Справа №: 343/486/16-ц

Провадження №: 2/0343/298/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2016 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого судді – Андрусіва І. М.,

за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" про визнання недійсним правочину та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №001823 від 05.11.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто"; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (код ЄДРПОУ 39733392) на користь ОСОБА_2 15000,00 (п"ятнадцять тисяч) гривень, сплаченого авансового платежу.

Свої вимоги мотивує тим, що 05.11.2015 року між ним та ТзОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" був укладений договір № 001823 фінансового лізингу, предметом якого є трактор Сінтай 244 вартістю 65 400 гривень. В телефонному режимі представник відповідача повідомила про необхідність сплатити 15 000,00 грн. авансового платежу, а в найкоротші терміни- 65 400,00 грн., і трактор ввечері буде доставлений. Надавши квитанцію про сплату 15 000,00 грн., йому запропонували підписати договір фінансового лізингу, що складався з 12 аркушів, який він все ж підписав, повіривши переконанням представника компанії.

Однак, уважно перечитавши його вдома, зрозумів, що умови укладеного договору є шахрайськими та грабіжницькими, під час його укладання відповідачем застосовано нечесну підприємницьку діяльність.

Зокрема: пункт 1.8 Договору - незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаною лізингоодержувачем в даному договорі, та за заявою лізингоодержувача, сам предмет лізингу може бути змінений на інший предмет лізингу до моменту купівлі, предмета лізингу. Не важливо чи наявний предмет лізингу у продавця, лізингодавець залишив собі право свавільно змінювати предмет лізингу. На його думку ця норма є незаконною та такою, що порушує принцип добросовісності та призводить до дисбалансу договірних відносин.

Пункт 5.5. Договору вказує, що будь-які поліпшення, модифікації або зміни предмета лізингу або його з'єднання з будь-якими нерухомими або рухомими об'єктами дозволяються лише на підставі попереднього письмового погодження з лізингодавцем. При наявності відповідної письмової вимоги лізингодаця перед поверненням предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок відновити його початковий стан з урахуванням нормального зносу. У будь- якому випадку усі невід'ємні поліпшення, модифікації або зміни предмета лізингу, які були зроблені без письмової згоди лізингодавця, стають власністю лізингодавця та підпорядковуються даному договору, при цьому лізингодавець не зобов'язаний виплачувати лізингоодержувачу жодних компенсацій, а останній не має право на відшкодування цих виплат за рахунок лізингових платежів. В той же час п. 5.6 передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок забезпечити відповідність предмета лізингу всім нормативним вимогам та вносити такі зміни, модифікації та доповнення до предмета лізингу, які можуть час від часу вимагатися будь-яким законом, правилом, розпорядженням нормативним актом або наказом державного органу, виданим в межах його компетенції. Тобто, лізингоодержувач у разі неповідомлення лізингодавця, не має права робити зміни, і в той же час зобов'язаний це робити. Це є несправедливим відносно лізингоодержувача. адже він не має змоги відшкодувати витрати, зроблені у зв'язку зі змінами предмета лізингу.

Пунктом 5.7 передбачено, що на чинність цього договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування предметом лізингу внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних чи технічних або економічних причин, випадків надзвичайних подій чи форс-мажору. В таких випадках зобов'язання лізингоодержувача, в тому числі платіжні зобов'язання, залишаються чинними в повному обсязі. Така умова договору є несправедливою відносно лізингоодержувача, адже якщо він не має можливості виконати свої зобов'язання за договором з незалежних від нього причин, компанія односторонньо розриває договір, не повертаючи при цьому кошти та вилучаючи предмет лізингу (п.п. 3.2.3, 3.2.4, 3.2.6) В той же час компанія не обмежила себе таким же зобов'язанням.

Пунктом 10.5. передбачено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Підписуючи даний договір лізингоодержувач погодився на певний розмір лізингових платежів. Однак, лізингодавець залишив за собою право в односторонньому порядку збільшувати розмір лізинговою платежу, не надаючи право лізингоодержувачу відмовитися. Передбачений лише імперативний порядок прийняти ці зміни, а тому ця умова договору є несправедливою відносно лізингоодержувача та суперечить законодавству.

Пункт 10.11 вказує, що лізингоодержувач не може вимагати від лізингодавця жодного відшкодування або зменшення суми платежів за даним договором, у випадку перерви в експлуатації предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви. Лізингоодержувач не має права затримувати платежі за даним договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження предмету лізингу. Цей пункт також є несправедливим, адже лізингодавець може збільшувати розмір лізингових платежів, лізингоодержувач зобов'язаний погоджуватись. В той час, лізингоодержувач ніяк не може вплинути на розмір лізингових платежів. Якщо предмет лізингу буде відсутній з вини лізингодавця, лізингоодержувач все одно зобов'язаний сплачувати рахунки.

Згідно п. 10.15 у разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець і лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого Лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають. Даний пункт договору вважає свавіллям лізингодавця. Передбачено, що лізингодавець має право збільшити розмір лізингових платежів на умовах, не передбачених договором (на власний розсуд), однак лізингоодержувач не має можливості ні відмовитися від збільшення платежів, повернути вже сплачені кошти.

Пункт 12.4 вказує про те, що за несвоєчасне внесення лізингових платежів лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, крім того лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими коштами в розмірі 3 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення. Тобто лізингоодержувач за кожен день повинен сплачувати одразу два штрафи за одне порушення. Крім того, згідно п. 12.8 з ним ще й розривають договір, не повертаючи сплачені кошти. Крім цього, договором не передбачено жодної санкції щодо лізингодавця у разі порушень умов та строків договору, що призводить до дисбалансу договірних відносин.

П. 12.1. встановлено, що лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає. Тобто відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, проплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору останнім. Однак при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства.

Пункт 10.15 - у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання в лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають. Тобто лізингоодержувач взагалі позбавлений можливості повернути сплачені кошти (більше 50% від вартості предмета лізингу), що є порушенням прав споживача. Це не відповідає принципу справедливості, на якому грунтується чинне законодавство. В даному випадку договором не передбачено такого ж наслідку для лізингодавця у разі невиконання ним договору, натомість лізингоодержувач зобов'язаний і повернути предмет лізингу, і залишити лізингодавцю всі сплачені кошти.

Пункт 3.2.7 передбачає, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості або відмови продавця здійснити продаж або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає всі сплачені лізингоодержувачем кошти за мінусом адміністративного платежу. Тобто цією умовою лізингодавець звільнив себе від відповідальності стосовно надання предмета лізингу, при цьому залишає кошти лізингоодержувача, хоча саме він не виконав умови договору.

Пунктом 12.7 - лізингодавець має право достроково припинити дію договору фінансового лізингу та вимагати повернення предмета лізингу (в різних випадках на свій розсуд). Вказаний пункт договору знову ж таки надає право лізингодавцю розривати договір з різних причин або взагалі без причини, однак лізингоодержувачу взагалі не надано право розривати договір, що є несправедливим відносно споживача та порушенням його прав.

У пункті 10.5 зазначено, що у випадку виникнення податкових і прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Не визначено що це за платежі, від чого вони залежать, що є порушенням чинного законодавства. Лізингодавець в односторонньому порядку з будь-яких причин надав собі можливість збільшувати розмір платежів, що змінює умови договору та порушує норми чинного законодавства.

Умова договору про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити Адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору (комісію за надання лізингового кредиту в відсотковому розмірі від ціни предмета лізингу) також є несправедливою, оскільки суперечить ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», де такий платіж не передбачений.

Окрім наведеного, укладений договір фінансового лізингу не містить всіх істотних умов, а саме -предмета договору, який визначений індивідуальними ознаками, розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Визнання недійсними вказаних положень договору окремо призведе до необхідності зміни інших умов договору, суттєво змінить зміст договору, а тому договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Таким чином, відповідачем нав'язано договір, який містить істотний дисбаланс стосовно прав та обов'язків сторін, де споживач має право придбати предмет лізингу будь-якої якості, будь-якого року випуску (новий чи бувший у вжитку), будь-якої комплектації (що може значним чином змінювати вартість предмету лізингу та його споживчі властивості), будь-якої вартості, з гарантією чи без гарантії, і в той же час не має змоги відмовитися від прийняття такого предмету лізингу, не сплативши при цьому штраф лізингодавцю. Вищенаведене слугувало підставою звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, наведених в позовній заяві, просив його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання на повторний виклик не з’явився про причини своєї неявки суд не повідомив, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно, у встановленому законом порядку, про що свідчить повідомлення про вручення.

Дослідивши та оцінивши всі здобуті й перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що дану справу можна розглянути в порядку заочного провадження, а позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1ст.3 ЦК України), а ст.13 ЦК України, передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Згідно висновку Конституційного Суду України, викладеного в рішенні від 11.07.2013 року№ 7-рп/2013, умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до п. 3.2. згаданого рішення положеннями частин першої, другої статті 18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Матеріалами справи та в судовому засіданні встановлено, що 05.11.2016 року між ОСОБА_2 та ТзОВ "Лізингова компанія "Ваш авто"" був укладений договір фінансового лізингу №001823, предметом лізингу якого згідно п.1.1. є транспортний засіб марки Сінтай 224, тип МЕХ, привід 4х4.

На виконання вказаного договору 05.11.2015 року ОСОБА_2 перераховано грошові кошти в розмірі 15 000,00 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ «Приватбанк» №0.0.457007749.1 з призначенням платежу «авансовий платіж за договором фінансового лізингу від 05.11.2015 року».

Згідно ч. 1 ст. 807 ЦК України, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Аналізуючи вказану статтю, індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших кількома ознаками: єдині у своєму роді, відрізняються від інших кількома ознаками, вирізняються із загальної маси речей цього роду.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу , судом встановлено, що згідно п.1.1 договору та додатками до нього, річ - "транспортний засіб марки Сінтай 224, тип МЕХ, привід 4х4" не може вважатися предметом договору лізингу, оскільки він не визначений індивідуальними ознаками, а саме: не вказано що це за транспортний засіб, його виробника, комплектацію, колір, об'єм та потужність двигуна, тип автомобіля тощо.

В силу ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Однак, згідно п.1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо.

В розумінні ч. 1 ст. 808 ЦК України за такі зобов’язання відповідає продавець, або ж продавець і лізингодавець солідарно.

П. 1.5 договору лізингодавець передбачив, що разом із продавцем несе відповідальність перед лізингоодерувачем, однак виключно за зобов"язаннями щодо продажу предмета лізингу.

Проте, в договорі фінансового лізингу № 001823 відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару і водночас обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках. За таких обставин є всі підстави вважати такі умови несправедливими.

Частинами 1, 2, 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

В порушення вищенаведеної норми, несправедливими слід вважати і умови договору про:

- встановлення жорстких обов'язків лізингоодержувача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.3.3);

- надання можливості лізингодавцю в односторонньому порядку без повідомлення споживача, за власним бажанням розривати договір лізингу та не повертати кошти на оплату, здійснену лізингоодержувачем, у разі його відмови укласти, розірвати або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від лізингодавця у зв'язку з таким розірванням або невиконанням ним договору (п.п. 3.2.6., 3.2.7, 10.11, 10.15,12.1, 12.7);

- визнання ціни товару на момент його поставки лізингоодержувачу або надання лізингодавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору чи її зменшення (п.п.9.4, 10.5, 10.11, 10.13).

Окрім цього, позивачу як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведеного та умов договору фінансового лізингу, суд вважає доведеним включення у спірний договір несправедливих умов, що у відповідності до ч.5, 6 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», тягне за собою зміну або визнання недійсним таких положень. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсний в цілому.

До істотних умов договору лізингу Закон України «Про фінансовий лізінг» відносить умову про лізингові платежі, які, згідно ч. 2 ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізінг» можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним.

Умовами надання лізингу згідно укланеного договору та графіку платежів передбачені такі лізингові платежі перший лізинговий платіж, який складається із: адміністративного платежу, авансового платежу, який складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 50% (п.9.1) ; комісія за передачу прежмета лізингу (9.8); -відшкодування частини вартості предмету лізингу, сплата відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплата комісії за супроводження договору (10.1).

Даючи визначення адміністративного платежу в даному договорі, лізингодавець зазначив, що це першочерговий авансовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такого платежу відображається у додатку №1 до договору.

Згідно платіжного документу для сплати авансового платежу в розмірі 15 000,00 грн. та самої квитанції ПАТ «Приватбанк» №0.0.457007749.1 позивач сплатив вищевказану суму як авансовий платіж, який відповідно до умов договору в деяких випадках підлягає частковому поверненню.

Проте з відповіді ТОВ "Лізингова компанія "Ваш авто"" на претензію позивача вбачається, що даний платіж на суму 15000,00 грн. був не "авансовим", а "адміністративним", який поверненню не підлягає.

В додатку №1 до договору фінансового лізингу № 001823 від 05.11.2015 року вартість адміністративного платежу, як і інших платежів, відображена в доларовому еквіваленті в розмірі 612,24 доларів США, що за вказаним в додатку курсом не відповідає 15 000,00 грн.

А тому суд прийшов до переконання, що, вказуючи у договорі "незалежно від назви призначення платежу", відповідач навмисно створив для споживача умови неоднозначного їх тлумачення, які використані не на користь останнього, вони є суперечливими, поршують принципи справедливості та добросовісності, і, як наслідок, призвело до дисбалансу в даних правовідносинах.

Таким чином, аналізуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що визнання недійсними вказаних вище окремих положень договору призведе до необхідності зміни інших умов договору та суттєво змінить зміст договору, а тому договір слід визнати недійсним в цілому.

На підставі ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно суд вважає обґрунтованим вимогу про стягнення із ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" грошових коштів в сумі 15 000,00 гривень, оскільки в судовому засіданні встановлені факти недійсності правочину.

З приводу п.12.4 договору фінансового лізингу, який позивач вважає несправедливим, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов’язання. Аналіз ст.ст.536, 549, ч.2 ст.625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена, а тому п.12.4 договору відповідає нормам чинного законодавства.

Окрім цього, суд не погоджується з твердженням позивача, що умова п.5.4 договору є несправедливою, так як у разі смерті або травмування лізингоодержувача з вини відповідача, останній не понесе ніякої відповідальності, оскільки саме цим пунктом лізингоодержувач погоджується взяти на себе та нести всю відповідльність в межах, встановлених цим договором та чинним законодавством України стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу, щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним та фізичним особам або майну, що виникли прямо або опосередковановнаслідок володіння, користування, експлуатації предмета лізингу протягом строку лізингу або протягом терміну володіння лізингоодержувачем предметом лізингу, якщо він довший.

Враховуючи встановлені вищенаведені обставини, оцінивши всебічно, повно та об'єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд прийшов до висновку, що даний позов підлягає задоволеню.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст 88 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного та ст.ст. 509, 806-808 ЦК України, ст.ст. 1-3,6,7,10,11,16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст.18, 19, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", керуючисьст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 212-215, 218, 226 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №001823 від 05.11.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (код ЄДРПОУ 39733392) на користь ОСОБА_2 15000,00 (п"ятнадцять тисяч) гривень, сплаченого авансового платежу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" в дохід держави 1378,00 гривень судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто Долинським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з часу ознайомлення з мотивувальною частиною рішення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя:

Повний текст рішення виготовлено 29.04.2016 року.