КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2016 року 810/1334/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до

Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про

визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області та з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2016 №0004941701, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.04.2016 №0004971701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.02.2016 №Ф-0003101701.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсності та не підтверджуються відповідними доказами. Вказав, що ним у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів було включено до валових витрат суми коштів, сплачених у складі ціни автозапчастин та паливо-мастильних матеріалів для транспортних засобів, які використовуються ним для провадження господарської діяльності. Відтак, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позивач безпідставно включив до складу витрат витрати, пов'язані із придбанням паливо-мастильних матеріалів та автозапчастин, оскільки в ході перевірки не було доведено факт використання придбаних автозапчастин та паливо-мастильних матеріалів в господарській діяльності позивача. За наведених обставин відповідач вважає, що діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, а тому прийняті за результатами перевірки оскаржувані рішення є правомірними.

У судове засідання, призначене на 28.04.2015, з'явились представники сторін та до початку розгляду справи по суті звернулись до суду з письмовими клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Броварською районною державною адміністрацією Київської області 31.12.2002 та як платник податків, зборів та обов'язкових платежів перебуває на податковому обліку в Броварській ОДПІ з 16.12.2002 за №1428-Р.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є вантажний автомобільний транспорт.

У своїй господарській діяльності позивач використовує власні транспортні засоби: сідловий тягач НОМЕР_7 1998 року випуску, сідловий тягач НОМЕР_8 2001 року випуску, сідловий тягач НОМЕР_9 2003 року випуску, сідловий тягач НОМЕР_11 2003 року випуску, сідловий тягач НОМЕР_10 2005 року випуску та причепи: реєстраційні номери НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6.

В період з 10.02.2016 по 23.02.2016 посадовою особою Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 29.02.2016 №45/1006-1701/НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме заниження суми загального оподатковуваного доходу на 139560,69 грн., в т.ч. за 2014 рік - 85754,48 грн. та за 2015 рік - 53806,21 грн., в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 20934,10 грн., у т.ч. за 2014 рік - 12863,17 грн. та за 2015 рік - 8070,93 грн.;

- п. 1 ст. 1, п. 4, п. 5 ст. 4, п. 2, п. 3 ст. 7, п. 11 ст. 8, ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-5, а саме податкові зобов'язання по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування занижені на суму 48427,56 грн., у тому числі за 2014 рік - 29756,80 грн. та за 2015 рік - 18670,76 грн.

На підставі висновків акту перевірки Броварською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 05.04.2016 №0004941701, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 20934,10 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 5233,53 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.04.2016 №0004971701, згідно з яким до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 3909,22 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29.02.2016 №Ф-0003101701, згідно з якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 48427,56 грн.

Однак, не погоджуючись з прийнятими податковим повідомленням-рішенням, рішенням про застосування штрафних санкцій та вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з даним позовом до суду.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат за 2014 рік в сумі 85754,48 грн. та за 2015 рік в сумі 53806,21 грн., чим занижено чистий дохід на суму 139560,69 грн., у зв'язку з чим позивачем порушено вимоги п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України. Даний висновок податковий орган зробив на підставі того, що позивач до витрат у 2014 та 2015 роках включив витрати, які не відносяться до виробничих, оскільки факт встановлення запасних частин на автомобілі та їх технічне обслуговування платником та використання ПММ (олива) в господарській діяльності не доведено, так як в ході перевірки не надано деталізованих актів виконаних робіт щодо фактичного встановлення запасних частин до автомобілів та використання ПММ (оливи) із зазначенням марки та ідентифікуючих даних автомобіля.

Наведене порушення призвело до заниження позивачем загального оподатковуваного доходу та, як наслідок, до заниження зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування доводів викладених в Акті перевірки, податковий орган зазначив, що ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи не матеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не передбачено, у зв'язку з чим до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування не включається сума амортизації основних фондів.

Крім того, перевіряючим зроблено висновок, що фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування мають права включати до складу витрат витрати на придбання запасних частин, технічного обслуговування, використання ПММ за умови, якщо такі витрати пов'язані з господарською діяльністю.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, суд виходить з наступного.

Згідно з Роз'ясненнями Міністерства юстиції України від 14.01.2011 "Про статус фізичної особи-підприємця", відповідно до статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин визнаються фізичні та юридичні особи. Вказана стаття Закону залишає поза увагою таку численну групу учасників цивільних відносин як фізичні особи - підприємці, які у сукупності теж охоплюються поняттям "фізичні особи", але в силу свого статусу мають певні відмінності у правовому регулюванні їх відносин. При цьому, правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної особи-підприємця.

Насамперед, слід зазначити, що підпунктом 3.8.1 пункту 3.8 розділу III Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року №97, визначено, що підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Тобто, підприємцем є фізична особа - громадянин.

Статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Статтею 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Правоздатність індивідуального підприємця практично прирівнюється до правоздатності юридичних осіб - комерційних організацій. Він може мати права і обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом, та щодо яких законом не передбачено обмежень (стаття 50 ЦКУ). Зазначене прослідковується, зокрема, виходячи з положень статті 91 ЦКУ.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються норми як загального цивільного (Цивільний кодекс України), так і спеціального законодавства (Господарський кодекс України, Закони України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", "Про державну підтримку малого підприємництва", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" тощо).

Водночас, слід зауважити, що в господарському законодавстві "юридична особа" та "фізична особа-підприємець" охоплюються спільним поняттям "суб'єкт господарювання".

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

В Роз'ясненнях Міністерства юстиції України від 14.01.2011 "Про статус фізичної особи-підприємця" зазначено, що фізична особа-підприємець в цивільно-господарських відносинах є різностороннім учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять його подібним до юридичних осіб, тоді як в приватних відносинах, незважаючи на будь-які зміни в його статусі, він залишається бути громадянином - фізичною особою. А тому, слід чітко розмежовувати ці різні сфери відносин. Вбачається, що на підставі правила, встановленого у статті 51 Цивільного кодексу України, до фізичних осіб-підприємців слід застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність.

Основним законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.п.138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, п. 140.2 - 140.5 ст. 140, ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п.138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій).

Згідно п.п.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати;

б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу;

в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Статтею 177 Податкового кодексу України визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в п.п. 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Норма п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницькою діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

Згідно п.п.139.1.5 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням п.п. 146.11 і 146.12 ст. 146 та п. 148.5 ст. 148 цього Кодексу.

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. п. 138.4, 138.6 - 138.9, п.п. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п.138.11 цієї статті.

Відповідно до абз. "в" п.п.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

З наведених норм вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному ст. ст. 144 - 146 Податкового кодексу України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань. Витрати на технічне обслуговування також відповідно до п.п.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України відносяться до інших витрат.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (частина 1 статті 2 Закону №996-ХІV).

Згідно положень частини 3 статті 2 цього ж Закону суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

В розумінні Закону №996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону №996-ХІV).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що нормами податкового законодавства України не передбачалося обов'язку щодо ведення бухгалтерського обліку валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів, придбання пально-мастильних матеріалів, для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування. Разом з тим, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції фізичної особи-підприємця, та мають бути пов'язані з отриманням доходу фізичною особою-підприємцем.

Зокрема, як вбачається з Акта перевірки, висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 139560,69 грн. ґрунтуються на тому, що витрати, які пов'язані з придбанням запасних частин та пально-мастильних матеріалів до автомобілів, відносяться згідно із пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до інших витрат, однак не вважаються витратами операційної діяльності, а відтак, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, не мають права включати до складу валових витрат витрати, які пов'язані з використанням транспортних засобів.

Як було встановлено судом, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є вантажний автомобільний транспорт.

Для здійснення господарської діяльності позивач використовував власні транспортні засоби, зокрема: сідловий тягач НОМЕР_7 1998 року випуску, сідловий тягач НОМЕР_8 2001 року випуску, сідловий тягач НОМЕР_9 2003 року випуску, сідловий тягач НОМЕР_11 2003 року випуску, сідловий тягач НОМЕР_10 2005 року випуску та причепи: реєстраційні номери НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6.

Це також відображено в Акті перевірки, зокрема, на арк. 3, 7.

Позивач наголошував на тому, що з метою належного функціонування автотранспорту, який використовувався під час здійснення господарської діяльності, ним дійсно здійснювалась закупівля автозапчастин та паливо-мастильних матеріалів у інших суб'єктів господарювання. За наслідками господарських операцій ним, відповідно до вимог податкового законодавства, формувалися валові витрати.

Суд погоджується з такими висновками позивача, оскільки ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не передбачено, а тому він має право на віднесення таких витрат до валових.

Крім того, суд звертає увагу на те, що на підтвердження придбаних матеріалів (запчастин, паливо-мастильних матеріалів) представником позивача надано суду копії договорів, банківських виписок, видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт, актів надання послуг, рахунків на оплату, на підставі яких позивачем сформовано суми валових витрат. При цьому, ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду справи податковий орган не зазначив про відсутність обов'язкових реквізитів у наданих документах.

Таким чином, в матеріалах справи наявні належним чином документи, які підтверджують факт купівлі позивачем автозапчастин та паливо-мастильних матеріалів на транспортні засоби, які використовуються в господарській діяльності для здійснення вантажних перевезень.

Отже, з наведеного слідує, що витрати на придбання запасних частин та паливо-мастильних матеріалів цілком правомірно були віднесені до валових витрат, оскільки їх придбання пов'язано із здійсненням ФОП ОСОБА_1 вантажних перевезень і вказані витрати належать до загальновиробничих.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що висновки відповідача щодо неправомірного формування валових витрат за 2014 та 2015 роки є безпідставними та необґрунтованими, а тому, податкове повідомлення-рішення від 05.04.2016 №0004941701 підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення

про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.04.2016 №0004971701 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.02.2016 №Ф-0003101701, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, прийняття зазначених рішень стало наслідком висновку податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2014-2015 роки (занижено дохід - не сплачено єдиний внесок з не задекларованого доходу).

У той же час, оскільки судом встановлено безпідставність такого висновку податкового органу, то і висновок відповідача про заниження позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є помилковим.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що рішення про застосування штрафних санкцій від 05.04.2016 №0004971701 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 29.02.2016 №Ф-0003101701 є також протиправними та підлягають скасуванню, оскільки є похідними від податкового повідомлення-рішення від 05.04.2016 №0004941701.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, обов'язку доказування правомірності спірних рішень не виконано та не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем валових витрат.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, доведеність обґрунтованості сформованих позивачем сум валових витрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14, 69-71, 86, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 05.04.2016 №0004941701.

Визнати протиправним та скасувати рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.04.2016 №0004971701.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.02.2016 №Ф-0003101701.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у сумі 745 (сімсот сорок п'ять) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39463945).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.