ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року

Справа № 910/30226/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:

Могил С.К. (доповідач), Кривда Д.С., Борденюк Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 3" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2016 у справі № 910/30226/15 господарського суду міста Києва

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 3"

до

публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія ""Київводоканал"

про

визнання зобов'язання припиненим,

за участю представників

позивача: Гіневської-Фареник М.О.,

відповідача: Драчової М.С.,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 3" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про визнання припиненими зобов'язань за договором № 01218/5-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 25.10.2002.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 3" (абонент) та відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (яке в подальшому перейменоване на публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (постачальник) 25.10.2002 укладено договір № 01218/5-02 на послуги водопостачання та водовідведення, за умовами якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно з умовами договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що останній є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2015 у справі № 910/6661/15-г, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 3" до публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про розірвання з 26.04.2014 вказаного договору, при цьому господарський суд не погодився з твердженнями позивача щодо наявності істотної зміни обставин як підстави для розірвання договору.

Отже, договір є дійсним та обов'язковим для виконання сторонами.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав, що: 1) Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 № 1198-VII внесено зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", якими передбачено, що договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою; 2) відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.08.2012 № 279, даний вид діяльності підлягає ліцензуванню. Таким чином, на думку позивача, останній не є виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (не має відповідної ліцензії), а тому не вправі провадити діяльність даного виду, що виключає будь-яку можливість бути стороною договору в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у зв'язку з чим просив суд визнати припиненими зобов'язання за договором з 26.04.2014 в частинні нарахування за надання послуг з постачання питної води та водовідведення, що споживаються власниками житлових і нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 13 та 13 А.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1497 від 30.12.1997 (в редакції чинній на час укладання договору № 01218/5-02 від 25.10.2002), виконавцем житлово-комунальних послуг є житлово-експлуатаційні та водо-, теплопостачальні, каналізаційні або інші підприємства і організації, які безпосередньо надають споживачеві комунальні послуги. Виконавця послуг у комунальному житловому фонді визначають місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування, в інших випадках - власник житлового будинку, об'єднання співвласників будинків тощо. При цьому в одному будинку може бути визначений лише один виконавець окремої послуги.

У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 630 від 21.07.2005 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", Правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1497 від 30.12.1997, втратили чинність.

Пунктом 2 Правил, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 передбачено, що терміни не визначені постановою вживаються у значенні, наведеному в Законі України "Про житлово-комунальні послуги".

26.04.2014 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", яким внесені зміни, зокрема, до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Так, статтю 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення".

Також статтю 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" доповнено частиною третьою, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг".

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачем питної води є юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.

Статтею 16 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що забезпечення споживачів питної води централізованим питним водопостачанням, а також за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою здійснюють підприємства питного водопостачання. Підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність на підставі, зокрема, ліцензії на господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" господарська діяльність із централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню у порядку, встановленому законом.

Як зазначає позивач, він не має необхідних дозвільних документів на провадження діяльності у сфері централізованого водопостачання та водовідведення тому, відповідно, не може бути виконавцем вказаних послуг з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії".

Відповідно до положень ст. 607 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

При цьому, обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об'єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов'язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у рішенні господарського суду міста Києва від 02.06.2015 у справі № 910/6661/15-г суд дійшов висновку, що товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 3" є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, надання яких публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" здійснюються виключно на підставі договору № 01218/5-02 від 25.10.2002.

Пунктом 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, передбачено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до абз. 2 п. 1.1 зазначених правил, останні є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, серед яких, зокрема, визначено договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що внесення змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", на які посилається позивач, вважаючи, що не є виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (не має відповідної ліцензії), а тому не вправі провадити діяльність даного виду, що виключає будь-яку можливість бути стороною договору в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги", не позбавляє позивача обов'язку виконувати свої зобов'язання за укладеним договором № 01218/5-02 від 25.10.2002 на послуги водопостачання та водовідведення, оскільки відповідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Крім цього, як встановлено апеляційним господарським судом, відповідачем надані докази відсутності нарахувань за послуги з водопостачання та водовідведення за кодом 29-1902 (за яким обліковувались надані послуги і в подальшому надавались позивачем фізичним особам - мешканцям багатоквартирних будинків), у зв'язку з чим позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. 111^{7 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати припиненими, в розумінні ст. 607 Цивільного кодексу України, зобов'язання позивача за договором № 01218/5-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 25.10.2002 в частинні нарахування за надання послуг з постачання питної води та водовідведення, що споживаються власниками житлових і нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 13 та 13 А.}

^{Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та/або процесуального права.}

^{Керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,}

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Кривда Д.С.

Борденюк Є.М.