnum, державний № НОМЕР_3.

Транспортування підтверджується товарно - транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №3-25/06 від 25.06.2015р. – суміш вуглеводнів фракція С4-С-13, об’ємом 37700 л. (т.1 а.с. 99) автомобілем ОСОБА_8 №ВІ 4412 СВ, причіп №ВІ 6536 ХО, та товарно - транспортною накладною №4-25/06 від 25.06.2015р. – суміш вуглеводнів фракція С4-С-13, об’ємом 38000 л (т.1 а.с. 98), автомобілем ОСОБА_8 №ВІ 2058 ВС, причіп №ВІ 0157 ХР, пункт навантаження зазначений Одеський НПЗ, вул. Шкодова гора, 1/1, оскільки згідно письмової заявки TOB «Сармат Ойл» від 24.06.2015р. №145 суміш вуглеводна фракція С4-С-13 буде відвантажена згідно зазначеної адреси.

В свою чергу позивач направив на TOB «Сармат Ойл» заявку №100 від 23.06.2015, в якій зазначив, що суміш вуглеводна буде вивозитись вищепереліченими автомобілями з зазначенням номерів, перевізником ФОП ОСОБА_4, водіями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Пунктом розвантаження зазначене місто Миронівка, Київська область, де контрагент - покупець позивача TOB «Нафтотрейд ЛТД» орендує резервуари згідно договору суборенди №020414-НТ від 02.04.2014(т.1, а.с. 95).

TOB «Нафтотрейд ЛТД», згідно письмової заявки від 25.06.2015р. №24/06 просило розвантажити товар за адресою: Київська область, місто Миронівка, вул. Паризької комуни, 2.

З TOB «Нафтотрейд ЛТД» позивачем укладений договір поставки нафтопродуктів №07/05-01 від 07.05.2015. На виконання зазначеного договору TOB «Технафтсервіс» СП був виписаний рахунок - фактура №23/06-01 від 23.06.2015р. товару - суміш вуглеводнів фракція С4-С-13 у кількості 75700,0 л на суму 836485,0 грн. в т.ч. ПДВ 139414,17 грн.(т.1, а.с. 117), видаткові накладні №25/06-02 від 25.06.2015 ( т.1, а.с. 118), №25/06-01 від 25.06.2015 (т.1, а.с. 120) та податкова накладна №5 від 25.06.2015( т.12, а.с. 123) Транспортування підтверджується товарно- транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №ТНС-00025/06-1 від 25.06.2015 та товарно - транспортною накладною №ТНС-00025/06-2 від 25.06.2015 (т.1, а.с. 119,121)

З огляду на викладене, колегія суддів вважає хибними доводи суду першої інстанції щодо того, що доказів про належність будь-якого приміщення чи резервуара придатного для зберігання нафтопродуктів за адресою м. Миронівка, Київської області, яке б належало ТОВ “Нафтотрейд ЛТД”, або хоча б перебувало у нього в оренді, від час судового розгляду справи не надано.

Представник позивача пояснив, що поставка вищевказаної партії суміші вуглеводнів, здійснювалася за таким ланцюгом постачання: ТОВ “Сармат Ойл” придбано означений обсяг нафтопродуктів у ТОВ “Петрол – Навігатор”, далі їх поставлено позивачу, а останнім в свою чергу – поставлено ТОВ “Нафтотрейд ЛТД”.

На підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України з метою зібрання доказів у даній справі судом першої інстанції направлено запит до всіх контрагентів по ланцюгу постачання, а також на Одеський НПЗ, з якого за наданими ТТН здійснювалося відвантаження спірних партій суміші вуглеводнів фракції С4-С-13 у червні 2015 року.

На запит суду першої інстанції надано відповідь Державним підприємством “Укртранснафтопродукт”, якому за рішенням суду передано на відповідне зберігання та оперативне управління майно Одеського НПЗ. Як вбачається з даної відповіді ДП “Укртранснафтопродукт”, останнє не продавало та не відвантажувало у червні 2015 року суміш вуглеводнів фракції С4-С-13 на адресу ТОВ “Сармат Ойл” чи ТОВ “Технафтсервіс” СП. Натомість повідомили, що у червні 2015 року на автомобілі ОСОБА_8 (державний номер НОМЕР_10) та ОСОБА_8 (державний номер НОМЕР_9) з причепами: державний номер НОМЕР_6 та державний номер НОМЕР_4, які перебувають у власності ТОВ «Тезнафтсервіс» СП та надані в оренду ФОП ОСОБА_4, відвантажено суміш вуглеводнів на виконання договору поставки між ДП “Уктранснафтопродукт” та ТОВ “Укроілпродукт” від 15.10.2014 № 15/1/10/14 (т. 2, а.с. 94).

Згідно наданих ТТН форми № 1-ТТН (нафтопродукт) від 25.06.2015 № ОД – 00003 та № ОД – 00006 на вищевказані автомобілі із резервуару 126 ДП “Укртранснафтопродукт” (Замовник (платник)) відвантажено вантажоодержувачу ТОВ “Укроілпродукт” через автопідприємство ТОВ “Технафтсервіс” нафтопродукти – суміш вуглеводнів, що є речовими доказами відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/20553/14-К № 1-КС/522/14722/14 від 03.11.2014 (т.2 а.с. 95-96), із місцем розвантаження згідно подорожнього листа.

В товарно-транспортних накладних № ОД-00006 від 25.06.2015 та № ОД-00003 від 25.06.2015, зазначена кількість суміші вуглеводневої - 38000 л та 37700 л, яка була реалізована ДП «Укрнафтопродукт» до ТОВ «Укройлпродукт» та в подальшому реалізована по ланцюгу постачання ТОВ «Сармат Ойл», у якого ТОВ «Технафтсервіс» СП придбав зазначену продукцію. Колегія суддів звертає увагу на те, що в зазначених накладних міститься підпис водіїв ОСОБА_6 та ОСОБА_5.

Додатково на питання суду першої інстанції чи відвантажувалася на адресу вищезгаданих контрагентів чи означені автомобілі у червні 2015 року суміш вуглеводнів саме фракції С4-С-13 ДП “Уктранснафтопродукт” повідомлено, що на вищезгадані автомобілі відвантажувалися нафтопродукти з найменуванням – суміш вуглеводнів (т.2, а.с. 106).

Таким чином, ДП “Укрнафтопродукт” підтверджено відвантаження 25.06.2015 року суміші вуглеводнів на вищевказані автомобілі з причепами, що належать ТОВ “Технафтсерсвіс”, саме як автопідприємству, якому замовлено перевезення даних нафтопродуктів на адресу ТОВ “Укроілпродукт”.

Слід зазначити, що у вказаних ТТН, вантажоодержувачем визначено ТОВ «Укроілпродукт» як особу, яка купила суміш вуглеводнів за договором поставки №15-1/10/14 у ДП «Укртранснафтопродукт», проте зі складу зазначену продукцію не отримувала, оскільки продала її по ланцюгу постачання ТОВ «Технафтсервіс» СП.

На запит суду першої інстанції щодо підтвердження реальності здійснення вищевказаних господарських операцій ТОВ “Сармат Ойл” надано відповідь, з якої вбачається, що 25.06.2015 останнім поставлено суміш вуглеводнів фракції С4-С-13, що були придбані у ТОВ “Петрол – Навігатор”, про що надано договір поставки нафтопродуктів з останнім від 17.06.2015 № ПН-06-37 та видаткову накладну від 25.06.2015 № РН-062501 (т. 2, а.с. 12-15).

Щодо посилань відповідача на акт ДПІ у Центральному районі міста Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 27.11.2015р. №497/14-03-22-03/39272390 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Сармат Ойл» в частині не підтвердження реальності здійснення господарських операцій TOB «Сармат Ойл» з отримання нафтопродуктів від TOB «Петрол - Навігатор», що у подальшому був реалізований іншим контрагентам, в т.ч. TOB «Технафтсервіс» СП, то слід зауважити на наступному.

Ст. 16 Податкового кодексу України передбачає, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищевказана позиція суду узгоджується із рішенням Верховного Суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10 від 14 жовтня 2014 року у справі № 21-318а14, з якого вбачається, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Крім того, такий висновок відповідає практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також, колегія суддів вказує на те, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Так, статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Слід зазначити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Оцінюючи докази, зібрані під час судового розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що вони підтверджують факт реального здійснення вищевказаних операцій поставки суміші вуглеводнів від ТОВ « Сармат Ойл» на адресу ТОВ «Технафтсервіс» СП.

Щодо господарської операції з поставки суміші вуглеводнів від ТОВ “Транскомплект – В” на адресу ТОВ “Технафтсервіс” СП у відповідності до видаткової накладної від 03.06.2015 № 73 з номенклатурою поставки – суміш вуглеводнева в кількості 38000 л всього на суму 429 400,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 71566,67 грн., та податкової накладної від 02.06.2015 № 3, колегія суддів зазначає наступне.

Між TOB «Транскомплект - В» (постачальник) та TOB «Технафтсервіс» СП (покупець) 10.11.2014 укладений договір поставки №1011/14, відповідно до якого постачальник зобов’язується поставити у зумовлені строки товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму(т.1, а.с. 129-131). На виконання зазначеного договору TOB «Транскомплект - В» був виписаний рахунок на оплату №92 від 02.06.2015 товару - сировина вуглеводнева у кількості 38000,0 л на суму 429400,0 грн. в т.ч. ПДВ 71566,67 грн.(т.1, а.с. 136), видаткова накладна №73 від 03.06.2015 (т.1, а.с. 137), податкова накладна №3 від 02.06.2015.

На підтвердження реальності перевезення поставленої суміші вуглеводнів між ТОВ “Транскопмлект - В” та ТОВ “Технафтсервіс” СП, надано ТТН форми № 1-ТТН (нафтопродукт), згідно якої у графі “автоперевізник” вказано ФОП ОСОБА_4 на замовлення ТОВ “Технафтсервіс” СП автомобілем ОСОБА_8 д.н.з. НОМЕР_9 причеп д.н.з. ВІ 0157ХР, водій – ОСОБА_6 із пунктом навантаження м. Павлоград, вул. Заводська, 44 та пунктом розвантаження – м. Київ (т. 1, а.с. 138).

На запит суду першої інстанції щодо підтвердження реальності здійснення господарських операцій із позивачем ТОВ “Транскомплект - В” надано відповідь (т. 2, а.с. 30 – 39), що поставлена сировина вуглеводнева зберігалася на підприємстві переробника ТОВ “Бізнес Консалт ВНГ”, з яким укладено угоду про переробку нафтопродуктів від 01.11.2014 № 9, а тому відвантаження відбувалося з міста Павлоград, вул. Заводська, 44.

В свою чергу позивачем направлено на адресу TOB «Транскомплект - В» заявку №94 від 02.06.2015, в якій останнім зазначено, що сировина вуглеводнева буде вивозитись автомобілем ОСОБА_8 №ВІ 2058 ВС, причіп ВІ 0157 ХР перевізником ФО - П ОСОБА_4, водієм ОСОБА_6 Пунктом розвантаження зазначене місто Київ, де контрагент - покупець позивача TOB «ОСОБА_7 оіл компані» має нафтобазу ( акцизний склад)(т.1, а.с. 135).

TOB «ОСОБА_7 оіл компані» згідно письмової заявки від 03.06.2015р. №11 просило розвантажити товар за адресою: місто Київ, вул. Магнитогорська, 5а(т.2, а.с.173). З TOB «ОСОБА_7 оіл компані» позивачем укладений договір поставки нафтопродуктів №03/02-01 від 03.02.2015(т.1, а.с. 143-145). На виконання зазначеного договору TOB «Технафтсервіс» СП виписаний рахунок - фактура №03/06-01 від 03.06.2015 товару - сировина вуглеводнева у кількості 38000,0 л на суму 433100,0 грн. в т.ч. ПДВ 72183,33 грн.(т.1, а.с. 149), видаткова накладна №03/06-01 від 03.06.2015 (т.1, а.с. 150) та податкова накладна №2 від 03.06.2015(т.1, а.с. 153) Транспортування підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №ТНС-0003/06-1 від 03.06.2015(т.1, а.с. 151).

Колегія суддів зазначає, що в обох випадках перевезення товару здійснювалось ФО - П ОСОБА_4 відповідно до договору надання послуг по перевезенню №05/01-01 від 05.01.2015, про що складені акти виконаних робіт. У ФОП ОСОБА_4 мається ліцензія Міністерства транспорту та зв’язку України на внутрішні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. ОСОБА_9 ОСОБА_8 №ВІ4412СВ та ОСОБА_8 №ВІ2058ВС знаходяться у власності у ФО - П ОСОБА_4, підтвердженням чого є свідоцтва про державну реєстрацію.

Відповідно до договору оренди №03/01-02 від 03.01.2015р. TOB «Технафтсервіс» СП здає в оренду ФО - П ОСОБА_4 напівпричіп паливної цистерни №ВІ 0157 ХР. Відповідно до договору оренди №18/06-01 від 18.06.2015р. TOB «Технафтсервіс» СП здає в оренду ФО - П ОСОБА_4 напівпричіп паливної цистерни №ВІ 6536 ХО. Зазначені напівпричепи знаходяться у власності TOB «Технафтсервіс» СП, підтвердженням чого є свідоцтва про державну реєстрацію.

Щодо пункту розвантаження товару, зазначеного у наданій ТТН – м. Київ, представники позивача пояснювали, що його розвантаження здійснювалося за місцем знаходження контрагента ТОВ “ОСОБА_7 Компані”, якому позивач далі по ланцюгу продав дану партію вуглеводневої суміші в повному обсязі, на підставі договору поставки нафтопродуктів від 03.02.2015 № 03/01-01, виконання якого оформлено видатковою накладною від 03.06.2015 № 03/06-01 та податковою накладною від 03.06.2015 № 2 (т.1 а.с. 143-158). Реальність транспортування позивач підтверджує наявністю на ТТН форми № 1 – ТТН (нафтопродукт) від 03.06.2015 № ТНС-0003/06-1, згідно якої ФОП ОСОБА_4 на замовлення ТОВ “Технафтсервіс” СП перевозив сировину вуглеводневу на адресу ТОВ “ОСОБА_7 Компані” штампу акцизного складу Головного управління ДФС у м. Києві “в’їзд дозволено” (т. 1 а.с. 151).

У відповідності до п. 14.1.6 ст. 14 ПК України, акцизний склад – спеціально обладнані приміщення на обмеженій території, розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність, в т.ч. навантаження – розвантаження, зберігання пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу).

З даного приводу колегія суддів зауважує, що реальність господарської операції із ТОВ “ОСОБА_7 Компані” не заперечується контролюючим органом, тим більше, що вона проводилася під контролем постійних представників ДФС на акцизному складі, однак подальший продаж товару по ланцюгу постачання не доводить походження цього товару.

Також, судом першої інстанції не враховано, що в підтвердження можливості перевезення небезпечних вантажів надані узгоджені органами УДАІ УМВС України в Полтавській області маршрути перевезення небезпечного вантажу, свідоцтва про підготовку водіїв на перевезення небезпечних вантажів ОСОБА_6 та ОСОБА_5, свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів у кількості чотири свідоцтва на кожний автомобіль та причіп окремо(т.1, а.с. 166-177).

Зазначені маршрути дійсні до 30.06.2015 та до 30.09.2026 та надають право на перевезення небезпечного вантажу по всій території України автомобілями ОСОБА_8 № ВІ 2058ВС, напівпричіп № НОМЕР_6 та ОСОБА_8 № ВІ 4412СВ, напівпричіп №ВІ 6536 ХО.

Колегія суддів звертає увагу на те, що, в матеріалах справи містяться свідоцтва про державну повірку автоцистерни каліброваної №ВІ 0157 ХР - місткість 38000 л та автоцистерни №ВІ 6536 ХО - місткість 37700 л.

Колегія суддів вважає хибними доводи відповідача, в обґрунтування твердження про безтоварність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, про те, що жодним із контрагентів (ТОВ “Транскомплект - В”, ТОВ “Технафтсервіс” СП) не надано а ні документів про прийняття поставлених нафтопродуктів за кількістю (як-то відповідна акти приймання передачі тощо), так і документів на підтвердження їх якості (сертифікати відповідності, паспорти якості заводу – виробника чи інш.) у відповідності до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої наказом від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції з пояснень представника позивача, останнім було отримано всі необхідні та достатні документи щодо підтвердження якості товару в момент прийняття товару.

Між тим, колегія суддів зазначає, що сертифікати якості та сертифікати відповідності товару не є первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податків, отже у позивача відсутній обов’язок зберігати отримані документи щодо якості товару.

Відсутність під час сертифікатів якості товару, актів прийому-передачі товару щодо перевезення (передачі) товару не спростовують факту доставки ТМЦ, оскільки такий факт підкріплено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими первинними документами, до заповнення яких у податківців на час проведення перевірки зауваження були відсутні.

Крім того, слід відмітити, що до суду було надано товарно-транспортні накладні на підтвердження факту транспортування придбаного товару.

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на положення розділу п.11.1, п.11.7 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 (далі по тексту – Правила), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність дорожніх листів під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються, перш за все, порядку здійснення перевезень і не встановлюють правила ведення бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами.

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та його контрагентами договори містять положення щодо предмету, вартості робіт і порядку розрахунків, порядку здачі та приймання робіт, відповідальності сторін, інших умов, термінів дії договорів та юридичних адрес сторін, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вказує на те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Крім того, з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення витрат до складу валових та для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Разом з тим, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та приходить до висновку про реальність спірних господарських операцій між позивачем ТОВ “Технафтсервіс” СП та його контрагентами, як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України, а отже, наявні підстави для скасування даного податкового повідомлення-рішення.

У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2016 року по справі № 816/233/16 в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, в загальному розмірі 254 263,55 грн., з яких за основним платежем – 203 410,84 грн., за штрафними санкціями – 50 852,71 грн.., не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона ухвалена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, в загальному розмірі 254 263,55 грн., з яких за основним платежем – 203 410,84 грн., за штрафними санкціями – 50 852,71 грн.., внаслідок допущених порушень підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1, ч.3, ч.6 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

На аркуші справи 3 (т.1) знаходиться платіжне доручення № 1246 про сплату судового збору в розмірі 5191,95 грн. за подання адміністративного позову.

На аркуші справи 136 (т.2) знаходиться оригінал платіжного доручення від 11.05.2016 № 1347 про сплату ТОВ «Технафтсервіс» СП судового збору у розмірі 4195,35 грн. за подання апеляційної скарги.

Таким чином, оскільки апеляційну скаргу ТОВ «Технафтсервіс» СП задоволено, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2016 по справі № 816/233/16 скасовано судом апеляційної інстанції частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, в загальному розмірі 254 263,55 грн, з яких за основним платежем – 203 410,84 грн., за штрафними санкціями – 50 852,71 грн., то відповідно ст. 94 КАС України слід стягнути на користь ТОВ «Технафтсервіс» СП судовий збір у розмірі 8009,28 грн. за подання адміністративного позову та апеляційної скарги за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.04.2016р. по справі № 816/233/16 скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, в загальному розмірі 254 263,55 грн., з яких за основним платежем – 203 410,84 грн., за штрафними санкціями – 50 852,71 грн..

В цій частині прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 04.02.2016 № 0000112203/140, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, в загальному розмірі 254 263,55 грн., з яких за основним платежем – 203 410,84 грн., за штрафними санкціями – 50 852,71 грн..

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Троїцька, 76, м. Кременчук, Полтавська обл., 39617, код ЄДРПОУ - 39780421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП ( проспект 50-річчя Жовтня, буд. 1-д, офіс 1, м. Кременчук, Полтавська обл., 39610, код - 31998456) судові витрати в розмірі 8009 (вісім тисяч дев'ять) грн. 28 (двадцять вісім) коп. за подання адміністративного позову та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

ОСОБА_10

Судді

ОСОБА_11 ОСОБА_12

Повний текст постанови виготовлений 19.07.2016 р.