Справа № 192/1908/16-ц

Провадження № 2/192/299/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2016 р. СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого – судді Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання – Сербіної Л. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства «Сонячне» про стягнення невиплаченої орендної плати,

В С Т А Н О В И В:

Позивач , з урахуванням уточнень до позову від 19 травня 2016 ороку та від 06 липня 2016 року, звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості з орендної плати та пені за прострочення її сплати.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 22 червня 2011 року між ОСОБА_2 та СФГ «Сонячне» були укладені договори оренди землі № 414 та № 415, відповідно до яких ОСОБА_2 передала в оренду земельні ділянки площею 6,8903 та 6,8787 га, які належали останній на підставі державних актів на право приватної власності.

Зазначеними договорами було передбачено, що орендодавець передає строком на 15 років в оренду земельні ділянки для сільськогосподарського призначення, а відповідно до п.9 договорів орендна плата вноситься в грошовій формі: не менше 3% нормативної грошової оцінки землі та в натуральній формі: зерно фуражне – 1200 кг, хліб – 100 шт., борошно – 75 кг, макаронні вироби – 20 кг, крупа – 20 кг, олія – 15 кг, солома – 1 000 кг, оранка городів – 0,35 га та ритуальні послуги.

Позивач посилається на те, що сторони домовилися про змішану форму оплати за оренду землі, а п. 11 договір передбачено, що орендна плата вноситься в грошовій формі - до 01 липня наступного року, після кожного року оренди; в натуральній – до 31 грудня поточного року.

Спочатку відповідач належним чином виконував умови договору, проте в 2013 році у зв’язку зі смертю ОСОБА_2 не виплатив їй грошову форму оренди за 2013 рік.

21 червня 2014 року відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач успадкував земельні ділянки площею 6,8903 та 6,8787 га, які належали ОСОБА_2 та став їх власником, а відповідач з невідомих причин почав ухилятися від виконання договірних зобов’язань та трактувати істотні умови договору оренди на власний розсуд. А саме, що орендна плата повинна сплачуватися або тільки в готівковій або тільки в натуральній формі, що суперечить вимогам п. 9 укладених договорів, за якими орендодавцем став позивач у зв’язку зі смертю попереднього власника.

Позивач звертався до відповідача з листами з метою врегулювати спору в досудовому порядку, проте його вимоги задоволенні не були, а в результаті неналежного виконання договірних обов’язків відповідач не сплатив за 2013 рік за договорами оренди № 414 та № 415 готівкову форму оплати в розмірі по 3 940 гривень 84 копійки за кожним договором, яка повинна бути сплачена до 01 липня 2014 року; за 2014 рік - за двома договорами по 3 940 гривень 84 копійки за кожним договором, яка повинна бути сплачена до 01 липня 2015 року; за 2015 рік відповідач не сплатив орендну плату в натуральній формі, розмір якої становить 4 918 гривень 50 копійок за кожним договором, яка повинна бути сплачена до 31 грудня 2015 року.

Тому загальний розмір заборгованості за договорами оренди за період з 2013 по 2015 рік складає 25 600 гривень 36 копійок, яку він просить стягнути на його користь.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідно до п. 14 договорів оренди № 414 та № 415 передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 0,3% від несплаченої суми за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку станом на 06 липня 2016 року становить 29 115 гривень 08 копійки (а.с.77-78) та яку також просить стягнути на його користь.

В судових засіданнях позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що став власником земельних ділянок, які належали ОСОБА_2, оскільки оформив на вказану землю спадкові права після її смерті. Оскільки ОСОБА_2 в 2011 році передала свої земельні ділянки в оренду відповідачу, то позивач як спадкоємець орендодавця також з 2014 року став орендодавцем. При цьому зазначив, що договори оренди містять умови про змішану форму орендної плати: в грошовій та натуральній формі. При цьому претензії по виплаті орендної плати в натуральній формі за 2013,2014 роки у нього відсутні, а існують претензії щодо невиплати відповідачем орендної плати за вказаний період в грошовій формі, розмір якої становить 3% від нормативної грошової оцінки та яка становить 3 940 гривень 84 копійки за кожен рік по кожному договору. Так орендна плата за 2013 рік повинна бути сплачена в строк до 01 липня 2014 року, а за 2014 рік – в строк до 01 липня 2015 року. Оскільки вона сплачена не була, то позивач розрахував пеню в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день.

Також посилався на те, що за 2015 рік відповідач йому заплатив лише грошову форму орендної плати, а натуральну форму не заплатив. При цьому позивач посилався на те, що розмір натуральної форми оплати становить 3% від нормативної грошової оцінки кожної земельної ділянки, а тому вважає, що такий розмір орендної плати становить 4 918 гривень 50 копійок за кожним договором, яка повинна була бути сплачена до 31 грудня 2015 року, на яку він також нарахував пеню.

Вважає, що оскільки при підписані договору оренди крім виплати орендної плати в натуральній формі була передбачена і грошова форма виплати орендної плати, і ОСОБА_2 як орендодавець з нею погодилась, тому вважає, що орендна плата в грошовому виразі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 2013 по 2014 роки, а за 2015 рік – в натуральній формі, оскільки вона відповідачем не виплачувалась. При цьому позивач зазначив, що орендну плату за 2013 рік в натуральній формі отримала ОСОБА_2, а за 2014 рік – він самостійно, а тому претензій щодо виплати такої форми орендної плати він не має, як не має претензій і щодо виплати йому орендної плати за 2015 рік в грошовій формі по обом договорам.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та вважав, що зазначення в договорах оренди двох форм оплати не свідчить про те, що відповідач повинен сплачувати одночасно і грошову і натуральну форми. Форми договорів оренди під час їх укладання в 2011 році були типовими, їх надавали відділи Держкомзему, а у 2015 році у зв’язку зі змінами до Закону України «Про оренду землі» форма орендної плати стала виключно грошовою, яка і була виплачена позивачу, що він не заперечує. Проте зміни до договорів оренди не були внесені з невідомих для представника причин.

Також в судовому зсіданні 06 липня 2016 року представник відповідача надав суду письмову заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені за прострочену орендну плату за 2013 рік по обом договорам, оскільки нормами ЦК України передбачений скорочений строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені, який на час розгляду справи був пропущений позивачем. Просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22 червня 2011 року між ОСОБА_2, як орендодавцем та СФГ «Сонячне», як орендарем був укладений договір оренди землі № 414, відповідно до умов якого орендар прийняв в строкове платне користування на п'ятнадцять років земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,8903 га, яка знаходиться на території Олександропольської сільської ради і належить орендодавцю на підставі державного акта на право власності на землю серії І-ДП №048073 від 17 січня 2003 року (а.с.10-13). Крім того, 22 червня 2011 року між тими ж сторонами також був укладений договір оренди землі № 415, відповідно до умов якого орендар прийняв в строкове платне користування на п'ятнадцять років земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,8787 га, яка знаходиться на території Олександропольської сільської ради і належить орендодавцю на підставі державного акта на право власності на землю серії І-ДП №048072 від 17 січня 2003 року (а.с.17-20), які були зареєстровані відділом Держкомзему у Солонянському районі Дніпропетровської області 18 травня 2012 року.

Між ОСОБА_2 та відповідачем також було складено акти приймання-передачі, згідно якого ОСОБА_2 передала відповідачу належні їй земельні ділянки (а.с.14,21), що фактично не мало місце, оскільки земельні ділянки вже знаходилась у користуванні відповідача як орендаря за попередніми договорами оренди, які було укладено сторонами в 2005 році, але після закінчення строку їх дії орендарем земельна ділянка орендодавцю не поверталась. Вказані факти не оспорювалися сторонами по справі.

Укладені договори оренди землі № 414 та № 415 були прийняті сторонами до виконання і фактично виконувалися на протязі тривалого часу, як продовжують діяти і в період розгляду справи судом, оскільки строк їх дії не закінчився.

Пунктом 9 зазначених договорів оренди було передбачено форму та розмір орендної плати. А саме згідно п.п.9.1 було передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі – не менше 3% нормативної грошової оцінки землі, а згідно п.п.9.2 – у натуральній формі: зерно фуражне – 1200 кг; хліб – 100 шт.; борошно – 75 кг; макаронні вироби – 20 кг; крупа – 20 кг; олія – 15 кг; солома – 1000 кг; оранка городів – 0,35 га; ритуальні послуги (а.с.10,17).

Пунктом 11 укладених договорів було передбачено, що орендна плата вноситься в такі строки: а) в грошовій формі – до 01 липня наступного року після кожного року оренди; б) в натуральній – до 31 грудня поточного року.

На період укладання даних договорів оренди спірні правовідносини з приводу оренди земельних ділянок регулювались Законом України “Про оренду землі” від 06 жовтня 1998 року зі змінами та доповненнями на день укладання договорів оренди, Цивільним Кодексом України 2003 року та Земельним кодексом України 2001 року, а також типовий договір оренди земельної ділянки було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року №220.

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2, яка була власницею земельних ділянок, переданих в оренду, померла 07 листопада 2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 12 листопада 2013 року, актовий запис №32 (а.с.24).

Після її смерті право власності на орендовані земельні ділянки перейшло до позивача, який 21 червня 2014 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с.25-28) та зареєстрував своє право власності на земельні ділянки площами 6,8787 та 6,8903 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 770 ЦК України передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця, а ст. 791 цього Кодексу передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким чином позивач у зв’язку з оформленням права власності на вказані земельні ділянки набув права орендаря за укладеними померлою ОСОБА_2 договорами оренди.

Згідно положень ст. ст. 21,22 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на дату укладання договорів), орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_2 виявила бажання отримувати орендну плату виключно у натуральній формі сприймаються судом критично, оскільки до матеріалів справи відповідачем було надано копію заяви ОСОБА_2 згідно якої остання просить видати їй оренду плату згідно договору № 414, дата якого не вказана, у натуральному виді згідно п. 9.2 договору. Проте така заява не містить ані дати її написання, ані зазначення періоду за який ОСОБА_2 бажала отримати таку форму орендної плати, як відсутні і посилання на реквізити укладеного договору (а.с.42). Тому суд вважає, що посилання представника відповідача на те, що за добровільним рішенням власника земельної частки (паю) - ОСОБА_2 орендна плата повинна виплачуватися лише в натуральній формі, є недоведеними.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що оскільки на час укладання договорів оренди землі закон дозволяв існування трьох видив орендної плати: грошову, натуральну та відробіткову, а також дозволяв поєднання різних форм орендної плати, то сторонами в договорах оренди землі № 414 та № 415 було поєднано дві з них, а саме: грошову та натуральну форми орендної плати, що не суперечило ст. 22 чинного в 2011 році Закону України “Про оренду землі”.

Тому суд вважає, що відповідач за умовами укладених договорів зобов’язався виплачувати орендодавцю як грошову так і натуральну форму орендної плати, оскільки саме такі умови в частині форми орендної плати та способу її виплати були визначені сторонами при укладенні договору та протягом строку дії договору за взаємною згодою сторін не змінювались.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом не можуть бути прийняті як підстава відмови в задоволені позову доводи представника відповідача про те, що грошова форма орендної плати в договорах зазначена помилково та є такою, що не відповідала попереднім домовленостям сторін щодо умов договорів оренди, які пропонувались представниками відповідача, оскільки це суперечить встановленим в судовому засіданні обставинам та спростовується змістом письмового договору оренди, який діє з моменту його державної реєстрації, яка на день розгляду справи судом не скасована, і протягом строку дії договору та розгляду справи судом сторони його умови не оспорювали, за взаємною згодою сторін змін до договору не вносили, тлумачення умов договору ними не здійснювалось, з позовом про визнання недійсним договору чи окремих його частин, щодо тлумачення умов спірного договору не зверталися, а суд з власної ініціативи не може вийти за межі заявленого позову.

Посилання представника відповідача на те, що договори оренди землі містять дві альтернативні форми орендної плати не відповідає обставинам справи, оскільки в тексті укладених договорів, а саме в розділі «Орендна плата» між п.п.9.1 та 9.2 відсутній альтернативний сполучник «або». Посилання представника відповідача на те, що під час укладання договорів сторони користувалися типовими формами договорів оренди, які надавалися відділами Держкомзему та в яких вже були передбачені такі форми орендної плати, які вони не могли змінити, також сприймаються судом критично, оскільки типова форма договору оренди землі, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року №220, не містить взагалі видів орендної плати в п. 9, а лише передбачає їх вписування відповідно до досягнутих домовленостей між сторонами.

Судом було встановлено, що згідно п.9.1 договорів оренди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі не менше 3 % нормативної грошової оцінки землі, яка в 2013 та 2014 роках складала 131 360 гривень 00 копійок щодо кожної з орендованих земельних ділянок, що підтверджується Витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с.65,66,71,72). Тому розмір орендної плати в грошовій формі за 2013 та 2014 роки складав по 3 940 гривень 84 копійок, які ані померла ОСОБА_2 в 2013 році, ані позивач не отримали, оскільки п. 11 передбачено строк її сплати – до 01 липня 2014 року та до 01 липня 2015 року відповідно.

Факт не виплати ОСОБА_2 та позивачу, як її правонаступнику, орендної плати в грошовій формі за 2013 та 2014 роки по договорам оренди № 414 та № 415 не оспорювався представником відповідача, який вважав, що СФГ «Сонячне» повинно сплачувати орендну плату лише в натуральній формі, а позивач вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі в натуральній формі за 2013 та 2014 рік не пред’являв, оскільки зазначив в судовому засіданні, що за 2013 та 2014 роки отримав орендну плату в натуральній формі по обом договорам оренди в повному обсязі, претензій в цій частині до відповідача не має.

Тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача у зв’язку з невиплатою орендної плати за 2013-2014 роки в грошовій формі підлягають задоволенню та на користь позивача слід стягнути орендну плату за вказані роки по двом договорам в загальній сумі 15 763 гривні 36 копійок.

В той же час позовні вимоги в частині стягнення пені по сплаті орендної плати за 2013 рік, яка розрахована за період з 01 липня 2014 року по 06 липня 2016 року задоволенню не підлягають, оскільки ст. 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а початком перебігу строку позовної давності вважається день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (а.с.261 ЦК України).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні представником відповідача було надано до матеріалів справи заяву про застосування стоків позовної давності до вимог про стягнення пені, яка розрахована з 2013 року (а.с.79), а тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки про порушення свого права позивач дізнався в 2014 році коли оформив свої спадкові права на земельні ділянки.

В той же час позовні вимоги про стягнення пені за період з 01 липня 2015 року в частині заборгованості по сплаті орендної плати в грошовій формі за 2014 рік по двом договорам оренди в розмірі 8 794 гривні 08 копійок підлягають задоволенню, оскільки п. 14 договорів оренди передбачено, що у разі невнесення орендної плати в строки, визначені цими договорами, справляється пеня у розмірі 0,3% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Щодо вимог про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати в натуральній формі за 2015 рік в розмірі по 4 918 гривень 50 копійок за кожним договором, то суд вважає їх такими, що не були доведені позивачем з огляду на наступне.

Статтею 22 Закону України «Про оренду землі» з 01 квітня 2015 року було передбачено, що орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Позивач свої вимоги про стягнення з відповідача орендної плати в натуральній формі за двома договорам оренди землі мотивував тим, що ним особисто було отримано грошову форму орендної плати за 2015 рік по двом договорам, а тому претензій в цій частині він до відповідача не має.

В той же час обґрунтовуючи розмір заборгованості по орендній платі за 2015 рік в натуральній формі саме в розмірі 4 918 гривень 50 копійок, позивач посилався на те, що розмір натуральної форми орендної плати не може бути меншим 3% грошової оцінки землі, а оскільки згідно Витягів з технічної документації вартість земельних ділянок станом на 01 січня 2015 року складає по 164 107 гривень 00 копійок кожна, то 3 % повинно дорівнювати 4 923 гривням 21 копійки, проте позивач просить суд стягнути навіть трохи менше від цієї суми.

В судовому засіданні позивачу неодноразово судом роз’яснювалося право на звернення з самостійним запитом до відповідача для отримання інформації щодо вартості товарів, які включені умовами договорів оренди до складу натуральної форми орендної плати, яким позивач не скористався, а його клопотання про витребування такої інформації у відповідача в судовому засіданні 01 червня 2016 року було залишено без задоволення та роз’яснено положення ст. 137 ЦПК України в частині сприяння судом в отриманні доказів у випадку наявності складнощів з їх поданням. Більше того, позивач в судовому засіданні 06 липня 2016 року наполягав на тому, що розмір натуральної форми орендної плати становить 3% від нормативної грошової оцінки кожної земельної ділянки.

Представник відповідача не надав самостійно суду доказів вартості товарів, які включені до складу натуральної форми орендної плати, а позивач не надав суду доказів існування у нього складнощів в подані таких доказів не дивлячись на неодноразові роз’яснення суду про порядок надання таких доказів.

Тому суд приходить до висновку, що оскільки ст. 22 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати, то посилання позивача на те, що натуральна форма орендної плати повинна дорівнювати 3% від нормативної грошової оцінки землі суперечить положенням закону, у зв’язку з чим розмір орендної плати, яку заборгував відповідач за 2015 рік в розмірі по 4 918 гривень 50 копійок за кожним договором є недоведеним, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають у зв’язку з недоведеністю вартості матеріальної форми орендної плати за вказаний період. У зв’язку з недоведеністю розміру орендної плати в натуральній формі за 2015 рік, не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо стягнення пені за прострочення виплати такого виду орендної плати за 2015 рік.

У зв’язку з частковим задоволенням позову відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору при зверненні з позовом до суду пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 257, 267, 509-510, 526, 530,770,792 ЦК України; ст.ст. 93, 95, 96 Земельного Кодексу України; Законом України «Про оренду землі»; ст.ст. 10, 11, 60, 88, 137, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства «Сонячне» про стягнення невиплаченої орендної плати задовольнити частково.

Стягнути з селянського (фермерського) господарства «Сонячне» на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті орендної плати за договорами оренди № 414 та № 415 від 22 червня 2011 року станом на 01 липня 2014 року в розмірі 7 881 (сім тисяч вісімсот вісімдесят одна) гривня 68 копійок, станом на 01 липня 2015 року – в розмірі 7 881 сім тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 68 копійок, пеню за прострочення сплати орендної плати по договорам оренди № 414, 415 від 22 червня 2011 року за період з 01 липня 2015 року по 06 липня 2016 року в розмірі 8 794 (вісім тисяч сімсот дев’яносто чотири) гривні 08 копійок, а всього 24 554 (двадцять дві тисячі п’ятсот п’ятдесят сім) гривень 44 копійки, відмовивши в задоволенні решти позову.

Стягнути з селянського (фермерського) господарства «Сонячне» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 (п’ятсот п’ятдесят одна гривня) 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 12 липня 2016 року.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина