ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Терлецького О.О.,

суддів:

Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_10, ОСОБА_11,

відповідача - Белінської О.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_13 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА _13 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року № 869/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_13 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді» (далі - Рішення).

Відповідач прийняв Рішення у зв'язку з допущенням слідчим суддею Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_13 грубих порушень законодавства під час розгляду кримінального провадження № 756/1183/14-к при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_14, що порочить звання судді, викликає сумнів у її об'єктивності, свідчать про несумісне виконання своїх службових обов'язків, принижує авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про звільнення з посади за порушення присяги.

Позивач вважає, що відповідач всупереч вимогам законодавства не прийняла ухвалу про залишення без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 9 червня 2015 року № 44/02-15 (далі - Висновок), яким вирішила визнати в діях судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_13 порушення присяги, оскільки підставою для винесення Висновку стала заява заступника Генерального прокурора України, яка подана поза межами його повноважень та без достатніх підстав.

Відповідач не вирішив питання про застосування строків, в межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ, чим порушив її права на справедливий та неупереджений розгляд справи.

Відповідач не дотримав вимоги статей 86, 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) щодо здійснення дисциплінарного стягнення.

Крім того, вважає, що відповідач перевищив свої повноваження та всупереч вимогам чинного законодавства України здійснив оцінку доказів матеріалів справи та переглянув судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, які здійснюють дисциплінарне провадження.

Суд установив, що Указом Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010 ОСОБА_13 призначена на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва строком на п'ять років.

ТСК Висновком за наслідками розгляду заяви заступника Генеральної прокуратури України ОСОБА_15 про проведення спеціальної перевірки щодо судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_13 відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) визнала в діях позивача порушення присяги судді.

За результатами розгляду цього висновку ВРЮ прийняла спірне Рішення.

Підставою для проведення перевірки у порядку Закону № 1188-VII було постановлення суддею 25 січня 2014 року ухвали у кримінальному провадженні № 756/1183/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_14, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України.

ВРЮ в оскаржуваному Рішенні зазначила про наявність розбіжностей у матеріалах досудового розслідування та процесуальні порушення під час затримання підозрюваної особи, на що не звернула увагу суддя ОСОБА_13, чим допустила порушення присяги.

Згадана ухвала суду була оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 11 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 19 травня 2016 року позов задовольнив і визнав незаконним та скасував Рішення.

При цьому суд виходив із того, що суддя ОСОБА_13 під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття за його результатом ухвали не порушувала присягу судді.

ВРЮ не довела, що суддя ОСОБА_13 порушила присягу судді під час розгляду клопотання.

При прийнятті Рішення ВРЮ не врахувала, що звільнення судді за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, не сумісне з посадою; не врахувала стаж роботи ОСОБА_13 на посаді судді, стан її здоров'я, позитивну характеристику, те, що до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувалась, тобто як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

Крім того, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що із заявою про проведення спеціальної перевірки судді звернулась особа, що не підтвердила свої повноваження щодо ініціювання такої перевірки та що її заява не відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ВРЮ, посилаючись на порушення Вищим адміністративним судом України норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення цим судом незаконної судової постанови, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. ВРЮ складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до ВРЮ по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів ВРЮ. До складу ВРЮ входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

У статті 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) зазначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Слідчим суддею відповідно до пункту 18 статті 3 КПК є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

Статтею 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (стаття 178 КПК).

Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, слідчим суддею ОСОБА_13 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.

Ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_14, суддя ОСОБА_13, як встановила ВРЮ, не забезпечила приписів Конституції України, КПК та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), не виконала покладених на неї професійних обов'язків, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.

Відповідно до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Таким чином, ВРЮ встановила, що суддя ОСОБА_13 діяла всупереч зазначеним нормам кримінального процесуального закону та вчинила дії, які не відповідають завданням кримінального провадження, що призвело до ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У судовому рішенні, постановленому від імені України, суддя ОСОБА_13 не навела належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Частиною п'ятою статті 55 Закону № 2453-VІ встановлено, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.

Частиною другою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час ухвалення рішення суддею ОСОБА_13; далі - Закон № 22/98-ВР) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, у тому числі тих, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Очевидна невідповідність дій ОСОБА_13 при ухваленні рішення від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою складеній нею присязі дали ВРЮ підстави розцінити дії ОСОБА_13 як порушення присяги судді та внести подання до Верховної Ради України про її звільнення.

Доводи позивача ОСОБА_13 та її представників про те, що заступник Генерального прокурора України ОСОБА_15 не був належним суб'єктом та не мав повноважень на відповідне звернення до ТСК є безпідставними. До такого ж висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у цій справі та, крім того, вказав у рішенні, що заява заступника Генерального прокурора України не відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

З приводу вказаних висновків колегія суддів вважає за необхідне вказати про таке.

Частиною другою статті 2 Закону № 1188-VІІ передбачено, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

Цією ж статтею встановлено вимоги до заяви про проведення спеціальної перевірки стосовно судді.

Так, заява повинна містити такі відомості: найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності); прізвище, ім'я, по батькові судді (суддів), щодо якого (яких) має бути проведена перевірка, його посада; повну назву суду, в якому працює відповідний суддя (судді); обґрунтування необхідності проведення перевірки щодо відповідного судді (суддів) із зазначенням судових рішень, що становлять зміст перевірки суддів відповідно до цього Закону; перелік матеріалів, що додаються до заяви.

До заяви додаються копії судового рішення, прийнятого суддею, щодо перевірки якого подається заява, винесеного у справах з питань, визначених у статті 3 цього Закону, а також копії рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у цих справах (за наявності) (частина третя статті 2 Закону № 1188-VІІ).

ТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків (частина четверта статті 2 Закону № 1188-VІІ).

Статтею 121 Конституції України встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час звернення заступника Генерального прокурора України ОСОБА_15 із заявою про проведення перевірки щодо судді ОСОБА_13; далі - Закон №1789-ХІІ) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Статтею 4 цього Закону передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Принципами організації і діяльності прокуратури, передбаченими статтею 6 Закону № 1789-ХІІ є, зокрема, захист у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак та вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом № 1789-ХІІ щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, звертаючись до ТСК із заявою щодо перевірки судді ОСОБА_13 у зв'язку із винесенням нею ухвали від 25 січня 2014 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_14, прокурор діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом.

З огляду на вимоги до форми та змісту заяви про проведення спеціальної перевірки судді, встановлені статтею 2 Закону № 1188-VІІ, не є обов'язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК із заявою наявність скарг або заяв особи, стосовно якої суддею ОСОБА_13 було винесено вищезазначене судове рішення. Так само не обов'язковим для проведення ТСК перевірки судді є звернення із заявою до цієї комісії особи, щодо якої було прийнято судове рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Виходячи з повноважень ВРЮ, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону № 22/98-ВР, ВРЮ є єдиним у державі конституційним органом, до повноважень якого належить внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю. Так само Основним Законом - Конституцією України визначений перелік підстав звільнення суддів з посад, серед яких зазначено і звільнення суддів з посад у разі порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

При прийнятті Рішення стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_13 ВРЮ були враховані характеризуючі суддю дані, в тому числі і щодо відсутності раніше накладених дисциплінарних стягнень, показники її роботи та особисті якості. Водночас, з огляду на встановлені ВРЮ порушення законодавства, а також наслідки за результатами вчиненого діяння свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, що порочить звання судді, а отже є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади, що є пропорційним скоєному та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень.

Отже, оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2016 року не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_13 відмовити у задоволенні позову.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков

М.І. Гриців

О.А. Коротких В.Л. Маринченко

О.В. Кривенда П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін