ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2016 року м. Київ К/800/7556/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Головчук С.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУ ДМС України у Львівській області) на постанову Сихівського районного суду міста Львова від 25 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України у Львівській області від 11 серпня 2014 року про його примусове повернення за межі України, із забороною в'їзду на територію України терміном на три роки - до 11 серпня 2017 року із зобов'язанням покинути територію України до 26 серпня 2014 року, а також зобов'язати анулювати відповідні відмітки проставлені в паспорті про примусове повернення і заборону в'їзду в Україну.

Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 25 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року, позовні вимоги задоволено.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а також неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених рішень та прийняття нового - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є громадянином Азербайджану, 26 липня 2014 року прибув залізничним сполученням через контрольно-пропускний пункт «Долбіно» із території Російської Федерації на територію України, про що свідчить відповідна відмітка у його закордонному паспорті. Відтак, на територію України позивач в'їхав на законних підставах, та, відповідно, мав право на перебування на території України до 26 жовтня 2014 року.

11 серпня 2014 року Головним управлінням Державної міграційної служби у Львівській області прийнято рішення про примусове повернення та заборону в'їзду на територію України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_4 терміном на три роки - до 11 серпня 2017 року та зобов'язано покинути територію України до 28 серпня 2014 року, що ґрунтується на порушені позивачем терміну перебування на території України.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюване рішення про примусове повернення за межі України, із забороною в'їзду на територію України терміном на три роки є необґрунтованим, з огляду на те, що позивач має місце проживання на території України, перебуває у шлюбі з громадянкою України, відсутні дані про будь-які дії позивача, що суперечили б інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров'я і захисту прав та інтересів громадян України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до статті 15 Закону № 3773-VI в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється, зокрема, іноземцями та особами без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Підстави перебування іноземних громадян, що належать до держав безвізового режиму регулюються також пунктом 15 частиною 1 статті 4 цього ж Закону. Вказаною нормою визначено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до умов Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Азербайджан про безвізові поїздки громадян, затвердженою постановою КМУ від 24 жовтня 2002 року громадяни держави однієї Сторони, незалежно від місця їх постійного проживання, можуть в'їжджати, прямувати транзитом, виїжджати та перебувати на території держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування і реєстрації, що діють в цій державі, по документах, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди.

За приписами статті 16 Закону № 3773-VI визначено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.

Відповідно до пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 1 лютого 2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території, зокрема, не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Вказаний строк може бути продовжено у випадках визначених пунктом 6 цього ж Положення за заявою іноземця чи особи без громадянства.

Частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, громадянин ОСОБА_4 є громадянином Азербайджану, проживає на території України з 2000 року, впродовж 12 років перебуває у фактичних шлюбних відносинах з громадянкою України ОСОБА_7, з якою 22 липня 2014 року уклав шлюб (свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 від 22 липня 2014 року видане Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану). Позивач має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1, та роботу у магазині-павільйоні по вулиці Кавалерідзе, 2. За свої кошти утримує родину.

Крім того, наявними у матеріалах справи залізничними квитками підтверджено, що позивач 12 квітня 2014 року о 00.30 год. виїхав із залізничної станції «Баку» та прибув у місто Харків 13 квітня 2014 року о 18.40 год., а 14 квітня 2014 року о 04.08 год. відправився залізничним транспортом зі станції Київ до міста Львова. Даний факт спростовує висновки про те, що після перетину кордону України в напрямку Російської Федерації 14 березня 2014 року позивач перебуває на території України нелегально.

Враховуючи наявність місця проживання на території України, перебування у шлюбі з громадянкою України, відсутність даних про будь-які дії позивача, що суперечили б інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров'я і захисту прав та інтересів громадян України, висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення, оскільки, у відповідності до діючого законодавства відповідачем не враховано, що ОСОБА_4 має сім'ю, мету, кошти та підстави для подальшого проживання на території України є обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, якщо визнає, що при їх ухваленні суди не порушили норми матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 222, 224, 231 КАС України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду міста Львова від 25 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

С.В. Головчук

О .Ф.Ситников