13 липня 2016 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., ЗавгородньоїІ.М., Ситнік О.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Фермерського господарства «Оазис» про витребування земельної ділянки,

за касаційною скаргою Фермерського господарства «Оазис», подану представником Плечієм ВасилемВасильовичем, на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суд із позовом до Фермерського господарства «Оазис» (далі - ФГ «Оазис») про витребування земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та ФГ «Оазис» 01 жовтня 2004 року укладено договір оренди № 132 належної їй на підставі державного акта про право власності земельної ділянки площею 6,10 га строком на 10 років. Зазначений договір оренди зареєстрований 01 грудня 2005 року в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Романовобалківській сільській раді, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040502200243.

Ураховуючи те, що дія договору закінчилась, на численні звернення ОСОБА_4 до відповідача про намір не продовжувати дію договору останній відповідним чином не реагував, ОСОБА_4 просила зобовʼязати ФГ «Оазис» повернути належну їй земельну ділянку.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 березня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня

2016 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Зобовʼязано ФГ «Оазис» повернути ОСОБА_4 земельну ділянку площею 6,10 га, що розташована в межах території Романовобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, яка належить їй на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого на підставі розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 20 травня 2003 року за № 149-р. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня

2016 року виправлено описку в рішенні апеляційного суду миколаївської області від 25 квітня 2016 року в зазначені дати ухвалення рішення, і вважати, що рішення ухвалено 25 квітня 2016 року, а не 11 квітня 2016 року.

У касаційній скарзі представник ФГ «Оазис» - Плечій В.В. просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року та залишити в силі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 березня 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії договору оренди слід обчислювати з моменту його укладення, а не державної реєстрації, а тому ОСОБА_4 порушила умови договору викладені 2 п. 6.1., та попередила про намір його припинення менше ніж за рік до закінчення його строку, ввід так договір автоматично продовжується на новий термін, передбачений п. 1.1. договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк дії договору оренди слід обчислювати з моменту його державної реєстрації, а відтак позивачка попередила про намір припинити договір оренди не менше ніж за рік до закінчення строку дії договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданого на підставі розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 20 травня 2003 року за № 149-р належить земельна ділянка площею 6,10 га, що розташована в межах території Романовобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

01 жовтня 2004 року між сторонами був укладений договір оренди

№ 132 належної позивачу на праві власності земельної ділянки. Строк дії договору становить 10 років.

Договір оренди був зареєстрований 01 грудня 2005 року в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Романовобалківській сільській раді, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за

№ 040502200243.

Відповідно до п. 6.1. укладеного договору передбачено: «Якщо жодна сторона в термін не менше 1 року до закінчення строку дії договору письмово не заявить про намір його припинити, договір автоматично продовжується на новий термін, передбачений п. 1.4. договору, що на пряму пов'яано з особливостями сільськогосподарського виробництва (елітне насіннєве господарство)».

08 вересня 2014 року позивачка звернулась із першим листом до голови ФГ «Оазис» про повернення їй земельної ділянки, яку той використовував. У відповідь надійшов лист від 29 вересня 2014 року з повідомленням про те, що договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації, яка проведена 01 грудня 2005 року, а тому дія договору оренди ще на закінчилась.

01 грудня 2014 року ОСОБА_4 направила відповідачеві новий лист з пропозицією повернути належну їй земельну ділянку, на який також отримала відповідь про те, що договір оренди закінчується лише 01 грудня 2015 року, а тому її вимога про повернення земельної ділянки є завчасною.

17 листопада 2015 року позивачка повторно направила відповідачу аналогічну заяву, однак відповіді від ФГ «Оазис» не отримала.

За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року справа № 6-162цс13, яка відповідно до положень частини першої статті 360⁷ ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що договір оренди між сторонами укладено 01 жовтня 2004 року, ОСОБА_4 вперше звернулась до відповідача з листом про намір припинити договір оренди

08 вересня 2014 року, тобто не менше ніж за рік до закінчення строку дії договору, а том суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року, тому що судове рішення законне та обґрунтоване.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Оазис», подану представником Плечієм ВасилемВасильовичем, відхилити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня

2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Фермерського господарства «Оазис» про витребування земельної ділянки залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

О.І. Євтушенко І.М. Завгородня О.М. Ситнік