КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р. Справа№ 927/49/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 29.06.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду Чернігівської області від 10.03.2016 року

по справі №927/49/16 (суддя Книш Н.Ю.)

за позовомМіністерства оборони України

до товариства з обмеженою відповідальністю «Сівертекс»

про1 347083,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 10.03.2016 року по справі №927/49/16 позовні вимоги Міністерства оборони України задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 42271,65 грн. пені та 1114,07 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 10.03.2016 року, Міністерство оборони України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 10.03.2016 року по справі № 927/49/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Крім того, скаржник просив відновити строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 року у справі № 927/49/16 відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 08.06.2016 року та 29.06.2016 року представник Міністерства оборони України надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник ТОВ «Сівертекс» у судових засіданнях 08.06.2016 року та 29.06.2016 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з`явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

13.07.2015 року між позивачем та відповідачем відповідно до рішення комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України (надалі замовник) (протокол від 30.06.2015 №75/404/4) щодо визначення переможця переговорної процедури закупівлі на постачання рукавиць захисних БЛ-1М було укладено договір про закупівлю товару за державні кошти №343/4/77.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник (відповідач у справі) зобов`язується поставити замовнику (позивачу у справі) до 30.07.2015 року 28000 пар предметів одягу та аксесуарів одягу з вулканізованої гуми (крім виготовлених з твердої гуми) (22.19.6) (рукавиці захисні БЛ-1М) (далі - товар). Товар це майно спеціального призначення для забезпечення підрозділів, які приймають участь у заходах АТО.

У п.1.2 договору сторони визначили, що товар постачальник зобов`язується поставити у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у специфікації, що є невід`ємною частиною договору (додаток №1), а змовник прийняти і оплатити такий товар.

Сторони підписали додаток №1 до договору специфікація, в якій визначили найменування товару - рукавиці захисні БЛ-1М, кількість 28000 пар, вартість за одиницю 79,10грн., загальна вартість з ПДВ 2 657 760грн., строк поставки до 30.07.2015р.

Згідно п.3.1 договору ціна договору становить 2657 760,00грн., у тому числі податок на додану вартість 442960,00грн. за КПКВ 2101020/7, КЕКВ 2260, стаття 3632.

Відповідно до п.5.1 договору строк поставки товару до 30.07.2015 року. Місце поставки (передачі) товару місцезнаходження вантажоодержувача.

За домовленістю замовника та постачальника договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 року, а з питань розрахунків до повного виконання сторонами зобов`язань по цьому договору (п.10.1 договору №343/4/77 від 13.07.2015 року).

З матеріалів справи також вбачається, що 17.08.2015 року між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду №1 до договору про закупівлю товару за державні кошти №343/4/77, у якій сторони виклали п.1.1 договору в новій редакції. Так, «постачальник зобов`язується поставити замовнику до 30.07.2015 року 28000 пар рукавиць КЩС ПВХ «Petrel» 35см (далі - товар). Товар це майно спеціального призначення для забезпечення підрозділів, які приймають участь у заходах АТО».

Сторони підписали специфікацію (додаток №1), в якій визначили найменування товару - КЩС ПВХ «Petrel» 35см, кількість 28000 пар, вартість за одиницю 79,10грн., загальна вартість з ПДВ 2657760,00грн., строк поставки до 30.07.2015 року.

За умовами п.4.1 договору розрахунки з постачальником проводяться за фактично поставлений товар шляхом: оплати замовником після пред`явлення постачальником рахунку на оплату та підписання сторонами Акта приймання товару протягом 20 банківських днів з дня підписання замовником Акту приймання товару (форма №4), за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України на призначені видатки та після надання постачальником в установленому порядку документів передбачених п.4.2 договору.

Згідно п.7.3.1 договору за порушення строків поставки товару та за порушення строків усунення недоліків (дефектів), виявлених замовником протягом гарантійного строку експлуатації, визначених в акті усунення недоліків, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1% ціни договору, але не менше подвійної облікової ставки Національного банку України на момент не виконання зобов`язання за кожний день прострочення. За прострочення поставки товару понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості договору за кожний місяць прострочення.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідач здійснив поставку товару (рукавиць КЩС ПВХ «Petrel» 35см) на загальну суму 2657760,00грн. згідно видаткових накладних: № 97 від 31.08.2015 року на суму 853 425,72грн., №143 від 30.10.2015 року на суму 189840,00грн., №155 від 09.11.2015 року на суму 474 600,00грн., №192 від 15.12.2015 року на суму 1 139 894,28 грн. Крім того, факт отримання позивачем товару підтверджується актами приймання №72 (дата початку приймання 31.08.2015 року, дата закінчення приймання 07.09.2015 року), №77 (дата початку приймання 30.10.2015 року, дата закінчення приймання 30.10.2015 року), №79 (дата початку приймання 10.11.2015 року, дата закінчення приймання 10.11.2015 року), №102 (дата початку приймання 16.12.2015 року, дата закінчення приймання 16.12.2015 року).

За поставлений товар, позивач розрахувався в повному обсязі, здійснивши перерахування грошових коштів відповідачу згідно платіжних доручень: №343/1/91 від 15.09.2015 року на суму 853 425,72грн., №343/1/106 від 03.11.2015 року на суму 189 840,00грн., №343/1/119 від 23.11.2015 року на суму 474600,00грн., №343/1/153 від 17.12.2015 року на суму 1139 894,28грн.

Так, у січні 2016 року Міністерства оборони України звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до ТОВ «Сівертекс» про стягнення 602 911,06 грн. пені за період з 31.07.2015р. по 15.12.2015р. та 744 172,80 грн. штрафу за неналежне виконання умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №343/4/77 від 13.07.2015р.

Відповідач заявлений позов Міністерства оборони України визнав частково в частині стягнення пені в розмірі 74271,65грн., зазначивши, що враховуючи, що строк до 30.07.2015 року це строк поставки рукавиць БЛ-1М, об`єктивно не може поширюватися на поставку рукавиць КЩС ПВХ Petrel через те, що їх поставка визначена сторонами 17.08.2015 року (тобто вже після закінчення строку поставки визначеного договором). Отже, ТОВ «Сівертекс» визнало, що в період з 31.07.2015 року по 16.08.2015 року за відповідачем існує прострочка поставки рукавиць БЛ-1М строком 17 днів, тобто до моменту визначення іншого найменування товару та підписання додаткової угоди до договору №343/4/77 від 13.07.2015 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Чернігівської області від 10.03.2016 року по справі №927/49/16 позовні вимоги Міністерства оборони України задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 42271,65 грн. пені та 1114,07 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив поставку товару (рукавиць КЩС ПВХ «Petrel» 35см) на загальну суму 2657760,00грн. згідно видаткових накладних: № 97 від 31.08.2015 року на суму 853 425,72грн., №143 від 30.10.2015 року на суму 189840,00грн., №155 від 09.11.2015 року на суму 474 600,00грн., №192 від 15.12.2015 року на суму 1 139 894,28 грн. Факт отримання позивачем товару підтверджується як актами приймання №72, №77, №79, №102 так і поясненнями сторін.

За поставлений товар, позивач розрахувався в повному обсязі, здійснивши перерахування грошових коштів відповідачу згідно платіжних доручень: №343/1/91 від 15.09.2015 року на суму 853 425,72грн., №343/1/106 від 03.11.2015 року на суму 189 840,00грн., №343/1/119 від 23.11.2015 року на суму 474600,00грн., №343/1/153 від 17.12.2015 року на суму 1139 894,28грн.

За приписами частини п`ятої статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (в редакції яка діяла на час виникнення спірних зобов`язань) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі; 5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг); 6) зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, зміни курсу іноземної валюти у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни залежно від зміни такого курсу, зміни біржових котирувань, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

Згідно ч.2 ст.267 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, у період поставки відповідачем 28 000 пар рукавиць захисних БЛ-1М у структурах позивача було вирішено питання щодо поставки відповідачем позивачу 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ Petrel 35см та погоджено додаткову угоду до договору від 13.07.2015р. №343/4/77. Зазначене підтверджується листом Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України від 17.07.2015 року за №4772, листом військової частини НОМЕР_1 від 28.07.2015р. за №343/4/2/876, адресованого тимчасово виконуючому обов`язки директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Сауляку І.М.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що підписуючи додаткову угоду № 1 від 17.08.2015р. до договору про закупівлю товару за державні кошти №343/4/77, і викладаючи п.1.1 договору в новій редакції, а саме: «постачальник зобов`язується поставити замовнику до 30.07.2015 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ Petrel 35см (товар)» сторонами було порушено засади перелічені у ч.2 ст.267 Господарського кодексу України та у ч.3 ст. 509 Цивільного кодексу України, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції виконання зобов`язання по поставці 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ Petrel 35см до 30.07.2015 року неможливо провести виходячи з того, що додаткова угода набула чинності з дня її підписання уповноваженими представниками сторін, тобто 17.08.2015 року.

Встановлюючи нові умови поставки товару, сторони усвідомлювали, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та не були позбавлені права змінити терміни поставки визначеного товару. Так, згідно п.7 ст.267 Господарського кодексу України договором може бути передбачений порядок поставки неодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторонами не було визначено з дотриманням вимог діючого законодавства України умов щодо строку поставки відповідачем позивачу рукавиць КЩС ПВХ Petrel 35см з 17.08.2015 року після неодержання замовником попередньо узгодженого товару 28 000 пар рукавиць захисних БЛ-1М у строк до 30.07.2015 року, та після спливу на момент укладення додаткової угоди №1 від 17.08.2015 року календарної дати «до 30.07.2015 року», яка вказана сторонами у додатковій угоді та специфікації до неї, як строк поставки.

Таким чином, враховуючи зміни внесені сторонами у п.1.1 договору згідно додаткової угоди №1 від 17.08.2015 року, на переконання колегія суддів апеляційного господарського суду, відповідач був позбавлений можливості та не міг виконати свої зобов`язання за договором №343/4/77 від 13.07.2015 року у строк до 30.07.2015 року щодо поставки позивачу 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ Petrel 35см.

Колегія суддів вважає, що відповідач мав би поставити 28 000 пар рукавиць захисних БЛ-1М у строк до 30.07.2015 року, тобто до укладення додаткової угоди № 1 від 17.08.2015 року. Отже в період з 31.07.2015 року по 16.08.2015 року на переконання колегії суддів за відповідачем існує прострочка поставки рукавиць БЛ-1М строком 17 днів, тобто до моменту визначення іншого найменування товару та підписання додаткової угоди до договору №343/4/77 від 13.07.2015 року.

Згідно п.7.3.1 договору за порушення строків поставки товару та за порушення строків усунення недоліків (дефектів), виявлених замовником протягом гарантійного строку експлуатації, визначених в акті усунення недоліків, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1% ціни договору, але не менше подвійної облікової ставки Національного банку України на момент не виконання зобов`язання за кожний день прострочення. За прострочення поставки товару понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості договору за кожний місяць прострочення.

Однак, позивач просить суд стягнути з відповідача 602 911,06 грн. пені за період з 31.07.2015р. по 15.12.2015р. та 744 172,80 грн. штрафу за неналежне виконання умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №343/4/77 від 13.07.2015р.

Щодо заявлених до стягнення штрафних санкцій судова колегія зазначає наступне.

Згідно ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За визначенням, наведеним у ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкції може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товару (робіт, послуг).

Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень ч.ч.2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України та ч.4 ст.231 Господарського кодексу України законодавцем розмежовуються штраф та пеня як різні види неустойки. Зокрема, штраф є господарською санкцією (неустойкою), яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов`язання) та сплачується (стягується) однократно. Водночас, на відміну від штрафу, пеня є господарською санкцією (неустойкою), яка носить триваючий характер, тобто нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов`язання, визначено частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, враховуючи, що строк поставки визначений в договорі до 30.07.2015року це строк поставки рукавиць захисних БЛ-1М, і він об`єктивно не може поширюватися на поставку рукавиць КЩС ПВХ Petrel 35 см (змінений предмет поставки) з огляду на те, що право на їх поставку виникло у відповідача тільки з 17.08.2015 року, і на момент укладення між сторонами додаткової угоди №1 від 17.08.2015 року визначений ними строк поставки «до 30.07.2015 року» сплив як календарна дата, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем фактично допущено порушення строків поставки товару по договору №343/4/77 від 13.07.2015 року рукавиць захисних БЛ-1М за період з 31.07.2015 року по 16.08.2015 року.

Так, здійснивши перевірку правильності розрахунку пені, враховуючи умови п.7.3.1 договору та приймаючи до уваги, що відповідно до постанови правління Національного банку України від 02.03.2015 року за №154 «Про регулювання грошово-кредитного ринку» з 04.03.2015 року було встановлено облікову ставку у розмірі 30% річних судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня за період з 31.07.2015 року по 16.08.2015 року в сумі 74271,65 грн., розрахована виходячи із ціни договору 2657 760,00грн. (яка є сумою не виконаного відповідачем зобов`язання) за 17 днів порушення строків поставки товару (рукавиць захисних БЛ-1М).

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначаючи у додатковій угоді №1 від 17.08.2015 року та у специфікації до неї зобов`язання відповідача поставити замовнику до 30.07.2015 року 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ «Petrel» 35см позивач був обізнаний, щодо фактичного спливу календарної дати визначеного строку поставки на момент укладення додаткової угоди (17.08.2015 року), щодо фактичної неможливості відповідача виконати зобов`язання у строк до 30.07.2015 року по поставці позивачу 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ «Petrel» 35см.

Тобто, перш ніж застосовувати до відповідача відповідальність у вигляді штрафної санкції, необхідно встановити наявність у його діях порушення зобов`язань за вказаним договором щодо виконання поставки товару за зміненим з 17.08.2015 року предметом поставки - 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ «Petrel» 35см, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, відсутність протиправної поведінки особи виключає можливість застосування до неї штрафних санкції.

Таким чином, приймаючи до уваги, що запропонована позивачем редакція додаткової угоди №1 від 17.08.2015 року до договору від 13.07.2015 року №343/3/77 унеможливлювала виконання відповідачем зобов`язання по поставці 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ «Petrel» 35см у строк до 30.07.2015 року, а інший строк виконання зазначеного зобов`язання між сторонами не погоджений, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача решти пені у сумі 528639,41 грн. за несвоєчасне виконання умов договору, а саме щодо поставки товару 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ «Petrel» 35 см задоволенню не підлягають у зв`язку із їх безпідставністю.

Крім того, враховуючи вище зазначене та ту обставину, що відповідачем на момент укладення додаткової угоди №1 від 17.08.2015 року не було допущено прострочки поставки товару 28 000 пар рукавиць захисних БЛ-1М понад 30 днів, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу у сумі 744 172,80грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 42271,65 грн. пені. В решті позову відмовлено. Місцевим господарським судом вірно встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, що відповідач станом на 15.12.2015 року, тобто до закінчення строку дії договору №343/4/77 від 13.07.2015 року згідно зміненого додатковою угодою №1 від 17.08.2015 року предмету поставки добровільно здійснив поставку позивачу товару - 28 000 пар рукавиць КЩС ПВХ «Petrel» 35 на загальну суму 2657760,00грн. Відповідачем було порушене своє зобов`язання лише щодо поставки товару 28 000 пар рукавиць захисних БЛ-1М до 30.07.2015 року тобто до зміни сторонами предмету договору.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції Міністерством оборони України не було подано належних та переконливих доказів в підтвердження заявленого позову щодо стягнення з відповідача штрафу та в частині пені у сумі 528639,41 грн. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 10.03.2016 року, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Міністерства оборони України слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Чернігівської області від 10.03.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду Чернігівської області від 10.03.2016 року у справі № 927/49/16 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Чернігівської області від 10.03.2016 року у справі № 927/49/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи № 927/49/16 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

СуддіІ.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко