ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

М.І.,

:

О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова (далі -управління ПФУ, ПФУ відповідно) до публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - ПАТ) в особі філії - Українського науково-дослідного інституту природних газів дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - НДІ, ДК, НАК відповідно) про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат різниці між сумами пенсій,

установила:

У травні 2010 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача суму заборгованості по відшкодуванню коштів на виплату різниці між сумами пенсій у розмірі 1 057 040 грн 50 коп.

Суди встановили, що ПАТ зареєстроване Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією, місцезнаходженням юридичної особи є м. Київ, Шевченківський район, вул. Кудрявська, буд. 26/28 і вона є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків ДК НАК.

НДІ є філією ПАТ, яка перебуває на обліку в управлінні ПФУ. НДІ є науковою установою, період роботи в якій дає право на призначення пенсії, передбаченої Законом України від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ «Про наукову та науково-технічну діяльність» (далі - Закон № 1977-ХІІ).

Управління ПФУ супровідними листами від 15 січня 2008 року № 341-03/33,

13 лютого 2008 року № 1474-03/33, 15 лютого 2010 року; № 1598/03-33, 14 березня 2008 року № 2609-03/33, 13 червня 2008 року № 5510-03/33, 14 серпня 2008 року

№ 7553-03/33, 15 грудня 2008 року № 11623-03/33, 19 січня 2009 року № 552-03/33,

18 лютого 2009 року № 1760-03/33, 16 березня 2009 року № 2611/03-33, 13 травня 2009 року № 4693/03-33, 16 грудня 2009 року № 11229/03-33, 15 березня 2010 року

№ 1982/03-33, 15 квітня 2010 року № 3035/03 направило НДІ, що перебуває на обліку як платник внесків в управлінні ПФУ, повідомлення про суму витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону № 1977-XII, і сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на загальну суму 1 057 040 грн 50 коп. (далі - супровідні листи, повідомлення про суму витрат відповідно).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року та Вищого адміністративного суду України від

26 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

У своїх рішеннях суди посилалися на те, що розрахунки витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих закладів III-IV рівнів акредитації визначається органом ПФУ один раз на рік або у разі призначення особі пенсії відповідно до Закону № 1977-ХІІ і такий розрахунок надсилається такому суб'єкту-платнику, який проводить перерахування відповідних сум - щомісяця відповідному органу ПФУ за своїм місцезнаходженням. Оскільки ПАТ знаходиться за адресою:

м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, управління ПФУ не є територіальним органом ПФУ за місцезнаходженням ПАТ.

З наведеного вбачається, що відповідач не є уповноваженим органом ПФУ за місцезнаходженням позивача, а тому у підприємства не може виникнути перед відповідачем, який знаходиться не за місцезнаходженням позивача, заборгованості з відшкодування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств відповідно до Закону № 1977-ХІІ, і сумою пенсій, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме

статті 24 Закону № 1977-ХІІ, пункту 5 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів

ІІІ-ІV рівнів акредитації згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 372 (далі - Порядок).

Посилається також на підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України від 18 листопада

2014 року (справа № 21-496а14), 6 жовтня 2015 року (справа № 21-1300а15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування заяви про перегляд судового рішення управління ПФУ додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 лютого,

14 квітня, 4 червня 2015 року (справи №№ К/800/63097/14, К/800/62828/14, К/800/59909/14 відповідно) та постанову цього ж суду від 5 листопада 2015 року (справа № К/800/34248/15), в яких суд касаційної інстанції за подібних обставин дійшов висновків, що управління ПФУ, яке виплачує наукові пенсії працівникам філії підприємства, має повноваження щодо контролю та направлення повідомлень відносно розміру витрат на фінансування різниці у розмірі пенсій та сплати підприємством різниці у розмірі пенсії відповідно до чинного законодавства, оскільки орган ПФУ у м. Києві, де знаходиться позивач, не виплачує вказані пенсії та не має відомостей щодо їх виплат, розмірів і наявності заборгованості.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Відповідно до статті 14 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV) страхувальниками є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 15 Закону № 1058-IV страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі ПФУ.

Суди встановили, що НДІ зареєстрований в управлінні ПФУ як платник страхових внесків.

Згідно з частинами першою і третьою статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно з частиною дев'ятою статті 24 Закону № 1977-XII різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується:

- для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Відповідно до пункту 5 Порядку розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами ПФУ до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону № 1977-XII, про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення за зразком, що додається.

Зазначені підприємства, установи, організації та заклади самостійно визначають суму, що підлягає до сплати у розрахунку на місяць, та щомісяця до 25 числа перераховують органу ПФУ за своїм місцезнаходженням відповідні кошти для фінансування різниці у розмірі пенсії, призначеної у минулому та поточному роках.

Згідно зі статтею 80 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення » заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статті 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 розділу ІІ Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (у редакції постанови правління ПФУ від 25 лютого 2008 року № 5-5; чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), основними завданнями управлінь ПФУ у районах, містах і районах у містах (далі - Управління) є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2.2 розділу ІІ Положення Управління відповідно до покладених на нього завдань контролює дотримання страхувальниками вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильність нарахування, обчислення, повноти і своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів від підприємств, установ, організацій та громадян, достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

Провівши системний аналіз зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що орган ПФУ, який здійснює нарахування та виплату наукових пенсій працівникам філії підприємства (яка, у свою чергу, зареєстрована як платник страхових внесків у цьому органі ПФУ), а також контролює розмір витрат на фінансування різниці у розмірі цих пенсій, має право направляти за місцем реєстрації філії повідомлення щодо фактичних виплат вказаних пенсій, їх розміру і наявної заборгованості відповідно до вимог Порядку.

Аналогічний підхід до розуміння наведених вище норм матеріального права Верховний Суд України висловив раніше в постанові від 6 жовтня 2015 року (справа № 21-1300а15).

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

У цій справі висновки судів про відмову в задоволенні позову в основному мотивовані неналежністю позивача, тобто тим, що позов про стягнення з ПАТ заборгованості з відшкодування коштів на виплату різниці між сумами пенсій пред'явило управління ПФУ, яке територіально знаходиться не за юридичною адресою платника заборгованості. Водночас вони не містять посилань на дослідження обставин справи, що стосуються суті спірних правовідносин - правильності нарахування заборгованості з відшкодування коштів на виплату різниці між сумами пенсій, та правозастосовних висновків, що виводяться з юридичного змісту та обсягу цих обставин.

До з'ясування зазначених питань неможливо визначити, правильними чи хибними є правові висновки оскарженого рішення, а також ухвалити нове рішення із сформульованим у ньому висновком про те, як слід правильно розуміти і застосувати конкретно одну й ту саму норму матеріального права в подібних правовідносинах.

У зв'язку з цим усі постановлені у справі рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Новий судовий розгляд належить провести відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Керуючись статтями 241− Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 листопада

2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

.І. Гриців

: О.Ф. Волков

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін

.О. Терлецький