ОКРЕМА ДУМКА

6 липня 2016 року м. Київ

судді Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України Маринченка В.Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) та Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання бездіяльності протиправною.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України постановою від 6 липня 2016 року залишила без змін постанову Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2016 року, якою було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1

Не ставлячи під сумнів законність ухваленого Верховним Судом України судового рішення, вважаю за необхідне висловити свою окрему думку у цій справі.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відмовляючи у задоволенні позову, Вищий адміністративний суд України, з висновком якого погодився Верховний Суд України, у своєму рішенні послався на те, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» з 11 квітня 2014 року було припинено повноваження членів ВРЮ, крім тих, які перебували у цьому органі за посадою, а тому з об'єктивних причин ВРЮ не могла виконувати свої повноваження.

Відмовляючи у задоволенні позову до ВРУ, суд виходив із того, що перебування на розгляді у ВРУ подання ВРЮ стосовно звільнення позивача з посади з 3 серпня по 12 листопада 2015 року є виправданим та не надмірним, а тому порушення його прав і свобод не відбулось.

Вища рада юстиції згідно зі статтею 131 Конституції України є конституційним органом влади, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Одним із основоположних принципів діяльності влади, який закріплений у Конституції України та конституційних законах, є безперервність влади. Зокрема, цей принцип знайшов відображення у статтях 90, 108, 112, 115 Конституції України.

Суть його полягає у тому, що не може бути вакууму у владі. При закінченні або достроковому припиненні повноважень посадових осіб чи владних органів вони продовжують виконувати ці повноваження до набуття повноважень новим складом цих органів чи посадових осіб. Інколи повноваження одного суб'єкта владних повноважень виконує інший. При цьому принцип безперервності влади пов'язаний з принципом наступності влади.

Згідно з правилами частини третьої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 6 Конституції визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

За приписами частини другої статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 64 Конституції конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24 , 25 , 27 , 28 , 29 , 40 , 47 , 51 , 52 , 55 , 56 , 57 , 58 , 59 , 60 , 61 , 62 , 63 цієї Конституції.

Незаперечним є одне - в Україні не впроваджувався військовий або надзвичайний стан.

Держава є відповідальною за діяльність владних органів. Припинення, всупереч вимогам Конституції, діяльності владних органів, позбавлення повноважень членів владних органів та членів окремих органів самоврядування, призначення чи обрання яких не входить до повноважень Верховної Ради України, є ні чим іншим, як невиправданим втручанням у їх діяльність, узурпацією влади, що заборонено статтею 5 Конституції України.

На мій погляд, не має ніякого правового значення та обставина, що ВРУ, всупереч засадам Конституції, припинила повноваження членів владного органу, в цьому випадку ВРЮ, оскільки не припинялися повноваження самого органу і цей орган мав працювати попереднім складом до набрання повноважень новими членами ВРЮ.

Припинення законодавчим органом повноважень членів ВРЮ до призначення нових і тривале ухилення окремих визначених законом суб'єктів від призначення ними нових членів ВРЮ ні в якій мірі не звільняє ВРЮ від відповідальності за бездіяльність, оскільки такою бездіяльністю порушуються права, свободи та інтереси громадян. При цьому мова йде не про винні дії нового складу ВРЮ, оскільки після набрання повноважень новими членами ВРЮ заяву позивача було розглянуто в установлений строк, а про протиправну бездіяльність ВРЮ як владного органу.

Зважаючи на те, що заява про звільнення позивача з посади знаходилася на розгляді у ВРЮ більше ніж 9 місяців, Вищий адміністративний суд України, на мій погляд, ухвалив помилкове рішення, оскільки ВРЮ допустила протиправну бездіяльність, розглянувши заяву несвоєчасно, з порушенням розумного строку.

Стосовно позовних вимог до ВРУ вважаю, що суди дійшли висновку про відсутність протиправної бездіяльності без урахування вищенаведених положень норм Конституції України та норм інших законів, які регулюють діяльність ВРУ.

Так, відповідно до положень статті 111 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та статті 20 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» питання про звільнення з посад суддів включаються до порядку денного позачергово і в разі неотримання необхідної кількості голосів при вирішення питання про звільнення судді, обраного безстроково голосування проводиться повторно, тобто до прийняття рішення.

Наведені у рішенні доводи стосовно того, що апарат ВРУ тривалий час готував проект постанови, та про необхідність перероблення проекту, на мій погляд не спростовують протиправну, надмірну бездіяльність ВРУ, оскільки рішення приймалося з порушенням розумних строків.

Суддя

Верховного Суду України В.Л. Маринченко