П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Волкова О.Ф.,

суддів:

Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ГУ МВС), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ) про перерахунок пенсії,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА _9 22 листопада 2007 року звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ПФУ, ГУ МВС про перерахунок пенсії, у якому просила: визнати дії відповідачів неправомірними, зобов'язати виплатити їй як військовому пенсіонеру та інваліду війни ІІ групи підвищення до пенсії у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком з 1 січня 1999 року, як інваліду І групи - 400 % з 1 квітня 2003 по 31 грудня 2008 року, всього в розмірі 175 880 грн 81 коп. Окрім того, позивач просила в рахунок компенсації суми втраченого доходу перерахувати їй пенсію з урахуванням 50 % надбавки від посадового окладу та окладу за військове звання за особливі умови служби, виконання особливих завдань або значного обсягу робіт з 12 жовтня 1996 року по 31 грудня 2007 року в розмірі 18 484 грн 26 коп., зазначаючи, що із втратою чинності Указом Президента України від 14 липня 1995 року № 615/95 «Про надбавки до грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» (далі - Указ № 615/95) її пенсійне забезпечення не відповідає вимогам статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), положенням Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) та Конституції України, тому, посилаючись на ці обставини, просила задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебуває на пенсійному забезпеченні в ГУ ПФУ та отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-XII. Проте починаючи з січня 1999 року відповідачі ігнорують вимоги чинного пенсійного законодавства, протиправно не здійснили перерахунок пенсії з урахуванням підвищення до неї, не виплачують належні їй суми пенсії, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушених прав.

Суди встановили, що згідно з висновком ВЕУ УМВС України в Одеській області від 23 листопада 1995 року ОСОБА_9 з 1 листопада 1995 року призначено пенсію як інваліду війни ІІ групи.

Відповідно до посвідчення серії Б № 093466 від 27 березня 2003 року ОСОБА_9 є інвалідом війни І групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів та інвалідів війни.

Суд установив, що листом ГУ ПФУ від 21 лютого 2007 року ОСОБА_9 було відмовлено у перерахунку пенсії з урахуванням надбавки за особливі умови служби у розмірі 50 % від грошового забезпечення, передбаченої Указом № 615/95, та 100 % надбавки, передбаченої Указом Президента України від 5 травня 2003 року № 389 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» (далі - Указ № 389).

Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 25 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення, суди виходили з того, що згідно зі статтею 13 Закону № 3551-XII (в редакції до 1 січня 2006 року) інвалідам війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується у розмірі 400 % мінімальної пенсії за віком для інвалідів І групи.

Водночас Законом України від 5 жовтня 2005 року № 2939-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» внесені зміни до редакції статті 13 Закону № 3551-XII, які набули чинності 1 січня 2006 року, згідно з якими інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються, зокрема інвалідам війни І групи - на 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, суд установив, що розмір пенсії позивача до 1 січня 2006 року мав бути підвищений на 400 % мінімальної пенсії за віком, а після 1 січня 2006 року на - 50 % прожиткового мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Позивач, звернувшись до суду із вищезазначеним позовом, просила зобов'язати відповідача за період з 1 січня 1999 року по 31 березня 2003 року підвищити їй пенсію на 350 % прожиткового мінімуму в Україні як інваліду війни ІІ групи; з 1 квітня 2003 року по 31 грудня 2008 року - підвищити пенсію на 400 % прожиткового мінімуму в Україні як інваліду війни І групи.

Таким чином, суд установив, що вимоги позивача в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо виплати пенсії без урахування підвищення за період з 1 вересня 1999 року по 1 квітня 2003 року в розмірі 350 %, за період з 1 квітня 2003 року по 1 січня 2006 року в розмірі 400 % та зобов'язання здійснити перерахунок за вказаний період є правомірними.

Разом з тим відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини другої статті 99 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 100 КАС пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач звернувся до суду із позовом 22 листопада 2007 року, при цьому строк звернення до адміністративного суду сплинув 1 січня 2007 року.

Суд установив, що позивач, обґрунтовуючи поважність причини пропуску строку звернення до суду, посилався на безпорадний стан, викликаний спрямованістю усіх дій позивача, її вольових дії на збереження здоров'я, про що надав довідку медичної служби УМВС України в Одеській області від 5 жовтня 2010 року.

Дослідивши вказану довідку, суд установив, що позивач дійсно неодноразово зверталася до поліклініки ГУ МВС, Одеської обласної лікарні № 9, Одеської обласної дитячої лікарні у період з 26 лютого 1996 року по 13 вересня 2010 року.

Із вказаної довідки вбачається, що позивач не перебувала на стаціонарному лікуванні в період з 13 квітня 2004 року по 23 червня 2009 ріку. Перебування на амбулаторному лікуванні не може вважатися належним доказом поважності причини пропуску строку звернення до суду, в тому числі з тих підстав, що позивач і на теперішній час регулярно звертається за медичною допомогою, що не перешкоджає їй брати активну участь у судових засіданнях.

Розглядаючи позовні вимоги в частині надбавки у розмірі 50 % за особливі умови служби, суд зазначає, що Указом Президента України від 4 жовтня 1996 року № 923\96 «Про грошове забезпечення військовослужбовців» Указ № 615\95 визнаний таким, що втратив чинність.

Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-XII пенсії військовослужбовцям обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачу щомісячна надбавка у розмірі 50 %, надбавки за особливі умови служби, виконання особливо важливих завдань або значного обсягу робіт були встановлені для виплати в період проходження служби відповідно до Указу № 615\95, вказана надбавка була включена в розрахунок її пенсії.

Застосування при перерахунку пенсії порядку, передбаченого частиною третьою статті 63 Закону № 2262-XII в редакції, чинній до 1 січня 2005 року, можливе лише до правовідносин, які виникли до 1 січня 2005 року.

Таким чином, вимоги щодо перерахунку та здійснення відповідних виплат у розмірі 50 % надбавки за особливі умови служби, виконання особливо важливих завдань або значного обсягу робіт, встановлених Указом № 615\95, є безпідставними.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 жовтня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_9, посилаючись на неоднакове застосування пункту «б» статті 24, частини третьої статті 63 та частини другої статті 51 Закону № 2262-ХІІ , Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» , просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2015 року, а справу направити на новий розгляд.

На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2011 року та 23 серпня 2012 року (№№ К-19664/08, К-13592/09 відповідно).

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У рішенні від 28 квітня 2011 року касаційний суд дійшов висновку, що, вирішуючи питання, зокрема, в частині перерахунку надбавки та виплати підвищення до пенсії як ветерану війни - учаснику війни у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 жовтня 2003 року по 31 березня 2007 року, враховуючи положення статей 99, 100 КАС, слід погодитися з висновком апеляційного суду про задоволення позовних вимог з 24 травня 2006 року по 31 березня 2007 року, тобто в межах річного строку.

У рішенні від 23 серпня 2012 року касаційний суд дійшов висновку, що після виникнення обставин, що стали підставою для перерахунку пенсії позивача, Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області розмір призначеної пенсії у встановлений законом строк не перераховано, суди правильно вважали, що частину суми неотриманої пенсії за період з 25 лютого 2005 року по 1 січня 2007 року позивачу має сплатити Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішень, наданих для порівняння, не дає підстав для висновку про відсутність неоднакового застосування судом норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

За таких обставин у задоволені заяви ОСОБА_9 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

О.Ф. Волков

Судді: М.І. Гриців

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

І.Л. Самсін

О.О. Терлецький