Справа № 815/2051/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Соколова М.С.,

за участі:

представника позивача – ОСОБА_1, (за довіреністю),

представника відповідача – ОСОБА_2, (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 Чжуан до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 № 280382 від 11.04.2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_3 Чжуан за довіреністю ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 № 280382 від 11.04.2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, в позові з посиланням на ст. ст. 8, 9 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13 Закону України «Про імміграцію», ст. ст. 9, 29 Загальну декларацію з прав людини 1948 року зазначено, що ОСОБА_3 Чжуан, ІНФОРМАЦІЯ_1, будучи уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2 (національний паспорт серії G30138950) у 1992 році прибув в ОСОБА_4 для працевлаштування та залишився проживати в ОСОБА_4. ВПРФО ОМУ ГУ УМВС України в Одеській області на підставі п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», 18.08.2010 року за № 280382 ОСОБА_3 Чжуан надано дозвіл на імміграцію та видано безстрокову посвідку на постійне проживання та реєстрацію за місцем мешкання: АДРЕСА_1. У 1999 році ОСОБА_3 Чжуан зареєстрував шлюб з ОСОБА_5, яка також перебувала в ОСОБА_4 на законних підставах. У 2000 році в шлюбі народилась дитина, яка на підставі ст. 7 Закону України «Про громадянство України» є громадянином України. 14.04.2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Чжуан отримали рішення ДМСУ ГУДМС України в Одеській області від 11.04.2016 року №280382 з якого вбачається, що на підставі п.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» їм скасовано дозвіл на імміграцію в ОСОБА_4. Проте позивач не погоджується з даним рішенням та оскаржив до суду, оскільки у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обґрунтування, викладені в позовній заяві і просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача 19 травня 2016 року надала до суду заперечення на адміністративний позов, де з посиланням на Закон України «Про імміграцію» та Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983, зазначено, що на виконання рекомендаційного листа ДМС України від 20.12.2013 року № 8-10178/2.1-13 співробітниками Управління 14.03.2016 року до ДМС України було направлено проект скасування дозволу на імміграцію. 31.03.2016 року надійшов лист про розгляд матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію, яким підтримано проект висновків та рекомендовано до затвердження. 29.07.2003 року на розгляд до ВГІРФО УМВС України в Одеській області було прийнято справу щодо отримання дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 громадянами КНР ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Чжуан, у яких на території України народилася дитина ОСОБА_3 Інбей. 01.03.2003 року після розгляду матеріалів та отримання відповідей передбачених чинним на той час законодавством, відділом ГІРФО УМВС України в Одеській області, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину КНР надано дозвіл на імміграцію в ОСОБА_4. 14.08.2003 року громадянин КНР ОСОБА_3 Чжуан був документований посвідкою на постійне проживання серії ОД № 5710/03 терміном дії безстроково. 18.08.2010 року відділом ГІРФО УМВС України в Одеській області позивач документований посвідкою на постійне проживання в ОСОБА_4 серії ОД 12473, згідно якої зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3 по теперішній час. Згідно висновку у справі позивач отримав дозвіл на імміграцію відповідно до п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як батько іммігранта. Оскільки дитина позивача є уродженцем України, тому відповідно до п.3 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», має право отримати дозвіл на імміграцію в ОСОБА_4, як особа яка має право на набуття громадянства за територіальним походженням, але неповнолітній ОСОБА_3 Інбей , ІНФОРМАЦІЯ_4 на час прийняття документів у батька не мав дозволу на імміграцію в ОСОБА_4, також не було підтверджено його належність до громадянства України. Підстав для прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію та документування його посвідкою на постійне проживання в ОСОБА_4 громадянина КНР ОСОБА_3 Чжуана не існувало.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на обґрунтування, викладені в запереченнях до позовної заяви.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 Чжуан, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджено паспортом (а.с. 41-43). В 1992 році позивач приїхав в ОСОБА_4, що підтверджено відміткою в посвідці на постійне проживання (а.с. 10).

29 липня 2003 року громадянин ОСОБА_6 Народної ОСОБА_7 ОСОБА_3 Чжуан, звернувся до ВГІРФО УМВС України в Одеській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 (а.с. 30). В заяві позивач зазначав, що він проживає в м. Одесі з 1992 року та бажає проживати в ОСОБА_4, у 1994 році закінчив 3 курси Київського педагогічного університету, працював директором фірми «Гонконг» та є засновником фірми «Новий час».

Для отримання дозволу на імміграцію в ОСОБА_4, позивачем були надані до ВГІРФО УМВС України в Одеській області документи: заява-анкета про залишення в ОСОБА_4 на постійне мешкання ОСОБА_3 Чжуан (а.с.32-35); заява-анкета про залишення в ОСОБА_4 на постійне мешкання ОСОБА_5 (а.с.36-39); заява про видачу посвідки на постійне проживання в ОСОБА_4 ОСОБА_3 Чжуан (а.с.59-60); заява про видачу посвідки на постійне проживання в ОСОБА_4 ОСОБА_5 (а.с.61-62); копія національного паспорту громадянина ОСОБА_6 Народної ОСОБА_7 ОСОБА_3 Чжуан № 2718328, з перекладом (а.с. 41-43); копія національного паспорту громадянки ОСОБА_6 Народної ОСОБА_7 ОСОБА_5 № 150945583, з перекладом (а.с. 44-45); копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 Інбей серії 1-ЖД № 322763, виданого 17.10.2000 року відділом РАГС виконкому Одеської міської ради, де вказано, що ОСОБА_3 Чжуан є батьком ОСОБА_3 Інбей ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 46); довідки консульського відділу посольства ОСОБА_6 Народної ОСОБА_7 в ОСОБА_4, щодо не заперечення постійного проживання ОСОБА_3 Чжуана та ОСОБА_5 в ОСОБА_4 (а.с. 47-48); свідоцтво про державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю «Новий час» від 14.07.1999 року (а.с. 49); свідоцтво про право сплати єдиного податку ТОВ «Новий час» від 16.12.2002 року (а.с. 50); статут ТОВ «Новий час» (а.с.66-82) документи про реєстрацію за місцем проживання ОСОБА_3 Чжуана та ОСОБА_5 в АДРЕСА_2 (а.с. 53-57)

За результатами розгляду заяви громадян ОСОБА_3 Чжуан та ОСОБА_5, відділом ВГІРФО УМВС України в Одеській області, 01.08.2003 року прийнято висновок про надання ОСОБА_3 Чжуан та ОСОБА_5 дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 (а.с. 58). В висновку зазначено, що громадяни ОСОБА_3 Чжуан та ОСОБА_5 уродженці ОСОБА_3. ОСОБА_3 Чжуан прибув в ОСОБА_4 в 1992 році, а ОСОБА_5 прибула в ОСОБА_4 в 1999 році. На території України знаходяться на законних підставах. В ОСОБА_4 в м. Одесі 27.05.2000 року у заявників народилась дитина - ОСОБА_3 Інбей (свідоцтва про народження серії 1-ЖД № 322763, виданого 17.10.2000 року відділом РАГС в Одеській області). Подружжя має законне джерело існування, чоловік займається підприємницькою діяльністю. Заперечень щодо отримання дозволу на імміграцію з боку СБУ та НЦБ Інтерполу немає.

На підставі зазначеного висновку, позивачу видано посвідку на постійне проживання (а.с. 10).

18 серпня 2010 року ОСОБА_3 Чжуан подав до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області заяву про оформлення посвідки на постійне проживання в ОСОБА_4 нового зразку (а.с. 85), та 20.08.2010 року позивач отримав посвідку на постійне місце проживання серії ОД № 12473 від 18.08.2010 року терміном дії безстроково (а.с. 10).

11 квітня 2016 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 громадянину ОСОБА_6 Народної ОСОБА_7 ОСОБА_3 Чжуан та визнання недійсною посвідки на постійне проживання в ОСОБА_4 серії ОД № 12473 (а.с. 91-93). А також 11 квітня 2016 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» прийнято рішення № 280382 про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 ОСОБА_8 (а.с. 94).

Відповідно до ч. 1, 3, 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції від 01.03.2003), іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в ОСОБА_4 на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. (ч.1). Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. (ч.3). Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію (ч.4).

Умови і порядок імміграції в ОСОБА_4 іноземців та осіб без громадянства визначений Законом України «Про імміграцію».

Приписами ст. 1 Закону України «Про імміграцію» (в редакції від 07.06.2001 року), визначено, що іммігрант, це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в ОСОБА_4 на постійне проживання, або, перебуваючи в ОСОБА_4 на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в ОСОБА_4 на постійне проживання; дозвіл на імміграцію, це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; посвідка на постійне проживання, це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в ОСОБА_4.

У висновку про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 ОСОБА_8 Чжуан зазначено, що згідно вимог п.6 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасувати дозвіл на імміграцію в ОСОБА_4 громадянину ОСОБА_6 Народної ОСОБА_7 ОСОБА_8 Чжуан, посвідку на постійне проживання в ОСОБА_4 серії ОД № 12473 видану 18.08.2010 року визнати недійсною; в національному паспортному документі громадянина ОСОБА_6 Народної ОСОБА_7 ОСОБА_8 Чжуан штамп «Дозволено постійне проживання в ОСОБА_4» - анулювати.

Згідно висновку про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 ОСОБА_8 Чжуан, підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 та визнання недійсною посвідки на постійне проживання в ОСОБА_4 серії ОД № 12473 від 18.08.2010 року відповідач зазначив, що дозвіл на імміграцію в ОСОБА_4 іноземець отримав згідно п. 6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (як батько іммігранта), оскільки дитина заявника ОСОБА_8 Інбей є уродженцем України, тому відповідно до п. 3 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» вправі отримати дозвіл на імміграцію в ОСОБА_4, як особа яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, проте неповнолітня дитина заявника ОСОБА_8 Інбей, ІНФОРМАЦІЯ_5 на момент прийняття документів у його батька, не мала дозволу на імміграцію в ОСОБА_4. Відповідно до п.6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», для осіб зазначених у п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батька та гарантує йому фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в ОСОБА_4. Однак законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов’язання перед батьками. У даному випадку вимога ст. 9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто громадянин ОСОБА_6 Народної ОСОБА_7 ОСОБА_8 Чжуан не міг бути визнаним батьком іммігранта. Також згідно обліків ГУ ДМС України в Одеській області неповнолітній дитині заявника ОСОБА_8 Інбей, ІНФОРМАЦІЯ_5 не було підтверджено її належність до громадянства України, тобто на момент надання батьку дозволу на імміграцію у громадянстві України дитина не перебувала (а.с. 91-93).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документі чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в ОСОБА_4 до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в ОСОБА_4; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Аналогічні підстави для скасування дозволу на імміграцію органом, який його видав, були передбачені ст.12 Закону України «Про імміграцію» в редакції, чинній на момент прийняття 01.08.2003 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області висновку про надання позивачу дозволу на імміграцію (в редакції Закону від 01.06.2001 року).

Відповідно до п.п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію (п.21). Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу (п.22). ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (п.23).

Отже, дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-5 статті 12 вказаного Закону, а також в інших випадках, передбачених Законами України (пункт 6 ст.12 Закону України «Про імміграцію»). Тобто такі інші випадки, відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно Законами України.

Проте, відповідачем в оскаржуваному висновку від 11.04.2016 року не наведено приписів закону, яким би було передбачено скасування дозволу на імміграцію у випадку позивача. Тому посилання відповідача у висновку, як на підставу скасування позивачу дозволу на імміграцію, на п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію» є безпідставним та необґрунтованим.

Також, відповідачем не надано доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст.12 Закону України «Про імміграцію», а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в ОСОБА_4; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Законом України «Про громадянство України» (чинний до 01.03.2001року) визначено, що громадянство України набувається за народженням (п.1 ст. 11). Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років - свідоцтво про народження (ч.1 ст. 5).

Приписами ч.4 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» (в редакції від 18.01.2001 року), передбачено, що особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

З досліджених судом доказів, а саме свідоцтва про народження ОСОБА_8 Інбей (а.с. 14), вбачається, що дитина народилася 27.05.2000 року в ОСОБА_4 м. Одеса та його батьком є ОСОБА_8 Чжуан.

До суду відповідачем не надано жодного належного доказу, що ОСОБА_8 Інбей, ІНФОРМАЦІЯ_5 (неповнолітня дитина ОСОБА_8 Чжуан) набув за народженням громадянства батьків, а отже відповідно до Закону України «Про громадянство України» є громадянином України.

З досліджених судом доказів судом встановлено, що з боку позивача жодних порушень не було допущено при подачі документів для отримання дозволу на імміграцію в ОСОБА_4, документи не містять недостовірних відомостей та не є підробленими, а фактично порушення були з боку працівника державного органу, який прийняв рішення (висновок) де зазначив, що ОСОБА_8 Чжуану надається дозвіл на імміграцію в ОСОБА_4, як батькові іммігранта.

Також суд враховує, що позивач проживає на території України з 1992 року, та вважає, що навіть у разі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності факту подання заявником (позивачем) свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, у міграційного органу відсутні підстави для скасування позивачу дозволу на імміграцію, оскільки таке рішення не ґрунтується на законі.

Рішення суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено та мають бути виправдані необхідністю досягнення важливих цілей.

Відповідно до п.3 ст.2 КАС України, суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що оскаржуване рішення (висновок), прийнято відповідачем з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме принципу пропорційності, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем під час розгляду справи не було доведено правомірності прийнятого ним рішення, тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 № 280382 від 11.04.2016 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_8 Чжуан до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 № 280382 від 11.04.2016 року – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в ОСОБА_4 № 280382 від 11.04.2016 року.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 09.06.2016 року.

Суддя Вовченко O.A.

.