УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 0413/12533/2012 22-ц/774/982/К/16

Справа № 413/12533/2012 Головуючий в 1 інстанції

Провадження 22-ц/774/982 /К/16 Ваврушак Н.М.

Категорія № 24 ( ІІІ ) Доповідач Грищенко Н.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Грищенко Н.М.,

суддів: Бондар Я.М., Братіщевої Л.А.,

секретар: Чубіна А.В.

за участю: представника позивача - ОСОБА_2- ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" про визнання недійсним договору про реструктуризацію заборгованості за теплову енергію та гаряче водопостачання,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року ОСОБА_2. звернулась з позовом до відповідача Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" (далі ДП «Криворізька теплоцентраль») про визнання недійсним договору про реструктуризацію заборгованості за теплову енергію та гаряче водопостачання в порядку ЗУ "Про захист прав споживачів".

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що 12.04.2007 року між нею та відповідачем укладено договір про реструктуризацію заборгованості за теплову енергію та гаряче водопостачання в сумі 7147, 01 грн. без зазначення періодів виникнення заборгованості, яка виникла коли вона була неповнолітньої та перебувала на утриманні батьків і не була зобов`язана особисто сплачувати комунальні послуги.

Посилаючись, що спірний договір не відповідає вимогам ЗУ «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово - комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», ЗУ «Про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій і житлово-комунальні послуги, що утворились станом на 01.12.2006 року», не відповідає формі встановленій «Порядком погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово - комунальні послуги» та ЗУ «Про захист прав споживачів» після уточнення позовних вимог в останній редакції у жовтні 2015 року, просила суд визнати спірний договір недійсним.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 14 березня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, невідповідність рішення суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Суд вважав встановленим, що договір укладений між сторонами. Проте не врахував, що замість підпису директора міститься підпис не уповноваженої особи.

Судом не враховано, що платежі, які здійснювала позивач, є поточними платежами, що встановлено судовим рішенням, тому не підлягає доведенню. Висновки суду, що сплата за послуги проведена в рахунок оплати по договору реструктуризації, ґрунтуються на припущеннях.

Судом не взято до уваги наявність доказів примусу позивача на укладання договору про реструктуризацію заборгованості та відсутність в спірному договорі істотних умов, ціна договору не відповідає розміру заборгованості встановленому судовим рішенням.

Судом невірно вирішено питання розподілу судових витрат.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ДП «Криворізька теплоцентраль» просить рішення суду, як законне та обґрунтоване на їх думку, залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що квартира АДРЕСА_1 на підставі ордера 039945 від 16.10.91 року виданого бюро по обміну жилих приміщень Криворізької міської ради була надана у користування матері позивача ОСОБА_2 (дошлюбне ОСОБА_2.) - ОСОБА_5, яка була основним квартиронаймачем, а ОСОБА_2 та її батько ОСОБА_6 користувалися квартирою як члени сім'ї основного наймача квартири. (а.с. 25)

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 - померла (а.с. 24).

В листопаді 2006 року між КЖП №36 та ОСОБА_6 був укладений договір «Про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території №1868 (а.с. 28).

Згідно довідки Виконкому Жовтневої у місті ради від 22.02.2007 року за № м-127/12.1 фінансово-лицевий рахунок на квартиру був переоформлений на її батька ОСОБА_6, який фактично з 1995 року в даній квартирі не мешкав. (а.с. 27)

Відповідно до акту КЖП №38 від 18.01.2007 року. складеного мешканцями будинку, підтверджено факт не проживання ОСОБА_6 в зазначеній квартирі з 1995 року(а.с. 23).

Також актом КЖП №5 підтверджується факт проживання ОСОБА_2 (ОСОБА_2.) до досягнення нею 18 років за адресою бабусі ОСОБА_7: АДРЕСА_2

12.04.2007 року між ОСОБА_6 та ДП «Криворізька теплоцентраль» був укладений договір «Про надання послуг з центрального опалення, постачання гарячої води та водовідведення» №20040700069 (а.с. 53).

Рішенням Жовтневого суду м. Кривого Рогу від 09 жовтня 2007 року ОСОБА_6 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_3 та зобов'язано орган реєстрації та обліку фізичних осіб Жовтневого району м. Кривого Рогу зняти ОСОБА_6 за даною адресою в зв'язку з вибуттям його до іншого житлового приміщення та зобов'язано КЖП №36 виключити ОСОБА_6 з фінансово -лицевого рахунку даної квартири (а.с. 17-18).

Між ДП «Криворізька теплоцентраль» та ОСОБА_4 12 квітня 2007 року укладено спірний договір «Реструктуризації заборгованості за теплову енергію та гаряче водопостачання» №10132 в сумі 7147,01 грн. (а.с. 13)

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що договір про реструктуризацію заборгованості позивач уклала добровільно у повнолітньому віці, звернувшись попередньо із відповідною заявою, на виконання спірного договору здійснювала погашення заборгованості , доказів про примушування позивача до укладання спірного договору не надано.

Колегія суддів не може погодитися із даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, згідно положень ст. 1 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і комунальні послуги, що утворилися станом на 01 грудня 2006 року» №498-V від 20 грудня 2006 року установлено, що заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася станом на 1 грудня 2006 року, перед надавачами зазначених послуг реструктуризується у порядку, визначеному Законом України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію"№498-V від 20 грудня 2006 року.

Згідно положень ст. 638 ч. 1 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною. Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією зі сторін, є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов'язковість її оприлюднення прямо передбачена Законом.

За змістом ч.1 ст. 628 ЦК України, абзацу 2 ч.3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства.

До актів законодавства, котрими регулюються правовідносини з надання комунальних послуг та укладення договорів про реструктуризацію заборгованості зокрема відносяться: Закон України про захист прав споживачів», Закон України «Про житлово-комунальні послуги», Закон України «Про теплопостачання», Закон України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»№554-ІVвід 20 лютого 2003 року, Закон України «Про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і комунальні послуги, що утворилися станом на 01 грудня 2006 року»№498-V від 20 грудня 2006 року, Житловий Кодекс України, Сімейний Кодекс України, «Порядок погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово-комунальні послуги» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. N 976, «Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630.

Підставою визнання недійсним спірного договору про реструктуризацію заборгованості за теплову енергію та гаряче водопостачання №10132, позивачем зокрема зазначено, що підписаний він не уповноваженою особою ДП «Криворізька теплоцентраль» та із примушуванням позивача на його укладання.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, в частині не доведення позивачем примушування її до укладання договору про реструктуризацію заборгованості, з огляду на добровільність власноруч написаної заяви на укладання договору, його часткове виконання шляхом сплати заборгованості після припинення постачання відповідачем послуг з 01.09.2008 року, що підтверджується випискою з особового рахунку ( том 2 а.с.187)

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Пунктами 19, 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» №9 від 06.11.2009 року, наголошено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 229-233 Цивільного кодексу України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин i наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не доведено, що при підписанні договору про реструктуризацію заборгованості її було введено в оману.

Підстави для визнання недійсним спірного договору про реструктуризацію заборгованості у зв'язку із тим, що він був підписаний неповноважною особою, колегія суддів також не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 241 ЦК України даний договір було схвалено підприємством тому є Дійсним.

Однак, колегія суддів звертає увагу на доводи апеляційної скарги в частині визначеного у спірному договору розміру заборгованості, яка підлягала реструктуризації у розмірі 7147, 01 грн. та вважає, що даний розмір заборгованості визначено невірно.

Сторонами не заперечується, що позивач ОСОБА_2 ( дошлюбне ОСОБА_2 набула повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Згідно до вимог ст.64 ЖК УРСР повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями , що випливають із договору найму житлового приміщення.

Тобто обов'язок позивача сплачувати за комунальні послуги, у тому числі за теплову енергію та гаряче водопостачання виник з 17 березня 2006 року.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2014 року частково задоволено позовні вимоги ДП «Криворізька теплоцентраль». Стягнуто с ОСОБА_2 на користь ДП «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання за період з 19 березня 2007 року по 01 серпня 2009 рік в межах строку позовної давності в сумі 457,47 грн.

Як убачається з виписки з особового рахунку позивача, датованої 14.02.2013 року станом на дату набуття повноліття позивачем, заборгованість за теплопостачання та гаряче водопостачання становила 5791,78 грн.(а.с.78 том 1).

Отже, виходячи з розрахунку наявності заборгованості на час укладання спірного договору станом на 12.04.2007 року у розмірі 7147, 01 грн. обов'язок зі сплати за використані послуги у позивача виник лише за період з квітня 2006 р. до квітня 2007 р. у сумі 1355,23 грн., тому колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем невірно визначено у договорі про реструктуризацію обсяг зобов'язання позивача.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що право чин був би вчиений і без включення до нього недійсної частини.

Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини (ст. 217 ЦК України). У цьому разі відповідно до вказаної статті суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.

Колегія суддів приходить до висновку, що наявні правові підстави для визнання договору про реструктуризацію заборгованості за теплову енергію та гаряче водопостачання №10132 від 12 квітня 2007 року укладеного між ОСОБА_4 та Державним підприємством "Криворізька теплоцентраль" недійсним в частині визначеного розміру заборгованості в сумі 7147, 01 грн., оскільки розмір заборгованості за яким має нести відповідальність позивач має становити 1355,23 грн. за період починаючи з дати набуття нею повноліття з 16.03.2006 р. до дати підписання договору. Лише в цій частині наявні підстав для визнання договору недійсним.

Колегія суддів звертає увагу на висновки Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ викладених в ухвалі від 19 листопада 2014 року в порядку перегляду даної справи в касаційному порядку та вважає їх такими, що підлягають для застосуванню.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(ст. 257 ЦК України).

Статтею 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Із роз'яснень викладених у абзаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Колегія суддів ураховуючи, що вперше до суду позивач ОСОБА_2 звернулась до суду у листопаді 2012 року, спірний договір нею було укладено 30 липня 2007 року, тобто із пропуском строку позовної давності визначеного ст.257 ЦК України про застосування наслідків якого заявлено відповідачем ( а.с. 232-233 том.1 ).

Посилання представника позивача в заяві про поновлення строку позовної давності на необізнаність ОСОБА_2 в юридичних аспектах та невідповідність укладеного договору про реструктуризацію вимогам законодавства, виявлення факту позивачем підписання спірного договору неповноважною особою лише у 2013 році, не можуть бути визнані колегією суддів поважною причиною пропуску строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав.

Інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 доведені частково, в частині невідповідності розміру заборгованості визначеного в спірному договорі про реструктуризацію заборгованості, тому в цій частині спірний договір міг бути визнаний частково недійсним, проте у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності звернення до суду за захистом порушених прав в задоволенні позову слід відмовити, тому відповідно до п.п.1.,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови в задоволенні ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314-316 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 березня 2016 року змінити в частині мотивів відмови ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" про визнання недійсним договору про реструктуризацію заборгованості за теплову енергію та гаряче водопостачання.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Н.М.Грищенко

Судді: Я.М. Бондар

Л.А. Братіщева