ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016

№910/8500/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/8500/16

за позовом приватного підприємства «Приватна фірма «Петро Великий», м. Київ,

до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, м. Київ,

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

за участю представників:

позивача - Марусиченка В.В. (довіреність від 16.02.2016 №б/н);

відповідача - Грош М.П. (довіреність від 23.05.2016 №120/2-871).

Приватне підприємство «Приватна фірма «Петро Великий» (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про:

- визнання інформації про Підприємство, поширеної Національним медичним університетом імені О.О.Богомольця (далі - Університет) шляхом розміщення плакатів та гасел у вікнах навчального корпусу відповідача за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5, недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації;

- зобов'язання Університету видалити поширювану ним недостовірну інформацію щодо Підприємства та його керівника ОСОБА_4 із будівлі навчального корпусу відповідача за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5;

- відповідно до статті 278 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заборонити Університету поширювати інформацію з використанням найменування позивача та прізвища, ім'я та по батькові керівника підприємства ОСОБА_4, якою порушуються особисті немайнові права Підприємства в будь-якій формі (плакати, гасла, банери, написи і таке інше) на території, на будівлях, адміністративних та навчальних корпусах, належних Університету.

Позов мотивовано тим, що вказана інформація є недостовірною та дискредитує позивача як суб'єкта господарювання, завдаючи шкоди діловій репутації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2016 порушено провадження у справі.

26.05.2016 відповідач подав суду заяву, в якій вказав, що за подання даного позову судовий збір підлягає сплаті у сумі 4 134 грн., а як вбачається з доданого до позову платіжного доручення судовий збір сплачено у сумі 1 378 грн. Також, Університет просив вирішити питання належної сплати судового збору перед початком розгляду справи по суті.

02.06.2016 позивач подав суду:

- письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

- заяву про зміну предмету позову, в якій Підприємство просило суд про таке:

визнати інформацію про Підприємство, поширену Університетом шляхом розміщення плакатів та гасел у вікнах навчального корпусу відповідача за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5, недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації;

зобов'язати Університет видалити поширювану ним недостовірну інформацію щодо Підприємства та керівника підприємства ОСОБА_4 із будівлі навчального корпусу відповідача за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5;

відповідно до статті 278 ЦК України заборонити Університету поширювати інформацію з використанням найменування позивача та прізвища, ім'я та по батькові керівника Підприємства ОСОБА_4, якою порушуються особисті немайнові права позивача в будь-якій формі (плакати, гасла, банери, написи і таке інше) та за будь-якими словосполученнями чи скороченими назвами, за якими можна ідентифікувати Підприємство, на території, на будівлях, адміністративних та навчальних корпусах, належних Університету, а також під час проведення мітингів, акцій, демонстрацій та будь-яких інших заходів масового характеру.

Суд, перевіривши дотримання позивачем вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), прийняв вказану заяву Підприємства до розгляду.

03.06.2016 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав таке:

- Університет не є автором та взагалі не має жодного відношення до розміщення та/або поширення вказаних позивачем плакатів, оскільки, станом на 26.04.2016 жодних наказів, розпоряджень, рішень керівництва, пов'язаних із розміщенням будь-якої інформації, плакатів та іншого відносно Підприємства за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 5, не зареєстровано, що підтверджується довідкою канцелярії відповідача від 03.06.2016 №120/2-965;

- позивач, зазначивши в позові про те, що відповідачем розповсюджено недостовірну інформацію, не надав доказів на підтвердження факту поширення саме відповідачем оспорюваної інформації;

- з наданих Підприємством до позову фотографій неможливо ідентифікувати розповсюджувача інформації;

- таким чином, Університет є неналежним відповідачем у даній справі;

- зі змісту плакатів на фотографіях, долучених позивачем до матеріалів справи, вбачається, що автором використовуються, зокрема, фрази, які є висловленням оціночних суджень та суб'єктивною думкою автора, а відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень;

- 27.05.2016 на адресу відповідача надійшло звернення від 25.05.2016 № 140/л-1 голови студентського парламенту Університету з повідомленням про те, що у зв'язку з необхідністю привернення уваги громадськості до питання розміщення незаконного поховального магазину у підвалі патоморфологічного корпусу, ОСОБА_5 інформує про розміщення силами студентів у вікнах вказаного корпусу інформаційних плакатів;

- чинним законодавством України не передбачено повноваження закладів освіти, яким є Університет, втручатись та обмежувати конституційні права і свободи студентів, зокрема, щодо вираження своїх поглядів і переконань стосовно діяльності Підприємства;

- чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту ділової репутації як видалення поширюваної недостовірної інформації, а згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством;

- стаття 278 ЦК України не поширюється на юридичних осіб;

- крім того, позовна вимога щодо заборони поширювати інформацію з використанням найменування позивача є такою, що спрямована на майбутнє, тобто вимогою про зобов'язання відповідача у майбутньому не вчиняти вказаних дій, які, на думку позивача, можуть бути вчинені Університетом, та внаслідок яких можуть порушуватися права Підприємства;

- позивач не надав доказів у розумінні статті 32 ГПК України, які б підтверджували поширення відповідачем недостовірної інформації та завдання його діями шкоди діловій репутації Підприємству, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача і поширенням оспорюваної інформації та наслідками у вигляді порушення особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів Підприємства.

23.06.2016 позивач подав суду письмові заперечення на доводи відповідача, в яких вказав таке:

- 30.03.2016 у мережі Інтернет на сайті http://www.nmu.edu.ua/ у розділі «Новини» була опублікована стаття під назвою «Університет відстоює права на навчальні приміщення у суді» (посилання: http://www.nmu.edu.ua/news-open.php?id_news=4900);

- посилань у вказаній статті на те, що зазначена новина взята із іншого джерела немає, натомість автором статті визначено «Прес-центр», що свідчить про те, що її автором є структурний підрозділ Університету, тобто сам відповідач. Згідно з інформацією, розмішеною на сайті, він є офіційним сайтом Університету;

- як видно із фотографій, розміщених на сайті відповідача на «акції підтримки», що відбулась на території господарського суду міста Києва 30.03.2016, були використані плакати та гасла за змістом ідентичні тим, які на даний час розміщені на будівлі навчального корпусу відповідача по вул. Мечникова, 5 в м. Києві, а саме: «Університет проти похоронної мафії»; «ОСОБА_6 + ОСОБА_7 = корупція»; «Забери свої гроби». Разом з тим, відповідачем так само демонструється фотографія керівника позивача та розміщений надпис «ОСОБА_4 «Петро Великий» Директор», який дозволяє абсолютно чітко ідентифікувати, що мова на решті плакатів та гасел йдеться саме про Підприємство;

- таким чином, між розміщеними на будівлі, належній відповідачеві, та продемонстрованими на акції 30.03.2016 плакатами і гаслами існує безпосередній зв'язок, оскільки частина плакатів та гасел, а також зображення керівника позивача, використані під час мітингу 30.03.2016, в подальшому були розмішені у вікнах навчального корпусу по вул. Мечникова, 5 в м. Києві;

- 08.11.2012 Підприємством і Регіональним відділенням Фонду державного майна України був укладений договір оренди № 6297 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), за умовами якого позивачу було передано в оренду нежитлове приміщення площею 10 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 5; згідно з Договором балансоутримувачем будівлі, в якій орендується майно, є Університет;

- про те, що зазначена будівля перебуває у віданні відповідача свідчить також інформаційна вивіска, розмішена безпосередньо на вході до будівлі, що підтверджується фотографіями, які додані до позовної заяви;

- саме відповідач як юридична особа, на праві господарського відання у якого знаходиться будівля за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 5, зобов'язаний здійснювати контроль за використанням належного йому майна та здійснювати користування та розпорядження таким майном, зважаючи на приписи статті 13 Конституції України та статті 319 ЦК України, тобто не використовувати таке майно на шкоду правам та інтересам інших осіб;

- таким чином, посилання Університету на те, що оскільки розміщення інформації про позивача здійснювалось органами студентського самоврядування без участі відповідача, а тому останній не може бути відповідачем зі справи, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи;

- жодних оціночних суджень зі змісту плакатів не вбачається;

- так частина гасел стверджують про факти, а саме:

існує загроза студентам («Бізнес ОСОБА_4 загроза студентам»; «Бізнес ОСОБА_4 небезпека студентів»);

за гроші Підприємства поб'ють медиків («За ваші гроші поб'ють медиків»);

позивач є злочинним угрупуванням («Бандюки»; «Поховальна мафія лапи геть від НМУ»; «Ні навчанню поряд з мафією ОСОБА_4»);

- решта плакатів містить вимоги до Підприємства та до невизначеного кола осіб, яких спонукають не вчиняти певні дії щодо Підприємства («Не фінансуйте «Петра Великого»; «Трунам та вінкам не місце в Університеті!»; «Забери»; «Ні навчанню поряд з мафією ОСОБА_4»; «ОСОБА_4, забери гроби»);

- композиція із плакатів та гасел складена так, щоб у особи, яка ознайомиться з розміщеними матеріалами, виникло вкрай негативне ставлення до об'єкту, вказаного на гаслах та плакатах, тобто до позивача;

- Підприємство на законних підставах здійснює свою господарську діяльність в орендованому ним приміщенні; жодних кримінальних справ проти позивача чи керівника Підприємства в провадженні правоохоронних органів не перебуває, проте відповідач розмістив інформацію, в якій стверджує про факт незаконної та кримінальної діяльності, а також про фінансування позивачем вчинення насильства (побиття) медиків;

- таким чином, розповсюджена Університетом інформація не є оціночними судженнями, оскільки поширена інформація безпосередньо вказує на певні факти та обставини, які при цьому є недостовірними та такими, що шкодять діловій репутації позивача;

- лист голови студентського парламенту Університету від 25.05.2016 №140/л-1 про розміщення силами студентів у вікнах навчального корпусу інформаційних плакатів було направлено 25.05.2016, а отримано відповідачем 27.05.2016;

- разом з тим, плакати та гасла були розміщені на учбовому корпусі ще 26.04.2016, тобто за місяць до отримання листа від органу студентського самоврядування;

- таким чином, не зрозуміло ким та на яких підставах плакати були розміщені в період з 25.04.2016 по 27.05.2016;

- відповідач як особа, у віданні якої знаходиться учбовий корпус, де були розміщені плакати, мав би здійснити контроль та перевірити, чи не порушуються фактом розміщення та змістом таких плакатів права інших осіб, та у випадку з'ясування недостовірності розповсюджуваної інформації вчинити заходи щодо припинення такого розповсюдження;

- Університетом здійснюється поширення недостовірної інформації, якою завдається шкода діловій репутації позивача, шляхом демонстрації плакатів на власному учбовому корпусі;

- поширення інформації є триваючим та здійснюється зі згоди відповідача, оскільки Університет не заперечує проти того, що йому відомо про вивішування вказаних плакатів, а отже, позивач цілком обґрунтовано визначив Університет відповідачем зі справи як особу, яка безпосередньо здійснює поширення недостовірної інформації;

- обираючи спосіб захисту свого порушеного немайнового права у вигляді позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача видалити поширювану ним недостовірну інформацію щодо Підприємства та керівника ОСОБА_4 із будівлі навчального корпусу Університету, позивач виходив з того, що спеціальні норми закону, які регулюють способи захисту немайнових прав не передбачають такого поняття, як «видалення поширюваної недостовірної інформації», однак статтею 16 ЦК України передбачено спосіб захисту порушеного права у вигляді припинення дії, яка порушує право;

- у даному випадку дією відповідача, яка порушує немайнові права позивача, є поширення Університетом на власному навчальному корпусі недостовірної інформації про Підприємство, а тому позивач має право вимагати припинення таких дій;

- позивач вважає, що у даному випадку має право вимагати застосування статті 278 ЦК України у вирішенні даного спору, згідно з якою суд може заборонити поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права;

- тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача, а на позивача покладено лише обов'язок доказування факту поширення такої інформації відповідачем;

- доказом порушення поширенням інформації особистих немайнових прав позивача є його особисте суб'єктивне сприйняття самого факту поширення такої інформації, а саме інформації щодо його негативної поведінки, яка виражається у начебто вчиненні ним незаконних та кримінальних дій;

- Підприємством були надані допустимі та належні докази, які підтверджують наявність матеріалів (плакатів та гасел), що містять негативну інформацію про позивача, вказують на особу - відповідача зі справи, яка поширює вказану інформацію, а також доводять причинний зв'язок між діями відповідача та поширенням інформації, яка завдає шкоди діловій репутації позивача.

04.07.2016 Університет подав суду письмові пояснення, в яких вказав таке:

- кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів;

- вислови на плакатах, про які йде мова у позові, а саме: «Бізнес ОСОБА_4 загроза студентам»; «Трунам і вінкам не місце в Університеті!», є оціночними судженнями, факт достовірності яких не можна перевірити;

- у свою чергу, вислови: «Приватна фірма «Петро Великий»; «ОСОБА_4 «Петро Великий» Директор», навряд чи можна взагалі вважати недостовірною, а тим більше конфіденційною інформацією, адже ця інформація є відкритою, зокрема інформація про те, що ОСОБА_4 є директором міститься і в Договорі долученого позивачем до позову, а також вбачається з підпису позовної заяви, а тому ця інформація не може бути визнана судом недостовірною;

- що ж до слова «мафія», то слід зазначити, що в перекладі із англійської мови вказане слово означає «сім'я», «родина». Натомість твердження позивача у позовній заяві про те, що «Мафія - це таємна недержавна злочинна організація» є його особистою суб'єктивною думкою;

- вимога про заборону використання в майбутньому будь-якої інформації також не підлягає задоволенню, оскільки, свобода слова гарантована Конституцією України; позивач не має жодних законних підстав для обмеження цього конституційного права; крім того, захисту підлягає порушене право, а не те що можливо колись буде порушене.

У судовому засіданні 04.07.2016 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечив повністю.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

За приписом частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ділова репутація - це відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи.

Пунктом 26 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що ділова репутація - це сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі злочини і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 34 Господарського кодексу України (далі - ГК України) дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Позов мотивовано тим, що відповідачем 26.04.2016 на вікнах будинку № 5 по вул. Мечникова у м. Києві було розміщено плакати та гасла такого змісту: «Не фінансуйте «Петра Великого»; «Трунам та вінкам не місце в Університеті!»; «Бандюки»; «Забери»; «Бізнес ОСОБА_4 загроза студентам»; «Бізнес ОСОБА_4 небезпека студентів»; «Ні навчанню поряд з мафією ОСОБА_4»; «Поховальна мафія лапи геть від НМУ»; «За ваші гроші поб'ють медиків»; «ОСОБА_4, забери гроби»; «ОСОБА_4 «Петро Великий Директоро» плакат із зображенням керівника позивача та частини обличчя невстановленої особи.

Факт розміщення вказаних плакатів підтверджується фотографіями, які долучені до матеріалів справи (а.с. 7-17 том І).

Слід зазначити, що відповідач не заперечував факту розміщення плакатів та гасел саме на будинку № 5 по вул. Мечникова у м. Києві, проте просив суд у задоволенні позову відмовити, виходячи з такого:

- Університет не є належним відповідачем, оскільки не розміщував вказану інформацію;

- плакати були розміщені силами студентів на виконання волі студентського самоврядування, а тому у відповідача відсутні правові підстави перешкоджати діяльності вказаних осіб;

- всі гасла на плакатах містять оціночні судження, а тому така інформація не може бути перевірена та визнана недостовірною, та достовірну інформацію стосовно того, що ОСОБА_4 є директором Підприємства.

В підтвердження того, що плакати були розміщені саме студентами Університет подав суду копію листа від 25.06.2016 № 140/л-1 (зареєстровано канцелярією відповідача 27.05.2016 під № 28-К) за підписом Голови студентського парламенту ОСОБА_5, в якому зазначено таке: «У зв'язку з необхідністю привернення уваги громадськості до питання розміщення незаконного поховального магазину у підвалі патоморфологічного корпусу НМУ, інформуємо Вас про розміщення силами студентів у вікнах вказаного корпусу інформаційних плакатів».

Слід зазначити, що позивачем документально підтверджено те, що розміщення плакатів відбулося ще до 25.05.2016, оскільки позовна заява була подана суду ще 10.05.2016 з долученням до неї фотографій буднику із плакатами.

Крім того, зі змісту листа неможливо встановити, які саме плакати та з яким саме змістом будуть розміщені силами студентів.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», далі - постанова Пленуму № 1) .

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації (пункт 9 постанови Пленуму № 1).

У розгляді даної справи судом встановлено, що: відповідач є балансоутримувачем будинку № 5 по вул. Мечникова у м. Києві, що не спростовано Університетом та підтверджується, зокрема, копією Договору; вказане приміщення є учбовим корпусом; частина нежилого приміщення, а саме 10кв.м. підвалу орендується позивачем з метою розміщення магазину непродовольчої групи товарів (ритуального призначення).

Відповідач як балансоутримавач зобов'язаний належним чином користуватися переданим йому у господарське відання власником (держава) майном.

Отже, за розміщення на вікнах будівлі плакатів із гаслами та фотографією керівника позивача має відповідати саме Університет.

Слід зазначити, що відповідач є вищим навальним закладом України такого типу як університет.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 28 Закону України «Про вищу освіту» (далі - Закон) університет - це багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Частиною першою статті 70 Закону передбачено, що матеріально-технічна база вищих навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми вищого навчального закладу з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Відповідно до частин першої та третьої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Згідно із частинами другою, четвертою та п'ятою статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Власність зобов'язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Таким чином, суд погоджується з доводами Підприємства про те, що Університет як балансоутримувач будівлі, яка перебуває у праві господарського відання відповідача, зобов'язаний користуватися вказаним майном, не завдаючи шкоди, зокрема, діловій репутації інших осіб.

Таке використання по суті полягає у тому, що Університет зобов'язаний слідкувати за тими матеріалами, які розміщуються на майні та у випадку з'ясування обставин порушення прав чи законних інтересів інших осіб вчиняти всі залежні від нього дії для усунення порушень чинного законодавства України.

Отже, суд дійшов висновку, що саме Університет є належним відповідачем у даній справі та особою, яка повністю відповідає за ту інформацію, яка розміщується на будівлі, що перебуває у його господарському віданні.

Що ж до посилань на неможливість перешкоджанню діяльності студентського самоврядування, то слід вказати таке.

Суду не подано достатніх доказів того, що саме студентами була розміщена оспорювана інформація.

Разом з тим, навіть у випадку розміщення таких матеріалів студентами Університет зобов'язаний належним чином користуватися майном і запобігати порушенню прав інших осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону у вищих навчальних закладах та їх структурних підрозділах діє студентське самоврядування, яке є невід'ємною частиною громадського самоврядування відповідних навчальних закладів. Студентське самоврядування - це право і можливість студентів (курсантів, крім курсантів-військовослужбовців) вирішувати питання навчання і побуту, захисту прав та інтересів студентів, а також брати участь в управлінні вищим навчальним закладом.

Студентське самоврядування об'єднує всіх студентів (курсантів, крім курсантів-військовослужбовців) відповідного вищого навчального закладу. Усі студенти (курсанти), які навчаються у вищому навчальному закладі, мають рівні права та можуть обиратися та бути обраними в робочі, дорадчі, виборні та інші органи студентського самоврядування.

Студентське самоврядування забезпечує захист прав та інтересів студентів (курсантів) та їх участь в управлінні вищим навчальним закладом. Студентське самоврядування здійснюється студентами (курсантами) безпосередньо і через органи студентського самоврядування, які обираються шляхом прямого таємного голосування студентів (курсантів).

У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, статутом вищого навчального закладу та положенням про студентське самоврядування вищого навчального закладу.

Слід зазначити, що органи студентського самоврядування, зокрема: проводять організаційні, просвітницькі, наукові, спортивні, оздоровчі та інші заходи; захищають права та інтереси студентів (курсантів), які навчаються у вищому навчальному закладі; мають право оголошувати акції протесту (частина п'ята статті 40 Закону).

Згідно і з частиною восьмою статті 40 Закону адміністрація вищого навчального закладу не має права втручатися в діяльність органів студентського самоврядування.

Разом з тим, невтручання у діяльність органів студентського самоврядування не можна плутати із бездіяльністю, яка полягає у невжитті заходів спрямованих на усунення порушень прав та законних інтересів інших осіб.

Крім того, суду не подано жодного документального підтвердження того, що розміщення плакатів є акцією протесту, яка була проведена у відповідності із вимогам статті 40 Закону.

Що ж до посилань на свободу думки і слова, то слід зазначити, що таке право обмежується обов'язком поважати честь та гідність особи та не вчиняти дії, які полягають у поширенні недостовірної інформації, яке, у свою чергу, шкодить діловій репутації.

Суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання інформації, поширеної Університетом шляхом розміщення плакатів, недостовірною з огляду на таке.

Зі змісту гасел, які нанесені на плакатах, та з їх сукупності формується враження лише про одну юридичну особу, а саме Підприємство.

Так деякі плакати містять фотографію керівника позивача ОСОБА_4 та найменування Підприємства («Петро Великий»).

Судом встановлено, що:

- з фотографії № 1 (а.с. 7 том І) вбачається розміщення на одному вікні плакату «Не фінансуйте «Петра Великого» та плакату з фотографією ОСОБА_4 і невстановленої особи з написом «ОСОБА_4 «Петро Великий» директор», а на іншому - «Трунам та вінкам не місце в університеті»;

- з фотографії № 2 (а.с. 8 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Трунам та вінкам не місце в університеті» та плакату з фотографією ОСОБА_4 і невстановленої особи з написом «ОСОБА_4 «Петро Великий» директор»;

- з фотографії № 3 (а.с. 9 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Бандюки», плакату з фотографією ОСОБА_4 і невстановленої особи з написом «ОСОБА_4 «Петро Великий» директор» та плакату «Побили медиків»;

- з фотографії № 4 (а.с. 10 том І) вбачається розміщення на одному вікні плакату «Забери» та плакату з фотографією ОСОБА_4 і невстановленої особи з написом «ОСОБА_4 «Петро Великий» директор», а на іншому - «Бізнес ОСОБА_4 загроза студентам» та плакату з фотографією ОСОБА_4 і жінки особа якої невстановлена з написом «ОСОБА_4 «Петро Великий» директор»;

- з фотографії № 5 (а.с. 11 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Бізнес ОСОБА_4», плакату з фотографією ОСОБА_4 і невстановленої особи з написом «ОСОБА_4 «Петро Великий» директор» та плакату «Небезпека студентів»;

- з фотографії № 6 (а.с. 12 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Ні навчанню поряд з», плакату з фотографією ОСОБА_4 і невстановленої особи з написом «ОСОБА_4 «Петро Великий» директор» та плакату «Мафією ОСОБА_4»;

- з фотографії № 7 (а.с. 13 том І) вбачається розміщення на вікні плакату «Поховальна мафія», плакату з фотографією ОСОБА_4 і невстановленої особи з написом «ОСОБА_4 «Петро Великий» директор» та плакату «Лапи геть від НМУ»;

- з фотографії № 8 (а.с. 14 том І) вбачається розміщення на вікні плакатів «За ваші гроші» та плакату «Поб'ють медиків»;

- з фотографії № 9 (а.с. 15 том І) вбачається розміщення на вікні плакатів «ОСОБА_4,» та «Забери гроби».

Отже, композиція вказаних плакатів по суті містить у собі інформацію про те, що Підприємство та його керівник є «мафією», «бандюками», несуть загрозу студентам та через їх дії били та поб'ють медиків.

Відповідач вказував на те, що частина плакатів містять достовірну інформацію (ОСОБА_4 є дійсно директорам позивача), а решта - оціночні судження, які не можна перевірити та визнати їх недостовірними.

Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Проте гасла на плакатах не містять жодних оціночних суджень, навпаки слова, які використовуються, носять стверджувальний характер і речення сформульовані як висвітлення фактів.

Слід зазначити, що суду не подано жодного документального підтвердження того, що працівники Підприємства, у тому числі директор були притягнуті до кримінальної відповідальності та щодо них було винесено вирок за звинуваченням у скоєнні злочину, який би полягав у побитті медиків (наприклад, передбачені статтями 121-128 Кримінального кодексу України).

Що ж до використання слів «Бандюки» та «Мафія», то вказані слова використовуються у суспільстві, у тому числі, і на території України для позначення злочинних угрупувань.

Так мафія (слово за походженням з італійської мови) - це таємнича недержавна злочинна організація, здебільшого бандитська організація, яка шляхом залякування, рекету й терору втручається в політичне життя країни, намагаючись впливати на прийняття вигідних для себе політичних та економічних рішень.

Суду не подано жодного доказу того, що Підприємство або його працівники, у тому числі директор ОСОБА_4, притягнуті до кримінальної відповідальності та щодо них були встановлені у судовому порядку обставини, які б свідчили про участь в бандитській організації, тощо.

У пункті 15 постанови Пленуму № 1 зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

За приписами частини першої статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач подав суду докази поширення відповідачем недостовірної інформації, а Університет жодного документального підтвердження, викладеного на плакатах, не подав.

Що ж до вимоги про зобов'язання видалити поширену Університетом інформацію, то вона підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 1 ввибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо.

У пунктах 24 і 25 постанови Пленуму № 1 вказано, що якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформація, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).

Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Посилання відповідача на відсутність такого способу захисту, який було обрано позивачем, зокрема, у переліку статті 16 ЦК України, суперечить частині другій вказаної статті.

З огляду на наведене суд вважає за необхідне зобов'язати Університет видалити поширену ним недостовірну інформацію щодо Підприємства та його керівника з вікон будинку № 5 по вул. Мечникова у м. Києві.

Разом з тим, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовної вимоги про заборону Університету поширювати інформацію в майбутньому відповідно до статті 278 ЦК України.

Статтею 278 ЦК України передбачено, що якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.

Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

На думку позивача, у даному випадку вказана стаття має бути застосована як аналогія закону.

Слід зазначити, що зі змісту статті 278 ЦК України вбачається, що для її застосування необхідними є такі умови:

- особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ;

- у вказаному випадку суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації;

- особисте немайнове право вже порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ і з метою захисту прав такої особи, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення;

- у випадку неможливості усунення порушення можливим способом захисту є вилучення та знищення.

Таким чином, обов'язковим для суду є встановлення обставин порушення особистого немайнового права, наприклад, у газеті, яка готується до випуску у світ або уже випущена.

У даному господарському спорі способом захисту права Підприємства є саме зобов'язання видалити поширювану інформацію.

Що ж до вимог про заборону використання найменування позивача та/або прізвища, ім'я, по батькові керівника Підприємства на майбутнє, то такі заходи є по суті передчасними, оскільки документального підтвердження того, що відповідач готує до виходу у світ плакати, зміст яких порушує право позивача на захист ділової репутації у зв'язку з поширенням недостовірної інформації.

Крім того, формулювання позовної вимоги по суті зводиться взагалі до заборони використання відповідачем найменування позивача та/або прізвища, ім'я та по батькові керівника Підприємства, що може потягнути за собою порушення прав Університету на свободу думки, поглядів і слова, так як вказані слова можуть бути використані не тільки у зв'язку з поширенням недостовірної інформації.

Отже, в частині позову щодо заборони поширення інформації з використанням найменування позивача та/або прізвища, ім'я та по батькові керівника Підприємства, слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати інформацію про приватне підприємство «Приватна фірма «Петро Великий» (03022, м. Київ, пров. Коломийський, 20; ідентифікаційний код 21577614), поширену Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця (01601, м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 13; ідентифікаційний код 02010787) шляхом розміщення плакатів та гасел у вікнах навчального корпусу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5, недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право приватного підприємства «Приватна фірма «Петро Великий» на недоторканість ділової репутації.

3. Зобов'язати Національний медичний університет імені О.О. Богомольця (01601, м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 13; ідентифікаційний код 02010787) видалити поширену ним недостовірну інформацію щодо приватного підприємства «Приватна фірма «Петро Великий» (03022, м. Київ, пров. Коломийський, 20; ідентифікаційний код 21577614) та керівника підприємства ОСОБА_4 із будівлі навчального корпусу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 5.

4. Стягнути з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (01601, м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 13; ідентифікаційний код 02010787) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь приватного підприємства «Приватна фірма «Петро Великий» (03022, м. Київ, пров. Коломийський, 20; ідентифікаційний код 21577614) 2 756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. судового збору.

5. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.07.2016.

Суддя О. Марченко