ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м.Чернігів Справа № 825/966/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Климіш І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_4 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі-відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 17.03.2016 № 22 Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання відповідача прийняти рішення про перегляд справи для вирішення питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17.03.2016 наказом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 22 йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, в якої відсутні умови передбачені пунктами 1,13 частини першої статті 1 цього Закону. Зазначене рішення відповідача вважає незаконним та необґрунтованим, прийнятим без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалася в країні походження позивача. Також зазначає, що причинами для виїзду з Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка є побоювання стати жертвою переслідувань з боку сингалійських військових Шрі-Ланка через його участь у заході з вшанування пам'яті тамілів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також не надав жодного документа на підтвердження цих фактів, а тому оскаржуваний наказ був винесений в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів особової справи № 2016СN0011 встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка та 15.12.2015 прибув до України.

Відповідно до протоколу співбесіди (а.с.40-47) позивач зазначив, що причинами для виїзду з Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка була загроза його свободі з боку сингалійських військових Шрі-Ланка через його участь у заході з вшанування пам'яті тамілів.

За результатами розгляду особової справи №2015VN0014 особи без громадянства, 17.03.2016 головним спеціалістом сектору у справах біженців та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців, осіб без громадянства та протидії нелегальній міграції УДМС України в Чернігівській області Федоренко Т.Л. був складений висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону (а.с. 50-57).

Наказом УДМСУ у Чернігівській області від 17.03.2016 № 22 на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону (а.с. 58).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відтак особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, проведеного вище Інші- економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстави для отримання статусу біженця.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону).

Згідно частини першої статті 6 Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону).

Згідно частини шостої статті 8 Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Отже, заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

В обґрунтування поданої заяви, позивач вказав про наявність побоювань стати жертвою переслідувань в Республиці Шрі-Ланка, оскільки зазнав погроз з боку провладних військ, так як є членом опозиційної партії.

Водночас, відповідно до пункту 164 глави 5 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особи, які вимушені покинути країну походження через внутрішні та міжнародні конфлікти, зазвичай не кваліфікуються як біженці за Конвенцією 1951 року і Протоколом 1967 року. Пунктом 65 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що переслідування зазвичай відносяться до дій влади країни.

Позивач не надав доказів причетності до політичних партій, активної участі у політичному житті країни свого походження. Факту, що позивач був об'єктом переслідувань як на момент перебування на території країни походження, так і на момент звернення до відповідача, наявність прямих загроз такого переслідування через політичні погляди, також не встановлено.

Відомості, які надав позивач, носять загальний характер та не підтверджують наявність переслідувань відносно нього за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суд звертає увагу, що під час проведення співбесіди позивач зазначив, що мав намір потрапити до Європи.

Відповідно до Рекомендацій Управління Верховного комісара ООН у справах біженців щодо оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку зі Шрі-Ланки від 21.12.2012 визначені групи ризику, що мають право на міжнародний захист, а саме: особи, яких підозрюють у зв'язку із терористичною організацією «Тигри звільнення Таміл-Ілама»; опозиційні політики та політичні активісти; журналісти та співробітники ЗМІ; правозахисники; свідки порушень прав людини; жінки за певних обставин; діти за певних обставин.

Як вбачається з відомостей, наданих позивачем під час проведення співбесіди, він не належить до жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації, що не дає підстав виділення його до потенційних груп ризику, які можуть зазнати переслідування чи серйозної шкоди в Шрі-Ланці.

Отже, інформація про країни походження, аналіз матеріалів справи та індивідуальних обставин свідчать, що не існує розумної можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності.

Таким чином, суд приходить до переконання про необґрунтованість заяви і відсутність у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками зазначеними в пунктах 1,13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VІ).

Крім того, пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним іммігрантом а не біженцем.

Тобто, метою звернення до міграційної служби позивача стало отримання захисту не через побоювання стати жертвою переслідувань з боку провладних військ, а намагання потрапити до Європи, а тому в даному випадку позивач не є біженцем чи особою, яка потребує захисті, а в розумінні пункту 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців вважається економічним мігрантом.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не мав наміру звертатися за захистом в Україні, оскільки із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся 25.02.2016, лише після розміщення його в Чернігівському ПТПІ.

З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що позивачем не було надано до установи відповідача жодних переконливих доказів, які б свідчили про переслідування позивача на батьківщині, а його посилання були обумовлені переважно загальновідомою інформацією. Позивач добровільно покинув країну свого походження з метою потрапити до Європи, тобто поселитися в іншому місці.

Також, згідно частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено судом, постановою Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 11.01.2016 у справі № 743/28/16-а вже було встановлено відсутність підстав вважати, що громадянин Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_4 підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Згідно з офіційного сайту відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54870727, вбачається, що постанова Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 11.01.2016 у справі № 743/28/16-а, набрала законної сили 18.01.2016.

Встановлені судовим рішенням у цій справі обставини відповідно до частини 1 статті 72 КАС України мають преюдиційне значення при вирішенні справи № 825/966/16.

З викладеного слідує, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про перегляд справи для вирішення питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, то вона також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від першої вимоги в задоволенні якої позивачу відмовлено.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_4 необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя І.І. Соломко